"У моєму краї рушники барвисті:

                стародавня  вишивка мого села"

    Українська вишивка бере свій початок з періоду трипільської культури, епохи пізнього неоліту. Цікаво, що перші вишивки на території України з'явилися ще за скіфів. Археологічні розкопки підтверджують, що знайдені на Черкащині фігурки чоловіків, створені ще у VI столітті, в своєму оздобленні мають не тільки структурні особливості українського одягу XVIII-XIX століть, а й елементи давнього орнаменту. Про той же орнамент розповідав і арабський мандрівник у своїх описах русів , які датуються  Х століттям.

      Вишивка - це і оздоблення одягу, і весільні рушники, і елементи, покликані прикрасити оселю: скатертини, фіранки, покривала тощо.  У вишивці визначають основні інтерпретації візерунків, які містять той чи інший елемент з широким смисловим навантаженням. Перш за все це  геометричний (Гуцульщина, Поділля, Полтава) та рослинний (Буковина, Волинь, Поділля, Побужжя) орнаменти.

       
    У зразках, створених переважно майстринями Північної Буковини, зустрічаються зображення людей і тварин. Хоча така регіональна прив’язка не є остаточною: відомо, що по всій території України були розповсюджені весільні рушники з вишитими птахами і навіть символічно зображеними молодятами.
    Значно пізніше, з налагодженням комунікації між регіонами і розвитком торгівлі, народився комбінований орнамент, який поєднує всі традиційні види в одне ціле. Він , до речі, є дуже поширеним у роботах сучасних майстрів.

          Найпоширеніші та найбільш шановані давніми українцями кольори – червоний та чорний. Вони вважалися магічними. Червоний свідчив про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі. Чорний – в жодному разі не колір смерті чи жалоби, як ми звикли вважати, швидше навпаки: пращури наділяли його магією життєвої сили рідної землі, він уособлював безліч таємних знаків і закликів до родючого ґрунту, що забезпечував урожай і достаток.
    Відповідно, білий колір символізує світло і високу духовність, синій – холод і воду (є дуже часто антиподом червоному), жовтий – відображає свободу і щастя. Щодо зеленого кольору, то він є найулюбленішим серед українців після чорного і червоного. Він символізує  ріст і розвиток, прагнення життя і молоду, дужу силу. Коричневий у вишивці ототожнюється із засіяною ріллею, а сірий – з рівновагою та здійсненням бажань.

        Українська вишивка,як унікальний код рідного краю. Так у  більшості районів Тернопільщини майстрині віддавали перевагу геометричним узорам. Насичені темні кольори. Особливо на Борщівщині – регіоні, який прославився на весь світ саме своїми унікальними вишиванками. Це зашиті повністю рукави із сильним переважанням чорного кольору (що символізує трагічні сторінки історії краю), також поздовжні косі смуги з повторюваними елементами. У вишивці присутній мотив калини – один з улюблених на Тернопільщині. Ягідні галузки часто зображали між двома пташками. Типовою тут була вишивка вовняними нитками. Тернопільські візерунки чіткі, контрастні, з об`ємними елементами.

   

    Кременеччина - це південна Волинь, де переважали  рослинні орнаменти над геометричними, кольорова гама включала  лише два кольори-червоний і чорний, вишивка виконувалась технікою «хрестик». Із рослинних орнаментів-це мак, ружа, лілія, листя хмелю, а з тваринних в основному - птахи: півні, зозульки, пави.

               

          Але в Кременецькій вишивці є свої особливості, які характерні тільки нашому регіону. Це мережки, які чергуються із смужками вишивки, вони присутні на рушниках домотканого полотна. Популярними фрагментами вишивки є берегиня (пишні стилізовані ружі у вазончику) у центрі, а по боках менші берегиньки у вазончиках. Вишивку можуть доповнювати ряди стилізованих лілій, відмежованих мережкою з обох боків. На рушниках вишивались півники, поміж віночків-квітів і вінців, що символізують Боже благословення. Між елементами вишивки – мережки. Мережками оздоблювали також вставки на жіночих сорочках з домотканого полотна. Саме ці особливості роблять кременецьку вишивку неповторною і вирізняють серед інших регіонів.

