"Конституцiя - оберiг державностi"

 В циклi лiтнix читань, Горинська сiльська бiбллioтека традицiйно проводить icторико- правовий всеобуч:"Конституцiю вивчаємо й поважаємо!"  Юні читачі, ознайомившись з книжковими викладками правової тематики, разом з зав. бібліотекою Л.Роговською перемістились, на живописну територiю ДНЗ, де спільна бесіда :"Основа життя - мій закон головний" перейшла в русло української поезії.

                                 "Дівоча коса - минуле і сучасне"

Мистецька студія "Ми - українці", яка працює  у с.Білокриниця при бібліотеці (зав.бібліотекою Л.Юрєва) та будинку культури (завідувачка В.Січковська)    своєю  метою вважає виховання посиленого  інтересу у підростаючого покоління до культурних надбань українського народу, його історичного минулого; популяризацію духовних досягнень українського народу, сприяння розвитку національної культури та бережного ставлення до рідного краю, збереження його духовних та природних ресурсів. І саме у рамках роботи студії 17 червня було проведено свято дівочої коси , розкривши  її красу , моральну гідність, звичаї нашого народу,  які потрібно шанувати, берегти та збагачувати. Ведучі свята Кіра Хмановська та Дарина Бочкова розповіли, про довге густе волосся яке завжди було ознакою дівочої вроди, символом незайманості, цнотливості, честі та дівування. Образ коси досить часто зустрічається в усній народній творчості. Нерідко дівоча коса асоціювалася із «русою косою до пояса…». Поширені в народі і пісні про косу, які звучать і сьогодні…   Сьогодні мода на довге волосся знову повертається.  А використання косичок та плетіння з волосся стає актуальним. Ці елементи хоча і втратили свій символічний зміст, проте додають образу дівчини надзвичайного шарму та загадковості.  Відтворити звичаї "Пострижини" та "Заплітання і розплітання коси" допоміг  фольклорний ансамбль "Родина" (худ. керівник Л.Ткачук). А учасники дитячого колективу "Джерельце" та гості свята влаштували своєрідне дефіле, демонструючи розмаїття косоплетіння. Всі учасники дефіле отримали символічні медалі , а перемжці грамоти та подарунки від представників Білокриницької сільської ради.

                                             

          

 

                                               

 «Конституція України із глибини віків до сьогодення»

Рекомендаційний список літератури

Офіційні документи

Конституція України : від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Декларація прав національностей України : від 1 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 799.

Декларація про державний суверенітет України : від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.

Закони України

Про внесення змін до Конституції України : Закон України від 8 грудня 2004 р. // Відомості  Верховної  Ради  України. – 2005. – №  2. – Ст. 44.

Про громадянство України : Закон України від 8 жовтня 1991 р. // Відомості  Верховної  Ради  України. – 1991. – №  50. – Ст. 701.

Про Державне бюро розслідувань : Закон України від 12 листопада 2015 р. // Відомості  Верховної  Ради  України. – 2016. – №  6. – Ст. 55.

Про Державний Гімн України : Закон України від 6 березня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 24. – Ст. 163.

Про державний кордон України : Закон України від 4 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 5.

Про державні нагороди України : Закон України від 16 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 21. – Ст. 162.

Про засади внутрішньої і зовнішньої політики : Закон України від 1 липня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 55. – Ст. 1840.

Про засади державної мовної політики : Закон України від 3 липня 2012 р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 61. – Ст. 2471.

Про національні меншини в Україні : Закон України від 25 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 529.

Про Національну поліцію : Закон України від 2 липня 2015 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2015. – № 40-41. – Ст. 379.

Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року : Закон України від 16 листопада 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 47. – Ст. 421.

Про публічні закупівлі : Закон України від 16 листопада 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 47. – Ст. 421.

Про ратифікацію Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення : Закон України від 18 травня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 23. – Ст. 320.

Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції : Закон України від 17 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.

Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони : Закон України від 16 вересня 2014 р. // Офіційний вісник України. – 2014. – № 75,    Ч. 1. – Ст. 2125.

Постанови Верховної Ради України

Про День незалежності України : Постанова Верховної Ради України від 20 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 20. – Ст. 279.

Про Державний герб України : Постанова Верховної Ради України від 19 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 40. – Ст. 592.

Про Державний прапор України : Постанова Верховної Ради України від 28 січня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. –  № 19. – Ст. 257.

