пʼятницю, 28 вересня 2018 р.

                                              Бібліотека для дітей чекає на тебе!
Сучасний світ - наче великий ярмарок, на якому обмінюються інформацією, знаннями. Хіба не диво: розгортаєш книжку, журнал - і збагачуєшся знаннями, які для тебе збирали, накопичували багато людей часом не одне століття. Однак так роблять лише ті, хто любить читати, хоче знати більше, прагне до саморозвитку і мріє змінити світ.
А ти любиш читати? Яку книжку читаєш зараз?
Чи давно відвідував бібліотеку? Бібліотека для дітей чекає на тебе, щоб познайомитися з цікавими книжковими новинками.



Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути 

безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити 

по собі слід вічний...

До 100 - річчя від дня народження Василя Сухомлинського 
 

            Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці (тепер Кіровоградська обл) в бідній селянській сім’ї. Він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку цього року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука. Спочатку Василь Сухомлинський вчився в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського. У 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі. 
         У 1941 році під час Другої світової війни добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року Сухомлинський був важко поранений, довго лікувався і вже не зміг повернутися до військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він працював до березня 1944 року. 9 лютого 1943 року подав заяву про вступ до ВКП(б). Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи. У 1948 році Сухомлинський стає директором Павлинської середньої школи і працює а цій посаді 23 роки (до кінця життя). В 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно—публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально—виховного процесу». З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. 1958 — заслужений вчитель УРСР. 1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. 2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помер. 
             Василь Сухомлинський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Василь Олександрович ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. Книга «Серце віддаю дітям» мала привселюдне зізнання і підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».

четвер, 27 вересня 2018 р.

Відбулася зустріч читачів ЦБ ім. Ю.Словацького з письменницею Яриною Каторож в рамках книжного форуму "Книжний гостинець". Ярина Каторож – молода українська письменниця та художниця, яка проживає у містечку Винники поблизу Львова. Вона з дитинства любила малювати, а писати почала років з дванадцяти. І так сталось, що обидва захоплення дівчина зробила своїми професіями. 

Ярина Каторож працює у жанрі фентезі, вона авторка фентезі-романів «Алхімія свободи», «Стожар» та «Альянс» (перші дві книги трилогії «Палімпсест»). Перший з них отримав у 2015-му році відзнаку «Українське сучасне фентезі» від Дари Корній та Тали Владмирової на конкурсі «Коронація слова».  Письменниця презентувала на форумі два своїх твори "Стожар" та Альянс"

І знову ток-шоу без телевізора...

                    "КНИЖНИЙ  ГОСТИНЕЦЬ" свято продовжується...

Другий день книжкового форуму "Книжний гостинець" не менш насичений ніж попередній.
Сьогодні гостями його стали бібліотекарі району. З вітальним словом до них звернулась начальник відділу культури, туризму, національностей та релігій райдержадміністрації Л.І.АНТОНЮК. Пізніше було підведено підсумки районного конкурсуна кращукраєзнавчу роботу "Стежками рідного краю" і нагороджено переможців, а кращі роботи представлені на огляд. Після того бібліотекарі мали зустріч з письменниками ,гостями свята -  ІРИНОЮ ДАНЕВСЬКОЮ, ЯРИНОЮ КАТОРОЖ, ВІКТОРОМ ЯНКЕВИЧЕМ та СЕРГІЄМ СИНЮКОМ. Ну і звичайно на найоптимістичнішій ноті пройшов містом парад літературних героїв та показана вистава, де були задіяні дітки-читачі бібліотек міста та учасники театральної студії центру дитячої творчості. Ну а свято продовжується, слідкуйте за інформацією!
















середу, 26 вересня 2018 р.

             Книжний форум продовжує свою роботу...                   

                       





                  ІІІ західноукраїнський форум творців і                                шанувальників краєзнавчої та туристичної книги СТАРТУВАВ!