                      

          Розпочинаємо корпоративний проект народознавчого спрямування

«У моєму краї рушники барвисті : стародавня вишивка мого села» , мета якого полягає у зібранні старовинних та сучасних вишивок нашого краю, та ознайомленні всіх бажаючих з історією виникнення та технікою створення  української  вишивки та  знайомство зі знаними вишивальницями-трудівницями  нашого краю , які творять справжні шедеври, що заслуговують на  увагу.

   Гарні і талановиті люди живуть у мальовничому селі Плоске. Сьогодні розповідаємо про майстринь-вишивальниць Ольгу Варфоломіївну Саган та Галину Петрівну Січкун. Матеріал нам любязно надала бібліотекар бібліотеки-філії с. Плоске Алла Моронжук. 

     Ці невтомні трудівниці закохані в українську вишивку. Їхніми  невтомними  руками вишиті численні серветки та рушники, подушки та сорочки, блузки та плаття для всієї родини і навіть килими. Уміло кладуть вони різнобарвні візерунки на полотно ,вкладаючи в них всю свою душу.  

      Ольга  Варфоломіївна Саган надзвичайна господиня і берегиня свого роду, своєї  домівки.

Поряд з тим, що вона готує неймовірні українські страви, випікає запашні весільні короваї, вона ще й неперевершена майстриня-вишивальниця. Безліч весільних рушників пов’язали руки молодят, вишитими сорочками, блузками, платтями  красуються діти та внуки пані Ольги

Любов до української вишивки передала майстриня своїй онучці Оксані, яка з задоволенням та любов’ю  вишиває одяг для своїх рідних. 

                           

Роботи пані Ольги.

   

            Бджілка-трудівниця,так можна охарактеризувати плосківчанку Галину Петрівну Січкун. Ця жінка не знає спокою ні хвилини, обходячи господарство,  даючи лад в домівці ,на роботі, та й ще знаходить вільну хвилину на приємне захоплення-вишивання. Безліч вишитих подушечок, рушників, серветок, картин і навіть вишитий килим прикрашають оселю пані Галини. Диву даєшся, коли споглядаєш цей дивосвіт вишивки, адже в неї вкладено стільки праці,любові,терпіння.

      

 Стародавня українська кухня: рецепти моєї бабусі

Сьогодні бібліотекар бібліотеки с. Плоске Алла Моронжук  знайомить нас з стародавніми рецептами  , якими люб’язно поділилась знана господиня села, берегиня домашнього вогнища, Ольга Варфоломіївна Саган. Деякі з цих страв готувались переважно у піст і до пісної вечері в переддень Різдва.

Ляк. Відварювали картоплю, при цьому відвар не  виливали. Картоплю товкли товкачкою до консистенції  п’юре. Поєднували відвар з картоплею, додаючи  великі шматки чищеного оселедця і знову варили до готовності оселедця. Окремо підсмажували на олії моркву з цибулею. Все з’єднували , підбиваючи підсмаженим борошном і  доводили до кипіння. Доводили  страву до смаку і подавали до столу.

Пампушки розчинені з цибулею – надзвичайно смачні. Розчиняється дріжджове тісто. Для цього береться вода,сіль,цукор,олія ( пропорція як на звичайні пампушки) і доводиться до кипіння. Коли вистигне , додати цибулю , різану кубиками, дріжджі і борошно. Все добре перемішати і поставити в тепле місце,щоб підійшло. Смажимо на олії пампушки і гарячими приправляємо розтертим часником, подають такі пампушки зазвичай у макітрі.

Голубці з пшоном і грибами. Необхідно відпарити капусту і розібрати пелюстки. Для начинки на воді відварювали  до готовності  пшоно. Підсмажували  різану цибулю, терту моркву  та  відварені різані гриби і додавали піджарку до пшона, все ретельно перемішували , додаючи сіль та перець до смаку. З капустяного листя та фаршу формували голубці, які ретельно складали в чугунку,заливали  водою з олією і ставили до печі тушитися. Гарячі подавались до столу.

Душенина (рецепт 1) Це старовинна страва, яку готували  на великі свята: Різдво чи Паску, або престольні празники. Без цієї страви не обходилось ні одне весілля чи хрестини.  

