У ГОСТІ ДО ХРАМУ КНИГ
Під час весняних канікул третьокласники із с. Іква відвідали центральну районну бібліотеку для дітей. Гра-фантазія "Читаю казку" відкрила їм нові сторінки непрочитаних книжок.
пʼятницю, 31 березня 2017 р.
середу, 29 березня 2017 р.
В ГОСТЯХ У "ВІТАЛЬНІ" ІРИНА МАЦКО
28 березня в Центральній бібліотеці імені Юліуша Словацького стартував проект «Вітальня у вівторок. Волинське відділення». Він є своєрідним локальним філіалом проекту «Вітальня у вівторок», який від початку року проходить у тернопільській книгарні «Дім книги». Гостями кременецької «Вітальні у вівторок» стануть відомі українські письменники та прозаїки з ряду європейських країн.
А на першу зустріч з кременецькими шанувальниками книги прибула Ірина Мацко з Тернополя. Вона автор циклу казок для наймолодших читачів, психологічної прози для підлітків та дорослих. Центром обговорення стали якраз психологічні книги: збірки новел «Шпинат для мозку» та «Мигдаль для серця» та повість «Перехідний вік… моєї мами».
Наступною гостею проекту «Вітальня у вівторок. Волинське відділення» буде авторка жіночих романів про життя Ніна Фіалко. Зустріч з нею запланована на 4 квітня і має розпочатися о 16.00. Вхід на захід вільний, проте належить врахувати можливість придбати на зустрічі книгу з автографом авторки.
вівторок, 28 березня 2017 р.
понеділок, 27 березня 2017 р.
"Із книгою і словом поріднися"
Під такою назвою пройшло свято книги в центральній районній бібліотеці для дітей. Бібліотека – це своєрідна та неповторна територія, на якій дитина має прилучитися до чарівного світу книжки. Не дивно, що свято пройшло у формі діалогу. Розповіді про виникнення письма та книгодрукування змінювались оглядами новинок літератури, вікторинами: «Книги й автори», «Сьогодні ми розумники», «Розмовляй правильно», а також розвагами, інтелектуальними іграми. Читачі бібліотеки, учні ЗОШ №1 разом із шкільним бібліотекарем В.О.Кислівською (39 чол.) крім приємних емоцій отримали подарунки.
Активна зустріч з книгою буде продовжуватись протягом Всеукраїнського тижня дитячого читання «Книга – світ неймовірних Історій».
Під такою назвою пройшло свято книги в центральній районній бібліотеці для дітей. Бібліотека – це своєрідна та неповторна територія, на якій дитина має прилучитися до чарівного світу книжки. Не дивно, що свято пройшло у формі діалогу. Розповіді про виникнення письма та книгодрукування змінювались оглядами новинок літератури, вікторинами: «Книги й автори», «Сьогодні ми розумники», «Розмовляй правильно», а також розвагами, інтелектуальними іграми. Читачі бібліотеки, учні ЗОШ №1 разом із шкільним бібліотекарем В.О.Кислівською (39 чол.) крім приємних емоцій отримали подарунки.
Активна зустріч з книгою буде продовжуватись протягом Всеукраїнського тижня дитячого читання «Книга – світ неймовірних Історій».
середу, 22 березня 2017 р.
До 100-річчя подій Української революції 1917-1921рр.
З метою вшанування традицій боротьби за незалежність і соборність України та військової звитяги захисників рідної землі, творців національної державності, тисячолітньої історії державотворення нашого народу, визнання історичного значення подій, пов'язаних із визвольною боротьбою початку ХХ століття та утвердженням української державності у формі Української Народної Республіки , їх значення для відновлення Української незалежності у 1991 році, утвердження історичної єдності земель, консолідації суспільства, зміцнення міжнародного авторитету України та у зв'язку зі 100-річчям подій Української революції 1917-1921 років Указом Президента проголошено 2017 рік Роком Української революції 1917-1921років.
Як в кожного народу, періоди піднесень в українській історії змінювались сенсаціями , болючими падіннями. Та кожен етап минулого досвіду повчальний і цінний для нинішнього покоління українців. Саме тому так цікаво заглиблюватись в історію подій Української революції 1917-1921 років, якій виповнюється 100 років.
