Ольга Кобилянська - цариця української літератури

155 років від дня народження письменниці

           Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї службовця.  У 1873 -1877 рр. вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, подальшу освічу вона здобувала самотужки. З 1889 до 1891 жила в с. Димка.  Пізніше вона разом з родиною переїхала на постійне життя до Чернівців, брала активну участь у жіночому русі, 1894 року виступила одним з організаторів «Товариства руських жінок на Буковині» Важливою подією в житі і О. Кобилянської було знайомство із Софією Окуневською, однією з найосвіченіших жінок тодішньої Галичини. Саме вона переконала письменницю писати українською мовою і познайомила її з українською письменницею Наталею Кобринською, яка пропагувала жіночий рух у Галичині. Захопившись феміністичними ідеями, О.Кобилянська вперше в українській літературі порушує тему емансипації жінки. Формувалася естетична концепція людини і світу О. Кобилянської під впливом ідей німецького філософа Фрідріха Ніцше, який мав значний вплив на модерністів Європи.dovidka.biz.ua 1899 року О. Кобилянська побувала на Наддніпрянській Україні, відвідавши родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, могилу Шевченка у Каневі. Після Першої світової війни та румунської окупації Північної Буковини письменниці довелося жити в тяжких умовах зазнаючи переслідувань з боку румунської влади. З 1927 року в Україні було розпочато видання дев’ятитомного зібрання творів Кобилянської. Того ж року на відзначення 40-річчя літературної діяльності їй була призначена урядом пенсія, що дала письменниці можливість поліпшити матеріальний стан та придбати власний будинок, в якому письменниця прожила останні роки свого життя. Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в Чернівцях. Літературну діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х рр. творами німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою повість «Людина», був надрукований 1895 р. у журналі «Зоря». Це була друга редакція написаною раніше німецькою мовою оповідання -“Вона вийшла заміж”». Пізніше з’явилися оповідання й повість «Він і Вона» (1895), “Царівна” (1896), “Що я любив» (1896 р.), «Аристократка» (1898), ін. позначені впливами поетики символізму, філософії надлюдини Ф. Ніцше та ідей жіночої емансипації Одним з найпоетичніших творів вважається лірично-романтична повість “В неділю рано зілля копала” (1909), написана за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Протягом 1915-1923 рр. Кобилянська пише нитку новел на антивоєнні теми, серед яких можна виділити такі твори як «Лісова мати», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» ін. Помітним явищем в історії української прози став роман «Апостол черні» (1926 р ), у якому на широкому суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила проблему інтелігенції та народу, із симпатією змалювавши образи представників духівництва.

   180 років від дня народження 

Івана Нечуя-Левицького

  (1838-1918)   

      Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика. У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. 1861 року вступає до Київської духовної академії. 1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця. Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів. Потрапляє під таємний нагляд жандармерії. 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.  «Українське життя – то не початий рудник,  що десь під землею, хоч за його вже бралися  такі високі таланти, як Шевченко…» І. Нечуй-Левицький 

Твори:

 -   1868 р. «Дві московки»
 -   1876р. повість «Микола Джеря»
-    1875р. комедія «На кожум’яках»
 -   1875р. історична драма «Маруся Богуславка»
-    1878р. повість «Бурлачка»
 -   1879р. повість «Кайдашева сім’я»
 -   1881р. «Старосвітські батюшки та матушки»
 -   1890р. «Українські гумористи й штукарі»
 -   1893р. повість «Над Чорним морем»
 -   1907р. «Сучасна часописна мова в Україні»
 -   1914р. «Граматика української мови» в 2-х ч.