Щоб приготувати душенину необхідно відварити сушені груші. Середніми кусочками м'ясо телятини , або свинини тушкуємо до готовності, додавши грушевий узвар . Коли  м'ясо майже готове , його приправити сіллю та спеціями до смаку та додати  підсмажену  моркву. До готового м’яса додати відварені груші  та  підсмаженого борошна  і відправити  до печі, щоб добре  протушкувалось. Гарячою страву подають на святковий стіл.

Душенина(рецепт 2)  М’ясо (частіше свинину) порізати шматочками середньої величини,обваляти в борошні і скласти до горщика, залити окропом (часто використовували сироватку, або сметану), додати сиру цибулю, моркву, спеції, сіль  і  тушкувати все до готовності. Подавали до столу разом з картоплею, або кашею ,щедро поливаючи підливою. Іноді душенину готували разом з картоплею.

Затірка  Це буденна страва , яка готовилась майже у кожній сім’ї. Замішувалось тісто як на вареники ,рвалось шматочками і варилось в підсоленому окропі до готовності. Коли рванці спливали,проварити до готовності, злити воду і заправити страву салом. Сала давали доволі багато, заправляли перцем. При подачі на стіл додавали  солоний сир. Саме солоний сир і давав  основний смак і ситність страві.

       

 

 Продовжуємо нашу рубрику "Стародавня українська кухня: рецепти моєї бабусі" новими матеріалами.

Сьогодні  ділимось рецептами стародавньої кухні ,які представила нам бібліотекар села Кушлин Людмила Панчук.  Записані вони  зі слів Шарун Надії Кирилівни, а її навчала колись приготуванню цих страв мама пані Надії - Голуб Соломія Іванівна.

«Борщ з карасями»   Для приготування борщу необхідно взяти: 500 гр. карасів,400 гр. свіжої капусти,по одному кореню петрушки та моркви,1 цибулину,400 гр.картоплі,250 гр. червоного буряка,1/2 склянки квасолі, 2,5 ложки оцту або можна замінити 1 склянкою бурякового квасу,,20 гр.сушених грибів,1 ст.ложка борошна,2,5 ст. ложок олії,2 лаврових листочки, 1 ст. ложка дрібно посіченої петрушки.

«Картопля з маком»  Для приготування цього блюда необхідно запарити 3-4 ст. ложки маку і добре його розтерти макогоном. 1 кілограм картоплі відварити і протерти через сито (в наш час можна  пропустити через м’ясорубку), до картоплі додати мак, 1 ст. ложку масла та ¾ склянки кип’яченого молока,все добре вимішати. До столу подавати гарячу.

«Каша грибна чумацька»  Напевно таку кашу готували колись чумаки, коли їздили по сіль до Криму. Щоб приготувати таку кашу необхідно взяти 2 склянки пшона, добре промити і відварити до пів готовності. Свіжі гриби (1 кг.) порізати невеличкими шматками і обсмажити на салі з цибулею (100гр.сала; 1-2 цибулини), додати до них пшоно,посолити і варити до готовності,каша має бути розсипчастою. При подачі на стіл, кашу посипати м’ятою.

«Потапці з молоком та медом» 300 гр. пшеничного хліба порізати на кубики і обсмажити до золотистого кольору на маслі , вмакаючи в збиті яйця з молоком (1/2 склянки молока,1 яйце). При подачі на стіл поливати потапці медом.

«Вареники з квасолею та грибами» Замісити звичайне тісто для вареників. Для начини потрібно: квасолю  (1,5 стакана) перебрати, промити ,замочити і відварити до готовності. Перетерти через сито,або перемолоти. До квасолевої маси додати підсмаженої цибулі (2 цибулини) на олії (4 ст.ложки) ,подрібнені відварені гриби (100 гр.сушених грибів і відварених),мелений перець,сіль-до смаку. Все добре перемішати. Зліпити вареники і відварити, при подачі до столу полити маслом.

«Киселиця»  Для цього рецепту згодяться свіжі або сушені сливи. Їх потрібно промити та відварити. Відвар не виливати.  Вистиглі сливи перетерти через сито, змішати з сливовим відваром та довести до кипіння. Туди ж всипати підсмажене кукурудзяне борошно, або манну крупу, посолодити і варити до готовності. На 0,5кг. свіжих слив ,або 200 гр. сушених необхідно взяти 3 ст. ложки кукурудзяного борошна (манки), ¾ склянки цукру,5 склянок води.

