Країна знань усіх вітає!!!

            Спокійним сонечком зігріті,

            Стоять ліси, в шовки сповиті.

           У перваків – букети твітів.

            Цей день сумний і веселковий,

            Сумуєш ти: «До стрічі, літо!».

            Але й радієш: «Здрастуй, школо!»

                                                  В.Берестов

У перший день осені школи відкривають двері для мільйонів учнів.Це не просто день закінчення канікул, а справжнісіньке свято – День знань.

Варто нагадати кілька історичних фактів, що стосуються цього дня. Спочатку цей день відзначали всі народи як свято жнив. У нашій країні ще за часів Петра Першого в цей день було прийнято святкувати Новий Рік. Але потім Новий Рік було вирішено перенести на 1 січня, за зразком європейських країн.

Зараз 1 вересня є державним святом під назвою «День знань». Не варто плутати цей день з днем вчителя, в даний час вони є окремими святами.

Потрібно нагадати, що офіційно День знань почали відзначати в СРСР з 1984 року. До того, як День 1 вересня отримав статус державного свята, він був навчальним днем. Хоча і починався цей день з урочистої лінійки, але потім проводилися вже і звичайні уроки.

Перші особи держави 1 вересня традиційно вітають вчителів та учнів з Днем знань. Різні навчальні заклади відвідуються представниками адміністрації районів і міст.

         Хоча 1 вересня як День знань вважається міжнародним святом, традиція починати в цей день навчальний рік існує не у всіх країнах.

           В Японії перший дзвоник дзвенить у квітні, а останній - у березні наступного року.

У США взагалі немає чітко встановленої дати першого дня нового навчального року. Дату визначає кожен освітній округ: тому американські діти з різних штатів йдуть у школу в різні дні - хтось у кінці липня, хтось у серпні, а хтось і у вересні.

           В Австралії навчальнийрік починається у лютому. В Німеччині - в середині жовтня.

Наше життя і наша планета для нас найважливіші та навіть єдино важливі явища в історії світів.

МОРІС МЕТЕРЛІНК

(1862-1949)

Моріс Полидор Марі Бернар Метерлінк народився 29 серпня 1862 року в Генті, в заможній фламандській сім’ї. Його батько був нотаріусом, а мати — дочкою багатого юриста.

З 1874 по 1881 рік він відвідував єзуїтський коледж. Хлопчик цікавився поезією, літературою, однак батьки наполягли, щоб він вивчав право в Гентському університеті. Отримавши в 1885 р. диплом, Моріс їде в Париж для вдосконалення в юриспруденції, проте ті 6 місяців, які він провів у Парижі, цілком були присвячені літературі.

 Після повернення в Гент Метерлінк працює юристом, продовжує займатися літературою. У паризькому щомісячнику «Плеяда» друкується новела Метерлінка «Вбивство безневинних», а в 1889 році він випускає поетичну збірку «Теплиці» і п’єсу-казку «Принцеса Мален». Після позитивних відгуків він залишає юридичну практику і присвячує себе літературі.

 У 1894 р. письменник пише три п’єси для маріонеток: «Аладіна і Паломід», «Там, усередині» і «Смерть Тентажиля». До театру ляльок драматург звертається тому, що, на відміну від живих акторів, ляльки можуть зіграти символ. У 1895 р. Моріс зустрів Жоржетту Леблан, актрису і співачку, яка стала його супутницею на 23 роки. Вона була його дружиною, секретарем і імпресаріо, оберігала його спокій. Також Жоржетта виконувала головні ролі, в основному владних жінок, в п’єсах драматурга.

У 1896 р. Метерлінк і Леблан переїхали з Гента, де його п’єси стали предметом глузувань, в Париж. «Синій птах» — найпопулярніша п’єса Метерлінка, була вперше поставлена ​​в 1908 р. Розповідь про одного з героїв цієї п’єси, Тільтіль, письменник продовжив в п’єсі-феєрії «Заручини».

 У 1911 р. Метерлінку була присуджена Нобелівська премія «за багатогранну літературну діяльність, особливо за драматичні твори, відзначені багатством уяви і поетичною фантазією». Через хворобу  письменник не зміг бути присутнім на урочистій церемонії, і нагорода була вручена бельгійському послу в Швеції Чарлзу Ваутерсе.

