Історія створення бібліотек

                   Знайомтесь - бібліотеки нашого краю

                        Бібліотеки  Кременецького  району в різні історичні періоди.

       Історія бібліотек краю сягає глибини століть. Одна з найдавніших книгозбірень була у 30-40 роки 17 ст. при  Богоявленському  братському  монастирі в Кременці , у 30-ті роки 18 ст. при монастирі Свято-Успенському в Почаєві, в яких поруч із церковними книгами були й світські видання.

       Згодом у зв’язку з організацією навчальних закладів формувались й бібліотеки. У середині 18 ст. функціонувала бібліотека єзуїтського колегіуму, а на початку 19 ст. – бібліотека Вищої Волинської гімназії. Солідною була книгозбірня з 30-х років 19 ст. у Волинській духовній семінарії. Відома бібліотека своїми раритетами Богоявленського базиліанського монастиря, згодом вона стала книгозбірнею Волинського єпископа.

        У 20 ст. славилась бібліотека та книгарня україніки  товариства «Просвіта». Бібліотека Кременецького ліцею була укомплектована здебільшого книгами польською мовою.

        Упродовж 40-60-х років найбільшою на Кременеччині була бібліотека педагогічного інституту, згодом педагогічної академії. Педагогічна  академія ім. Тараса Шевченка є спадкоємцем навчальних установ, чиї витоки беруть початок з 1636 року, коли з ініціативи Петра Могили було засновано школу-філію Києво-Могилянської академії. Вона мала власну друкарню, в якій, окрім іншої літератури, в 1638 році видали славнозвісну „Кременецьку граматику”, котра тривалий час була чи не єдиним навчальним посібником з української мови. Хто був автором „Кременецької граматики” не відомо, проте можна твердо сказати, що вона створена кимось з учителів місцевої школи. Ця невеликого розміру книжка служила навчальним підручником для місцевої братської школи. Видана більше як 350 років тому, „Кременецька граматика” нині стала рідкістю. Відомо лише шість примірників цієї книжки. Вони знаходяться у державних архівах, музеях, бібліотеках. Три з них – в Україні, а три інші – у Москві.

         З 1712 по1773 рік діяв     Кременецький єзуїтський колегіум. Бібліотека  єзуїтського колегіуму нараховувала на той час 694 т. В статті Олександра Оглоблина “Бібліотека Волинського Ліцею” знаходимо тільки єдину згадку, у примітках, про єзуїтську книгозбірню як одну з колекцій, з яких складалася ліцейна бібліотека. Коротка інформація загального характеру про колекційний фонд подана в праці вітчизняного бібліотекознавця Євгеніїї Колесник “Книжные коллекции Центральной научной библиотеки Академии наук УССР”
На цей момент не виявлено ані рукописних каталогів, ані інвентарних книжок бібліотеки, які б відносилися до періоду функціонування колегіуму.
        У 1805 р. з ініціативи Тадеуша Чацького – генерального інспектора Волинської, Подільської та Київської областей, в єзуїтському комплексі було урочисто відкрито першу на Волині світську середню школу, яка зайняла визначне місце серед культурно-освітніх закладів Волині ХІХ століття.
           Згодом тут стала вища Волинська гімназія – яка була зразковим навчальним закладом , а з 1819р.- був уже ліцей. Відомий просвітитель Тадеуш Чацький поставив собі за мету придбати унікальну колекцію останнього польського короля Станіслава Августа (книг, живопису, нумізматики тощо), щоб розмістити її у навчальному закладі.

Якою ж була королівська колекція? З метою вдосконалення своєї бібліотеки, король посилав агентів у далекі довготривалі подорожі, щоб роздобути оригінали, скопіювати певні документи. Тоді наприклад, Біскуп Альбертранді, відповідальний за бібліотеку, їздив у Данію, Швецію, Італію. Там проводилась неабияка наукова робота. Спеціальний вчений завідував колосальним відділом карт, планів, важливістю і цінністю яких король дуже пишався. Тадеуш Чацький закупив у ксьондза Ю. Понятовського як головного спадкоємця польського короля за 15 000 червлених злотих бібліотеку, що складалася з 15 680 томів каталогу Альбертівні, бібліотечних шаф, а також мінералогічних колекцій, астрономічної обсерваторії. Мети своєї він досягнув.
         Найважливіші стародруки Т. Чацький одержав від княгині Теофілі з Яблонських Сапеги із бібліотеки її батька. Переважно це були книги, надруковані до 1520 року – інкунабули. Під час перевезення цієї бібліотеки до Кременця, частина книг була втрачена.

З роками функціонування навчального закладу, бібліотека постійно поповнювалась книгами від Ф. Мошинського (2 603 томи), Мікушевського (1 788 томів), лікаря Яна Лернета (144 томи), Кунегунди  Чацької (135 томів) та ін.
      Архівні джерела вказують на різні шляхи надходження книг до бібліотеки. Кременецька гімназія стала значним освітнім закладом, служила для юнацтва Волинської і Подільської губерній університетом і тому рахувалось за честь передати книги сюди. Так, Софія Потоцька подарувала гімназії унікальну працю орнітології Ю. Б. Аудеберта і Ю. П. Вейлота (видана у Парижі 1802 р.) разом з альбомом акварелей, виконаних авторами. Вдова професора Шейута, першого керівника ботанічного саду Волинської гімназії, теж передала бібліотеці колекцію книг свого чоловіка (912 томів).

      У 1808 році Київський митрополит Серафим подарував навчальному закладу стародрук „Острозьку біблію”, надруковану Іваном Федоровим. А всього у Кременецькій бібліотеці знаходилось 1,5 тисячі інкунабул.
    Список тих, хто дарував, передавав книги можна продовжувати; варті уваги книги, подаровані Кутузовим М. І., які склали окремий військовий відділ, книжкові надходження із колишньої повітової школи у Кременці (694 екземпляри), 13 тисяч книг із закритого Василіанського монастиря у Почаєві у 1829 р. і багато інших.

Найоригінальнішою книгою Кременецької бібліотеки біла книга-рукопис, виконана у лубі.         Свого часу вона експонувалася на одному із стендів відділу рукописів центральної наукової бібліотеки Академії наук України. Ця книга нагадує баян або гармошку з луб’яними міхами. Ця оригінальна пам’ятка писемності виконана в сиву давнину одним із племен Індонезії – батаками (або батакцями). Луб (шар під корою дерева) складений таким чином, що створює 60 аркушів, або 120 сторінок книги, на яких записи зроблено стійким чорнилом. Оправою служить дві масивні дерев’яні дошки з різьбленими візерунками і двома фігурами вигинами. Цей унікальний рукопис виявив Ян Потоцький у 1805 році у Китаї. Вчений придбав цю цікаву знахідку і подарував Кременецькій гімназії. Не тільки ця книга на лубі, а й інші дорогоцінні скарби Кременецької бібліотеки викликали захоплення і подив у сучасників.
      Ще в 1809 році один з них, Степан Русов, у „Волинських записах писав: „Кременецька гімназія бібліотекою своєю не поступається будь-якому університету: всі манускрипти, класичні творіння, давні і рідкісні видання, які лише можна було розшукати в усьому тутешньому краї, зібрані сюди. Можна, однак, доповнити, що рідко який університет в Європі мав такі підручники”…
    Бібліотека постійно поповнювалася новими книгами. Тадеуш Чацький прагнув, щоб студенти гімназії теж брали участь і формуванні бібліотеки. Він зобов’язав, що кожен з них, повертаючись із канікул на навчання привозив хоча б по одній книзі для бібліотеки. Тадеуша Чацького звинувачували в тому, що він змушує учнів робити ці пожертвування, але створена для рослідування цієї справи у 1811 р. комісія зняла всі звинувачення і визнала „добровільні пожертви похвальними”. Після смерті засновника Волинської гімназії, надходження книг до бібліотеки дещо зменшилося, але не припинилось. У 1832 році ця найкраща книгозбірня минулого нараховувала 24 378 творів у 37 578 томах – книги різних галузей знань, написані багатьма європейськими мовами. 

     Загалом Кременецька бібліотека складалася із окремих колекцій (зібрань): Королівської, Яблонських, Микошівського, Мошинського, Шейата, К. Чацької, Іезуїтської і Почаївської і власних надбань.

    Бібліотека працювала цілий рік, вона була доступною не лише для викладачів і учнів навчального закладу, а й для всіх бажаючих. Це підтверджує розпорядження керівництва гімназії (від 1818 року) про вільне користування фондами бібліотеки. „Кожний може вільно приходити до бібліотеки для читання книг у зазначенні дні”. Кременчани любили проводити вечори в залах бібліотеки. У стінах Кременецької бібліотеки писали свої наукові праці історик Й. Лелевель, філолог Е. Словацький, професор природознавства В. Бессер, професор Айджейовський, поет Ю. Словацький та багато інших людей.

      У бібліотеці працювало три особи: головний бібліотекар, який отримував 700 крб. сріблом в рік, і два його помічники – по 150 крб. Тут також був свій швейцар, сторож, а з 1818 р. і майстер з переплетення книг.

  У 1834р. було створено Київський національний університет, а разом з ним і бібліотеку,основою фонду якої стала так звана Кременецька колекція, що складала зібрання книг 34378 томів.

    Крізь товщу років поряд із цікавими спогадами про діяльність цієї рідкісної бібліотеки, виринає і яскрава постать Павла Ярковського, який її очолював. Він був першим бібліотекарем як гімназії та Кременецького ліцею, так і Київського університету. Став одним із перших книгознавців і викладачів бібліографії в Україні. Тож, з початку трудової діяльності у Вищій Волинській гімназії саме бібліотечна справа і допомогла сформувати в молодому хлопцеві відмінного науковця. Він став третьою особою після директора у цьому навчальному закладі. Таку ж поважну посаду займав і після реорганізації його в ліцей, що прирівнювався до одних з найвищих закладів у тодішній Росії: Царськосільського, Ніжинського, Одеського ліцеїв.

Робота у бібліотеці для Павла Ярковського стала основою всього його життя. Це був постійний живий контакт Кременця з європейською наукою. Повний бібліографічний опис, взірцеві каталоги, зроблені разом з помічниками Микульським та Урбанським, свідчили про добре організовану ним діяльність. Друкарні, котрі діяли у той час на Волині, були просто зобов’язані давати сюди друковану продукцію. Для Юліуша Словацького назавжди залишився в пам’яті образ „пана Павла, який господарював серед книг і квітів у бібліотечній залі”.

        На жаль, друга половина 20 ст. стала періодом не стільки збагачення, скільки втрат бібліотечних фондів. Першого удару завдала ім. війна. Частину книг знищили фашисти, іншу розібрали кремен чани. Коли місто було звільнене від німців, містяни масово повертали збережені книги у бібліотеку.

       У 1969 році в зв’язку з переведенням закладу до Тернополя туди ж перевезена й книгозбірня.
       На сьогодні тут функціонує бібліотека Кременецької обласної педагогічної академії, яка  в своїх фондах нараховує 85 600 прим. документів і обслуговує 3500 користувачів.
       Головна мета роботи, полягає в організації колективного користування друкованими й іншими документами, тобто надання читачам можливості використовувати документи, що зберігаються у фондах бібліотеки.
       Бібліотека є головним інформаційно-комунікативним центром даного закладу. Вона працює у напрямку модернізації структури управління бібліотечними ресурсами та удосконалення бібліотечно-інформаційних послуг на основі використання інноваційних технологій.

З другої половини XIX ст. розпочинається новий історичний період існування та діяльності Кременецького Богоявленського  братства. У 1880 р. згідно з наказом Священного Синоду було поновлено братство. До його назви було додано «Свято-Миколаївське». Це пояснюється тим, що братство існувало при монастирському храмі св. Миколая Чудотворця, який було побудовано у 1841 році у братському корпусі, в приміщенні василіанської трапезної.

При братстві  діяла бібліотека, яка постійно поповнювалась періодичними виданнями. Журнал «Кормчий», «Наставление и утешение святой веры», «Почаевский листок» були основними духовними виданнями того часу на Волині, які окрім просвітницько-виховного характеру носили ще і ознайомчо-фактологічний.

        Бібліотека Кременецького медичного училища ім. А.Річинського є навчальним, науково-інформаційним і культурно-просвітницьким підрозділом навчального закладу.

 З перших днів існування, а бібліотека є ровесницею самого училища, (1940р.) тут працювали справжні фахівці своєї справи: Є.Балицька,  М.Гагалкіна, Г.Румянцева, О.Кудінова. Під час війни училище припинило своє функціонування, і тільки у 1944 році , після звільнення Кременця від загарбників знову відновилось тут навчання і відповідно робота бібліотеки. З 1978 р. під керівництвом М.Галатович відбулося активне комплектування фонду бібліотеки науковими та навчальними виданнями. З 1989 - 2009рр.    бібліот еку очолювала В.Дубкова,  а з 2009р. - П.Тимощук  . Сьогодні бібліотека училища нараховує понад 35 тисяч прим. літератури ,працює абонемент та читальний зал на 60 місць. Бібліотека забезпечена новими комп’ютерами та сучасною технікою.

Окремо слід виділити роботу бібліотеки  краєзнавчого музею.

Її перші надходження зявилися ще у 1937 р. , були передані з бібліотеки Кременецького ліцею. Протягом багатьох років своєї діяльності бібліотека поповнювалась новими виданнями, серед яких були і рідкісні. Нині її гордістю є повне зібрання «Європейської енциклопедії», книги ХІХ і початку ХХ ст.., періодика Кременецького ліцею, зокрема журнали «Zycie Krzemienieckie»,  «Zycie Liceum Krzemienieckiego»,  «Nasc Widnokag», книги краєзнавчої тематики, література, пов’язана з діяльністю церкви. Нині в бібліотеці понад 12 тис.видань. 

У 1946 році було засновано міську бібліотеку м. Кременець, розташована вона була у приміщенні педінституту на 2 поверсі.

Фонди скомплектовані були із міських, шкільних бібліотек, а також дарунків жителів міста. У 1950р. фонд становив 4000 прим.книг, бібліотека обслуговувала 600 читачів. На той час бібліотека отримувала періодичні видання, з яких: 3назви газет та 3 назви журналів. З 1951 року бібліотека перемістилась у відремонтований будинок – родове помістя пол.. письменника Ю.Словацького.

 Працювало на той час у книгозбірні два бібліотекарі- Щеглова З.О. та Миронюк Л.Б.  З початку 1952 р. бібліотеку очолила Вернигора Н.А. , а восени Сипченко Л.П., яка була на займаній посаді до 1975 р. У 1959р.  з нагоди 150 річчя з дня народження  земляка, польського поета Ю.Словацького бібліотеці Указом Верховної Ради присвоєно звання Ю.Словацького. З 1976 року завідувачкою бібліотеки стала Т.Майкова  , яка довгі роки докладала максимум зусиль, щоб книгозбірня була однією з кращих в районі та області.  У 2000 році бібліотеку було знову переведено у інше приміщення, в зв’язку з тим, що родинний будинок Ю.Словацького став літературно-меморіальним музеєм поета-земляка. З 2001р.завідувала бібліотекою О.Вальчук.  На сьогодні бібліотека ім..Ю.Словацького є центральною бібліотекою, (директор Л.Щербатко).