«Черешнянка»  Щоб приготовити Черешнянку,необхідно перебрати 0,5 кг. черешні , промити її та видалити кісточки. Залити 7 склянками води та проварити до розварювання . Ягоди перетерти через сито, всипати підсушене борошно (½ склянки) з цукром (1 склянка),знову добре проварити і заправити сметаною( ½ склянки). До столу Черешнянку подають гарячою.

                                       

  "Бібліотека і громада: соціальний діалог в умовах кризи"

 Відповідаючи на запитання про роль бібліотек у подоланні читачами кризових ситуацій, учасники семінару бібліотекарів Кременецької ЦБС ,який пройшов 12 березня на базі ЦБ ім.Ю.Словацького, зупинилися на таких аспектах діяльності бібліотек ,як розробка адекватних моделей обслуговування читачів, сприяння вибудовуванню довіри до влади та громади ,активізація інформаційно-розяснювальної роботи та патріотичне виховання, організація благодійних заходів, участь бібліотекарів у системі освіти,тощо. Про реформування системи публічних бібліотек України ознайомила присутніх на семінарі директор ЦБС Л.Щербатко. А з провідним методистом ЦБ ім.Ю.Словацького В. Щуман пройшло обговорення бібліотечних проектів. Консультацію , щодо  соціальних мереж, як засобу реклами бібліотечної діяльності провела для бібліотекарів бібліограф О.Сосюра. Про хід переведення фондів бібліотек на УДК ознайомила провідний бібліотекар відділу комплектування та обробки літератури  О.Дзюма. Редактор ЦБ ім Ю.Словацького С.Синюк ознайомив бібліотекарів району з графіком занять"Літературної кухні",що працює при ЦБ ім.Ю.Словацького. Завідувачка цетральною  дитячою бібліотекою О.Старух ознайомила присутніх на семінарі з умовами проведення Всеукраїнських конкурсів для дітей.

   

 

                                                                                                                                                                        Перші березневі дні пов’язані з іменем Тараса Григоровича Шевченка, його славою, його духом, його мудрістю, його любов’ю до України. З нагоди дня народження Кобзаря для читачів пропонуються цікаві факти, цитати відомих людей про поета.                                                          

Постать Тараса Шевченка давно стала символічною для України. Тарас Шевченко знайомий кожному українцю ще змалечку. Талант його багатогранний. Його творчість оригінальна – за його віршами та художніми полотнами можна вивчати історію України. Тарас Шевченко по праву може вважатися першим громадянським ліриком України.

Тарас Шевченко:

v Український поет – автор кількох поетичних збірок, поем, драми «Назар Стодоля», російськомовних повістей; ідейний натхненник Києво-Мефодіївського товариства; основоположник нової української літератури; втілив у поетичній формі норми народнорозмовної мови, котрі стали основою для створення української літературної мови.

v Художник – випускник Петербурзької академії мистецтв; автор чималої кількості олійних полотен, в тому числі портретів та автопортретів, акварелей, рисунків.

v Офортист – академік гравюри: один із перших в тогочасній Російській імперії, автор багатьох офортів на класичні та власні сюжети.

v Громадський діяч, просвітитель – своїм коштом склав та видав «Буквар» для недільних шкіл, планував видати також граматику, арифметику, географію; брав участь у підготовці першого номеру журналу «Основа»; популяризатор класичного мистецтва серед простого люду.

Важкими і крутими шляхами доля вела Тараса від порогу батьківської хати до Будищ, Вільно, Петербурга, Казахстану, аж до всесвітнього визнання. Але він ніколи не забував, якого роду-коріння, не цурався тої мови, «що мати співала, як малого повивала, з малим розмовляла...». Тричі повертався до рідної Керелівки, аби пройтися стежинами свого дитинства, схилити голову перед могилами батьків, зустрітися з братами і сестрами. Над усе мріяв жити в Україні, але не судилося.

Жив 47 літ. З того 24 був кріпаком, 9 – вільним, 10 – на засланні, а решту провів під поліційним наглядом.