Про заснування ордена Богдана Хмельницького : Постанова Верховної Ради України від 27 квітня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 19. – Ст. 139.

Про проголошення незалежності України : Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.

Укази Президента України

Про Велику українську енциклопедію : Указ Президента України від  2 січня 2013 р. // Урядовий кур'єр. – 2013. – № 3 (5 січ.) – С. 20.

Про встановлення відзнаки Президента України "Герой України" : Указ Президента України від 23 серпня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 34. – Ст. 1275.

Про встановлення відзнаки Президента України "Орден княгині Ольги" : Указ Президента України від 15 серпня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 34. – С. 1-6.

Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів : Указ Президента України від 26 листопада 1998 р. // Урядовий кур'єр. – 1998. – № 228-229  (28 лист.). – С. 4.

Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті : Указ Президента України від 28 січня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 7. – Ст. 284.

Про грошову реформу в Україні : Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. // Урядовий кур'єр. – № 161 (29 серп.). – С. 2.

Про День Державного Прапора України : Указ Президента України від 23 серпня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 35. – Ст. 2332.

Про День захисника України : Указ Президента України від 14 жовтня 2014 р. // Офіційний вісник України. – 2014. – № 83. – Ст. 2353.

Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка : Указ Президента України від 11 квітня 2012 р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 29. – Ст. 1072.

Про заснування Почесної відзнаки Президента України : Указ Президента України від 18 серпня 1992 р. // Збірник указів Президента. – 1992. – № 3.

Про оголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні : Указ Президента України від 16 листопада 2015 р. // Офіційний вісник України. – 2015. – № 92. – Ст. 3113.

Про присвоєння С. Бандері звання Герой України : Указ Президента України від 20 січня 2010 р. // Офіційний вісник Президента України. – 2010. – № 5. – Ст. 121.

Постанови Кабінету Міністрів України

Про премію імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики : Постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 27. – Ст. 1321.

Міжнародні договори

Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон : від 28 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 22. – Ст. 1537.

Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією : від 31 травня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 20. – Ст. 931.

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення : від 18 вересня 1997 р.  –  Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_379.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. –  С. 270-302.

Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї : від  5 грудня 1994 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 13. – Ст. 507.

Резолюція Європейського Парламенту щодо відзначення Голодомору – штучного голоду в Україні 1932-1933 років : від 23 жовтня 2008 р. – Режим доступу :  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_882.

Спільна декларація міністрів освіти Європи "Європейський простір у сфері вищої освіти" : від 19 червня 1999 р. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_525.

Спільна заява Саміту Східного партнерства у Празі : від 7 травня   2009 р. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/998_437.

Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України : від 21 квітня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 39. – Ст. 1312.

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони : від 27 червня 2014 р. // Офіційний вісник України. – 2014. – № 75, Ч. 1. – Ст. 2125.

Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору : від 9 липня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 34. – Ст. 2453.

Книги

Горлач  С. Хрестини незалежності : дорожній щоденник / С. Горлач ; передм. М. Ф.  Слабошпицького. – К. : Ярославів Вал, 2006. – 262 c.

Капранов В. Мальована історія Незалежності України / Брати Капранови ; післямова І. Дідковського ; худож.: Ю. Журавель [та ін.]. – К. : Зелений пес : Гамазин, 2013. – 79 с.

Київський літопис XXI століття. Україні незалежній 20. Ювілейні сторінки : всеукр. зб. / Нац. акад. пед. наук України [та ін.]. – К. : МЕТР, 2011. – 331 с.

Конституція незалежної України: шляхи реалізації та реформування : рек. бібліогр. покажч. / Херсон. обл. універс. наук. б-ка ім. О. Гончара. – Херсон : ХОУНБГ, 2007. – 30 с.

Незалежність України в глобалізованому світі: вектори XXI століття : зб. матеріалів міжнар. наук. конф., (22 серп. 2011 р., м. Київ) : до 20-річчя незалежності України / Нац. ін-т стратег. дослідж. – К. : НІСД, 2011. – 189 с.

Прокоп М. Напередодні незалежної України : спостереження і висновки / М. Прокоп. – Нью Йорк : [б. в.], 1993. – 646 с.

Савченко О. В. Баланс незалежності : хроніка екон. реформ 1989-2005 / О. Савченко ; ред. В. Дивнич. – К. : Критика, 2006. – 253 с.

Україна: антологія пам'яток державотворення, X-XX ст.. : у   10 т. / редкол. : І. М. Дзюба [та ін.]. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008.