Під час першої світової війни Моріс Метерлінк спробував записатися в бельгійську громадянську гвардію, але його не прийняли через вік. Патріотична діяльність драматурга складалася, таким чином, в читанні пропагандистських лекцій в Європі і в США. В цей час його відносини з Леблан зіпсувалися, і після війни вони розлучилися. У 1919 р. він одружується на Рене Даон, актрисі, що грала в п’єсі «Синій  птах». В останні роки життя він писав більше статей, ніж п’єс; з 1927 по 1942 р. вийшло 12 томів його творів. B 1939 року, коли нацистська Німеччина загрожувала Європі, Моріс переїхав до Португалії, а незабаром виїхав в США, де він прожив всю війну і повернувся в Ніццу в свій особняк в 1947 р. Моріс Метерлінк помер 6 травня 1949 р. від серцевого нападу. Оскільки при житті письменник був переконаним атеїстом, він був похований не за церковним обрядом.

Иоганн Вольфганг Гете
(1749-1832)

  «Блискучий розум, що поєднує глибокодумність філософа

 з силою геніального поета»

Народився Гете 28 серпня 1749 в Франкфурт-на-Майні в багатій буржуазній сім’ї. Його батько — імператорський радник, юрист, мати — дворянка, дочка франкфуртського старійшини. Уже в дитинстві Йоганн почав проявляти вражаючі здібності до наук. Уже в сім років він знав кілька мов, крім того, в цьому віці він почав писати свої перші вірші і складати п’єси. Багато читав і намагався максимально поповнювати свій багаж знань.

У 1765 році Гете стає студентом Лейпцігського університету, де мав вивчати правознавство. В цей час він вперше закохується, і це стало приводом для створення ліричного збірника віршів «Аннетте» (1767). Серйозна хвороба в 1768 році ледь не поставила останню крапку в біографії Йоганна Гете, змусивши його залишити навчання в університеті, яке він зміг продовжити лише в 1770 році в Штрассбург. Вивчав природничі науки і медицину. У 1771 р після захисту дисертації Гете стає доктором права.

У 1772 році Гете переїжджає в місто Вецлар на юридичну практику. Саме в цьому місті поет переживає муки нерозділеної любові до нареченої свого друга Шарлотту Буф. Свої глибокі переживання і терзання Гете зобразив у своєму творі «Страждання юного Вертера» — цей роман зробив поета знаменитим. У 1775 році Гете, на запрошення герцога Карла Августа переїжджає в місто Веймар, займаючи посаду таємного радника, незабаром стає міністром в уряді. Відомий письменник і поет, маючи широкі повноваження, контролював фінанси, стан доріг, просвітництво. За свої успіхи на цьому поприщі Гете в 1782 році був зведений в сан дворянина, а в 1815 році стає першим міністром в уряді Карла-Августа. 1791 рік ознаменувався відкриттям в місті театру, що відбулося при безпосередній участі письменника. Успішна державна служба не заважала його літературній діяльності (драма «Егмонт» і «Іфігенія в Тавриді», починає трудитися над «Фаустом», пише вірші та балади). Не нехтує також вивченням фізики, ботаніки та природничих наук. У 1784 році Гете відкриває міжщелепову кістку людини, а в 1790 році виходить трактат «Досвід метаморфози рослин». Коли Гете було вже майже шістдесят років, він поєднувався цивільним шлюбом з Крістіаной Вульпиус, своєю коханою і матір’ю його дітей, незважаючи на те, що вона простолюдинка, а це викликало протест суспільства. Шлюб мав статус цивільного та відбувся всупереч негативному відношенню до нього двору. В 1808 — перша частина трагедії «Фауст» виходить у світ. Кінець роботи над «Фаустом» припадає на 1831.

Геніальний літератор пішов з життя 22 березня 1832, залишивши свою геніальну спадщину у вигляді безлічі віршів, балад, п’єс, романів, наукових робіт в сфері анатомії, геології, мінералогії, фізики.

"Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людкості"

(1856 - 1916)

 Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі в Східній Галичині в родині селянина-коваля. Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864–1867). У 1875 році закінчив Дрогобицьку гімназію. Восени 1875 р. став студентом філософського факультету Львівського університету. Перші літературні твори — вірш «Народна пісня» (1874) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875) були надруковані в студентському часописі «Друг». Активна громадсько-політична й видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. У 1880 р. вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. У 1881 р. став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря» й газеті «Діло». В травні 1886 р. взяв з Ольгою Хоружинською шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана. У 1888 р. деякий час працював у часописі «Правда». Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. У 1890 р. за підтримки М. Драгоманова стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії. З 1908 р. стан здоров’я значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. Помер 28 травня 1916  р. у Львові.