                    Величний композитор із Кременця

Серед українських композиторів, діячів українського музичного мистецтва визначне місце належить Михайлові Івановичу Вериківському. Його творча діяльність відіграла значну роль в розвитку української музики. Він був одним із фундаторів сучасної музичної культури ХХ ст. Михайло Іванович Вериківський народився 21 листопада 1896 р. в нашому старовинному Кременці. Крім нього в сім’ї Івана Андрійовича і Явдохи Якимівни Вериківських було ще шестеро дітей. Сім’я була дружною, всі в ній були музично обдарованими. У 1904 р. Михайла віддали до церковно-парафіяльної школи. Пізніше він продовжував освіту в Кременецькому двокласному міському училищі, почав співати в хорі при монастирі. У 1911 р. вступив до Кременецького комерційного училища. Тут був прекрасний хор, кілька оркестрів, найактивнішим учасником яких він став. Одночасно він вчиться грі на віолончелі та фортепіано – у Анни Сафонової , учениці знаменитого піаніста і композитора Володимира Пухальського. Музика стає для Вериківського справжнім покликанням. З’являються його перші романси, хори, фортепіанні п’єси. Юнак все більше відчуває настійну потребу вчитися, і поступово у нього визріває тверде рішення їхати в Київ на навчання до консерваторії. З початком Першої світової війни Михайла призвали до армії і направили у військове училище. Потім – служба в тилу і на фронті. Лише у 1918 році йому вдалося відновити постійні заняття в консерваторії по класу Болеслава Яворського – видатного педагога і музикознавця-теоретика. Паралельно з навчанням та композиторською діяльністю М. Вериківський починає свій шлях і як педагог. Вже у1919 році він приймає активну участь у створенні Народної консерваторії, згодом викладає на педагогічних курсах ім. Бориса Грінченка та у Музично-драматичному інституті ім. Миколи Лисенка. В цей період продовжує активну роботу по формуванню української хорової виконавської культури. У 1920 році М. Вериківський очолює Український національний хор, з честю замінивши на цій посаді видатного діяча світового хорового мистецтва Олександра. Кошиця. Тоді ж він активізує свою роботу з пропаганди хорового мистецтва і стає керівником хору-студії при товаристві ім. Миколи Леонтовича. Подією для М. Вериківського було призначення його диригентом Київського оперного театру, а з 1928 р. він став диригентом Харківської опери. 30 – ті роки були роками великої творчої активності композитора, але на жаль почалася Друга Світова Війна …Михайло Вериківський з родиною евакуювався до Уфи. На той час в Уфі працювало багато українських письменників, композиторів. В евакуації у Іркутську відбулася прем’єра улюбленого дітища Михайла Івановича опери «Наймичка» Київським театром опери й балету. У 1964 році під час святкування 150 – річчя від дня народження Т.Г.Шевченка було знято фільм за цією оперою Михайла Вериківського. Активна творча діяльність Вериківського продовжується і в післявоєнний період. Його плідну працю композитора, педагога, диригента було високо оцінено. У 1944 році Вериківському було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтва УРСР. Активна творча робота Михайла Івановича поєднується з науковою: він працює в інституті мистецтвознавства фольклору та етнографії АН УРСР, поновлює педагогічну роботу в консерваторії. Багато задумів народжувалося в тиші маленького будиночка в Ірпені. Та не всім їм судилося бути здійсненими. 14 червня 1962 року Михайла Івановича Вериківського не стало. Творча діяльність М. Вериківського тривала більше сорока років і була різнобічною - опера, балет, ораторія, кантата, вокально-хорові твори, симфонічні та інструментальні мініатюри. Знаходячись в центрі музичного життя України і живучи переважно в Києві, Михайло Іванович проте не забував і рідного Кременця, де народився, де почав розвиватись його талант. Кременцю він присвятив п’ять п’єс для фортепіано, що увійшли до поетичного циклу «Волинські акварелі» збірку «Пісні моєї Кременеччини», «Два романси на слова Юліуша Словацького». У щоденнику композитора не раз з любов’ю йдеться про рідне місто, куди, уриваючи час від основної роботи, він приїздив набиратися сил і натхнення для подальшої праці. Кременеччина пам’ятає свого визначного земляка. В музеї, школі мистецтв, академії , урочисто відзначаються річниці від дня його народження. Проводяться конференції , урочисті святкові концерти із виконанням творів композитора.. На будинку, де жив композитор , - і де зараз живуть його рідні. – встановлено меморіальну дошку. Одна з вулиць міста та школа мистецтв носять ім’я Вериківського. У фонди Кременецького краєзнавчого музею старшою донькою Михайла Івановича – Іриною Михайлівною Вериківською , передано багато документів, фотографій, особистих речей композитора. Вони покладені в основу нової експозиції Михайла Івановича Вериківського в залі Тараса Шевченка, яка почне свою роботу в День народження композитора. Музей спільно з народною аматорською кіностудією «Кремінь» РБК у 2016 році створили документальний фільм про життя та творчість М. Вериківського.

За матеріалами наукового співробітника Кременецького краєзнавчого музею Тернової Тетяни 

21 ЛИСТОПАДА В НАШІЙ КРАЇНІ ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ. В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ БУЛО БАГАТО ТРАГІЧНИХ ПЕРІОДІВ ТА ПОДІЙ. В НАШ ЧАС В ІСТОРІЮ УВІЙШЛА ЩЕ ОДНА ПОДІЯ – МАЙДАН, ЯКИЙ ЗМІНИВ НАШУ ДЕРЖАВУ ТА НАШ НАРОД І НАШЕ ЖИТТЯ.

В такі трагічні періоди завжди на захист своєї землі, своєї держави ставали кращі представники українського народу. Борців Майдану об’єднало бажання жити у вільній країні, з справедливим та світлим майбутнім. За ці ідеали на Майдані пролилася кров. Так з’явилася Небесна сотня – це патріоти, які віддали життя за свої переконання. І тепер для народу України є святим обов’язком гідно вшановувати Героїв. В ці дні вся Україна вшановує Героїв Небесної сотні. Один із тих небесних журавлів є наш Сашко Капінос...

      Гордість для батьків, герой для земляків і відважний бойовий товариш для побратимів – саме таким назавжди запам’ятають його.

Він був активним на Євромайдані, служив у сотні «Волинська Січ». За незламний дух мав псевдонім «Кремінь». 

     У соцмережі він писав: «Сьогодні мусить кожен віднайти в собі оцього господаря, якими були наші діди-прадіди! Господаря своєї землі! Отоді і запануємо у своїй сторонці… А інакше ніяк». Проце мріяв,за це боровся, але як і іншим небесним журавлям-не судилося...