Україна - Європа: хронологія розвитку : з стародавніх часів до 2010 р. : пер. з рос. : у 5 т. / авт., кер. проекту: А. В. Толстоухов, В. О. Зубанов. - (Проект "Україна: історія великого народу"). Т. 5 : 1800-2010 рр. / уклад. тому: В. О. Зубанов (кер. групи) [та ін.] ; наук. ред. О. А. Корнієвський. – К. : Кріон, 2011. – 718 с.

Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. – К.: Український центр правничих студій, 2001. – 302с.

Тесленко М.В. Конституційна юрисдикція в Україні: Навч. Посібник. К.: 2003. – 256 с. – Бібліогр.: с.244 – 248с.

Костицький В.В. Конституційна реформа в Україні: шляхи трансформації політичної системи. – К.: ін – т законодавчих передбачень і правової експертизи,2003. – с.

Конституційне право України/ За ред. В .Я. Тація, В.Ф.Погорілка,  Ю.М.Тодика. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376с.

Україна. Закони. Проект Закону України «Про внесення змін до конституції України»: На всенародне обговорення. – К.: Преса України, 2003. – 80с.

Україна. Закони. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» : - К.: Велес, 2005. – 48с.

Лисенко С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. – К.: Либідь, 1997. – 160 с. Укр. І рос. Мовами.

Історія укр. Конституції/ Упоряд. А.Г.Слюсаренко, М.В. Томенко. – К.: Право, 1997. – 464с.

Хорунжий Юрій. Х82 Мужі чину: Історичні Парсуни. – 2 – ге вид. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – 424с.;іл.

                  «ЖИВОПИСНИЙ СВІТ

                     ОЛЕКСИ ШАТКІВСЬКОГО»

                  

                                      (до 110 річниці з дня народження)

 Невисокий на зріст чоловік, із лагідним поглядом і цікавими розповідями про себе та інших, у пороховику та незмінно чорному береті. Таким запам’ятали Олексу Шатківського колеги-викладачі та студенти Інституту прикладного та декоративного мистецтва, Українського поліграфічного інституту ім. І.Федорова та училища прикладного мистецтва у Львові. «В українське мистецтво він прийшов у 30-ті роки, коли в середовищі художників активно велися пошуки свого, національного стилю. Олекса Шатківський великою мірою став українським імпресіоністом. Його полотнам властива м’якість барв, рвана, легенька, повітряна лінія. Значний вплив на творчість справили великі українські художники — Іван Труш та Олекса Новаківський.

Олекса Якович Сміх-Шатківський народився в місті Почаїв, Тернопільської області 28 травня 1908р. Урочисто-лірична краса монастирського містечка, відображена ще в акварелях молодого Тараса Шевченка, напевно, вплинула на чутливу натуру — і першими уроками творчості стали уроки малювання, які проводив шкільний учитель О. Цікутський.

Після завершення шкільних студій доля приводить вісімнадцятирічного юнака до Почаївської іконописної школи. Винагородою за наполегливість у навчанні виявилася можливість годинами оглядати в Успенському соборі твори  Костянтина Вілляні -  італійського художника, котрий працював на Волині у ХVIII ст., а також полотна відомого львівського художника Луки Долинського , нагородженого за свої успіхи імператрицею Марією - Терезією коштовним перснем, виконані на початку ХІХ ст. Згодом, відчувши в юнакові талант художника, його направили до Варшави, де той, успішно склавши у жовтні 1931 року вступні іспити, став вільним слухачем відділу малярства Академії красних мистецтв. Навчався він там протягом 1931-1939 років .  Його вчителями були Скочиляс, П. Прушковський, Л. Вилучковський. Олекса був членом групи “Спокій”. Ще в студентські роки О. Шатківський експонував свої графічні твори на виставках українського мистецького об’єднання «Спокій» у Варшаві та Інституті пропаганди мистецтв у Львові, Рівному, Луцьку: аркуші «Дроворуби», «Швачка», «Бабуся»,«Селянин із Почаєва».

Завершивши навчання дипломною роботою «Шарварок», у червні 1939 року молодий художник  одержує диплом Варшавської академії та повертається до рідного Почаєва.