Книгозбірня обслуговує понад 5тис. читачів. У бібліотеці працює абонемент, читальний зал, юнацький відділ, методичний відділ ,відділ комплектування та обробки літератури. Фонд бібліотеки становить понад 45 тис. примірників , з них майже 43 тис.прим.книг.  Бібліотека комп’ютеризована, а тому читачі мають можливість користуватись послугами Інтернету та засобами копіювально-розмножувальної техніки.

Кременецька районна бібліотека для дітей спочатку працювала, як міська.

Заснована вона була у 1946р. і була першою бібліотекою для дітей в нашому районі. Спочатку книгозбірня  знаходилась в одному приміщенні з палацом піонерів. Книжковий фонд тоді був мізерним, першою завідувачкою книгозбірні працювала Романович Н. З вдячністю згадуються ветерани бібліотеки: Лядську Л.І., Загорулько З.М., Штокалко Т.С., Ковальчук Г.А. На сьогодні 

бібліотекою завідує Старух О.П.

У 2003р. бібліотека набула статусу районної центральної бібліотеки для дітей. На даний час фонд бібліотеки становить понад 22 тис. прим. Обслуговує бібліотека понад 2400 читачів. Бібліотека обладнана комп’ютером, що допомагає покращити обслуговування читачів. У бібліотеці працює два відділи - для молодших  та для читачів середнього і старшого віку, а також читальний зал та  ігрова кімната для малюків.

У 1977 році державні масові бібліотеки було переведено на централізовану систему обслуговування. 68 бібліотек Кременецького району увійшли до складу ЦБС. З них дві бібліотеки були центральними, чотири –міськими і 62 бібліотеки-сільськими. Директором ЦБС на той час була Сипченко Л.П.

За 40 років існування нашої  ЦБС значна кількість сільських бібліотек припинили своє існування. Так на початок 2015 року  нараховувалось уже 44 сільських бібліотек. На сьогодні , в зв’язку із створенням територіальних громад зі складу ЦБС вийшло 9 бібліотек з них 2 міські бібліотеки Кременця, 3 бібліотеки до Почаївської громади, і 4 бібліотеки до Лопушненської громади.

Кременецька ЦБС станом на січень 2017 року нараховує 42 бібліотеки, 2 з яких центральні (для дорослих і для дітей). Бібліотечний фонд становить понад 289 тис. примірників. Обслуговують бібліотеки майже 22900 читачів.

    Серед закладів культурно-просвітницького спрямування найдоступнішими та найбільш відвідуваними залишаються бібліотеки. Сьогодні  вони та їхні фондові зібрання - це не тільки гордість та багатство нашого народу ,але й одна з най важливіших складових інформаційної політики держави ,спря мована на задоволення духовних,культурних,

освітніх потреб нації.

        Необхідністю є  усвідомлення того, що бібліотеки повинні перетворитись у центри здобуття глобальних   знань,стати  важливими осередками культури та дозвілля. Особливо це

   стосується сільських бібліотек. Як сьогодні функціонують бібліотеки на селі, які шляхи обирають, які форми роботи застосовують для збагачення духовного життя своїх користувачів?

         З метою ознайомлення, підвищення популярності та іміджу сільських бібліотек започатковуємо представлення бібліотек-філій Кременецької ЦБС.                             

                                                                                                                                                   

Бібліотека - філія с.Андруга

        

Перша згадка про село Андруга (Мала Андруга) датується у літописі 1545 роком,коли польський король дав розпорядження переписати всі села, котрі належать до Кременецького замку.Село тоді було власністю якогось Малого Андрушки, звідки і піш-
ла назва Мала Андруга.
         У 1742 році у селі було збудовано першу дерев'яну церкву,яка діяла до 1910 р.,а біля церкви в невеличкій хатині було організовано хату-читальню, завідувачем якої на той час був Штука Лаврін Антонович (лише один письменний чоловік на село ).
Лаврін Антонович читав вечорами книги своїм односельчанам, які збирались у хаті - читальні .
       У 1900 році  місцеву корчму було обладнано під школу ,де навчались усі діти села. Тепер у селі була молодь письменна, а тому з радістю відвідували хату-читальню, де самостійно читали книги, а на панські кошти для дітей тут організовувались новорічні ялинки, де діти декламувались вірші, співали пісень. Першим дипломованим бібліотекарем у селі в 1957 році стала Дучинська Катерина, яка пропрацювала у бібліотеці три роки, а послідовницею її стала Штука Зінаїда Іванівна.
  Бібліотека для селян стала справжнім культурним центром тут організовувались різноманітні читання, обговорення книг,презентації.

На знімку: учасниці вокального ансаблю заснованого любителем фольклору та етнографії Фещуком М.К.

   З 1965 року посаду бібліотекаря обіймала Раїса Харитонівна Шевчук, яка ще паралельно завідувала клубом. Під її керівництвом у той час працював драматичний гурток, вокальний ансамбль жінок, які виступали не тільки перед односельчанами, а й дарували приємні хвилини спілкування з мистецтвом населенню району  та області.

На знімку: завідувачка бібліотекою (1965-1981) Шевчук Р.Х.

   У 1981 році бібліотеку очолила Ірина Анатоліївна Власова.
Приємно відмітити, що на той час значно зріс книжковий фонд бібліотеки,  а відповідно до цього зросли і запити читачів.

На знімку: учасниці фольклорного колективу в Кременецькому краєзнавчому музеї.

              Александрук Ганна Миколаївна завідувала бібліотекою в селі Андруга з 1983 року. Любов до книги з дитинства  переросла в  улюблену справу всього її життя. Багато своєї праці, пошуку, винахідливості, таланту, любові до книги віддала  Ганна Миколаївна своїй книгозбірні. Бібліотека значну увагу приділяє краєзнавчій роботі, вивченню та

На знімку: бібліотекар Александрук Г.М. з читачами бібліотеки.

висвітленню історії рідного краю, і безпосередньо свого села, відродженню його духовних традицій. Так завдячуючи кропіткій праці Ганни Миколаївни до бібліотеки зібрано
велику кількість цінних матеріалів присвячених   рідному селу. Зокрема,  у цих матеріалах багато місця відводиться знаменитому односельчанину ,письменнику-прозаїку, казкареві Сергію Юхимовичу Даушкову. Творив письменник ще в далеких 30-х роках минулого століття. Його творами захоплювались  як   дорослі   так і діти, а його знамениті "Казки старого млина" читають і досі не одне покоління читачів.

На знімку: прозаїк С.Ю.Даушков на своєму подвір'ї.

          У вересні 2011 року бібліотеку очолив молодий спеціаліст Чорний Іван Миколайович, який гідно продовжує справу своїх наставників.Різноманітні за тематикою масові заходи, систематичні засідання гуртка за інтересами "Пролісок"(заснований в 2005 році) збирають в стінах бібліотеки людей по справжньому закоханих в книгу.  Розмаїтий світ книги, чудові пісні, приємний затишок-усе це допомагає  учасникам заходів збагатитись духовно, поповнити свої знання,відпочити від буденних справ .
     На даний час бібліотека обслуговує 180 читачів, 30 з яких-діти. Робота філії ведеться в рамках освітньо-культурного комплексу, де велика увага зосереджена на спільній роботі з клубом і школою, а також книгозбірнями  сусідніх сіл, які входять до  Білокриницької сільської Ради.

Бібліотека-філія с.Білокриниця
      


Неподалік   м. Кременця розкинулось живописне село з гарною назвою Білокриниця. Назва села походить  від того, що колись давно-давно створені були поселення, які мали біле крейдяне дно , джерела мали так звані  "кринки", звідки били підземні чисті джерела, водою яких живились люди.
 Виникнення села  датується приблизно XIV століттям, а перша згадка писемна була у 1438 р., в грамоті князя Свидригайла. Належало тоді село литовським феодалам , а в середині  XIV століття володарями його стали князі Збаразькі. Тут таки у селі наприкінці  XIVст. підневільною працею селян князь Андрій Збаразький побудував замок , який зберігся до сьогоднішніх часів і являється памяткою архітектури і окрасою села.
 Цією унікальною будовою милувалось не одне  покоління відвідувачів, і серед них приємно згадати нашого Великого Кобзаря - Т.Шевченка , який побував в замку у 1846 році, подорожуючи нашими краями.І саме розповіді про гайдамацького ватажка Вергуна, який діяв під  Кременцем і підтримував білокриничан,  було використано при написанні поеми  "Варнак". 
З 1866 року замок належав графу О.Вороніну , в якому ,за заповітом графа було відкрито ремісничу  і сільськогосподарську  школу. Навчальний заклад існує  тут на протязі  багатьох  десятиліть і по сьогоднішній день тут функціонує , але вже не школа, а  лісотехнічний коледж. Діє у селі храм Іоанна Богослова (1873 р. забудови).
Ось таке гарне і героїчне минуле цього села. А ще приємно згадати, що земля білокриницька подарувала нам багато талантів,це і Ганна Балагурчик - заслужений працівник культури, Олег Шак - співак і композитор, Василь Жданкін - славнозвісний коб
зар, Віра Барна - письменниця, Роман Іваськевич, Володимир Чуй, Василь Кондратюк - художники і багато інших. І звичайно, відрадно відмітити , що всі ці прекрасні таланти зросли на бібліотечній книзі.
    А почала функціонувати бібліотека у селі в далекому довоєнному 1939 році. Розміщена вона була у сільській хаті , де і знаходилась до 1962 р. З 1962 року бібліотеку було перенесено у новозбудоване приміщення, де розташувався будинок
 культури  і даний заклад, тут вони
 знаходяться і по сьогоднішній день . 
   Понад сорок років віддала справі зав. бібліотекою Євгенія Анфімівна  Войтюк. Не одне покоління викохане  на її мудрому слові , на прищепленій любові до книги, до читання. З великою вдячністю згадують сьогодні односельчани  свою біблотекарку, яка знаходиться зараз на заслуженому відпочинку.  
А  продовжила її справу не менш енергійна бібліотекар, яка уболіває і по справжньому любить свою роботу -   Лідія Феодосіївна Юр'єва.  

  Саме завдячуючи кропіткій праці Лідії Феодосіївни бібліотека поповнилась чималою кількістю інформаційно-довідкового матеріалу, яким користуються читачі бібліотеки. Свою роботу бібліотекар спрямовує на виховання у читачів любові до книги, до прекрасного. "Не обділити увагою жодного" - під таким девізом працює  сьогодні зав.бібліотекою. Саме з цією метою велика увага приділяється читачам-пенсіонерам, людям похилого віку, тут практикується книгоношення додому. Активно співпрацює  зав.бібліотекою також із будинком культури, невід'ємною є також співпраця з місцевою школою, з лісотехнічни коледжом. 

Вся робота бібліотеки-філії ведеться в рамках культурно-освітнього комплексу. Змістовно проводяться різноманітні масові заходи,

  серед яких :  години краєзнавства, дні інформації, поетичні та літературні вечори, тижні дитячої та юнацької книги , різноманітні конкурси, вікторини. Надзвичайно цікаво було проведено мистецько-екологічну акцію "Від цілющих джерел Кременеччини до криниці творчості і людської снаги" - якою започатковано благоустрій джерел у кожному населеному пункті області. Також шорічно практикується проведення в бібліотеці акцій :  "Подаруй бібліотеці книгу" та "Не викинь книгу у смітник - віддай її бібліотеці". 

Фонд бібліотеки становить на сьогодні 6405 примірників  книг , а обслуговує  бібліотека 827 читачі. Бібліотека має охайний вигляд, естетично оформлена, в таку книгозбірню завжди приємно завітати читачеві.                                                              
                                                                                                  
                                     
 Бібліотека-філія с. Веселівка
        
 Кожне село має свою історію, свої традиції та звичаї,свою назву. Одне з таких сіл Кременеччини , з веселою та привітною назвою - Веселівка. За переказами старожилів село ніби колись належало пану Веселовському, ось звідки ймовірно і пішла його назва. За історичними даними сeло Веселівка у 16-17 ст. було власністю князів Вишневецьких. Так, чи інакше, але село існує і по сьогоднішній день,живе своєю історією, своєю красою, своїми працьовитими людьми, проносять любов до нього і передають їз покоління в покоління.
          На сьогодні у селі функціонує ФАП, продовольчий магазин, клуб та бібліотека. Діє тут церква Пресвятої Богородиці УПЦ КП.
         Коли було відкрито першу бібліотеку на селі достеменно невідомо, але люди старшого віку стверджують і розповідають, що це було в далекі повоєнні роки і розміщувалась вона в одній маленькій кімнатці при сільському клубі десь у закутку, а фонд був такий мізерний , що поміщався в одній шафі. Першим бібліотекарем була, (також за розповідями старожилів) молода приїжджа дівчина Дуня, прізвища її ніхто на жаль вже не пам'ятає. Пропрацювала вона в селі до 1956 року.
 Пізніше її місце зайняла також не місцева молода бібліотекар Любов Панькових, яка була надзвичайно закохана у свою професію, у книгу, а тому гуртувала навколо себе молодь, прищеплюючи їм любов до читання, до пізнання прекрасного. При бібліотеці займались хоровий та драматичний гуртки. Учасники художньої самодіяльності були бажаними гостями в оселях селян як в зимові так і в весняні свята, чаруючи своїми піснями, вітаннями, віншуваннями.












 На початку 60-х років для бібліотеки було виділено приміщення у клубі, і книгозбірня розмістилась уже у 2-х кімнатах. Невдовзі на посаду бібліотекаря прийшла нова людина- тодішня завідувачка клубом - Генсіровська Гелена Войцехівна, яка очолювала книгозбірню протягом багатьох років. Тут вона знайшла своє покликання, де любов до книги переросла у справу всього її життя.
Не одне покоління виростало і виховувалось на бібліотечній книзі, не одному було прищеплено любов до друкованого слова, до берегині знань - книги. Та усе в цьому житті відносне, все проходить, все змінюється.














Так і промайнули роки трудової діяльності і і на  зміну прийшла нова завідуюча книгозбірні, молодий спеціаліст Алла Леонідівна Бордійчук.  Поспіль 19 років опікувалася вона бібліотекою-філією.
  У своїй роботі  бібліотекар  значну увагу приділяла краєзнавчій роботі, вивченню та висвітленню історії рідного краю, відродженню його духовних традицій. Робота
здійснювалась в рамках культурно- освітнього комплексу,куди входять заклади культури Білокриницької сільської ради. Кілька років тому при бібліотеці було створено клуб
за інтересами "Горлиця" - який відвідують жіночки, яким за 30-ть. Українські вечорниці, купальські ігри, посиденьки, вечори-зустрічі, диспути - це далеко неповний перелік масових форм роботи клубу за інтересами. Залучались до засідань і діти, які з радістю приймали участь у заходах, адже головні  слухачі і глядачі - їхні матусі та бабусі.
Нещодавно Алла Леонідівна перейшла на іншу роботу і передала бібліотеку молодому бібліотекарю Ірині Нестерук. Хоч Ірина Вікторівна  не має спеціальної освіти , проте за покликанням вона-бібліотекар. У книгозбірні вирує бібліотечне життя, тут проводяться бесіди , обговорення, літературні ранки , вечори , тощо. Тісна співпраця з клубом , активом села дає можливість бібліотекарю привити ще більшу любов своїх читачів до книги і читання.
       Обслуговує бібліотека-філія 270 читачів, серед яких 40 -читачі-діти. Книжковий фонд книгозбірні становить 4509 примірників книг.