Збірки:

-         «В поті чола» (1890)

-         «Зів’яле листя» (1896)

 -         «Мій Ізмарагд» (1897)

 -         «Галицькі образки» (1897)

 -         «Смерть Каїна» (1889)

-         «Іван Вишенський» (1900)

 -         «Із днів журби» (1900)

 -         «Semper tiro» (1906)

 -         «Давнє і нове» (1911)

Твори:

-         поема «Мойсей» (1905)

 -         повість «Boa constrictor» (1878)

 -         соціальний роман «Борислав сміється» (1882)

 -         історичну повість «Захар Беркут» (1882)

-         дитячий твір «Лис Микита» (1890)

-         роман «Для домашнього вогнища» (1892)

 -         соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893)

 -         дитячий твір «Абу-Касимові капці» (1895)

 -         роман «Основи суспільности» (1895)

 -         роман «Перехресні стежки» (1899–1900 рр.)

 -         та інші.

24 серпня - День Незалежності!!!   

З нагоди головних державних свят нашої країни - Дня незалежності України та Дня Державного Прапора у бібліотеці  с.Підлісці відбувся урок патріотизму "Сьогодні свято на моїй землі".

       Під час заходу діти дізналися історію створення нашого прапора, познайомились з іменами та постатями великих українців, котрі прославили Україну, а також переглянули матеріали кн.виставки "Живи та міцній, Українська державо!"

"Наша Україна - вільна і єдина."

В переддень свята Незалежності Держави, юні читачі Горинської сіл.б-ки, ознайомившись з кн.виставкою "Україна - держава нескорених!", з ентузіазмом й натхненням, на лоні природи взяли участь у поетичному калейдоскопі "Любуємось калиною, пишаємось Україною!.."

"Краса і велич символів держави"

В циклі літніх читань "Читаємо разом", які щороку проводить Горинська сіл.б-ка., гідне місце посідає тема державності. Біля "Патріотичного куточка" під час проведення інформаційної години "Жовто - блакитний колір нашої свободи" діти черпали пізнавальні відомості історичної тематики й ділились мріями про майбутнє України.

80 років від дня смерті

Григорія Квітки-Основ’яненка

Григорій Квітка-Основ’яненко народився 29 листопада 1778р. у селі Основа біля Харкова. Здобув домашню освіту. В 1796—1797 числився ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків. Після відставки близько 10-ти місяців, з червня 1804 до квітня 1805, відбував послух у Курязькому монастирі. В 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим предводителем дворянства (1817–28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту. З 1827 р. почав писати прозу і драматургію. Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р. У 1837р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком». У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника. Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.

Найвідоміші твори:

·                    «Конотопська відьма» (1833)

·                    «Маруся» (1832)

·                    «Салдацький патрет» (1833)

·                    «Сватання на Гончарівці» (1835)

·                    «Пан Халявський» (1839)

·                    «Сердешна Оксана» (1841)

·                    «Козир-дівка» (1838)

·                    «Ганнуся» (1839)

·                    «Шельменко-волосний писар» (1829)

Медовий Спас - свято Маковія

"Без молитви не родить жито, без молитви трава не росте..." - декламували в Божому храмі Преподобного Іова, що в с.Горинка, учасники гуртка художнього читання "Благовіст", який функціонує при сільській бібліотеці-філії (завідувачка Роговська Л.С.) в переддень свята Маковія. Вітали улюбленого священника з Днем народження й вплітали в канву віршів народознавчу тематику, адже "ось і перший Спас - йде літечко від нас".

