"У моєму краї рушники барвисті:

                стародавня  вишивка мого села"

    Українська вишивка бере свій початок з періоду трипільської культури, епохи пізнього неоліту. Цікаво, що перші вишивки на території України з'явилися ще за скіфів. Археологічні розкопки підтверджують, що знайдені на Черкащині фігурки чоловіків, створені ще у VI столітті, в своєму оздобленні мають не тільки структурні особливості українського одягу XVIII-XIX століть, а й елементи давнього орнаменту. Про той же орнамент розповідав і арабський мандрівник у своїх описах русів , які датуються  Х століттям.

      Вишивка - це і оздоблення одягу, і весільні рушники, і елементи, покликані прикрасити оселю: скатертини, фіранки, покривала тощо.  У вишивці визначають основні інтерпретації візерунків, які містять той чи інший елемент з широким смисловим навантаженням. Перш за все це  геометричний (Гуцульщина, Поділля, Полтава) та рослинний (Буковина, Волинь, Поділля, Побужжя) орнаменти.

       
    У зразках, створених переважно майстринями Північної Буковини, зустрічаються зображення людей і тварин. Хоча така регіональна прив’язка не є остаточною: відомо, що по всій території України були розповсюджені весільні рушники з вишитими птахами і навіть символічно зображеними молодятами.
    Значно пізніше, з налагодженням комунікації між регіонами і розвитком торгівлі, народився комбінований орнамент, який поєднує всі традиційні види в одне ціле. Він , до речі, є дуже поширеним у роботах сучасних майстрів.

          Найпоширеніші та найбільш шановані давніми українцями кольори – червоний та чорний. Вони вважалися магічними. Червоний свідчив про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі. Чорний – в жодному разі не колір смерті чи жалоби, як ми звикли вважати, швидше навпаки: пращури наділяли його магією життєвої сили рідної землі, він уособлював безліч таємних знаків і закликів до родючого ґрунту, що забезпечував урожай і достаток.
    Відповідно, білий колір символізує світло і високу духовність, синій – холод і воду (є дуже часто антиподом червоному), жовтий – відображає свободу і щастя. Щодо зеленого кольору, то він є найулюбленішим серед українців після чорного і червоного. Він символізує  ріст і розвиток, прагнення життя і молоду, дужу силу. Коричневий у вишивці ототожнюється із засіяною ріллею, а сірий – з рівновагою та здійсненням бажань.

        Українська вишивка,як унікальний код рідного краю. Так у  більшості районів Тернопільщини майстрині віддавали перевагу геометричним узорам. Насичені темні кольори. Особливо на Борщівщині – регіоні, який прославився на весь світ саме своїми унікальними вишиванками. Це зашиті повністю рукави із сильним переважанням чорного кольору (що символізує трагічні сторінки історії краю), також поздовжні косі смуги з повторюваними елементами. У вишивці присутній мотив калини – один з улюблених на Тернопільщині. Ягідні галузки часто зображали між двома пташками. Типовою тут була вишивка вовняними нитками. Тернопільські візерунки чіткі, контрастні, з об`ємними елементами.

   

    Кременеччина - це південна Волинь, де переважали  рослинні орнаменти над геометричними, кольорова гама включала  лише два кольори-червоний і чорний, вишивка виконувалась технікою «хрестик». Із рослинних орнаментів-це мак, ружа, лілія, листя хмелю, а з тваринних в основному - птахи: півні, зозульки, пави.

               

          Але в Кременецькій вишивці є свої особливості, які характерні тільки нашому регіону. Це мережки, які чергуються із смужками вишивки, вони присутні на рушниках домотканого полотна. Популярними фрагментами вишивки є берегиня (пишні стилізовані ружі у вазончику) у центрі, а по боках менші берегиньки у вазончиках. Вишивку можуть доповнювати ряди стилізованих лілій, відмежованих мережкою з обох боків. На рушниках вишивались півники, поміж віночків-квітів і вінців, що символізують Боже благословення. Між елементами вишивки – мережки. Мережками оздоблювали також вставки на жіночих сорочках з домотканого полотна. Саме ці особливості роблять кременецьку вишивку неповторною і вирізняють серед інших регіонів.

                      

          Розпочинаємо корпоративний проект народознавчого спрямування

«У моєму краї рушники барвисті : стародавня вишивка мого села» , мета якого полягає у зібранні старовинних та сучасних вишивок нашого краю, та ознайомленні всіх бажаючих з історією виникнення та технікою створення  української  вишивки та  знайомство зі знаними вишивальницями-трудівницями  нашого краю , які творять справжні шедеври, що заслуговують на  увагу.

   Гарні і талановиті люди живуть у мальовничому селі Плоске. Сьогодні розповідаємо про майстринь-вишивальниць Ольгу Варфоломіївну Саган та Галину Петрівну Січкун. Матеріал нам любязно надала бібліотекар бібліотеки-філії с. Плоске Алла Моронжук. 

     Ці невтомні трудівниці закохані в українську вишивку. Їхніми  невтомними  руками вишиті численні серветки та рушники, подушки та сорочки, блузки та плаття для всієї родини і навіть килими. Уміло кладуть вони різнобарвні візерунки на полотно ,вкладаючи в них всю свою душу.  

      Ольга  Варфоломіївна Саган надзвичайна господиня і берегиня свого роду, своєї  домівки.

Поряд з тим, що вона готує неймовірні українські страви, випікає запашні весільні короваї, вона ще й неперевершена майстриня-вишивальниця. Безліч весільних рушників пов’язали руки молодят, вишитими сорочками, блузками, платтями  красуються діти та внуки пані Ольги

Любов до української вишивки передала майстриня своїй онучці Оксані, яка з задоволенням та любов’ю  вишиває одяг для своїх рідних. 

                           

Роботи пані Ольги.

   

            Бджілка-трудівниця,так можна охарактеризувати плосківчанку Галину Петрівну Січкун. Ця жінка не знає спокою ні хвилини, обходячи господарство,  даючи лад в домівці ,на роботі, та й ще знаходить вільну хвилину на приємне захоплення-вишивання. Безліч вишитих подушечок, рушників, серветок, картин і навіть вишитий килим прикрашають оселю пані Галини. Диву даєшся, коли споглядаєш цей дивосвіт вишивки, адже в неї вкладено стільки праці,любові,терпіння.