Бібліотека-філія с. Лішня

                       Над селом лунає гарна пісня,
                       І дівочий чути ніжний спів,
                       Прославляється в цій пісні Лішня,
                       І краса природи і лісів.

                       Лішня, Лішня - розцвіла, як вишня,
                       Лішня, Лішня - доле ти моя!
                       Милий край, моя ти Батьківщино!
                       Земле рідна, ніжна і свята!

            Лішня - мальовниче невеличке село, яке розкинулось обабіч шляху, що біжить до Шумська і обрамилось смарагдовими хвойними лісами. Перша згадка про село датується 1545 роком, як  замкове село. У піскових надрах над річкою Піщанкою, що обвиває село при розкопках було знайдено крем'яні вироби мезоліту та неоліту.
     Достеменно дати про відкриття бібліотеки немає, але вона існувала ще у 30-ті роки у одній із сільських хат, де збирались члени товариства "Просвіта". Тут збираючись вечорами молодь читали-перечитували книги, які були в бібліотеці,обговорювали, дискутували, ставили вистави, співали пісень.
     У роки воєнного лихоліття було не до культурного життя і тільки в повоєнні роки лікуючись від руїн розпочалось відродження культури на селі. Так у 1953 році було відкрито клуб, а при клубі було відкрито бібліотеку, якою завідувала Ганна Андріївна Остапчук.
     У 1962 році було відкрито нову бібліотеку , більш просторішу і завідувала нею на той час Ірина Антонівна Прокопович.  Пізніше зав.бібліотекою була Марія Романівна Петрук.
А у 1971 році у бібліотеку прийшла молодий спеціаліст, яка щойно закінчила культурно-освітнє училище Валентина Степанівна Міньковська , яка працювала  у книгозбірні   майже чотири десятиліття. Сьогодні вона на заслуженому відпочинку, а бібліотеку очолила завклубом Людмила Василівна Петрук. 
За весь час існування книгозбірні вона стала справжнім осередком  культури ,інформації , просвіти. Вся робота  проводиться в рамках освітньо-культурного комплексу,який діє на території Ьілокриницької сільської ради. Основна увага зосереджена на спільній роботі зі школою, клубом.
 При бібліотеці створено клуб за інтересами"Калинонька", де збираються членкині, щоб примножити духовну культуру. Тут проходять українські вечорниці, посиденьки, театралізовані дійства, родинні свята. Обслуговує бібліотека 102 читача, серед яких 14-читачів дітей. Бібліотечний фонд зіставляє 4151 примірників книг. У бібліотеці завжди охайно, чисто, регулярно поповнюються книжкові виставки, що дає змогу читачам ознайомлюватись із новими надходженнями літератури до книгозбірні.

Бібліотека - філія с. Бакоти

На гористій місцевості, яка так характерна для Кременеччини, поблизу річки Горинь знаходиться гарне українське село, а назва йому - Бакоти. За народним повір'ям в сиву давнину належало
воно поміщику Бакоті, звідси ймовірно і походить його назва.
В центрі села на пагорбі красується старовинний храм Пре-
святої Богородиці, ( збудований у 1721 році), який функціонував навіть у ті часи лихоліть, коли всі культові споруди нищились , або закривались.

 
Після Другої світової війни у селі функціонувала початкова школа, клуб, в попівській хаті було відкрито магазин та фель-
шерський пункт. У 1950 році ФАП було перенесено в інше приміщення. а тут було відкрито бібліотеку, яка займала дві світлі, красиві кімнати. Фонд бібліотеки тоді нараховував лише 406 примірників книг. Про це свідчить перший запис в інвентарній книзі 10 березня 1950 року, а у січні 1951 р. другим записом повідомлялось, що фонд збільшився до 587 прим. книг , а вже на кінець 1951 року у бібліотеці було 934 книги. Завідувала бібліотекою на той час Тивонюк Марія Михайлівна. Не дивлячись на важкі після воєнні часи, люди тягнулись до прекрасного, до книги, а тому в бібліотеці завжди було велелюдно, а бібліотекар виступав пропагандистом друкованого слова, працюючи творчо, з індивідуальним підходом до кожного читача. В бібліотеці організовувались колективні читання, обговорення, літературні ранки та вечори відпочинку. У 1963 році на посаду бібліотекаря прийшла працювати молода дівчина Лідія Григорівна Тивонюк, і хоча вона за спеціальністю була клубним працівником, проте з усією відповідальністю відносилась до своєї роботи, до обов'язків бібліотекаря. Свою бібліотечну діяльність вона вміло поєднувала з клубною роботою, що позитивно впливало на виховні процеси серед читачів.
       В 70-х роках іде інтенсивне омолодження кадрів,молоді спеціалісти після закінчення професійних закладів змінюють своїх старших колег по роботі. Так у 1976 році на посаду бібліотекаря прийшла молода, енергійна дівчина, яка щойно закінчила культурно-просвітницьке училище
-Дунайчик Василина Михайлівна, яка очолювала книго-
збірню на протязі 14 років. У 1990 році вона перейшла у
бібліотеку с.Млинівці, де трудиться по сьогоднішній день.
А бібліотекою с. Бакоти з того часу опікується Валентина
Ніконівна Владика. Всю свою професійну діяльність біб-
ліотекар спрямовує на тісну співпрацю з органами місце-
вого самоврядування, сприяє підсиленню ролі бібліотек в суспільстві, зростанню поінформованості населення, до-
помагає у вирішенні різноманітних питань.

  На сьогоднішній день бібліотекою користуються 188 читачів , серед яких 23 читачів -дітей . Книжковий фонд становить 2783примірники книг.

Пропагуючи книгу, бібліотекар організовує в книгозбірні для своїх читачів різноманітні масові заходи, тісно співпрацюючи із клубом. У бібліотеці систематично оформляються книжкові виставки , з якими ознайомлюються читачі, проводяться обговорення, диспути, вікторини, бібліографічні огляди, літературні ранки та вечори відпочинку.
Всі масові заходи, які проводить Валентина Ніконівна, сприяють піднесенню авторитету бібліотеки, пробуджують
зацікавленість відвідувачів бібліотеки до читання.

                    Бібліотека - філія с.Млинівці

    Село Млинівці розкинулось на гористій місцевості над річкою Горинь за 38 км. від  м. Кременця. На околиці села виявлено поселення пізнього палеоліту, ранньої бронзи та давньоруської доби. У 18 ст. село належало до Нововишнівецького ключа. Зазнало село за часи свого існування багато горя і страждань, розруху і відбудову, як і майже всі населені пункти багатостраждальної України. Під час Другої світової війни майже все село було

спалене, а мирних жителів розстріляно, серед яких були і діти. Це сталось 14 жовтня , в день великого релігійного свята- Покрови Пресвятої Богородиці. Цей день став днем

скорботи і пам'яті для прийдешніх поколінь.

   В повоєнні роки розпочалась відбудова села.Відкрилась школа, у 1946 році було відкрито клуб , а у 1948 р. запрацювала сільська бібліотека , а точніше  хата- читальня.

Книжковий фонд на той час становив всього лише 197 пр. книг. Завідувала хатою - читальнею Ганна Саврай.

   З 1952 по 1961 роки бібліотекою опікувалась дружина голови колгоспу Раїса Пасічник. Були це важкі післявоєнні роки, але не дивлячись ні на що люди тягнулись до прекрасного,

до духовного - до книги. І дорослі і діти спішили до книгозбірні, щоб почитати , поспілкуватись, подискутувати.

   З 1961 по 1963 роки завідувала бібліотекою Маргарита Юріївна Дуденко, після неї до 1975 року - Марія Михайлівна Тивонюк. В непростих умовах приходилось працювати

цим людям, але всіх їх окрилювала любов до книги, до живого слова, до прекрасного і величного. З середини 70-х р. було відкрито в селі восьмирічну школу, тож бібліоте-

ка свою робота проводила вже спільно із школою.

    Організовувались тут різноманітні вечори відпочинку , літературні ранки, читацькі конференції, усні журнали, тощо. З 1975 року бібліотекою опікувалась  Галина Іванівна Мандзюк . Бібліотека була на той час на селі осередком культури. Тут організовувались гуртки художньої самодіяльності, проводились різноманітні масові заходи.

     Бібліотечні фонди  систематично поповнювались новою літературою, періодикою, що давало змогу активно популяризувати книги серед населення.

У 1987 році  завідувачкою бібліотеки стала Василина Михайлівна Дунайчик, яка до того завідувала бібліотекою у с. Бакоти. Василина Михайлівна є професіоналом своєї спра-

ви. Велике значення надає вона формуванню особистості своїх користувачів , розширенню кола їхнього спілкування, а тому в книгозбірні  проводить чимало цікавих і корисних масових заходів. Проводяться вони спільно зі школою та клубом. Працює при бібліотеці клуб за інтересами "Друзі природи", де дітям прививається любов і бережливе ставлення до навколишнього середовища, до всього живого, що оточує нас. В рамках засідань клубу проводяться екологічні години , різноманітні акції, екологічно-природничі подорожі , тощо.

     Обслуговує на сьогодні бібліотека 288 читачів , з яких 70 читачі - діти. Фонд бібліотеки становить понад вісім тисяч примірників книг. В бібліотеці фонд розкрива-

ється з допомогою книжкових виставок та поличок , які систематично поновлюються. Але мріє бібліотекар  про те, щоб переповнювали цікаві книги бібліотечні полиці, і щоб книжкові ріки ніколи не міліли. Декілька років тому  Василина Михайлівна створила  у книгозбірні народознавчу світлицю, у яку вклала всю свою любов до рідного краю. Розмістила тут зібрані  стародавні предмети домашнього вжитку, домотканні вироби, старовинні вишивки, посуд , імітуючи кімнату колишньої української хати . Окремо у бібліотеці оформлено куточок виробів з лози знаного народного майстра, односельчанина Василя Казновецького. Неодноразаво народний умілець проводив тут для охочих майстер-класи по лозоплетінню, адже хоче передати свій талант майбутньому поколінню,яке продовжувало б його справу. Народознавчий куточок не тільки притягує увагу відвідувачів книгозбірні, тепер у цьому царстві давнини  проводяться екскурсії для жителів та гостей села , народознавчі уроки для учнів  місцевої школи.

Бібліотека-філія с. Башуки

 Село Башуки розташоване на березі річки Добринь , яка якраз тут бере свій початок . По одну сторону села розкинулись голубі плеса ставків , а по іншу тягнеться сосновий бір , чаруючи всіх своєю красою.

Виникло село ще в далекому XVI столітті . З 1583 р. воно рахувалось власністю  Андрія Вишнівецького, саме тоді і вперше згадується про село Башуки.

В селі функціонує школа , ФАП , будинок культури , бібліотека.

       Вперше хату-читальню у селі було створено в далекому 1940 році, перед Другою світовою війною і розміщувалась вона тоді у будинку молитви. Завідував хатою читальнею тоді Заєць А. Я.  У 1948 році так звану бібліотеку було перенесено у дядьківську хату, господарем якої був Грицишин Степан , і де вона перебувала до 1966 р.

Фонд біблотеки потроху зростав, завдяки чому і збільшувалась кількість читачів, відвідувань бібліотеки. Пізніше книгозбірню було перенесено в дитячий садочок , і тільки у 1968 році широко відкрила свої двері для читача новозбудована бібліотека, яка розмістилась у одному приміщенні з сільським клубом і знаходиться тут по сьогоднішній час.
      Як згадують старожили села у 60-ті роки бібліотекою на той час завідувала Павлусик Євгенія Іванівна , надзвичайно енергійна , працьовита і талановита людина. Окрім виконання своїх основних обов'язків вона була активним учасником драмгуртка , який неодноразово дарував односельчанам приємні хвилини відпочинку.

      Наступницею Євгенії Іванівни у 1971 році на посаді біблотекаря стала Панасюк Ганна Михайлівна , яка пропрацювала у бібліотеці 14 років. У 1985 році книгозбірню очолила молодий спеціаліст, випускниця Теребовлянського культосвітнього училища Павлусик  (Гусак) Марія Іванівна , яка по сьогоднішній день завідує бібліотекою.

    Марія Іванівна прагне донести до читача весь багатий світ книги , вміє зацікавити хорошим твором, спонукати до пізнання нового , доброго , прекрасного. Адже до біб-

ліотеки сьогодні приходить новий читач , з новим світосприйняттям  , сучасними
потребами , літературними уподобаннями. Саме на ці фактори старається орієнтуватись  завідувачка бібліотекою. І якраз з цією метою при бібліотеці було створено клуб за інтересами "Пізнайко".

Залучаючи дітей - читачів до занять в любительському клубі , Марія Іванівна цим самим сприяє вихованню особистості ,  уподобань , пізнанню навколишнього світу. Саме тут юні читачі одержують змогу доторкнутись душею до прекрасного ,  а  біблотекар є посередником між світом пізнання і дитиною , яка формується під впливом літератури , мистецтва , народної творчості.

    В книгозбірні згідно плану проводяться цикли занять з українознвства , живопису , краєзнавства та екології.

    Обслуговує біблотека 402 читачі різних вікових категорій , серед яких  50 читачів-дітей. Фонд біблотеки становить 6372 примірники книг . З метою збереження книжкового фонду бібліотеки зав.бібліотекою організовує акції "Відремонтуй книгу" та "Подаруй біблотеці книгу".

    

Бібліотека-філія с. Будки

Якщо мандрувати з м. Почаєва у північно-західному напрямку , то недалеко шляху по праву сторону побачимо розкинуте по пагорбах село з цікавою назвою Будки.
  Колись в сиву давнину ця місцевість була вкрита густими лісами. Люди , які приїздили на вирубку лісу здалека не мали де ночувати, а тому змушені були будувати собі в лісах будки,в яких і жили. Але багатьом з працюючих місцевість сподобалась і люди почали зводити собі добротне житло та оселятись , а будки залишались для інших лісорубів. Ось ніби і звідси пішла назва села - Будки.
     Перша писемна згадка про село датується ХVI століттям.У 1907 році в селі було збудовано церкву Симеона Стовпника. Церква збудована в архієрейському стилі , а у 1920 році побудували капличку на честь великомученика Пантелеймона Цілителя , де і по сьогоднішній день проводяться богослужіння.
    Село Будки надзвичайно мальовниче і трудівниче  , тут живуть прекрасні люди , які прославляють свою малу батьківщину натхненною працею , героїчним минулим і просто великою любов'ю. Пишаються селяни також великим культурним надбанням. У селі діють ЗОШ І-ІІ ступенів, ФАП, відділення звязку , телефонна станція , клуб і звичайно книгозбірня.