   Третій рік поспіль напередодні Всеукраїнського дня бібліотек проходить він у нашому старовинному місті і збирає справжніх поціновувачів вічного скарбу - книги.
26 вересня читачі ЦБ ім. Ю.Словацького, викладачі вищих навчальних закладів , бібліотекарі міста та району, інтеліґенція міста,студентство  мали можливість зустрітись з талановитою письменницею , яка вперше відвідала наше місто - Світланою Талан. 
Світлана Талан — українська письменниця  з Луганщини. Пише романи в жанрі «реальних історій», які їй підказує життя. Усі її твори на гостросоціальну тематику. Незмінним лишається єдине: головна героїня її книжок — жінка-українка, вольова, зворушлива, ніжна, чуттєва, яка іноді помиляється, але її завжди веде за собою любов: до чоловіка, до дітей, до Батьківщини. Крім творів письменниці присутні на заході змогли ознайомитись з дитячою ,публіцистичною,художньою літературою інших авторів таких видавництв як "Богдан", "Фоліо", "Юнісофт", "Фабула","Ранок","Країна мрій" та інші. Наше свято продовжується !












вівторок, 25 вересня 2018 р.

"Подорож у читай містечко"
    Неабияку роль у ранньому розвитку діток відіграє Горинська ДНЗ. Оскільки сільська книгозбірня не один десяток літ контактує з "оазисом дитинства", то, напередодні Дня дошкілля, зав. б - кою Роговська Л.,порадившись з керівником дитсадка Оксаною Панчук, організувала День відкритих дверей: "Любій малечі про цікаві речі". Найбільш допитливими, активними й комунікабельними проявили себе родини Оксани й Світлани Гуків (чарівні мами й малеча - на фото).








пʼятницю, 21 вересня 2018 р.

21 вересня - "Друга Пречиста"

Rizdvo BohorodyciДвадцять першого вересня відзначають свято Різдва Пресвятої Богородиці, або у народі "Другої Пречисти". Це свято ще називають “осениною” – адже цього дня за народним календарем настає осінь.
За церковними переказами, Богородиця народилася за тих часів, коли релігія була в занепаді. Марія була обрана на роль матері Ісуса Христа, оскільки була дуже благочестива. Вона слухняно навчалася в монастирі, сумлінно вивчала Святе Письмо, а отже, якнайкраще підходила для виконання важливої місії народження Сина Божого.
Свято Другої Пречистої традиційно вважається жіночим святом, коли жінку належить вшановувати як продовжувачку роду. Це свято, очевидно, успадковує давнє арійське свято Рожениць, коли наші предки висловлювали подяку “польним духам”, тобто опікунам нив та врожаю, дідам-ладам, які спочатку засівали і пророщували зерно, а потім поливали.
Жiнки, в яких немає дiтей, справляють обiд i запрошують бiдних — «щоб молилися Богородицi за їхніх дiтей». Такi жiнки також замовляють службу Божу в церквi, а пiсля богослужiння запрошують людей до себе на обiд.
Кажуть, що молитви до Пресвятої Богородиці майбутніх матерів про здоров’я та щастя дітей, на яких вони чекають, у цей день мають особливу силу. 
Різдво Пресвятої Богородиці відзначається як свято справжньої радості. У ці дні не працювали, не постували, а після молитов у храмі збирали веселі гостини. Урочистості підкріплювалися святковим застіллям. Окрім обов’язкових рибних страв, готували всілякі м’ясні: борщ із свининою чи птицею, печенючи то душенину з м’ясом, різноманітну городину, фаршировану м’ясною начинкою, голубціпирогимлинцівареники. Звичайно, багато страв готували і з сиру. Цей сезон передбачає широке вживання свіжих овочів і фруктів. Усе це активно використовувалося в народній кухні в Україні на храми Другої Пречистої.
На Другу Пречисту припадає і останній термін заготівлі чарівного зілля. Вважалося, що зібрані між Першою і Другою Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини (чоловіка до жінки) і навпаки. Тим-то й були зумовлені останні походи по калину й барвінок. Проте дітям забороняли ходити польовими та лісовими дорогами, бо “там вужі сушаться”.
Також з цього дня (а деінде з Семена) вже можна було засилати сватів до дівчат. “Прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста”.  Якщо ж молоді вже зіграли весілля, то в цей день до них у гості йде рiдня, а молодим треба звiтувати перед гостями про своє подружнє життя. Молоді також йдуть в гості: як правило, до батькiв молодої разом з свекром i свекрухою для встановлення та пiдтримки добрих стосунків мiж невiсткою та батьками чоловiка і мiж родинами сватiв.
Для пасічників це був останній термін утеплення вуликів на зиму, а власники овець завершували удруге їх стригти.
Під цю пору зазвичай холоднішає, дні стають похмурими, йдуть дощі. До Другої Пречистої годилося повністю викопати бульбу і засіяти землю житом.