9 – 10 серпня - страшний день в історії Кременця

9-10 серпня 1942 р. німецькі карателі розпочали ліквідацію ґетто. Під час проведення такої акції члени нечисленного єврейського збройного підпілля розпочали перестрілку з німцями та українською поліцією, внаслідок чого загинуло кілька осіб. У відповідь німецька охорона відкрила вогонь по в’язням. У ці дні за містом в колишньому тирі Якутського полку було розстріляно близько 5 тис. дітей, жінок та євреїв похилого віку. Розстріли з пістолета у потилицю здійснювали гестапівці, трупи складали у спеціально виритий канал, перед розстрілом з євреїв знімали одяг та забирали коштовності і прикраси. 11 серпня 1942 р. німецькі жандарми разом з українськими шуцманами відібрали з ґетто 1 тис. 200 євреїв-спеціалістів (юристів, лікарів, інженерів, бухгалтерів, адвокатів, професорів, вчителів) і під конвоєм відправили у с. Білокриницю Кременецького району, де їх розстріляли протягом шести наступних днів. 18-24 серпня 1942 р. на території тиру було знищено близько 3 тис. 500 дітей, жінок та людей похилого віку. До 30 серпня 1942 р. було розстріляно близько 12 тис. осіб. З 24 серпня по 2 вересня 1942 р. додатково було вбито 2 тис. євреїв на території Кременецької тюрми. Проти ночі 2 вересня 1942 р., після масового знищення єврейського населення міста, всі будинки, що знаходились на території ґетто, були спалені. Після цього відбулась масова облава, в результаті якої тих, хто вижив (близько 1 тис. євреїв), знищили. До кінця 1942 р. в стінах гестапо було розстріляно близько 600 осіб з мирного населення. Пережити Голокост вдалося лише 14 євреям.

30 років від дня смерті Платона
Микитовича Воронька

Платон Микитович Воронько (1913-1988) - український радянський поет. Лауреат Сталінської премії третього ступеня (за збірки поезій «Добрий ранок» і «Славен мир»).

Платон Воронько народився 18 листопада 1913 року в селі Чернеччина. Його батько був ковалем, дід - кобзарем. З 10-річного віку хлопчик виховувався в Охтирському детгородке, де і закінчив школу-семирічку. У 1932 році закінчив автотехникум і навесні того ж року за путівкою ЦК комсомолу поїхав в Таджикистан на будівництво Вахшское будівництво. Там же почав писати свої перші вірші. У 1935-1937 роках служив у РСЧА. У 1938-1941 роках навчався у Московському літературному інституті імені М. Горького.

Добровольцем пішов на радянсько-фінляндську війну 1939-1940 років. Був бійцем лижного батальйону, командував групою, що діяла у ворожому тилу. У роки Великої Вітчизняної війни воював у винищувальному батальйоні, потім з травня 1943 року - в партизанському з'єднанні С. А. Ковпака. Командував групою мінерів-підривників, потім Олевським партизанським загоном. Брав участь в Карпатському рейді. Взимку 1944 року він був важко поранений; на санях через лінію фронту його доставили в Київ.

У 1945-1946 роках працював у редакції журналу «Дніпро». Брав участь у роботі Всесвітньої конференції демократичної молоді у Лондоні. У 1947-1948 роках був відповідальним секретарем комісії по роботі з молодими авторами СП СРСР. Поет був також обраний членом правленияи президії СП УРСР. У 1950 році П. Н. Воронько обраний депутатом Київської міської Ради депутатів трудящих та членом правління і президії СП УРСР. Депутат ВР УРСР 10-11 скликань.

Перу Платона Воронька належать книги «Партизанський генерал Руднєв» (1946), «Добрий ранок» (1950), «Славен мир» (1950), «Любі друзі» (1959), «В ім'я волі твоєї» (1974), «Бистрина» (1983) і ін

Вірші Воронько присвячені партизанам, молоді, боротьбі за мир, дружбу народів, соціалістичному будівництву. Їм притаманні життєстверджуючі інтонації, яскравий національний колорит. Багато з них стали масовими піснями («Комсомольці, вперед!», «Кінь вороний» та ін).

Поет писав також вірші для дітей. Велике місце в творчості поета займають вірші для дітей: «Наше щастя», «До Сталіна», «Квітучий край», «Твоя книжка» та ін

П. Н. Воронько помер 10 серпня 1988 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Книги які знаходяться в нашій бібліотеці:

Воронько П.М. На рідному порозі: [Текст] Вірші, поеми, казки. – К.: Веселка, 1983. – 111с.

Воронько П.М. Ніколи не хвалися: [Текст] Вірші/Худож. Харлампієва Н. – К.: Веселка, 1986. – 16с. – (Перші книжечки дит.садка).

Ворнько П.М. Осениця: [Текст]  Лірика. – К.: Рад.письменник, 1983. – 142с.

Воронько П.М. Подорожник: [Текст] Поезії. – К.: Дніпро, 1995. – 196с.