        Перша хата-читальня була створена в селі у далекому 1949 році. Перший запис в інвентарній книзі було зроблено 12 грудня 1949 р., де було записано 173 книги. Завідував на той час хатою-читальнею Козачок Григорій Антонович. Розміщалась бібліотека у селянській хаті Тівона Прокопа. Ще довший час бібліотека не мала постійного місця перебування. І тільки у 1967 році, коли було збудовано нове приміщення будинку культури , бібліотеку було перенесено туди , де вона знаходиться і по сьогоднішній день.
    З теплотою згадують односельчани попередніх бібліотекарів , які працювали в різні роки , несли людям вічне і прекрасне. Це - Генсірук Орися, Корчинська Галина , Жилюк Надія , Мандзюк Галина. У серпні 1975 року на посаду бібліотекаря прийшла молодий спеціаліст , щойно після закінчення культосвітнього училища - Савчук Ганна , яка пропрацювала у книгозбірні багато років і виростила на книжці не одне покоління читачів. Багато   пройшлось пережити  різних кризових ситуацій , занепад культурної галуз, відчуття непотрібності у суспільстві. Та з часом ситуація почала помалу вирівнюватись ,  фонди поповнювались новою літературою, періодичними виданнями. Чотири роки тому Ганна Павлівна пішла на заслужений відпочинок , передавши бібліотеку у руки молодшій, більш енергійній бібліотекарю- Мельничук Ользі , яка по сьогоднішній день опікується книгозбірнею.  Сьогодні бібліотека привітно  запрошує своїх читачів до затишної кімнати книг, до книжкових полиць , де можна вибрати будь-яку книгу по своєму уподобанню. Завідувачка бібліотекою свою роботу спрямовує на пропаганду книги , прививаючи любов до друкованого слова з раннього дитинства. Задля цього неодноразово вивчались потреби читачів , громадська думка ,  щодо поліпшення обслуго-
вування читачів. На сьогоднішній день фонд бібліотеки становить 6195 примірників , обслуговує бібліотека 560 читачів , серед яких 130 читачів-дітей. Саме гармонійному розвитку дітей , вихованню у них бережливого ставлення до природи сприяє робота клубу "Друзі природи". На заняттях члени клубу знайомляться з природним багатством рідного краю, проводять різноманітні акції по очищенню закинутих струків , джерел , приймають участь у масових озелененнях рідного села . вивчають і оберігають рідкісні рослини даної території. Бібліотека активно співпрацює зі школою та клубом , тут проводять разом літературні ранки, вечори, читацькі конференції, урочини до Шевченківських днів , до Дня Незалежності і ін.

Бібліотека-філія с. Бонівка

На околиці міста Кременця по крижу Кременецьких гір розташоване чудове, невеличке село Бонівка . Своєю назвою воно завдячує королеві Боні , яка в давні часи панувала у Кременці , а село входило до списку її земельних наділів.Перша писемна згадка про село Бонівка датується 1538 роком. За часів радянської влади на території села було збудовано могутній свинокомплекс, де вирощували понад 12 тисяч голів свиней. З розвалом союзу комплекс було ліквідовано. Так , як село невелике (на сьогодні становить 573 особи) і розташоване на околиці Кременця то потреба у побудові клубу і бібліотеки постала лише у 60-х роках , а раніше жителі села відвідували культурні заклади м. Кременець. Першим бібліотекарем тут була Моронжук Алла Петрівна , яка пропрацювала на посаді бібліотекаря до 1982 року.  Наступницею її стала молода і енергійна бібліотекар Зоя Миколаївна Марчук.

Бібліотека в ті часи отримувала багато нових надходжень літератури , періодичних видань. Читачі з задоволенням відвідували бібліотеку , ознайомлюючись з новими виданнями книг , з підшивками журналів та газет.

Тут проводились цікаві масові заходи разом з місцевим клубом.

Пізніше , коли Зоя Миколаївна перейшла на іншу роботу , бібліотеку очолювали ще ряд бібліотекарів , серед яких слід виділити молодого  бібліотекаря Наталю Шпагу. Хоч вона і не мала спеціальної бібліотечної освіти , зате вона була бібліотекарем в душі. З приходом її до бібліотеки знову ожила і завирувала своїм життям книгозбірня. Адже вона приклала массу зусиль і уміння для того , щоб бібліотека стала справжнім осередком культури на селі , його інформаційним центром з неповторними барвами книжкових обріїв.

Тут запрацювали гуртки за інтересами для дітей , було організовано недільну школу Божого слова , де заняття проводив випускник Кременецької регентської школи Гронь О.  Часто організовувались екскурсії до духовних святинь Тернопільської області , зокрема Кременеччини. Було налагоджено тісні звязки з початковою школою та клубом , де для читачів проводились різноманітні  масові заходи. Так , як Наталя Віталіївна сувміщала роботу з роботою у клубі , то заходи більшість проводились у клубі. На жаль , в звязку з сімейними обставинами Наталя Віталіївна виїхала за межі України , але її досі згадують вдячні читачі бібліотеки. На сьогодні бібліотекою опікується молодий бібліотекар О.Сорочинська. Бібліотека  обслуговує 368 читачів , серед яких 127 читачів - діти. Фонд бібліотеки зіставляє 3115 примірників книг. На даний час  фонд бажає оновлення новими надходженнями як книг так і періодичних видань. І звичайно , у мріях бібліотекаря відремонтована бібліотека , багато нових надходжень і вдячних читачів.

Бібліотека-філія с. Богданівка

   Про село Богданівка вперше було згадано у 1562 році. Назване село ніби то в честь гетьмана війська запорізького Богдана Хмельницького. І це видно не випадково , адже в центрі села височить могила полеглих у бою славних хлопців-козаків. У першу світову війну село Богданівка було вщент спалене , а люди поповнили ряди біженців. Та по закінченні війни повернулись селяни  до своїх зруйнованих гнізд і знову помало відродилось життя у селі. Ще багато випробувань випало на долю селян , але все пережили , вистояли. Село помаленьку розбудувалось , оновились будівлями і людьми.

   Перша бібліотека була створена у селі ще до другої світової війни. Бібліотекарем на той час був Максим Жовтовський. У селі тоді ж була ще одна бібліотека - приватна , яка належала братам Клепачам , та нею також користувались усі бажаючі. односельчани. Під час воєнного лихоліття бібліотека не функціонувала , і запрацювала лише у 1949 році. Тоді було відкрито хату-читальню і розташована вона була у будинку репресованого селянина Циганюка. Завідував бібліотекою фронтовик - Олександр Мельничук , з часом його на цій посаді замінила дружина Ніна Василівна . яка і до сьогодні  є читачкою бібліотеки. Пізніше книгозбірню ще неодноразово переносили з одного  приміщення у інше і тільки у 1976 р. бібліотеку розмістили разом з початковою школою , де вона функціонує по сьогоднішній день. У 1979 році бібліотеку очолила Євгенія Лісова .

Хоч була вона за фахом педагог , та любов до книги стала вирішальною у подальшому виборі її професійної діяльності. Поспіль двадцяти років несла вона людям книгу-берегиню скарбів людства , її мудрість . Невдовзі по маминих до рогах пішла і донька Наталя Плетюк ,


здобувши професію бібліотекаря і замінивши маму на посаді. Бібліотекар постійно прагне донести до людей  весь багатий світ книги, вміє зацікавити читача хорошою книгою, спонукаючи до пізнання нового. Наталя Петрівна справжній керівник культури свого села , вона робить усе , щоб життя вирувало у ньому , було змістовним і цікавим. Влаштовує вона тут різноманітні масові заходи , активно співпрацює з місцевою школою , клубом. Надзвичайно тісні і творчі звязки підтримує з місцевим поетом В. Лісовим , який є гордістю села , і був  незмінним організатором і керівником сільського драмгуртка , у репертуарі якого понад десяток п'єс.

Книгозбірня с. Богданівка завдячуючи господині має завжди охайний і привітний вигляд, сяє чистотою і свіжістю, тут вирує бібліотечне життя. До уваги читачів велика кількість тематичного матеріалу зібраного в папки , книжкові виставки, полички, перегляди. Тут оформлено етнографічно-народознавчий куточок , де зібрано старожитності села , старовинні вишивки , предмети домашнього вжитку , посуд , тощо. Важливу роль відіграє бібліотека-філія у формуванні національно-патріотичної свідомості читачів. Для менших відвідувачів бібліотеки функціонує гурток "Світ твоїх захоплень",

де діти мають можливість проявити свою фантазію, талант і вміння викладаючи їх на папері , у вишивці , в плетінні . Це дає можливість діткам доторкнутись до прекрасного, формуючи свідоме ставлення дітей до духовних скарбів людства..Обслуговує бібліотека на сьогодні 301 читача , серед яких 45 читачів-дітей. Фонд бібліотеки зіставляє 2896 примірників. Пишається Наталя Петрівна своєю книгозбірнею, живе нею,і мріє ,як і кожен бібліотекар , про полиці цікавих і нових книг , про визнання бібліотеки , як культурного центру на селі.

Історія бібліотеки-філії с. В.Горянка

   Перша згадка про село В.Горянка  датується 1556 роком. Село дещо віддалене від райцентру  та м. Почаїв. У селі функціонує ЗОШ І-ІІІ ступенів , ФАП , клуб та бібліотека. Пишається село і своїм храмом- Воскресенською церквою УПЦ МП 1866 року забудови , якій ось уже виповнилось 150 років. Що стосується бібліотеки , то історія відкриття її сягає далекого 1950 року. Знаходилась тоді бібліотека у хаті господаря Івана Казьмірчука і займала одну кімнату. Очолювала на той час бібліотеку  Будняк Н. Ф. Згодом її замінила на цій посаді Притула Г. О. , яка прикладала усі зусилля , щоб прищепити любов до книги своїм читачам , пропагуючи книгу з допомогою книжкових виставок , книгоношення , голосних читань , адже багато односельців на той час були не грамотними , особливо люди старшого віку. У 55-56 роках минулого століття у селі було збудовано клуб , де для бібліотеки було виділено окреме приміщення. І опікувалась на той час біблотекою Федик Н.Ф. Бібліотека займала дві кімнати , стелажі та меблі для книгозбірні було виготовлено у колгоспній майстерні. До бібліотеки надходило багато літератури , якою з задоволенням користувалась велика кількість читачів. Не дивлячись на холодні приміщення в бібліотеці завжди збиралось багато молоді , організовувались різноманітні масові заходи , колективні читання , конференції. У 1960 році на посаду бібліотекаря прийшла Ганна Олександрівна Притула , яка приклала все своє уміння , натхнення , винахідливість до того щоб у  бібліотеці вирувало життя , щоб був задоволений читач , щоб кожен хотів прийти сюди ще і ще. Пропрацювала Ганна Олександрівна у книгозбірні понад 30 років.З 1983 року бібліотеку було перенесено в адмінбудинок , де вона перебувала до 2007 року. В даний час бібліотека знаходиться у приміщенні сільської ради і займає одну кімнату , де зроблено добротний ремонт , що тішить око відвідувачів бібліотеки.
                   

         На сьогодні бібліотеку очолює Надія Олександрівна Джуль.














Тісно співпрацюючи з органами місцевого

самоврядування бібліотека сприяє
посиленню своєї ролі в суспільстві ,
зростанню поінформованості  населення ,
його всесторонньому розвитку.








Велику увагу бібліотека приділяє іформаційній культурі читачів, здійснюючи як групові так і індивідуальні інформування про надходження новинок до книгозбірні. Тісно співпрацює бібліотека як з клубним закладом , так і з місцевою школою , де разом проводять різноманітні масові заходи.

На сьогодні бібліотека обслуговує 425 читачі , серед яких 88 читачів-дітей. Фонд бібліотеки зіставляє 4541 примірників. У книгозбірні функціонує клуб за інтересами "Умілі рученята" , де дітки навчаються творити чарівні узори голкою на полотні.

Бібліотека-філія с. В.Млинівці

      Історія с. В.Млинівці сягає далекого ХV століття. Вперше про село згадувалось у 1482 році. Із 1585 року село належало князям Збаразьким , зокрема князеві Михайлу Вишневецькому.
            На початку ХІХ століття село належало до Кременецького староства. Налічувало воно на той час 12 господарських дворів і проживало  тут всього 83 чоловіки , а вже з 1911 року жителів у селі збільшилось до 339 осіб. З 1920 по 1939 роки село входило до складу Польщі і тут було створено початкову школу , де навчалось 66 учнів. Школа була однокласною , а вже з 1939 року було відкрито чотири класи з учителем польської мови.
 В роки Другої  світової війни майже 80 жителів села пішли захищати країну від ворога. Не всі з них   повернулись до рідної домівки. І постав на їх честь обеліск в центрі села , який увіковічив память про  солдатів -героїв. Після війни село почало свою відбудову.  Запрацювали крамниця ,   кравецька майстерня , школа , клуб , в якому займались гуртки художньої самодіяльності, хоровий , драматичний.  15 грудня 1952 року в селі було відкрито   бібліотеку. Книжковий фонд на той час нараховував 1852 примірників книг і

користувались бібліотекою 130 читачів. У 60-х роках книжковий фонд збільшився вже до 6200 примірників , відповідно і читачів збільшилось до 290. Очолювала бібілотеку на той

час прекрасний бібліотекар , знавець своєї справи -    Лариса Петрівна Гусарук , яка пропрацювала на бібліотечній ниві понад два десятки років , і передала свою книгозбірні молодому бібліотекарю Оксані  Гусарук.

Оксана Сергіїївна опікувалась книгозбірнею аж до 2003 року .
 А з  того  часу і по сьогоднішній день завідує бібліотекою Наталя Тарасівна Маслюк.


У 2005 році книгозбірню перенесли до іншого приміщення , де вона  розмістилась у двох просторих (відремонтованих меценатом В.Чубою)  кімнатах . Приємно відмітити , що будинок газифіковано , а тому читач    завжди радо відчиняє двері книгозбірні , де не тільки тепло і затишно , а й   відчувається тепло спілкування з книгою.

Сьогодні бібліотека обслуговує 534 читачі , фонд бібліотеки нараховує понад 6 тисяч примірників книг та  періодики . Завідувачка бібліоткою намагається донести до свого читача весь багатий світ книги , організовуючи різноманітні масові заходи,  розкриваючи книжкові виставки та полички , ознайомлюючи читачів із   творчістю письменників , поетів, святкуючи знаменні дати.  
   В бібліотеці діє постійна виставка робіт маленьких умільців , які  виставляють свої творчі роботи , серед яких українська вишиванка , вязані речі , різьба по дереву,  макраме ,  аплікація.

 В роботі бібліотекаря відчувається інтенсивний процес пошуку та впровадження нових форм та методів роботи .  

 Бібліотека-філія с. Гаї     

 Виховання любові до рідного краю , до свого села розпочинається із вивчення його історії. Село Гаї  - одне із мальовничих сіл Кременеччини. Коріння його заснування сягають далекого 1785 року. А назва села за переказами походить від слова "гай" , тому , що давно в сиву давнину на цій місцевості ніби ріс великий березовий гай. У селі функціонує церква Святого Михаїла УПЦ КП , забудови 1922 року. Працюють школа , ФАП, будинок культури і бібліотека. Бібліотека знаходиться в одному приміщенні з будинком культури і займає дві кімнати , в одній з яких розміщено фонд , а в іншій дитяча кімната. Відкрито було  бібліотеку у селі в далекому 1948 році і розташовувалась вона у найнятій селянській хатині. А завідував бібліотекою тоді молодий хлопець Олексюк Петро Михайлович. Фонд бібліотеки на той час становив майже три тисячі примірників книг. Пізніше десь у 1956-1958 роках бібліотеку перенесено в інше приміщення , завідував хатою-читальнею тоді Трачук Ф.І., за фахом учитель. Невдовзі на посаду бібліотекаря була направлена з м. Кременець молодий спеціаліст Ріна Петрівна Середович (Циганюк). Пізніше посаду бібліотекаря обіймала Чернявська  Надія Василівна , яка опікувалась книгозбірнею до 1970 року. І ось уже 46-й рік поспіль  очолює бібліотеку сьогодні вже ветеран бібліотечної справи Галина Антонівна Казмірук.