Тут він вчителював та продовжу­вав художню практику. Після закінчен­ня війни працював у Тернопільському драматичному театрі.  Від 1946 року жив у Львові, викладав в Інституті при­кладного та декоративного мистецтва, Українському поліграфічному інсти­туті ім. І. Федорова та училищі при­кладного мистецтва ім. І. Труша . Наприкінці 1950-х років у малярській манері майстра відбулися суттєві змі­ни, він створив неперевершені за силою образності зразки живописних та графічних творів. Поряд із основними темами — ліричний пейзаж, натюрморти (переважно квіти) — він звертався до зображення портретів класики української культури, великих постатей української історії, народних звичаїв.

    Краєвиди Олекси Шатківського виявляють майстерність митця-колориста, яка базується на вмінні гармонійного поєднання основних і доповнюючих кольорів, витонченому співставленні теплих та холодних тонів, відчутті колористичної домінанти в композиційному рішенні того чи іншого краєвиду. Поряд із основними темами – ліричний пейзаж, натюрморт, переважно квіти – автор звернувся до зображення портретів класиків української культури, історичних постатей, народних звичаїв.

Помер Шатківський у Львові 28 червня 1979р. В 2004 Інститут Колекціонерства Українських Мистецьких Пам’яток при Науковому Товаристві Шевченка та видавництво “Оранта” Львів-Київ, видали альбом Олекси Сміх-Шатківського з ілюстраціями 170 праць художника.

Велика і розмаїта творча спад­щина митця належить до провідних у розвитку національного мистецтва другої половини XX сторіч­чя. Упро­довж цілого свого творчого життя Олекса Шатківський бачив себе у мистецтві без фіксованого розмежу­вання між практикою маляра і графіка. У цьому сенсі його творчий доробок не є ви­нятковим прикладом в історії українського мистецтва, але наочно ілюструє рідкісну цілісність авторської світоглядно-естетичної позиції – в ширшому розумінні слова, й однаковою мірою стосовно обох частин його мистецької спадщини – малярства і графіки, які нині вже належать до класичних надбань української культури XX століття.

Книги про Олексу Шатківського:

·         Олекса Сміх-Шатківський. Графіка.- Львів-Київ, Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ.- 2006.

·         Роман Яців. Олекса Шатківський та український мистецький гурток Спокій.- Львів, Растра -7.- 2013. 

До уваги читачів! Фонди Кременецької ЦБС поповнились новими та надзвичайно цікавими  книгами. Невдовзі ви зможете прочитати їх , завітавши до наших бібліотек.

Кідрук М.
Зазирни у мої сни[Текст]:Роман/М.Кідрук. - Харків: 
Книжковий Клуб"Клуб Сімейного Дозвілля", 2018. - 528с.

«Зазирни у мої сни» — роман у жанрі драматичного технотрилера українського письменника Макса Кідрука.У книзі розповідається про п'ятирічного хлопчика Тео, в якого під час операції на 36 секунд зупиняється серце. Хоч лікарям і вдалося витягнути хлопчика зі стану клінічної смерті, з хлопчиком після операції починає відбуватись щось надприродне. Уві сні до нього навідується якась лиха сила. Родина намагається дізнатись, що ж не так із їх сином і звертається до лікарів. Але це «лихе» починає усвідомлювати, що за ним спостерігають.

Кідрук М. 

Любов і піраньї [Текст]:Роман/Макс Кідрук. - Харків,

 Книжковий Клуб"Клуб Сімейного Дозвілля", 2017. - 288с.

Любов і піраньї — автобіографічна книга мандрівника і письменника Максима Кідрука про його подорож до Бразилії.Після сварки зі своєю дівчиною автор напідпитку зі своїм другом вирішують їхати до Бразилії. Незважаючи ні на що, автор таки потрапляє до Бразилії, де його очікують різні пригоди. Роман детально описує деталі мандрівки Максима Кідрука, є кольорова вкладка із фотографіями автора.

                                                    Калитка К

                                                    Земля Загублених,або маленькі страшні казки [Текст]:

 оповідання/К.Калитко. - Львів: Вид - во Старого Лева,2017. -       224с.

Земля Загублених щодня дрейфує морями альтернативної географії строго паралельно із нашою щоденною, звичною географією. Земля Загублених виникла для того, щоб надто інші люди, витіснені з «нормального» світу, мали куди піти. Виросла з потреби в укритті та оперті. Вона перероджується і розростається щоразу, коли черговий інакший переживає свою відкинутість, і тому постійно оточена водою, як ембріон. Тому й усі неймовірно різні люди цього малого світу — так чи інакше родичі, так чи інакше повторюють долі одне одного. Ця книжка в ритмі дихання — про них. Кожна історія — як міст через воду, щоб пройти і навчитися дихати в унісон з іншими.