середу, 19 вересня 2018 р.




   19 вересня 2018 року виповнилось 160 років з дня народження видатного українського письменника, співця козацького краю, який довгий час жив і працював у Катеринославі – Адріана Феофановича Кащенка
 Адріан Феофанович Кащенко народився 19 вересня 1858 року в родині Феофана Гавриловича Кащенка, родовід якого сягає часів Запорозької Січі в пору її розквіту.        Батько був небагатим поміщиком, власником хутора Веселого, який входив до складу Лукашівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Сім'я Кащенків була великою — п'ятеро хлопців і чотири дівчини.
Провчившись всього три роки в гімназії, А. Кащенко вступив до юнкерського училища. Але, на відміну од найстаршого брата, який дослужився до генерала, Адріан не зробив військової кар'єри. Прослуживши кілька років офіцером, він, як свідчить брат Микола, вступив на дрібну службу в управління залізниці (був контролером у поїздах).
Оселившись у Катеринославі, одружився, купив маленький будиночок на вулиці Польовій, з невеликої платні допомагав навіть старим батькам, а коли в 1888 році померла мати, він узяв на своє утримання батька і доглядав його до смерті.
Востаннє А. Кащенко приїхав до Києва восени 1917 року. Після перенесеного інсульту письменник хотів одержати сяку-таку пенсію від нової влади, біля керма якої стояли його кумири М. Грушевський та В. Винниченко. Пенсії він не одержав, бо молода республіка потребувала таких сумлінних працівників, як А. Кащенко. Повернувшись до Катеринослава, працював далі з поновленим завзяттям.      
 Протягом 1917 — 1919 років Кащенко опублікував найбільше своїх творів. Так сталось не тому, що тоді він їх найбільше написав. У попередні роки А. Кащенко теж писав, не покладаючи рук. Тільки не все з написаного потрапляло до друку. Ряд творів навіть після революції 1905 — 1907 років не могли бути видрукувані з цензурних міркувань.        І лише в 1917 — 1918 роках, коли в Катеринославі з'явилось Українське видавництво, яке невдовзі стало видавництвом Кащенка, він зміг надрукувати свої давніші та щойно написані твори. А. Кащенко не щадив себе в роботі, і хвороба знову звалила його. Останні півтора року він був прикутий до ліжка. Помер А. Кащенко 16 березня 1921 року.
Твори
1.      Під Корсунем
2.      Славні побратими
3.      Борці за правду
4.      У запалі боротьби
5.      Зруйноване гніздо
6.      Оповідання про славне військо запорозьке
7.      З Дніпра на Дунай
8.      Над Козацьким порогом (Про гетьмана Івана Сулиму)
9.      Гетьман Сагайдачний
10.  Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя
11.  Великий Луг Запорозький
12.  Зоря нового життя

понеділок, 17 вересня 2018 р.


Увага! Зміни!

Знання нам відкриває стежку у майбутнє!
День знань,початок нового навчального року,Міжнародний день грамотності-такий насичений початок вересня. Все більше часу доводиться школярам працювати з підручниками. І наша центральна районна бібліотека для дітей (завідувачка - Старух О.П.) , надає можливість більш глибоко вивчити улюблений предмет. Вона органічно і творчо доповнює учбовий процес. Вже вкотре завітав 3-Б клас ЗОШ №2 до бібліотеки, щоб ознайомитися з новинками літератури, поділитись враженнями від прочитаних книг влітку. Бібліотечно-бібліографічний урок "Учись учитися" був цікавий не лише новою інформацією, а й можливістю стати учасником вікторин, кмітливих розваг.



                                                              МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ - ПИСЬМЕННИК,                                                                    ЩО  ЗМУСИВ ГОВОРИТИ ПРО УКРАЇНУ ВСЮ ЄВРОПУ

                                    (1864-1913)  

     Народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Віддали до початкової школи (1875 — 1876). Навчався в духовному училищі у Шаргороді (1876 — 1880). Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. 
      У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором. Почав друкуватися в 1890 р. — львівській дитячій журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
       У 1892–1896 був у складі Одеської філоксерної комісії. Потім працював у Криму. Згодом переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною — вірним другом та помічником. Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років. 
     У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину. 1911 р. «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз. Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. 
Твори: 
Харитя (1891) 
На віру. 
Повість (1891) 
Маленький грішник (1893)
 Помстився (1893) 
Казка «Хо» (1894) 
На крилах пісні (1895) 
Для загального добра (1895)
 Відьма. (1898) 
По-людському (1900)
 Дорогою ціною (1901)
 На камені (1902) 
етюд «Цвіт яблуні» (1902)
 Під мінаретами (1904) 
Сміх (1906) 
Він іде! (1906) 
Persona grata (1907)
 В дорозі (1907)
 Intermezzo (1908)
 Дебют (1909) 
Fata morgana (1 ч. — 1902—1903, 2 ч. — 1910)
 Сон (1911) 
Тіні забутих предків (1911)
 Подарунок на іменини (1912) 
Хвала життю (1912) 
Pack-storm Нюренберзьке яйце Ранок у лісі Сім’я Равлюків


четвер, 13 вересня 2018 р.


Борис Харчук

 Ð ÐµÐ·ÑƒÐ»ÑŒÑ‚ат пошуку зображень за запитом "Борис Харчук коротка біографія"

          Народився Борис Микитович 13 вересня 1931 року в селі Лози Збаразького району. 
Навчався на філологічному факультеті Кременецького педагогічного інституту. Згодом його було вигнано звідти за складання пародій на керівництво вузу. Продовживши навчання в Полтавському педінституті, Харчук вступає на Вищі московські літературні курси. Деякий час працює на журналістській ниві. 
      За три десятиліття письменницької праці на полицю стала бібліотека томів з його іменем: романів «Волинь» (у чотирьох томах, 1959-1965), «Майдан» (1970), «Хліб насущний» (1976), «Кревняки» (1984), повістей і оповідань «Йосип з гроша здачі» (1957), «З роздоріжжя» (1958), «Станція «Настуся» (1965), «Закам'янілий вогонь» (1966), «Зазимки і весни» (1967), «Неслава» (1968), «Горохове чудо» (1969), «Помста» (1970), «Материнська любов» (1972), «Школа» (1979), «Невловиме літо» (1981), «Облава» (1981), «Подорож до зубра» (1986). 
         А ще твори, які не могли з'явитися за життя автора і лише тепер приходять до нас: роман «Межі і безмежжя» (написаний 1966р.), повісті «Українські ночі» (1985) та «Мертвий час» (1987), начерки роману «Плач ненародженої душі» (1980-ті роки), оповідання й новели. 
     Твори Бориса Харчука перекладені багатьма мовами світу, у тому числі російською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, іспанською та німецькою. 
            Помер Борис Микитович Харчук 16 січня 1988 року у Ризі. Похований у Києві
.Книги повістей та оповідань:
  • «З роздоріжжя» (1958)
  • „Станція «Настуся»“ (1965)
  • «Закам’янілий вогонь» (1966)
  • «Неслава» (1968)
  • «Школа» (1979)
  • «Зазимки й весни» (1967)
  • «Горохове чудо» (1969)
  • «Помста» (1970)
  • «Материнська любов» (1972)
романи:
  • «Волинь» (4 тт., 1959 — 65)
  • «Майдан» (1970)
  • «Хліб насущний» (1976)
  • «Довга гора» (1979; друга ред. «Кревняки», 1984)

ВІДЗНАКА ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА КАПІНОСА
Цитуємо:
Відзнака імені Олександра Капіноса започатковується з метою вшанування пам’яті Героя України, Героя Небесної Сотні Олександра Капіноса – хлібороба, громадського діяча, організатора просвітницьких та патріотичних заходів, одного з найактивніших учасників Мовного майдану 2012 року та Революції Гідності. Сашко мав переконання, що Україна стане вільною тоді, коли кожен українець візьме на себе відповідальність бути господарем на своїй землі, де панує своя правда і воля святая, де цінують свій звичай і рідну українську мову.
Детально:
http://heavenly-hundred.org.ua/…/vidznaka-imeni-oleksandra…/

середу, 12 вересня 2018 р.

"Величаємо Тебе, Преподобний наш Іове!.."
       Престольний Празник - неабияка подія в житті с.Горинка! Всемогутня спільна молитва тридцятьох священослужителів, патріотична проповідь Владики Нестора, небесний спів двох  церковних хорів одухотворили численну громаду вірян. А щирі молитви - вітання юних горинчан,учасників гуртка художнього слова "Благовіст", яких займається при сільській бібліотеці-філії ( завідувачка - Роговська Л.), подарували світлі фрагменти високодуховній феєрії релігійного дійства.