Фонд бібліотеки становить понад 6 тисяч примірників книг та періодичних видань. Для читачів він розкритий з допомогою книжкових виставок та поличок. А читачів бібліотека обслуговує 300 осіб , серед яких 50 читачів-дітей. Велику роль бібліотека приділяє інформаційній культурі читача. На належному рівні  у бібліотеці ДБА , систематично редагуються каталоги та картотеки.  З ціллю пропаганди книги , ознайомлення з новими надходженнями літератури  проводяться бібліотекарем  індивідуальні та групові інформування читачів. Одна з кімнат оформлено під світлицю , де поряд з книжковими виставками розміщено різні поробки  дітей , і організовуються виставки української вишивки , плетива , макраме , виробів з дерева , поробки з природного матеріалу.
Тут пізнається світ неповторного і прекрасного. І звичайно  у цьому завжди допомагає  книга , адже вона дає можливість про щось дізнатися , чогось навчитися , пізнати  нове.

Бібліотека-філія с. Горинка

      Село Горинка засноване ймовірно в другій половині ХVстоліття. Назва його походить чи то від горбистої місцевості , на якій воно розташоване , чи від невимовної кількості горя , яке лягало на плечі людей на протязі багатьох віків (так стверджують старожили). Перша літописна згадка про село датується 1545 роком ,  про що й свідчить викладений з каменю напис  при в'їзді в село.
      Памятають горинчани про героїчне минуле рідного села . Адже  зпоконвіку було воно в епіцентрі визвольної боротьби , починаючи з давнини і закінчуючи подіями Другої світової війни. Тут пролягли бойові дороги війська Б. Хмельницького , тут ще не заросли окопи , де точились запеклі бої жорстокої війни 40-вих років минулого століття. Шаною для полеглих постав Монумент Слави на найвищому пагорбі села.
    Сьогодні село живе своїм життям , тут функціонує ЗОШ І-ІІІ ст. , яка обладнана новою компютерною технікою , працює музична школа , профілакторій , відділення зв'язку , аптека та бібліотека. Свого часу у селі був будинок культури , але на жаль на сьогодні приміщення його продано підприємцеві , де створено розважальний заклад.
     Славиться село і чудовими роботящими людьми  і своїми талантами , адже тут проживає багато творчих особистостей різних поколінь.

      Щодо бібліотеки-філії , то розпочала вона своє функціонування  далекого 1949 року минулого століття , саме тоді , коли у селі було створено колгосп. Знаходилась тоді бібліотека у  хаті-читальні і фонд її зіставляв всього 940 книг , і завідував цим багатством Никифор Узій , людина з освітою 7 класів польської школи , наділена гострим розумом і красномовством , фронтовик , інвалід І-ї групи. Як згадують односельці , цей мудрий чоловік долав щоденно на милицях нелегкий шлях до хати - читальні, щоб дарувати односельцям радість спілкування з книгою. На початку 50-х років  посаду бібліотекаря займала Михальчук Н.С. , яка пропрацювала тут зовсім недовго. Пізніше бібліотекою опікувались -

Савицька О.М..                                                Михальчук В.П.

 а у 1956 році після закінчення Теребовлянського культосвітнього технікуму приїхала в село по направленню молода дівчина з лановеччини М.М.Романська,

яка і очолила сільську книгозбірню , пропрацювавши тут довгі роки , виростивши не одне покоління на бібліотечній книзі , прививши справжню віддану любов до професії бібліотекаря своїй дочці Людмилі , яка пішла по маминому шляху і змінила її на посаді , де і працює понині , опікуючись сільською бібліотекою. Як згадує Марія Михайлівна , фонд бібліотеки на той час становив 3700 примірників книг , надходило багато книг та періодичних видань. У 1961 році для бібліотеки було виділено дві кімнати у приміщенні сільської ради. Одна із кімнат була облаштована під читальний зал , де проводились голосні читки , огляди літератури, різноманітні урочини. Бібліотека активно співпрацювала з сільським клубом, де разом проводили дозвілля для сільської молоді. Ще двічі бібліотека міняла своє місце перебування і на сьогодні вона знаходиться у приміщенні разом з музичною школою , куди переїхала ще далекого 1985 року. У 1991 році бібліотеку очолила дочка Марії Михайлівни - Людмила Роговська.

 На сьогодні бібліотека займає три кімнати і , як  завжди , радо зустрічає своїх читачів. На даний час нею користуються  516 читачів , серед яких 147 читачів-дітей. Фонд біблотеки на сьогодні становить 8678 примірників. Бібліотека тісно співпрацює з загальноосвітньою та музичною школами. Завідувачка є незмінним організатором всіх культурно-масових заходів , які проводяться не тільки у рідному селі , а й у селах району. Активно співпрацюючи з місцевим храмом , завідувачка книгозбірнею створила при бібліотеці гурток художнього слова "Благовіст", де дітки поетичні рядки переплітають з молитвами до Всевишнього , приймаючи активну участь у різноманітних релігійних святах.

                    
     

    Бібліотека-філія с. Дунаїв   

        Пізнання історичної минувшини бере початок із вивчення рідного краю. За історичними даними село Дунаїв було згадано у 1438 р. А вже як замкове село Дунаїв було згадано у 1545 р. У селі збереглась деревяна церква 1879 р. забудови, яку було закрито при комуністичному режимі і пізніше переобладнана під музей села. І лише у 1989 р. духовний храм знову зафункціонував.

        Нелегкий і тернистий шлях пройшли дунаївчани.Значні випробування випали на долю їх дідів і прадідів , роки визвольної боротьби , другої світової війни, роки відбудови і розвитку.

Після війни на територїї сільського господарства  було створено машино-тракторний парк, тваринницька фепма, пожежне депо. У 1968 році бубло збудовано дитячий садочок-ясла, у 1981 році- бцдинок побуту, амбулаторію,відділення звязку, відділ ремонту побутової техніки,ветеринарну дільницю. з 1994 року стала у дію сільська пекарня. Відбудовувалась у душах дунаївчан і духовність. Поступово відроджувалась освіта та культура. На даний час в селі функціонує ЗОШ І-ІІІ ступенів.
       Після війни у пристосованому приміщенні (за часів панської Польщі, де була розміщена "реміза" пожежна)запрацювали клуб та бібліотека. Першою завідувачкою бібліотеки була Г.І Тік , яка пропрацювала у книгозбірні до 1950 р. і передала її фонди М.А. Кравець. Після того зав.бібліотекою Н.М.Сорочинська , З.Г. Бундючна , С.І. Циганюк. Попрацювали на бібліотечній ниві і С.П.Лукащук , і М.М.Мажаровська. Книжковий фонд бібліотеки переносився з одного приміщення у інше. У 1962 р. в селі було збудовано будинок культури на 250 посадочних місць. Тут же було виділено приміщення під бібліотеку , де книгозбірня займала дві окремих кімнати розділених коридором.

Читачі обслуговувались двома бібліотекарями - Р.П.Лукащук та А.С.Плетюк , а пізніше Раїса Степанівна опікувалась бібліотекою  сама аж до 1993 року поки не передала книгозбірню під опіку молодого спеціаліста Гусарук Оксани Сергіївни. Пізніше бібліотекою завідувала Шевчук Л.А.,

 а у 2014 році передала бібліотеку Сікліцькій Марії Гнатівні. На сьогодні бібліотека знову перенесена у інше  приміщення , де займає одну простору кімнату.Бібліотека-філія є однією з кращих бібліотек району.Книгозбірня має охайний вигляд, до уваги читачів  естетично оформлені книжкові виставки та полички , які розкривають книжковий фонд , що зіставляє на сьогодні 13407 примірників різних друкованих  видань. Обслуговує бібліотека 366 читачів , серед яких 108 читачів-дітей.

Сікліцька Марія Гнатівна  систематично намагається стимулювати у читачів інтерес до читання, формувати стійкі навички звернення до книги, як до джерела духовного , інтелектуального , як до творчого розвитку.

Маючи творчо обдаровану натуру , бібліотекар систематично проводить для своїх читачів і з читачами різноманітні масові заходи , активно співпрацюючи з місцевими будинком культури, школою, дитячим садочком , місцевими органами самоврядування. Слід відмітити , що бібліотекар в належному стані підтримує ДБА бібліотеки , вчасно редагуючи каталоги та розписуючи матеріали до систематичної та краєзнавчої картотек , якими активно користуються читачі  книгозбірні. А ще при  бібліотеці  працює жіночий клуб  за інтересами "Дунаївчаночка" , де членкині клубу - палкі шанувальниці історії рідного краю, його звичаїв та обрядів.

Бібліотека-філія с. Жолоби

       Коли їхати обїздною дорогою з Кременця  на Тернопіль , то праворуч серед смарагдових лісів у долині , ніби у жолобі видніється село під назвою Жолоби. Напевно звідси і пішла його назва. Перша згадка про с. Жолоби датується 1438 роком , а вже у 1545 році воно рахується як замкове село князів Вишневецьких. У 1782 р.  в селі було збудовано церкву Святої Трійці , котра функціонує по сьогоднішній день. У селі діє ЗОШ І-ІІ ст. , ФАП, клуб , ну і звичайно бібліотека.

Розпочала свою діяльність бібліотека у далекому 1955 році і знаходилась вона у хаті-читальні , якою завідував тоді І.Д.Бодяк. В повоєнні роки люди тягнулись до книги , до живого слова , а тому у хаті-читальні було завжди велелюдно , проводились голосні читки , обговорення , дискусії серед молоді. З 1958 по 1961 рік бібліотекою опікувалась С.О.Кочетенко, яка щиро любила книгу і таку ж любов прививала своїм відвідувачам. Згодом бібліотеку було перенесено до приміщення колгоспної  контори , а бібліотекарем на той час стала молода і енергійна дівчина Катерина Захарівна Якубовська , яка протягом багатьох років пропрацювала на бібліотечній ниві і вийшла на заслужений відпочинок з посади методиста ЦБС. І навіть сьогодні , перебуваючи на пенсії , ділиться вона своїм досвідом з бібліотекарем сільської бібліотеки. У 1982 році Катерина Захарівна в звязку з переходом на посаду методиста ЦБС , передала бібліотеку молодому спеціалісту , яка щойно закінчила Теребовлянське культосвітнє училище - Довгалюк Марії Володимирівні ,

 яка по сьогоднішній день її очолює. Займає тепер бібліотека три великих кімнати на другому поверсі приміщення , де розмістився абонемент , читальний зал і кімната для читачів молодшого віку.

Тут читачам по домашньому затишно , привітно.  До їхньої уваги книжкові виставки та полички з новими надходженнями книг , з різноманітними поробками з дерева , пластиліну, плетива , вишивкою - і все це зроблено руками читачів. В читальному залі відвідувачі мають можливість ознайомитись з новими надходженнями періодичних видань.
   

  Проводить завідувачка чимало масових заходів разом з місцевою школою та клубом. Різноманітні вечори відпочинку, дитячі ранки, конкурси, вікторини, бібліотечні уроки, бесіди, інформаційні години - далеко не повний перелік масових форм роботи бібліотеки. Обслуговує бібліотека на сьогодні 516 читачів , з яких 91 читач - діти. Книжковий фонд бібліотеки становить 7183 примірників. Проте не вистачає  для читача дитячої літератури , хотілось би завідувачці бібліотекою  частіших і більших надходжень книг до книгозбірні.

Хочеться відмітити , що Марія Володимирівна тісно співпрацює і з органами місцевого самоврядування , і сільський голова багато чим допомагає бібліотеці , а це говорить про те , що бібліотека на селі справді необхідна і являється культурно-просвітницьким центром.

Бібліотека - філія с. Катеринівка

    Багате на історію с. Катеринівка , що розкинулось обабіч чумацького шляху , що веде до сусіднього Шумського району. Тут на околиці села виявлено залишки  стоянки пізнього палеоліту. Перша писемна згадка про с. Катеринівку датується 1421 роком. Село виникло на місці с.Вербиця , яке в ХІІІ ст. зруйнували монголо-татари , а  у ХVІІІ ст. воно належало графу Ю.-В. Плятеру і назвав він його в честь дружини Катерини. Тут розвивалось і бурлило життя впродовж п'яти століть , адже село відоме ще з першої половини ХVІ ст. А з 1792 року - містечко Катербург, яке мало свою поштову станцію , однокласне училище, дільничу лікарню, ярмарку , 13 крамниць та 18 ремісників. У 1870 році у містечку налічувалось 1170 жителів. Багато з них було жителів єврейської національності та поляків. За панування Польщі у селі функціонувала 4 класна школа (потім семирічна). У 1932 р. було споруджено приміщення , де була управа ґміни , кооперативи, пекарні та крамниці. Катертург був центром ґміни, куди входило 16 сіл. Керівні посади тут займали поляки. До війни у Катербурзі  проживали українці, поляки , євреї. Під час воєнного лихоліття  багато євреїв німці вивезли , а багато було розстрілено. Тут пройшли важкі бої , де загинуло чимало солдатів , які  спочивають у вічному сні. А на їх честь у селі споруджено пам'ятник.
     У 1944 році м. Катербург було перейменовано у с. Катеринівка. На сьогодні в селі діє храм сятого Георгія Побідоносця (деревяна споруда забудови 1932 р.). Функціонує тут ЗОШ І-ІІ ст., будинок культури, бібліотека , амбулаторія , геріатричний центр , дитячий садочок.
    Історія створення бібліотеки сягає далекого 1939 року (ще у м. Катербург). Знаходилась вона у єврейській хаті. Хто був першою бібліотекарем, старожили не можуть на жаль пригадати , бо хата-читальня то працювала , то закривалась. А уже після війни у 1950 році бібліотеку очолив Федір Кондратюк , який був родом із сусіднього села Цеценівка і трохи попрацювавши він повернувся у своє село , а замінила його Марія Карпенко, вчитель за професією.

 Пізніше її на цій посаді замінила Ганна Трачук - за спеціальністю клубний працівник , уроженка сусідньої Хмельницької області.















У 1958 р. після закінчення Теребовлянського культосвітнього училища у село приїхала молодий спеціаліст Ніна Проскура ,  яка і очолила сільську бібліотеку.

Книжковий фонд бібліотеки на той час зіставляв майже 3 тис. примірників книг , літератури не було де зберігати , тому , що не вистачало книжкових стелажів. І тільки у 1960 році , коли було побудовано новий будинок культури , то для бібліотеки було виділено дві кімнати , де і було розміщено книжковий фонд , та була можливість проводити різноманітні масові заходи у бібліотеці. За відмінну роботу бібліотекар неодноразово нагороджувалась почесними грамотами , а у 1978 році бібліотеці було присвоєно звання "Бібліотека відмінної роботи". Окремо ще хочеться відмітити Ніну Степанівну , як талановиту майстриню української вишивки , з під голки якої народились безліч рушників подушок , серветок , а також  прекрасну кондитерку , яка пече пресмачні і надзвичайно красиві святкові весільні короваї , які знані  не тільки у селі , а й далеко за межами області. Пізніше пані Ніна передала бібліотеку Ганні Іванівні Самборській , яка також довгий проміжок часу завідувала сільською книгозбірнею. Завжди бібліотека милувала око читача своєю чистотою, естетичним оформленням , розмаїттям  книжкових виставок та поличок. Тут працював клуб за інтересами "Берегиня", де збирались поціновувачі історії краю, його обрядів та звичаїв. Але швидко плине час , і у 2012 році Ганна Іванівна також вийшла на заслужений відпочинок , а бібліотеку передала Лілії Андріївні Рабчук ,

  яка опікується нею до сьогодні. Хоча Лілія Андріївна за спеціальністю педагог , проте вміло поєднує свою спеціальність з роботою в бібліотеці , акцентуючи увагу на молодому читачеві , прививаючи любов до книги та читання дітям з малих років.