17 березня 1917 року в Києві було проголошено створення Української Центральної Ради- найвищого представницького органу українців. Головою УЦР було заочно обрано Михайла Грушевського. Цей день став початком Української Революції 1917-1921 рр. та розбудови модерної української державності. Українська Революція продемонструвала волю українців до незалежності та демократичного розвитку.
З метою вшанування 100-річчя Української революції 1917-1921 років та її учасників у бібліотеках Кременецької ЦБС організовуються книжкові виставки та полички, проводяться історичні уроки , бесіди, читаються лекції .
вівторок, 21 березня 2017 р.
А ви знаєте про це?
10 книг, написаних бездоганною українською мовою
Кажуть, для того, щоб збагатити свій словниковий запас, потрібно багато читати. На жаль, дійсно якісно написаних та перекладених українською мовою книг не так вже й багато. Сайт склав список, який містить твори, написані красивою українською мовою , або ж вдало перекладені іноземні видання.
Це короткі оповідання українських авторів, їхні думки, які виникають за чашечкою запашної кави у львівській кав’ярні чи на терасі кафе. Це книга про Львів – його вузькі вулички, гамірні натовпи, красиву архітектуру та казкову атмосферу старого міста. Це книга про каву, яку львів’яни п’ють багато і часто, яку вони вміють готувати по-особливому, без якої не починається ранок і не проходять чи то дружні, чи ділові зустрічі. Це книга про любов – красиву та вічну, скороминучу та трагічну, солодку та гірку, стриману чи розпусну, таку різну, але щиру та відверту. Прогуляйтесь разом з героями вулицями Лемберга, випийте ароматного напою і перейміть частинку емоцій.
Перенесіться на хвилинку в стару українську хату: де палає вогонь в теплій печі, на стінах ікона та рушники, посеред кімнати масивний стіл зі стільцями, а ось матір грається зі своїм сином. Картина затишна та приємна, чи не так? Проте за великим щастям ховається дорога болю та випробувань. Цим гармонійним відносинам матері і сина передувала сумна історія жінки, яка взяла на виховання чуже маля і поклала всі свої сили на те, щоб воно виросло щасливим. Вона принесла в жертву своє особисте щастя, красу, талант та стосунки з близькими, зазнала нерозуміння та навіть знущання, важка праця та бідне існування також не могли її зламати. Це розповідь про внутрішню силу, незламну особистість та невичерпну материнську любов.
Цей твір написаний не тією українською, до якої ми звикли в повсякденному житті: багато архаїзмів та діалектів втім не завадили внести цю книгу в список тих, що написані досконалою українською. “Доки смерть не розлучить нас” – клятва, яку Володимир дав Батьківщині, захищаючи її, не забуваючи та мріючи про повернення додому з чужини, ті ж слова він промовив Марії і цю обіцянку вони берегли, незважаючи на життєві перипетії, буденність, яка не завжди давала надію на щасливе “завтра”, довели, що мріяти і чекати варто, що справжні почуття – міцна опора, яка дає силу боротись та вірити.
Перекладений українською бестселлер французької письменниці Мартен-Люган Аньєс про історію жінки, життя якої поділила навпіл на “до” і “після”, автокатастрофа, в якій загинули її чоловік та донька. Потрібно вчитись жити заново, відроджувати віру та любов в своєму серці. Жінка наважується поїхати в подорож, про яку вони мріяли з чоловіком та тепер вже самостійно знайти новий сенс життя, стати щасливою та повірити в справедливість.
Книга прийдеться до смаку любителям детективів. Незвичні обставини жорстокого вбивства татуювальника змушують журналіста-криміналіста Богдана Лисицю попотіти над розслідуванням справи. Проте історія продовжується з іншим тату-майстром і щось підказує Богдану, що він наступний, то ж краще поспішити з розкриттям деталей справи. Книга містить багато деталей процесу набивання тату, цікаві та несподівані повороти подій, динамічний та заплутаний сюжет, харизматичні персонажі не дадуть вам занудьгувати та відкласти книгу в довгий ящик.
Це масштабна історична драма, яка бере свій початок в XVII столітті і майстерно проведена автором аж до сучасності. В ній переплетені історії полководця Наполеона Бонапарта, князя Адама Чорторійського та селянина Афанасія Терещука. Читач стикнеться з подіями війн та революцій, почуттям коханням, іноді зрадливим та підступним, частіше все ж вірним та щирим, бажанням влади та здобутків, яке іноді домінує серед мотивів людських вчинків. Запасіться терпінням, ви будете здивовані та захоплені поворотами історії.