З скарбниці народної мудрості

·        Шевченко Тарас – наче сонце для нас;

·        Пани Шевченка карали, але мудрості не відібрали;

·        Шевченко дужий був не силою, а словом мудрим;

·        Тарасові слова – то правда жива;

·        Хто з Шевченком знається, той розуму набирається;

·        Шевченкове слово в віках не старіє;

·        Шевченкові пісні молодіють, бо люди з ними живуть, працюють, мріють;

·        Тарасів «Кобзар» – для народу великий дар.

Шевченко у фактах:

Понад 30 років праправнук Шевченка Микола Лисенко працював над дослідженням «коріння Шевченкового роду». У його поданні генеалогічна схема Шевченкового роду містить понад 1300 осіб, відомих і безвісних, які мешкають в Україні, Росії, Прибалтиці, Австралії, США, Франції і зокрема у Кирилівці, Моринцях, Звенигородці.

У 1995 році на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки була введена банкнота в 50 тисяч рублів. На лицьовому боці - портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а на звороті - пам'ятник Тарасу Шевченку перед будівлею університету в Тирасполі. В 2002 р. розроблено новий дизайн банкнот, на новій банкноті в 50 рублів з'явився портрет Тараса Шевченка. Купюра була зеленого кольору. Тому "зеленими" придністровці називають не долари, а гроші з Шевченком.

На честь Шевченка названі морська затока в Аральському морі. В Казахстані ім'я Шевченка носить Форт-Шевченко. Пік Шевченка — вершина 4200 м на північному схилі Великого Кавказу, у Боковому хребті. Названа на честь Тараса Шевченка українськими альпіністами, які вперше зійшли на цю вершину Кавказу у 1938 році.

У Торонто, Канада, існує музей, присвячений виключно Шевченківській тематиці. Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі у Каневі. Національний музей Тараса Шевченка знаходиться у Києві, його філією є Літературно-меморіальний будинок-музей.

1384 пам'ятника Кобзарю встановлено на території від Бразилії до Китаю (з них майже 150 - поза межами України). Це друге місце за кількістю пам'ятників одній особі. Найбільше на Землі, вважають дослідники, існує монументів Ісусу Христу.

Один з кратерів Меркурія отримав ім'я нашого Тараса Григоровича. Діаметр кратера Шевченко - 137 кілометрів. У Великобританії, в Кембриджському університеті, урочисто відкрили вулицю українського поета Тараса Шевченка.

Цитати відомих...

Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю. Відчуття глибокого зв'язку з народом у обох було однаково сильним, але Шевченко був людиною з гарячою кров'ю, тоді як Куліш шукав рівноваги сердця і розуму, рівноваги хочу і можу

(Остап Вишня)

Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, ніж українець – він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет – він був хоробрим войовником за права і волю людей

(Ліндон Джонсон)

На тім тлі і в тій атмосфері покалічена цензурою і впень закобзарена суспільством поезія Шевченка обернулася в вельмишановну, але майже мертву реліквію, а образ Шевченка сплощився і завмер народницькою іконою, перед якою час від часу відбувалися нелеґальні і безнадійно-панахидні відправи

(Євген Маланюк)

Після Шевченка долю поводиря національного ідеалу українського народу прийняв І. Франко: це високе покликання гідно і з честю виконав

(Симон Петлюра)

Шевченко народив, а Франко виховував українську націю

(Павло Тичина )

Коли б мені прийшлося одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то я сказав би: се поезія бажання життя. Свобідного життя, всесторонній, нічим не опутаний розвій одиниці і цілої суспільності, цілого народу, – се ідеал Шевченка, котрому він був вірним ціле життя

(Іван Франко)

Після Шевченка не було в нас такої постаті. Отже не буде в нас перебільшення сказати, що Шевченко і Франко — це насправді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові

(Олесь Гончар)

Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини

(Джон Кеннеді)

Народ знає Тараса, любить Тараса, співає його пісні, пересилає з уст в уста оповіді про нього, як про живого сучасника і учасника нашої дійсності

(Максим Рильський)

Вам українцям, є чим пишатися у своїй культурі. Яких могутніх людей дала ваша література, яку славну традицію ! Шевченко, Франко, Леся Українка – це ж не тільки поети величезного таланту і невичерпної творчої енергії, – вони люди з великим людським серцем і розумом, з героїчною силою духу, у них є чого повчитися не тільки українцям

(Максим Горький)