Воронько П.М. Помагай: [Текст] Вірші/Худож. К.Щепкіна. – К.: Веселка, 1981. – 12с.

Воронько П.М. Совість памя’ті: [Текст] Вірші та поеми. – К.: Дніпро, 1980. – 519с.

Воронько П.М. Хвалився кіт.  [Текст] /худ. Н.Закревська. – К.:Махаон – Україна. 2009. – 16с. (прочитай мені вірші).

Воронько П.М. Читаночка: [Текст] Вірші та казки. – К.: Веселка, 2007, 2007. – 95с.: Іл. – (Українській дитині).

До 110 років від дня народження

Якова Башмака

Яків Баш (літературний псевдонім Башмака Якова Васильовича; 8 серпня 1908, Милове — 14 березня 1986, Київ) — український радянський письменник.

Народився в 8 серпня 1908 року в селі Миловому на Херсонщині. Був батраком.

З 19 років працював на будівництві Дніпрогесу. Член ВКП (б) з 1931 року. У 1937 закінчив Київський університет. В роки німецько-радянської війни був учасником партизанського руху.

Перше оповідання «Криця» надруковано в журналі «Огонек» (1931). Збірка нарисів і оповідань «Доба горить» (1933), «Дні наступу» (1936), повість «Сила» (1934), роман «На берегах Славути» (1940), який після переробки має назву «Гарячі почуття» (1947), драма «Дніпрові зорі» (1953) присвячені будівникам Дніпрогесу. Повість Б. «Професор Буйко» (1949) про Героя Радянського Союзу професора П. М. Буйка.

Повість «Професор Буйко». Романи «Надія» і «На крутій дорозі» в 1970 році удостоєні республіканської премії ім. М. Островського.

Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» та іншими нагородами. Почесний громадянин міста Запоріжжя.[1]

Видання творів

1. Твори: в 2 т. – К. : Дніпро, 1978.

Т.1 : Гарячі почуття : роман; Професор Буйко: повість; Оповідання /

вступ. ст. Острик М. – 542 с. Т.2 : Надія: роман; На крутій дорозі : роман, п’єси. – 677 с.

Про нього

2. Братан М. "...Оживе  все знайоме  до  болю": До  80­річчя  від дня  народж. Якова Баша //Наддніпрян. правда. – 1988. – 7 серп.

3. Мартинова, Г.  Біль душі:  до  85­річчя  від дня  народж. письменника

//Наддніпрян. правда. – 1993. – 3 серп.

4. Параскевич, П. Літописець Дніпробуду //Наддніпрян. правда. – 1998. – 20

серп.

Довідкові видання

5. Баш Яків //  Українська  літературна  енциклопедія. –  Т.1. –  К., 1988. –  С.137.

6. Баш Яків // Український Радянський енциклопедичний словник. – Т.1. –  К., 1986.– С.144.

Бібліографічні видання

7. Яків Баш, прозаїк  //  Письменники  Радянської  України. 1917­1987:

біобібліогр. довід. – К., 1988. – С.59.

8. Баш Яків Васильович  //  Українські  письменники:  біобібліогр. слов. –  Т.4. – К., 1965.– С.61­67.

9. Баш Яків Васильович  // Знаменні  і  пам’ятні  дати Херсонщини на  2008

рік: бібліогр. покажч. / ХОУНБ ім. Олеся Гончара; уклад. Г.П. Мокрицька;

ред. Л.І. Зелена. ­ Херсон, 2007. – С.54­57.

Твори які знаходяться в нашій бібліотеці

1.Баш Я.В. Вибрані твори в 2- х томах. Т.1.[Текст] Гарячі почуття; Надія: Романи. – К.: Дніпро, 1988. – 576с.

2. Баш Я.В. Вибрані твори в 2- х томах. Т.2.[Текст] На крутій дорозі: Роман. Професор Буйко: Повість. Оповідання, нариси, п’єси. – К.: Дніпро, 1988. – 647с.

3. Баш Я.В. Зарево над речкой Ирпень.[Текст]  (0 Герое Советского Союза П.М.Буйко). – М.: Политиздат, 1980. – 120с. – (Герои Советской Родини).

4. Баш Я.В. На крутій дорозі: Романи, повість. [Текст] – К.: Дніпро, 1984. – 620с.

5. Баш Я.В. Професор Буйко: Повість. .[Текст] – К.: Веселка, 1990. – 190с.