Активно бібліотекар співпрацює з будинком культури, місцевою школою , а особливо з дитячим дошкільним закладом . Тут проводяться різноманітні масові заходи, які популяризують книгу.

Бібліотека-філія с. Кімната 

   Дивне своєю красою с. Кімната. Розкинулось воно обабіч хвойних смарагдових лісів та голубоплесих озер. Перша згадка про село датується 1565 роком , коли село належало шляхтянам Готським , а точніше дочці Єрофея Готського Анні , яке батько подарував їй у 1564 році. А взагалі існує думка , що виникнення села належить до ХІІІ ст. Назва його ймовірно пішла від славянського слова "кліть" , що означає замкнута територія в оточенні лісів, гір та води.
    За переказами у 1651 році монголо-татари нападавши на наші землі , спалили село, пограбувавши статки селян. Згідно документів за 1833р. ,які збереглись в архіві у власності Марціна Тарнавського ,  в Кімнаті був деревяний будинок і млин на воді. У 1862 році за кошти парафіян у селі було побудовано деревяну церкву  яка , а у 1884 році в селі був уже 81 двір і жило 354 особи.
     Восени 1915 року угорська армія окупувала Волинь , село було пограбовано , зруйновано , селян відправлено до концтаборів та вивезено , вціліло тільки 4 хати. Не обійшла села стороною і Друга світова війна , не всі односельці повернулись додому, на їх честь і в пам'ять про них встановлено у селі пам'ятник.
     На сьогодні у селі Кімната діє ЗОШ І-ІІ ст., ФАП, відділення звязку  , клуб і бібліотека.
     Перщу бібліотеку на селі було відкрито у далекому 1939 році , розміщена вона була у маленькій кімнатці при сільському клубі. Під час війни бібліотека не функціонувала , і тільки у 1944 році після звільнення було відкрито хату-читальню. Знаходилась вона у хаті Микити Венжиловича , а завідувала книгозбірнею на той час Н. П. Ратинська. Пізніше на бібліотечній ниві трудились В.Циганюк, Г.Шастун, Р.Антонюк. Окремим словом хочеться згадати Ірина Адамівну Пляшовську , яка майже десять років опікувалась сільською бібліотекою, хоча сама була   жителькою м. Кременець , а пізніше Ірина Адамівна поспіль багатьох років , аж до виходу на пенсію пропрацювала у відділі комплектування та обробки літератури ЦБ. Великої уваги , поваги та доброго слова заслуговує бувший завідувач бібліотеки , хранитель і збирач історії рідного краю, меценат  - Федір Данилович Грушицький , який більше як два десятиліття з 1963 по 1989 роки  протрудився на бібліотечній ниві. Завдяки його кропіткій праці , любові до книги , яку він провивав своїм читачам , бібліотека відзначалась відмінною роботою. Тут неодноразово проводились школи передового досвіду з питань довідково-бібліографічної та інформаційної роботи. Зараз Федір Данилович на заслуженому відпочинку , але веде активне громадське життя. У 1989 році завідувачкою бібліотеки стала молода бібліотекар Лариса Сергіївна Казмірук. У своїй роботі біліотекар велике значення надає формуванню особистості своїх користувачів , розширенню кола їхнього спілкування. А тому для читачів , а це переважно учні місцевої школи ( адже бібліотека розміщена у школі) проводяться чимало цікавих заходів , велика увага приділяється інформуванню читачів. Обслуговує бібліотека на сьогодні 525 читачів , серед яких 100 читачів-дітей.  Гармонійному розвитку підростаючого покоління сприяє пропаганда і вивчення народознавства , краєзнавства. Вивчати і знати історію свого краю, сприяти духовному відродженню української культури - саме вирішенням цих питань піклується завідувачка бібліотекою , відкриваючи у книгозбірні різноманітні виставки книг і поробок юними майсрами , проводячи різноманітні бесіди, обговорення , екскурси , засідання , вечори  літ. ранки, вікторини.
      Новими матеріалами поповнюється краєзнавча картотека , тематичні папки краєзнавчої та народознавчої тематики.

Бібліотека-філія с. Колосова

   Існує легенда , що колись в давні часи , коли наші пращури ще тільки заселяли волинські землі, на одній живописній місцині утворилось поселення селян. Розташувалось воно обабіч старих дупляних вербів. А у тих дуплах жило безліч сов. І коли людей запитували , де вони живуть , то ті відповідали - "коло сов". Так , ймовірно, звідси  і взяло  свою назву  село  Колосова. А перша писемна згадка про село датується 1545 роком , як замкове . Від 1569 року село входило до складу Литовського князівства , а пізніше до Польщі. Бачило воно  війська Б.Хмельницького , проходили тут фронти першої і другої світових війн. Після війни пішла відбудова , створення колгоспів. Було відкрито школу-семирічку. Важким видався для селян 1947 рік , в село приїхало багато українців зі східних областей , де лютував голод , а тому ділились  люди останнім окрайцем хліба. Але все пережито , роки пройшли , життя налагоджувалось , Колосова розбудовувалась. На сьогодні це красиве , ошатне , з гарними будинками , з інфраструктурою село. У 90-х роках  тут побудовано церкву Святого Апостола Іоана Богослова  (УПЦ МП). Діє тут ФАП, будинок культури, ЗОШ І-ІІ ст. та бібліотека.
     Старожили розповідають , що колись сільська бібліотека знаходилась у хаті селянки -баби Фані , а завідувала бібліотекою  Клавдія Чорнозуб. Пізніше у селі було збудовано невеличкий клуб і там для бібліотеки було виділено кімнатку. Опікувалась тоді бібліотекою  молодий бібліотекар Галина Андріївна Ковальчук (Скакальська) , яка  пізніше довший час пропрацювала методистом ЦБС , а останні роки - завідувачкою Кременецької  міської бібліотеки для дітей. З вдячністю також згадують односельчани Лідію Дмитрівну Пожидаєву , Віру Якимівну Степанюк , які протрудились на бібліотечній ниві не один рік. Важкі це були роки , але разом з тим веселі , змістовні , незабутні, обнадійливі.  Люди тягнулись до знань, до книги , до живого слова.
    У 1973 році було збудовано у селі великий будинок культури , де на другому поверсі було розміщено бібліотеку. Просторі кімнати , цікаві виставки , різноманітні заходи манили читача до бібліотеки , а тому читали із задоволенням і дорослі  і малі.

    З 1998 року очолює бібліотеку Алла Дмитрівна Ворона , фахівець бібліотечної справи , привітна , доброзичлива , врівноважена людина.  Вона віддає все своє тепло душі улюбленій справі , на ниві якої працює ось уже понад два десятиліття. Організовуючи різноманітні бесіди біля книжкових виставок , бібліотекар прививає любов читача до книги , до читання , до вічного і прекрасного.З метою відродження української національної культури, звичаїв та традицій рідного краю створено при бібліотеці гурток "Умілі руки" , де дітки навчаються основ рукоділля, народно-прикладного  мистецтва.

Витвори дитячими руками експонуються на виставках у бібліотеці та в школі. Пишається бібліотекар і своїм етнографічним куточком , створеним її зусиллями. Сюди зібрані численні старовинні вишиті рушники , килими , посуд , предмети домашнього вжитку , предмети побуту , якими колись користувались односельчани. Це дає можливість теперішньому поколінню краще пізнати свою історію , ознайомитись зі старовиною. Організовуються у бібліотеці різноманітні масові заходи , які проводяться разом з будинком культури та зі школою. На сьогодні бібліотекар обслуговує 310 читачів , з яких 115 читачів-дітей. Фонд бібліотеки зіставляє 6828 примірників книг. Проте, потребує книгозбірня нових надходжень , особливо дитячої книги, яка користується підвищеним попитом у читача.

Бібліотека-філія с. Комарівка

              Є на землі у кожної людини найдорожчий куточок найрідніший , наймиліший. Це той куточок , де ми народились , зросли , стали на широкий життєвий шлях. Для комарівчан таким куточком є їхнє рідне село , яке розкинулось вздовж луків , лісів та річкових плес. Чому саме  назву Комарівка носить село? Напевно тому , що поряд водойми , мочарі та болота , а де болото - там багато комарів. Принаймі ходить така здогадка. Люди тут заселялись з давніх давен. Неподалік села у лісі виявлено давньоруське городище Окіп ІХ- ХІІІ століття.
      Перша згадка про село датується 1545 роком. У 1789 році було збудовано Вознесенську церкву УПЦ МП , збудована вона в стилі барокко і є справжньою окрасою села.
      Пережило село не одне лихоліття війни. Тут героїчно бились козацькі загони Б.Хмельницького , один із свідків тих часів в урочищі Держиполь , у якому спочивають близько чотирьох тисяч повстанців , учасників визвольної боротьби. Тут пошуковою експедицією віднайдено військовий аеродром часів другої світової війни. Все це є свідками того , що комарівчани не були осторонь різних бойових подій , які проходили на території села та поблизу  його.
       На сьогодні це звичайне українське село , зі своїми радощами і труднощами , зі своїми трудівниками. Діє у селі ЗОШ   І-ІІст. , ФАП , відділення зв'язку , магазини , клуб і бібліотека.
      Відкрито бібліотек у селі ще далекого повоєнного 1948 року. Розміщена вона була у приміщенні старенької школи.

Першим бібліотекарем була Надія Панасенко. Фонд бібліотеки нараховував тоді всього лише 200 прим. книг. У 1951 році бібліотеку перенесено  у сільську раду , а опікувалась на той час нею Ліма Лецька. У 1955 році завідувачкою бібліотеки стала молодий спеціаліст бібліотекар Надія Нікітюк,

яка поспіль чотирьох десятиліть несла мудрість слова до кожного свого читача. Не один масовий захід не проходив без участі бібліотекаря, без книжкових виставок, без оглядів літератури, бесід, рекомендацій.
      З особливою теплотою сьогодні згадують  односельчани про Надію Семенівну, яка передала своє "дітище" у 2006 р. молодому бібліотекарю Інні Рудській. Молодий бібліотекар хоч і не мала спеціальної освіти , активно включилась в бібліотечну роботу , вболіваючи за свою книгозбірню. Інна Анатоліївна зробила бібліотеку тим куточком , де можна було відпочити, отримати задоволення від читання , змістовно провести вільний час. Саме з цією метою організовувались в бібліотеці різноманітні масові заходи : це і вечори відпочинку, і літературні ранки,і  бесіди, і диспути та вікторини.

Для читачів розкривались книжкові виставки з новими надходженнями книг. Недавно за сімейними обставинами Інна Анатоліївна звільнилась , а на її місце прийшла молодий спеціаліст Оксана Гонтарук. Очоливши книгозбірню , молодий спеціаліст активно включилась в бібліотечну роботу. Оксана Василівна активно співпрацює з місцевою школою , з клубом , де разом проводять різноманітні заходи .

Бібліотека-філія с. Крутнів

            

  Село Крутнів розкинулось обабіч двох берегів річки Іква. Перша писемна згадка про село датується 1545 р., як власність князя Дмитра Вишневецького. Але село існувало , як поселення набагато раніше,про це свідчать поблизу села залишки ранньославянського поселення VIII-IX ст. Щодо назви села , то існує легенда про те, що давним давно поселився тут козак Крут, до нього підселялись вільні козаки і з часом утворилось село , яке назвали Крутнів на честь козака-першопоселенця  Крута. 
    Гордиться село і тим,що  у 1848 році подорожуючи нашими краями побував у селі великий Кобзар - Тарас Шевченко. Саме тут він записав від місцевих селян українські пісні "Гиля , гиля селезень", " Ой пила вихиляла", " Ой у саду,саду".
   Височить у селі монумент Слави , увіковічнена память воїнам - землякам , які не повернулись до рідних домівок з доріг далекої Другої світової війни. 
   Збереглась у Крутневі пам'ятка  архітектури - старенька дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ МП, сппоруджена у 1770 р.
    Перша бібліотека у селі була відкрита у повоєнні роки. Розміщалась вона у старенькій сільській хатині. Завідувала бібліотекою на той час працювала молода дівчина Ганна-Нюся. Пізніше бібліотекою завідувала Люба Штангерт. На жаль більшої інформації про них односельці-старожили дати не можуть.

У 1962 році у селі було збудовано нове приміщення , де розмістились клуб і бібліотека. Завідував книгозбірнею на той час інвалід війни І-ї групи  Василь Іванович Костюк ,

який пропрацював на бібліотечній ниві майже два десятиліття. Виховував ветеран у своїх  читачів почуття милосердя, поваги до людей похилого віку, до сивочолих ветеранів. Ніколи не стояв Василь Іванович осторонь проведення різноманітних масових заходів, не зважаючи на свою інвалідність.  Він був незмінним наставником молоді. До речі сьогоднішня господиня бібліотеки була його активною читачкою, саме він навчив її любити книгу, берегти її і цінувати. І у 1982 році по закінченню культурно-освітнього  училища  молодий бібліотекар Неля , а сьогодні 

Неоніла Петрівна Ситарчук очолила бібліотеку с.Крутнів.

  Велике значення бібліотекар надає у своїй роботі формуванню особистості своїх користувачів, розширенню їхнього кола спілкування. Тісно співпрацює книгозбірня на протязі багатьох років зі школою, яка розташована зовсім поруч та з клубом. Всі масові заходи проводяться згуртовано, цікаво. змістовно.
 

 Гармонійному розвитку дітей, вихованню у них бережливого ставлення до навколишнього світу сприяє робота клубу за інтересами "Юні любителі природи", який діє при бібліотеці. На заняттях діти вивчають природні ресурси довкілля, проводять туристичні походи, де прибирають лісні насадження, чистять джерела, допомагають птахам та звірині. З цією ж метою організовують гуртківці різноманітні акції по збереженню природи, куди залучають інших читачів бібліотеки, як дітей так і дорослих.
   Слід відмітити , що завідувачка бібліотекою велику роль приділяє інформаційній культурі читачів. Тут налагоджено бібліографічну та інформаційну роботу, в доброму стані каталоги та картотеки. 

   Обслуговує бібліотека 348 читачів З них 63 читачі-діти. Книжковий фонд бібліотеки становить понад 4 тисячі книг. 
   На сьогодні бібліотека вийшла зі складу ЦБС і відійшла до територіальної громади. Проте і надалі здійснюється співпраця з ЦБС, де бібліотеці надаються консультації, методична допомога.