Зворушлива драматична сімейна сага, заснована на реальних подіях 1941–1945 років. Війна не шкодує нікого і тільки милостива доля іноді дає фору, можливість відстрочити жахливу участь побратимів, врятуватись від смерті. Сім’ї Міри вдається втекти з гетто – вони знаходять прихисток в селянина, який втратив свою доньку, напрочуд схожу з Мірою. Проте дитинство дівчинки все ж далеке від нормального: постійний страх та передчуття небезпеки, ігри на сільському кладовищі та життя у підвалі. Але дитяча надія на краще неймовірно могутня.
Для стосунків не важливі вік чи статус, немає й ідеальної формули дружби. Здавалося б, про дружбу між неформальним дівчам Моллі і заможною літньою дамою Вівіан Дейлі не може бути й мови, проте час розставляє все на свої місця, іноді ятрить рани, піднімаючи на поверхню те, що припадало пилом на горищі протягом багатьох років – спогади – емоції втілені тепер в матеріальному еквіваленті. Вони мали спільні мрії на двох: затишний дім з великою родиною, сімейне вогнище та родинна підтримка. Мрії мають здатність здійснюватись.
Письменниця в своєму романі повертає нас до складних, переломних подій 2014 року: події Майдану, початок війни, новий поділ народу на тих, хто “за” і “проти”, на “своїх” і “чужих”. Найсумніше те, що такий поділ відбувається і в родинах, між друзями – їхні переконання змінюються, вони стають по різні боки барикад і в один момент перетворюються на чужинців і навіть ворогів. Твір змушує переосмислити події революції гідності, пишатись своїм народом, плакати та сумно всміхатись, але точно не залишитись байдужим.
Страшні події Голодомору – сторінка історії, яку варто знати та пам’ятати, це те, про що складно говорити, але те, що стосується кожного українця, бо є частиною історії його народу. Наталія Доляк змогла по-новому донести до читача ці події, втіливши образ нації в персонаж хлопчика, до якого в сновидіннях являються моторошні події того часу, змушуючи прокидатись переляканим та настороженим, так вони намагаються достукатись до свідомості народу, нагадати про себе, застерегти від уникнення помилок.
четвер, 16 березня 2017 р.
Поспішаємо до дитячої бібліотеки!!!
Привіт, юний читачу!Чи так сталося, що тебе не вражає сама ідея читання? Що ж, цілком можливо, що вона здається тобі вкрай незручним заняттям порівняно з комп’ютерними іграми чи переглядом фільмів. Але, повір, читати книжки зараз набагато зручніше, ніж це було десять, сто, тисячу років назад ! Тому традиційно в кінці березня центральна бібліотека для дітей запрошує своїх читачів на Всеукраїнський тиждень дитячого читання «Книга – світ неймовірних історій». В програмі Тижня знайомство з новими книгами, конкурси, вікторини, інтелектуальні розваги. Розпочнеться Тиждень із свята книги «Із книгою і словом поріднися», яке відбудеться 23 березня о 14 годині, а також 27 березня о 14 годині. Тож тобі надається можливість просто взяти до рук книгу, погортати сторінки, подивитися малюнки та обрати книжку, яка тобі найбільше до вподоби. До зустрічі в бібліотеці.
Друзі, а ви знаєте, що 2 квітня світ відзначатиме Міжнародний день дитячої книги. Пропонуємо до свята порадувати маленьких відвідувачів бібліотек та подарувати «Дитячий» книжковий пакет бібліотекам, ознайомитися та придбати який можна за
посиланням http://livelibrary.com.ua/books/paket-ditiacha-kniga
Свято відзначається з 1967 року в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена, з ініціативи Міжнародної ради дитячої книги. Свято покликане підкреслити надзвичайно важливу роль дитячої книги у вихованні та формуванні духовного та інтелектуального обличчя нових поколінь.
Детальніше про акцію "Подаруй книги рідній бібліотеці" читайте на сайті http://livelibrary.com.ua/books
#InternationalChildrensBookDay #подарунокбібліотеці
середу, 15 березня 2017 р.