Кокотюха А.

                                                             Червоний [Текст]:Роман/ А.Кокотюха. - Харків:

        Книжковий Клуб "Сімейного Дозвілля", 2017. - 320с.

Книжка починається згадкою про премію роману за найкращий історико-патріотичний твір від "Коронації слова". І зрозуміло, чому. Роман справді найбільш історико-патріотичний із того, що доводилося цього року читати.

Червоний – це псевдо провідника осередку УПА на Волині. Історія його життя розповідається різними вустами: нашого сучасника Клима Рогозного, який знайшов зошити свого дядька-дисидента і журналіста; вірного радянській владі міліціонера, який дедалі більше ставить під сумнів офіційну версію подій; опального радянського офіцера на зоні, який також починає замислюватися, за що він воював і яку батьківщину захищав під впливом легендарного Червоного. Розказана переважно від імені цих нібито ідеологічних ворогів, історія Червоного виглядає переконливою і сповнює читача патріотичного запалу.

Діалоги героїв, знання предмету, навіть тюремний жаргон тих часів – над усім цим автор попрацював ретельно.

Дереш Л.

Спустошення [Текст]: Роман/Л.Дереш, - Львів:

Вид - во Анетти Антоненко, 2017.-375с.

«Спустошення» Дереша — це неофіційний гімн для мілленіалів та інтелектуальних кочівників. Це роман для тих, хто знає щось про маніпуляції свідомістю і медитацію, про хаос і несвідоме, про «чорних лебедів» і про Звіра, котрий крадеться у пітьмі.Цю книжку не вийде читати разом — її треба читати наодинці, вдумливо, входячи в її настрій і ритм, вловлюючи її красу. Так вона розкриється для того, хто шукає в літературі глибини. В цій книжці є атмосфера, є історія про любов і велику таємницю, кожна з яких по-своєму поглинає людину, даючи густе і неперевершене відчуття безнадії й романтики, як це вміє робити тільки Дереш.

Дашвар Л.

Покров [Текст]: Роман/ Люко Дашвар. - Харків: Книжеовий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2017. - 384с.

В основі сюжету нового твору Люко Дашвар «ПоКров» доля семи колін нащадків багатого хорунжого Яреми Дороша, який згрішив, закохавшись у юну Перпетую, і помер, не дочекавшись народження плода цієї злочинної любові.

Ображена дружина проклинає рід Дорошів, сподіваючись, що щастя та продовження в нащадках матиме лише гілка її сина, законного спадкоємця. Однак Перпетуя, котру життя закидає з Чернігівщини аж до Канади, вирішує інакше: зібрану ціною тяжких нестатків скриню із золотом вона заповідає нащадкам обох гілок роду Яреми. Минули роки.

У наш час Мар'яна переживє буремні події в країні і сімейну трагедію. Серед виру пристрастей вона зненацька дізнається, що в банку Канади їй належить величезна сума. Та не це турбує дівчину — ще більше хвилює її зустріч із дивним хлопцем Ярком…

Винничук Ю.П.

Лютеція [Текст]: Роман/Ю.П.Винничук. -

Харків: Фоліо, 2017. - 314с.

Роман «Лютеція»  – черговий постмодерний витвір Юрія Винничука з елементами містики, детективу, еротики, гумору і смутку. Автор зупиняється, як колись Данте, «на півдорозі», щоб озирнутися назад і довідатися, хто він насправді, прагнучи звести порахунки зі своїм молодечим бунтом проти навколишньої совєтської дійсності, розкопати щось більше про свою родину. І все це на тлі нестримних любовних пригод не тільки автора, але й львівського Дон Жуана 1840-х років Івана Вагилевича. Таємничу Лютецію, дівчину зі снів, розшукують герої роману. На перепоні цих пошуків стоїть не менш таємнича організація, члени якої носять імена карт. А десь поза цим світом триває Велика Битва, звістки про яку приносять ціною свого життя мужні Листарі, до яких належить і Лютеція.

Вишнівецький замок

Вишневецький палацово-парковий комплекс розташований у волинському містечку Вишнівець на мальовничих берегах річки Горині. Місто стало родовим гніздом одного з найвідоміших князівських родів Корибутів–Вишневецьких.