Бібліотека-філія с. Куликів

   Село Куликів розкинулось неподалік м. Кременець на правому березі  р. Іква. Проживають тут прекрасні , працьовиті люди, оберігаючи свято історію рідного села і примножуючи її своїми добрими справами. своєю любов'ю і працею. 
                                      Куликів , моє рідне село,

                                                         Тут дитинство щасливе пройшло
                                                         Не забуду тебе я ніколи,
                                                         Якби важко в житті не було...
   Перша писемна згадка про село Куликів датується 1493 роком і належало воно Петру Яковичу Монтеградовичу - луцькому старості , литовцю за походженням. У 1534 році село було продано біскону Яношу , який на цей час володів м. Кременець і деякими навколишніми селами.  У 1536 році село було перепродано королеві Боні , а з 1556 року село належало її синові - Сігізмунду Августу.
    На околицях села виявлено пізньопалеолітичну стоянку , могильник  ІХ - VIII ст. до нашої ери та давньоруське городище. Нараховує село 390 жителів. Діють тут початкова школа , ФАП, клуб та бібліотека. 
    Розпочала свою діяльність бібліотека у далекому повоєнному 1947 році і була розміщена у хаті Дем'яна Притолюка , завідував бібліотекою на той час учасник Другої світової війни Олександр Семенович Соломон. У 1950 році книгозбірню було перенесено у хату Лукащука Бориса Степановича. Пізніше  бібліотека і клуб розміщались у хаті Загорулька Степана , а опікувалась бібліотекою тоді Віра Дмитрівна Капіна. Книжковий фонд фонд книгозбірні  на той час становив 1500 книг , а користувались бібліотекою 320 читачів. Свого часу  у бібліотеці працювали Василюк Надія, , Дударчук Раїса, Левчук Жанна , Грушицька Любов, Сімчук Галина про яких і до сьогодні згадують односельці з теплотою в серцях та великою повагою.
   Наприкінці 60-х років у селі було побудовано нове приміщення, де розмістилась початкова школа , медпункт, клуб та бібліотека. 
    На початку 90-х років Галина Сергіївна Сімчук вийшла на заслужений відпочинок , а бібліотеку очолила Марія Гнатівна Сікліцька , яка працює тут і досі.

    Обслуговує Марія Гнатівна майже 300 читачів , книжковий фонд становить біля 6 тис. примірників. Так , як бібліотека розміщена в одному приміщенні з початковою  школою , то основна увага в обслуговуванні звичайно приділяється дітям , широкому задоволенню їх читацьких інтересів. При цьому у роботі використовуються різноманітні форми популяризації книги , серед яких книжкові виставки, різноманітні бесіди , вікторини та конкурси , святкові ранки .

Всі ці заходи сприяють інтелектуальному розвитку дітей-читачів. Приймають дітки також активну участь у різноманітних акціях , які організовуються біблотекою та школою.
   Марія Гнатівна - бібліотекар за покликанням, вона любить свою професію і віддає їй усю свою енергію і уміння. Як особистість вона є надзвичайно талановитою людиною, яка пише вірші і кладе їх на ноти, вона також складає сценарії святкових ранків та вечорів , які проводить для мешканців села.

Бібліотекар є незмінною учасницею сільського аматорського театру , вистави якого неодноразово демонструвались  на сценах  навколишніх сіл.    

Бібліотека-філія с. Кушлин

       Пізнання історичної минувшини починається із вивчення історії рідного краю , свого родоводу. Там , де сьогодні розкинулось село Кушлин у сиву давнину , десь приблизно у ХІІ-ХІVст.утворилось поселення , яке називалось Добрилівкою. Люди , які проживали тут змушені були постійно рятуватись від спустошливих набігів татарів, ховаючись у кущах та ближніх лісах , які росли довкола поселення та обрамляли річку Горинь. Переховуючись у верболозах люди будували курені, де перебували довший час , а харчувались тим , що ловили рибу - линів. Ймовірно звідси і пішла назва села "кущ" і "лин" - Кусьтлин , що з часом змінилось на Кушлин.
     Перша писемна згадка про село датується 1545 роком, як маєток князя Дмитра Вишнівецького, яке входило в опись Кременецького замку. Панування Вишневецьких на даних землях продовжувалось до 1746 року , до смерті останнього прадставника роду Вишневецьких - Михайла Сервація. Пізніше село переходило з одних рук господарів-експлуататорів  до інших . Свого часу тут панували такі магнати , як - Левитський (1880р), Ожеровський, Ярошинський, Любимова та Бобрик ,  які завжди знущались  над простим людом , експлуатуючи їх. Селяни животіли , пухли з голоду і масово гинули від важкої праці та хвороб. Народ підіймався і бунтував , виступи селян ставали все частішими, а у 1921 році досягли епогею, коли було вбито поляка. Село чудом не було спалене поляками.
     У вересні 1939 року село Кушлин було звільнено від польського гніту військами червоної армії. А потім була війна...Вона прокотилась усією стражденною Україною , не оминула і села Кушлин. І тільки у 1944 році воно було звільнене від фашистів. Почалась відбудова , створювались колгоспи , відкривались школи, культурно-освітні заклади. Школа у селі функціонувала ще до війни , у ній було 4 класи , і продовжила вона працювати вже у вересні 1944 року. Пізніше десь у  1952 р. школа стала семирічкою. Діти навчались у двох приміщеннях ,так як будинок було зруйновано. І тільки у 1997 році у селі було відкрито нову школу.
    Є у селі історична памятка - церква Покрови Пресвятої Богородиці , відновлена у 1926 році на місці  старої церкви , забудови 1720 року, яка згоріла  була у 1887 році.
    Перша бібліотека у селі розкрила свої двері для читачів у далекому повоєнному 1949 році. На той час це була хата-читальня , фонд якої нараховував всього 560 книг. Першим бібліотекарем працював Іван Федорович Качан, який опікувався бібліотекою до 1953 року, пізніше тут працювала бібліотекар Меедведєва ( ім'я старожили на жаль не пам'ятають), вона була дочкою голови тамтешнього колгоспу ім. Г Котовського.  Пізніше  (1954-1957рр.) бібліотекою завідували Комар Надія Матвіївна , Панчук Любов Василівна., Кальмук Віра Миколаївна. З 1953 року бібліотека знаходилась у одному приміщенні з колгоспною конторою та сільською радою. Після закінчення Теребовлянського культосвітнього училища у 1957 р. до бібліотеки прийшла працювати за направленням молодий спеціаліст Качарук Марія Пилипівна, яка понад три десятиліття несла мудрість книги до людей. Бібліотеку за той час декілька разів переносили у інші приміщення , але це ніяк не відображалось на читацькій аудиторії , тому , що люди тягнулись до книги , до живого слова , до спілкування.
    У 1991 році бібліотеку очолила Людмила Петрівна Панчук, яка і досі працює на бібліотечній ниві. На даний час бібліотека приймає своїх читачів у одній із кімнат місцевої школи. Обслуговує книгозбірня майже 370 читачів, серед яких майже 100 читачів-дітей. Основна увага в обслуговуванні акцентується звичайно на дітях. Працює бібліотекар у тісній співпраці з педагогічним колективом школи , де разом проводять різноманітні  масові заходи. Бібліографічні огляди літератури.перегляди нових видань, сценарії свят, книжкові виставки - це далеко не весь перелік бібліотечної роботи , яка тут ведеться. Серед різних форм роботи практикуються в бібілотеці уроки милосердя, години цікавих повідомлень, обрядові свята , які виховують у юних читачів любов до рідного краю , повагу до історії свого народу.

Бібліотека-філія с.Валігури

Село Валігури розташоване в північно-західній частині Кременеччини.Село само по собі невеличке,нараховує близько 200 осіб. Перша згадка про село датується першою половиною XVI століття. Назва села походить ніби від того,що колись люди видобували (валили) вапняк з гори ,яка знаходиться обабіч села, тобто валили гору -звідси і назва пішла Валигори, а з роками стали називати Валігури. Багате село і історичним минулим, побачило воно свого часу розруху війн і поневолення,боротьбу за визволення та волю. Пізніше були роки розбудови та розквіту. У 1948 році було у селі створено колективне господарство, і в це й же рік було відкрито бібліотеку. Завідувачкою на той час була Надія Нілівна Новосад. Пропрацювала вона у книгозбірні аж до 1960 року і передала молодому  та енергійному спеціалісту Ірині Купріянівні Залізняк, яка понад чотири десятиліття несла мудрість слова та книги до свого читача,навчала любові до книги до спілкування з нею. Фах бібліотекаря Ірина Купріянівна вважала своїм життєвим кредом, тому завжди задовільняла всі читацькі потреби читачів,враховуючи запити та уподобання кожного з них. За ці роки бібліотеку було переведено у інше біль просторе приміщення. У 1999 році бібліотекар вийшла на заслужений відпочинок, а замінила її Зінаїда Олександрівна Олещук, яка по сьогоднішній день опікується книгозбірнею. Пережила сільська бібліотека і злет в роботі і спади за часів застою, фонди поповнювались коли декількома книжками ,а коли і цілими сотнями примірників книг. На даний час фонд бібліотеки становить  понад 2700 примірників книг,обслуговує бібліотека майже 130 читачів. Бібліотека займає одну кімнатку ,де завжди охайно ,чисто і привітно.Читача зустрічають розкриті книжкові виставки та полички нових та цікавих книг. Тут відведено куточок і для "Книжкової лікарні",де дітки реанімують книжечки, дають їм друге життя. Неаби яку роль бібліотека приділяє інформаційній культурі читання,на належному рівні налагоджено тут бібліорафічну роботу, здійснюється індивідуальне та групове інфоримування про нові надходження літератури до бібліотеки. Книгозбірня є інформаційним центром духовного та культурного відродження краю ,виховує у читачів бережливе ставлення до історії  та природи свого краю. Тісно співпрацюючи з сільським клубом ,проводить бібліотекар для своїх читачів різноманітні масові заходи,серед яких є завжди актуальними різдвяні та великодні ранки ,посиденьки,вечори відпочинку.Останнім часом серед дітей улюбленими стали майстер-класи,які проводить бібліотекар навчаючи охочих різноманітних витворів та поробок  своїми руками до  усяких свят.

Бібліотека-філія с.Великі Бережці

На березі річки Іква розкинулось надзвичайно мальовниче село Кременеччини-Великі Бережці. Перша писемна згадка про село сягає 1500 року. За кролівським привілеєм було подароване воно панам Бережецьким. З XVIII століття село стало резиденцією та власністю графів Тарнавських. У 2-й половині XVIII століття село отримало статус містечка. Саме це заклало свій відбиток на усю палітру культурно-історичного розвитку Бережець. Тут щотижня відбувались великі ярмарки. Власники Бережець побудували Ратуш,Мисливський палац,також тут було збудовано папірню,два млини, гуральню, пивоварню,родову каплицю. В містечку Бережці проживала велика єврейська община (близько 400 осіб),яка мала свою початкову школу-обез-медраш,синагогу,цвинтар. Займались євреї торгівлею,орендою ставів,млинів та корчмів. Історія бережецького єврейства закінчується трагічним 1942 роком,коли всіх євреїв було звезено до Кременецького гето і знищено. У 1890 році було відкрито Бережецьке однокласне училище, і тільки у 1899 році-бібліотеку (читальню),літературу для якої підібрав відділ освіти. Нагляд за діяльністю книгозбірні здійснював місцевий священник та учитель початкової школи.Бажаючі відвідати бібліотеку платили 3 карбованці вступних грошей і щорічно плати по 1 карбованцю. Крім офіційної літератури селяни читали також заборонені українські книги та газети. Пізніше була створена бібліотека при Бережецькому волосному правлінні. У 1925 році передова сільська молодь організувала товариство "Просвіта",одним із засновників якої був Антін Семенюк (пізніше прож. у США,відомий громадський та політичний діяч США та еміграції). При товаристві було відкрито бібліотеку, завідувала якою молода просвітянка Ольга Лукасевич.Частину книжкового фонду для бібліотеки було подаровано молоддю, а частину закуплено за кошти виручені від проведениї міроприємств. У1935 році "Просвіту" було закрито, а разом із нею і  бібліотеку. І тільки у 1940 році у вересні місяці було відкрито клуб-бібліотеку, якою завідувала Віра Шпак. Користувалось книгозбірнею 70 читачів. Література була переважно політичного спрямування. Під час війни бібліотека не функціонувала і відновила свою роботу лише у 1947 році. Книжковий фонд бібліотеки в той час нараховував всього лише 520 примірників книг.Завідувачкою була дівчина  зі сходу-Катерина Ющенко.Займала бібліотека половину приміщення будівлі , де знаходилась сільська рада. У 1960 році фонд бібліотеки поповнився до 600 примірників книг і наступні роки бібліотечні фонди поповнювались уже регулярно,багато надходило періодичних видань серед яких велика кількість  журналів. На початку 70-х років бібілотеку перенесено у нове приміщення і фонд нараховував понад 18.5 тисяч примірників книг. З теплотою сьогодні згадують бережчани своїх берегинь книг серед яких Раїса Чугункіна,Лідія Нікітюк,Раїса Івасечко,Віра Федорук,Людмила Шарун,Валентина Домбровська,Марія Коротун,Марія Нікітюк,Галина Гамера,які свого часу завідували бібліотекою. На сьогодні книгозбірню очолює Галина Ніколайчук,яка прикладає всі зусилля для того,щоб бібліотека була справжнім
помічником,порадником і розрадником для читача. Тісно співпрацюючи з будинком культури завідувачка вміло поєднує книгу з піснею, залучаючи читачів до прекрасного.Тут проводяться різноманітні народознавчі заходи, святкування свят та обрядів,засідання різноманітних клубів та гуртків за інтересами ("Пізнайки","Господарочка","Посиденьки") інноваційні заходи, які ще більше заохочують читача до бібліотеки. Тісна співпрацю у бібліотеці і з музеєм ім.О.Неприцького-Грановського (знаменитого земляка),де читачі черпають відомості про рідний край, його історію,минуле та сьогодення. Обслуговує бібліотека понад 600 читачів, обслуговує також геріатричний будинок-інтернат,який знаходиться на території села. Тут вже стало доброю традицією приносити самотнім жителям інтернату не тільки книги, а й гостинці до свят та вітати добрим словом ,адже воно так потрібне цим обділеним теплотою бабусям та дідусям.

Бібліотека-філія с.Лосятин

Село Лосятин розташоване неподалік м.Почаєва в мальовничій долині обрамленій зеленими лісами.Перша згадка про село датується 1545 роком,як село шляхтичів Лосятинських.Живуть тут чудов трудящі люди,які свято бережуть і примножують героїчне минуле своєї малої Батьківщини. Першу біблітеку в селі було відкрито після війни у 1945 роціі розташовувалась вона у хаті Луцини Медвідь,яка і відповідала за фонд ,а також видавала книги читачам,які мали на той час велику потребу у читанні. На початку 50-х років бібліотеку було перенесено у хату Голуб Лідії і завідував нею Федір Коцюба. По тому книгозбірня розташувалась у приміщені клуб і опікувався нею тодішній завклубом І.С.Стецюк. З 60-х років завідували бібліотекою М.Стецюк, пізніше Г.Таборовська, В.Саган ,а у 1972 році свою трудову діяльність у бібліотеці розпочала Лариса Андріївна Гронь ,яка по сьогоднішній день очолює книгозбірню і є ветераном бібліотечної справи району,адже майже пять десятиліть несе вона мудрість книги до свого читача. Фонд бібліотеки нараховує понад 6 тисяч примірників книг і обслуговує вона 500 читачів. Бібліотеку переведено у нове приміщення ,де зроблено ремонт,книгозбірня має привабливий вигляд,до послуг читачів розкриті книжкові виставки та полички з новими книгами та періодичними виданнями. Бібліотека тісно співпрацює з місцевою школою та дошкільним закладом, де разом проводять різноманітні масові заходи. Велику роль приділяє бібліотека інформаційній культурі читачів. Належним чином у книгозбірні налагоджено і довідково-бібліографічну роботу.

