«Бабин Яр: біль нашої пам’яті»

    Бабин Яр… Одна з найстрашніших сторінок літопису зла та страждань, написана людською кров’ю. Тут розстрілювали, тут спалювали трупи і тут просівали попіл. Це всесвітньо відоме місце трагедії, що стала символом Голокосту, найбільший інтернаціональний цвинтар в Україні. За два дні 29-30 вересня 1941 р. розстріляли в цьому яру 33 771 особу – практично все єврейське населення Києва. Загальна ж кількість жертв за час окупації сягнула близько 200 тисяч.

    Трагедія Бабиного Яру є спільною для всіх, хто живе в Україні. Вона немає національних ознак чи терміну давності, і наш обов’язок – не лише з гідністю вшанувати пам’ять загиблих, але й не дати забути молодому поколінню, скільки крові було пролито на цій землі. Адже, лише пам’ятаючи історію, можна зрозуміти ціну справжнім цінностям – життю і свободі людини.

    Історія Бабиного Яру – страшна і повчальна. Десятки тисяч жертв – це реальна ціна за людську безвідповідальність і маніакальне бажання панувати над світом. Водночас, це повчальний урок для нинішнього покоління, яке має знати всю правду про одну з найбільших трагедій людства, щоб не повторити його помилок.

 "Вогонь душі у пісню перелила"

Цьогоріч, 23 вересня, в Україні відзначають день народження легендарної Соломії Крушельницької. Оперна діва ввійшла в історію як найвидатніша співачка світу.

Народилася 23 вересня 1872 року в селі Белявинцях на Тернопільщині в родині греко-католицького священика. Дитинство майбутньої співачки пройшло в сусідньому селі Біла, куди незабаром переїхала вся її велика родина: батько, мати й вісім дітей. Музика ввійшла в життя Соломії з раннього дитинства, з колискових пісень матері.

У 1893 році Крушельницька з медаллю закінчила консерваторію й з успіхом дебютувала на сцені Львівської опери.

Ставши солісткою оперного театру, Соломія вирішила не зупинятися на досягнутому й восени того ж року поїхала до Мілану, аби продовжити музичну освіту.

Через рік молода вокалістка вже співала провідні партії в оперних театрах Італії, де швидко завоювала любов і вдячність публіки. Звістка про це дійшла до рідного Львова, і незабаром керівництво міської опери запросило Крушельницьку на гастролі. Пробувши на батьківщині п’ять місяців, восени 1894 року Соломія повернулася до Італії продовжувати навчання.

Один з кращих у той час оперних театрів — Одеський — запросив примадонну на гастролі в складі італійської трупи.

Крушельницька завжди включала в свої програми українські народні пісні, які безмірно любила, а також твори українських композиторів: Лисенка, Людкевича, Нижанковського, Вахнянина, Січинського.

В 1939 році після смерті чоловіка (в 1910 році вийшла заміж за італійського адвоката Чезаре Риччоні) Крушельницька вирішила назавжди повернутися на батьківщину і переїхала до Львова.

В 1944 році всесвітньовідома співачка стала викладачем Львівської державної консерваторії ім. Лисенка, а через 8 років — професором. У квітні 1947 року колишня австрійська, а потім італійська громадянка звернулась до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати їй радянське громадянство.

Останні роки Соломія жила й працювала на рідній землі, передаючи свій багатий досвід й величезні знання молоді. Незважаючи на свій вік, співачка виступала з сольними концертами, останній з яких відбувся, коли їй було 77 років.

Померла вона 16 листопада 1952 року і була похована на Личаківському кладовищі неподалеку від могили свого друга Івана Франка.