Перша писемна згадка про Вишневець зустрічається в історичних джерелах 1395 року. Великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитрія Корибута Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишневець. Тоді на правому березі річки Горинь там, де нині розміщується село Старий Вишнівець, Дмитрій Корибут збудував перший укріплений замок для захисту від татаро - турецьких набігів. В 1494 році князь Михайло Вишневецький переніс його на лівий високий берег, де сам рельєф допомагав краще організувати оборону. З того часу і на декілька віків стає Вишнівець родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких.

 

В 1640 році Ярема Вишневецький розпочав будівнцтво великого замку. Значно модернізував замкові укріплення і збудував оборонний монастир кармелітів, який входив в єдину оборонну систему Вишневецького замку. Місто, маючи магдебурію, на той час було великим торговим і ремісничим центром, куди з'їжджалися на торги купці з Кременця, Почаєва та інших міст Волині. Проте після підписання Зборівського миру, Вишнівець був ущент пограбований і зруйнований татарами, що на довгі роки відбилося на його розвитку. На початку ХVІІІ століття останній з князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої, Міхал Сервацій перебудовує розорений родовий замок у пишний палац по типу французьких позаміських резиденцій. Інтер'єри палацу вражають сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація у 1744 році маєток переходить у власність найближчих родичів князів Вишневецьких - графів Мнішків. Як люди культурні та високоосвічені, Мнішеки дбали про палацовий комплекс, опікувалися Вишневцем, його господарством та культурою.

 Завдяки діяльності, щедрості, прагненню до науки й краси князів Вишневецьких та графів Мнішків містечко Вишневець та сам край взагалі став багатющим осередком знань, оплотом культури та мистецтва. Адже саме у Вишневецькому палаці знаходилася бібліотека, що висвітлювала науково-художні смаки епохи, театральний зал, на сцені якого постійно ставилися спектаклі, новинки театрального мистецтва. Не менш важливу роль відіграють живописні полотна, що прикрашали стіни палацу та сама естетика оформлення інтер’єрів. Палацово-парковий комплекс займає чималу площу і кожен із його елементів є архітектурним та мистецьким взірцем. В'їзна брама вражає своєю величчю, а огорожа – красою декоративності, стилістичністю та символізмом.

Осередком духовності та взірцем храмової архітектури є призамкова церква Вознесіння Господнього. Важливим елементом палацово-паркового комплексу є ландшафтний англійський парк, який приваблює природністю й загадковістю.

Костел був закладений ще Яремою Вишневецьким у 40-х роках ХVІІІ століття. Після зруйнування під час козацьких повстань був відбудований Міхалом Сервацієм Вишневецьким. Костел святого Михаїла вражав своєю масштабністю та помпезністю. Він став родинною опочивальнею своїх католицьких володарів.

Церква Вознесіння Господнього теж виконує функцію усипальниці князів Вишневецьких, але вже не католиків, а православних. Датою її побудови вважається 1530 рік. Вона стала свідком заручин Марини Мнішек та Лжедмитрія І. Зберігала у своїх стінах цінні реліквії сакрального мистецтва, а саме чудотворну ікону «Знамення Пресвятої Богородиці» ікону Божої Матері та інші.

         Про дотримання мистецьких смаків загальноєвропейського характеру у володіннях князів Вишневецьких та графів Мнішеків свідчить прекрасний парк, що розташовується за палацом. Закладання цього парку приписують Діонісію Міклеру, справжньому майстру в цій справі. Грандіозним виявом його таланту є англійський парк у Вишневці, що був розбитий у ХVІІІ столітті з дотриманням всіх правил та канонів садово-паркового мистецтва.

В різні часи комплекс відвідали такі відомі люди, як Тарас Шевченко, Оноре де Бальзак, Микола Костомаров, Петро І, Павло І, Іван Мазепа та ін.

ХХ ст. не було прихильним для Вишнівця. Під час Першої світової війни містечко опинилося у прифронтовій смузі. Під час Другої світової війни його архітектурні пам’ятки, зокрема, палац, зазнали руйнації. Щоправда, в радянській післявоєнний період його частково відреставрували та розмістили тут різноманітні служби Вишнівецького району, який існував у 1940-1962 рр.

Новий етап в історії палацово-паркового комплексу розпочався із створенням в 1999 році Вишневецького відділу ДІАЗу у м. Збаражі. У 2005 році він отримав статус Національного заповідника. З повним відновленням Вишневецького палацу пам’ятка займе своє вагоме місце в скарбниці культурної спадщини України.