Бібліотека-філія с.Підлісці

На підніжжі Подільської височини,понад горами ,що простяглися з півночі на полудневий захід і поросли густими лісами, розкинулось одне із мальовничих сіл Кременеччини-Підлісці. Перша згадка про село датується 1438 роком,колт було надано Кременцю Магдебурзьке право. Село було приписане до володінь кременецького старости та довгий час належало до Кременецького замку. За люстрацією 1542 року у с. Підлісці проживало лише 29 чоловік,але це враховувались лише працездатні чоловіки.Героїчною постаттю села є підлісчанин Колодка,який у 1648 році допомагав козацьким військам Максима Кривоноса.Існує легенда і про кобзаря Данила,який також допомагав у боротьбі з польською шляхтою.Саме із подіями цього часу повязана гордість і краса села- Богданова капличка,яку за переказами у 1651 році збудував гетьман Богдан Хмельницький. До сьогоднішнього дня оповита ця капличка легендами,Теплом і любовю,тут завжди горять лампадки перед іконами і стоять живі квіти,проводяться богослужіння. У ХІХ ст. в селі діяла система самоуправління,яка складалась із солтиса (голови) та десятників. Кількість населення в 30-х роках відраховувала майже тисячу жителів. До 1939 року у селі діяла "Просвіта",членами якої були Степан Данилюк,Семене Жук,Сергій Томчук,Родіон Ключ,Євдокія Чорнобай,Анісія Жук-всього до 30 чоловік.Члени "Просвіти" збиралися у хаті-читальні ,де бібліотекарем був Василь Романюк.Просвітяни організовували різноманітні масові заходи,до бібліотеки закуплялись книги. З Почаєва приїздив побратим Семене Жука Олекса Волошин,який навчав молодь  українських танців. Навіть після того як польська влада закрила товариство "Просвіта" організація продовжувала діяти підпільно.Великий внесок в політичне і громадське життя підлісецької "Просвіти" зробив відомий на всю Волинь посол до польського сейму, директор Почаївського банку, демократ та просвітянин Семен Жук, він же посприяв побудові школи у селі. Молодь на селі збиралась таємно , де читали заборонені українські книги,виписували журнал "Самоосвіта", який  з захопленням читали і обговорювали. Тут працював драматичний гурток, яким керувало подружжя Авсюкевич-Березовських , де ставили вистави "Назар Стодоля","Лісова пісня","Ой не ходи Грицю та й  на вечорниці". І навіть в важкі роки війни молодь нелегально діставала літературу,збиралась у лісах і читала, переховували  книги і журнали у стріхах хат та хлівів. Після війни у хаті Феодосія Данилюка було створено невеличку бібліотеку, тому, що потреба у читанні росла з кожним днем. Бібліотекою тоді опікувався Василь Іващук,пізніше книгозбірню було перенесено у приміщення, де вона межувала з сільською радою і клубом. Першу інвентарну книгу у бібліотеці заведено у 1951 році і завідувала на той час бібліотекою Ніна Крутюк.  У 1955 році в село прислали молодого дипломованого спеціаліста з Хмельниччини Стефанію Заріцьку,а ще через рік було збудовано нову бібліотеку. З 1958 року і в наступні роки бібліотекою завідували Тамара Тернова, Н.Тернова, В.Чапліна, М.Аврамчук, М.Ключ. У 1968 році книгозбірню переведено у більш просторніше приміщення, а завідувала нею Т.Куровська,яка у 1969 році поступилась місцем молодому спеціалісту Світлані Володимирівні Оболончик,яка поспіль багатьох років пропрацювала у бібліотеці і виростила не одне покоління читачів. Бібліотекар за покликанням,настоящий професіонал своєї справи,вона прививала любов до книги не тільки читачам, але й своїй дочці Любові, яка замінила маму,коли та пішла на заслужений відпочинок.  Декілька років бібліотекою завідувала Ірина Сімора,яка також надзвичайно відповідально ставилась до своїх обовязків,до пропаганди книги. Завжди книгозбірня була і є затишним прихистком для читача,де можна вибрати улюблену книгу,перегорнути сторінки журналу, переглянути газети. Любов Зайцева  яка на сьогодні знову очолює бібліотеку є спеціалістом професіоналом,яка має підхід до кожного свого відвідувача. Вона віддає всі свої знання ,щоб донести до читача весь багатий світ книжкового розмаїття,зацікавити цікавим твором,спонукати до пізнання нового і прекрасного. На сьогодні бібліотека стала справжнім осередком сімейного читання,адже від батьків і до дітей передається любов до книги ,яка не згасає роками.

Бібліотека-філія с. Попівці

Село Попівці вперше було згадано у 1583 році як маєток князя А.Вишневецького. Поблизу села виявлено поселення пізнього палеоліту,поховання доби бронзи,поселення черняхівської культури. З1794 року у с. Попівці була митниця на російсько-австрійському кордоні. У цьому ж році тут було збудовано церкву святого Миколая. Гордиться село своїм талановитим односельцем,народним поетом Юхимом Виливчуком- Вавровим, життя якого пройшло у рідному селі,тут він знайшов і вічний спокій. А ще на сільському кладовищі знаходиться могила відомого бандуриста  Костя Місевича. Історія створення бібліотеки у селі безпосередньо переплітається із створенням товариства "Просвіта". Це відбулось у далекому 1930 році,коли активний діяч Яків Лавриченко виділив одну із кімнат свого будинку для просвітян-читачів.Роботою читальні на той час керувала читацька Рада, а завідував безпосередньо читальнею Петро Лисак. Рада читальні збирала книги для оновлення книжкового фонду бібліотеки ,які дарували заможні селяни,серед яких сільська поміщиця Катерина Шмідт (Живописцева) пожертвувала велику суму у скарбницю бібліотеки. Петро Лисак був чудовим столярем і всі меблі для бібліотеки зробив самотужки. Людно ставало у Лавриченків вечорами,де збирались односельці до читальні. Тут до іхніх послуг були книги українських класиків,тут ставились вистави, проводились вечори поезії,жваво обговорювались прочитані книги. Пізніш бібліотеку було перенесено у бідинок Федора Точинського а у 1939 році у приміщення поміщицького будинку. Під час війни книгозбірня не працювала,майже всі книги було передано на зберігання читачам , в тому числі і настоятелю Новококорівської церкви Андроніку Чаесто. Після війни у 1947 році бібліотека відновила свою роботу,але фонд прийщлося формувати по новому, тому, що книги ,які було роздано на зберігання не повернулись на полиці. Лише одна книга збереглась і стала реліквією на довгі післявоєнні роки -це історична праця А.Кашенка "Оповідання про славне військо запоріжське низове" (українське видавництво в Катеринославі 1917 року)на обкладинці збереглась печатка та інвентарний номер книги 196. Завідувачкою бібліотеки тоді була Алла Радіонова,яка очолювала бібліотеку аж до 1974 року. У цьому році в селі було збудовано новий будинок культури,де на 2-му поверсі розмістилась бібліотека у двох просторих кімнатах. на чолі книгозбірні стала Марія Дмитрівна Москалюк,бібліотекар за освітою і покликанням серця. Довгі роки Марія Дмитрівна доносила своїм читачам мудрість книги,навчаючи їх керівництву читанням,допомагала у розвязанні шкільної програми. А коли піщла на заслужений відпочинок, то передала книгозбірню до рук Людмили Григорівни Зозулі, також бібліотекаря з великим стажем роботи, яка по сьогоднішній день завідує закладом. Приємно зайти до білотеки ,де крім книжкового царства потрапляєш і у історію свого рідного краю, тому що проходиш через етнографічно-народознавчий куточок, створений з любовю завідувачкою. Різномаїття вишитих рушників,сорочок,верхнього одягу,старовинний глиняний посуд, приладдя домашнього вжитку розставлені на фоні макету української хати , неабияк захоплюють читачів,адже це подорож у сиву давнину наших предків,наша історія. Вшановує бібліотека память славних земляків Юхима Ваврового та Костя Місевича , а також память про односельчан, що не повернулись із вогняних доріг війни, тут про них організовано тематичні куточки, розгорнуто полички та виставки. Людмила Григорівна є незмінним учасником художньої самодіяльності та народного театру, сценарії вистав для якого пише сама. Обслуговує бібліотека читачів чотирьох сіл , які обєднані однією сільською радою, тож робота з читачами завжди є активною ,цікавою і неординарною. Бібліотека є однією з кращих бібліотек району,завжди приймає активну участь у різноманітних районних,обласних і всеукраїнських конкурсах та акціях, займаючи призові місця. Обслуговує бібліотека понад 500 читачів.

Бібліотека-філія с. Плоске

Як прямувати "Чумацьким шляхом", який тягнеться від Волині на Південь, то за декілька кілометрів від Кременця по обидві сторони шляху потопає в вишневих садах село Плоске. Колись до 1946 року минулого століття його називали Великі Фільварки.Виникнення такої назви села повязане із заснуванням на цих землях панських фільварків (маєтків) польських шляхтичів-переселенців Шулявських, Козловських,пані Хінцінської. Сюди входили також фільварки Кременецького ліцею та монастиря. Перша писемна згадка про село Великі Фільварки датується І-ю половиною ХІХ ст. в книзі М.Теодоровича "Опись церквей и приходов Волинской епархии" у ІІІ томі ,виданою Почаївською Лаврою у 1893 році. Як і більшість сіл того часу село жило своїм нелегким життям . У селі не було ні культових споруд , ні школи, а про культурні заклади годі й говорити. Діти різного віку  навчались разом у одній із єврейських хат, де ними займались два вчителі, керував цією "школою" Б.Дробощинський. Діти навчались на польській мові. Уже пізніше ,1935 році ,тут було чотири класи ,але діти і даль навчались на польській мові. У 1939 році було відкрито початкову школу, навчання проводились українською мовою ,навчали дітей 4 вчителі , а завідував школою на той час знаний кременчанин (нині покійний) М.А.Матерський. Надзвичайно великих руйнувань зазнало село у роки Другої світової війни (1944р) , про що свідчать матеріали зібрані у музеї бойової слави, який діє при Плосківскій ЗОШ ще з 1967 року. Велика кількість експонатів, документів, які безпосередньо повязані з героїчним минулим села зібрав плосківчанин, заслужений вчитель України, організатор і засновник музею, директор Плосківської ЗОШ, нині покійний Назар Олексійович Саган. Завдяки його наполегливій праці та старанням було зібрано експонати до музею,створено при школі клуб юних слідопитів, які поспіль багатьох років розшукували родини загиблих воїнів, що полягли при визволенні села. Тут же на території школи є братська могила з памятником і прізвищами загиблих , яку шанують як память про буремні роки. Після війни у селі було побудовано школу, будинок для поштового відділення та ФАПу, магази,будинок культури. У 1993 році побудовано Божий храм святого Архистратига Михаїла. Щодо сільської бібліотеки, то вперше її було відкрито на початку 50-х років разом із сільським клубом. Очолювала бібліотеку на той час Павлюк Надія,а з 1965 року книгозбірнею опікувалась молода бібліотекар Віра Мазур. Роки були нелегкі, але селяни тягнулись до живого слова, читали великі і малі, з нетерпінням чекали нових надходжень як книг так і періодики. У бібліотеці завжди було велелюдно , гамірно і цікаво. У 1977 році бібліотеку перенесено у нове , більш просторе приміщення будинку культури, літератури надходило багато і різноманітної , кожен читач зміг вибрати книгу на свій смак. Пропрацювала пані Віра у бібліотеці понад чверть століття , і до сьогодні згадують її односельці добрим словом, бо вона вміла творити добро і ести його до людей з допомогою живого слова, з допомогою книги. З 1990 року бібліотеку очолила Л.Прокопчук, яка спрямовувала роботу бібліотеки на популяризацію літератури серед широких мас населення, тісно співпрацюючи зі школою ,клубом, дошкільним закладом. Свого часу тут працювали М.Шевченко, Н. Томчук, молоді,енергійні бібліотекарі , які також в рамках освітньо-культурного комплексу.що створено тут активно працювали з читачами. На сьогодні бібліотеку очолює Алла Моронжук ,і хоч вона за освітою не бібліотечний працівник, проте душею прикипіла до своєї роботи. Вона активно включається у всі бібліотечні процеси , бере участь в різноманітних конкурсах, організованих для бібліотекарів, проведенню навчання для молодих бібліотекарів, систематично консультується щодо робочих процесів, намагається вникнути в усі ланки бібліотечної роботи.

Бібліотека-філія с. Новий Олексинець

Село Новий Олексинець,інша назва Андрієве (вживалась у 16 ст.) входить до Башуківської с/р. Перша згадка просело датується 1583 роком, як власність Андрія Вишневецького. Існують різні легенди виникрення села. Одна з них гласить , щосело засновано княжною Олесею.Вона всіх мешканців села Старого Олексенця, які не мали землі переселила в іншу місцевість, так виникло містечко ремісників,назване на честь Олесі- Новий Олексинець. Великим лихом для населення краю були татарські і турецькі напади,   постійні і дуже руйнівні. Через село           Н. Олексинець  у навколишні села приходили війська козаків на чолі з Б.Хмельницьким після Зборівської битви (1649р.) Під час другої світової війни у селі знаходилась погранична команда. У роки війни (1943-1944) діяла в селі "Просвіта". Молодь збиралась,де читали українську літературу, ставили концерти, вистави. Після війни в селі була відновлена діяльність школи а також хата-читальня, яка була розміщена у будинку Михайла Кравчини, а завідував нею на той час Микола Кравчина. У 1950 році бібліотеку очолив Андрій Жилка, який попередньо прпцював інспектором відділу культури м. Почаїв. У 1954 році бібліотеку перенесено у єврейську хату, а через пять років було збудовано клуб і бібліотеку. Завідувачкою була тоді Ганна Усик, а з 1960 року книгозбірнею опікувалась Надія Семеляк , яка майже три десятиліття пропрацювала на культурній ниві, пропагуючи людям цінні скарби-книги. У 1984 році для закладів культури у селі було збудовано нове двоповерхове приміщення ,де на першому поверсі розмістились АТС, клуб і бібліотека, а другий поверх у розпорядженні сільської ради та кіноапаратної кімнати. З 1982 року бібліотеку очолила молодий спеціаліст Марія Павлусик (нині Гусак М.І.-бібліотекар с. Башуки), а у 1983 році бібліотека мала нову завідувачку-Євгенію Щур, яка довгі роки завідувала книгозбірнею. Тісно співпрацюючи з органами місцевої влади зі школою , клубом Євгенія Федорівна виховала на книзі не одне покоління односельчан, прививши їм любов до книги на все життя. Допрацювавши до пенсійного віку, Євгенія Федорівна передала свою книжкову пристань молодому спеціалісту Оксані Якубовській, яка ось уже декілька років завідує бібліотекою. Тісна співпраця бібліотекаря з клубом , школою, органами самоврядування також дає неабиякі результати у вихованні молодого та підростаючого покоління на книзі, на читанні. Бібліотекар хоча і не має ще великого стажу роботи , проте має добре і велике серце , яке випромінює любов до свого читача , а цінує вона кожного з них і намагається задовільнити усі їхні читацькі потреби.