     Ввечері 18 лютого 2014 року між 21:00 та 22:00 годинами отримав поранення голови від вибуху гранати під час атаки силовиків біля барикади поблизу Будинку профспілок. 19 лютого помер після 4-годинної операції в лікарні — зупинилось, не витримало серце.

    20 лютого в Архікатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (УГКЦ) у Тернополі в день жалоби відслужили Святу Літургію за невинно убієнними в час мирних акцій у Києві Олександром Капіносом та Устимом Голоднюком. Поховали Сашка у рідному селі Куликів , що  на Кременеччині.

   10 березня 2014 року у рідному селі відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки Олександрові Капіносу, яку встановили на клубі.

   А на День Незалежності 24 серпня 2014 року в с.Дунаєві (де навчався Сашко Капінос)відкрили пам’ятник Герою Небесної сотні та назвали вулицю його ім'ям.

    Встановлено і пам’ятну дошку на будівлі корпусу № 2 Національного лісотехнічного університету України.

    Олександру Капіносу присвоєно  звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, а також  Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)

                           "Дівчина з косою мов трава з росою..."

Інноваційна форма роботи народознавчо-пізнавального характеру - свято дівочої коси нещодавно відбулось у с.Кушлин. Захід - плід продуктивної співпраці бібліотек та клубу сіл Кущлин та Горинка   . Бібліотекарі книгозбірень Л.Панчук та Л.Роговська склали сценарій проведення свята, підготували учасників свята (де були задіяні діти та батьки сіл), та і самі були активними учасниками дійства, де виступали в ролі і ведучих і декламаторів і співаків. Адже запальна українська народна пісня лунала не тільки на цені , а й у залі серед глядачів. Завідувачка бібліотекою с.Горинка Л.Роговська ознайомила присутніх на святі з народознавчим куточком "Світ української культури" а бібліотекар с.Кушлин Л.Панчук з  книжковою викладкою "Українські народні свята, традиції,звичаї", які калоритно переплітались з залом , прикрашеним в українському стилі.

   14 листопада в Тернопільській обласній філармонії відбулися урочистості та святковий концерт з нагоди Дня працівників культури та аматорів народного мистецтва.

  Привітали з професійним святом присутніх голова Тернопільської ОДА Степан Барна, Тернопільської обласної ради Віктор Овчарук та начальник управління культури Тернопільської ОДА Григорій Шергей та голова Тернопільської обласної організації профспілок працівників культури України Забігайло Л.А.

   За багаторічну сумлінну працю, вагомий внесок у розвиток національної культури  найдостойніших працівників з кременеччини було нагороджено грамотами, а саме директора РБК Твердохліб А., завідувача бібліотеки-філії с.Сапанів Кошеву Л., редактора центральної бібліотеки ім.Ю.Словацького Синюка С. та художнього керівника Гаївського СБК Бочелюка Г

   Працівників культури святковою концертною програмою привітав чоловічий вокальний квартет «Акорд» м. Тернопіль.

"Творчість В.О.Сухомлинського - дітям"

"Бібліотека-центр творчого розвитку дитини" - саме  така книжкова викладка,розташована на чільному місці Кушлинської сільської бібліотеки-філії зустрічала  своїх відвідувачів протягом проведення місячника шани знаного педагога В.Сухомлинського, 100 річчя від дня народження якого відмічали в кінці вересня. Бібліотекар бібліотеки-філії Л.Панчук   протягом цього часу провела з читачами різноманітні масові заходи , а саме: бесіду "Дітям про В.Сухомлинського", Тиждень родинного читання "Я прочитаю тобі казку",а також організувала куточок творчих робіт читачів бібліотеки "Творчість юних".

"Тонке мереживо жіночої душі"
Під такою назвою пройшла нещодавно година поезії для старшокласників місцевої школи у Кушлинській сільській бібліотеці-філії (бібліотекар Панчук Л.) А приводом для проведення даного заходу стала зустріч з місцевою поетесою Марією Богданевич-Явнюк.  Вона відбулася в задушевному діалозі школярів та поетеси, перепліталась з її поезією і ліричною аурою розливалась довкола відвідувачів книгозбірні.

Батуринська трагедія - память крізь століття...

У Горинській книгозбірні, як і по всій Україні, горіли свічки пам'яті, в знак скорботи за жертвами Батуринської трагедії. Колеги- бібліотекарі Людмила Панчук (с.Кушлин)  та Людмила Роговська (с.Горинка) оформили стенд шани "Вони боролись за волю України" та провели з читачами бібліотеки хвилину пам'яті .

Бібліотечні будні

 У Кушлинській книгозбірні проведено бібліотечний урок з учнями 3-го класу місцевої школи (класний керівник Б.Страхарчук), де бібліотекар Л. Панчук  ознайомила дітей з новими надходженнями періодики та літератури. Щоб заохотити  читачів до читання, з ними  було проведено турнір допитливих: "Що? Де? Коли?"  По закінченню уроку діти підібрали книги для читання дома.