СЛАВНОМУ МІСТУ КРЕМЕНЦЮ – 790 РОКІВ
Кременеччина – одна з перлин України. Багата її природа, цінні пам’ятки археології, культури, історії. Минуле краю надзвичайно багате історичними подіями.
А місто Кременець належить до найдавніших українських міст. Згідно деяких джерел кременецьку фортецю збудували у VIII-IX ст. , що згодом увійшла до складу Київської Русі. Перші задокументовані свідчення про фортецю знайдено в польському енциклопедичному словнику від 1064 р. А перша писемна згадка про населення,пов’язана з битвою волинського князя Данила Романовича з угорським королем, яка тут відбулася, датується весною 1227.
На початку 1241 р. Кременець зумів вистояти перед ордами Батия. 1254 р. під містом знову точилися криваві бої з монголами, відомі з літопису як Крем’янецька війна хана Куремси. І на цей раз хоробрі русини, на чолі яких стояв воєвода Андрій, відбилися від степовиків. Але через п’ять років, коли на Волинь прийшли незчисленні полчища хана Бурондая, довелося скоритися й розібрати оборонні споруди. Останній раз місто згадується на сторінках руського літопису 1287 р., а далі на кілька десятиліть зникає з поля зору істориків.
Після загибелі 1340 р. Галицько-Волинської держави понад сорок років Кременець переходив із рук у руки між Великим князівством Литовським і Польським та Угорським королівствами , і тільки 1382 р. литовські князі , що вийшли переможцями з цієї тривалої боротьби за Волинь, остаточно встановили тут свою владу.
У першій третині XV ст. місто стало центром просторої округи , що називалася Кременецьким повітом. Змінюючи свій характер та конфігурацію меж , ця адміністративно-територіальна одиниця проіснувала аж до кінця XVIII ст. На території, яку вона займала, повністю або частково розташовані 23 сучасні райони Львівської , Рівненської, Тернопільської, Хмельницької і Житомирської областей.
1410 р., за повідомленням польського хроніста Яна Длуґоша , сформований у Кременці військовий загін брав участь у вирішальній для слов’янських і прибалтійських народів битві з німецьким рицарями під Ґрюнвальдом. На початку XV ст. в місті часто перебував зі своїм двором великий князь литовський Вітовт. 1420 р., за свідченням француза Жільбера де Лянуа, він навіть приймав тут послів Франції, Англії , Великого Новгорода й Пскова.
У підземеллях Кременецького замку під пильною охороною німця Конрада Франкенберга вісім років сидів у в’язниці суперник Вітовта князь Свидригайло. Саме звідси великодньої п’ятниці 1418 р. з допомогою волинських князів Дашка Острозького й Олександра Носа він вирвався на волю, щоб продовжити боротьбу за престол. 9 травня 1438 р. з рук Свидригайла Кременець першим серед міст Волині отримав привілей на магдебурзьке право , яке на схилі Середніх віків було одним із важливих чинників зближення України із Західною Європою.
Наприкінці XV ст. через руйнівні татарські напади на деякий час місто знелюдніло, але в 30-х рр. XVI ст. почалося нове піднесення. Зміцнення кам’яного замку, закладеного в другій половині XIV ст. на місці дерев’яно-земляних укріплень, нові привілеї, виклопотані італійкою Боною Сфорца д’Арагона , дружиною польського короля і великого князя литовського Сигізмунда І Старого, яка протягом двадцяти років (1536—1556) володіла Кременцем, забезпечили сприятливі умови для швидкого зростання населення та розвитку ремесла й торгівлі і перетворення поселення в один із провідних економічних центрів Волині.
1569 р. в результаті Люблінської унії разом з усіма українськими землями, що перебували під владою Литви, Кременець опинився в складі Польщі й увійшов до об’єднаної польсько-литовської держави, відомої як Річ Посполита. У першій половині XVII ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя. 1606 р. тут з’явився католицький монастир ордену францисканців, приблизно в той самий час відродилося чернече життя в старовинному Спаському монастирі , 1633 р. виник православний Богоявленський монастир; діяло також братство, яке опікалося монастирем та відкритими при ньому школою , друкарнею і шпиталем. Одним з активних братчиків був відомий український громадський діяч Лаврентій Древинський, який володів під Кременцем селом Кокорів.
Мешканці міста були свідками й учасниками Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Восени 1648 р. на їхніх очах під натиском повстанців упав неприступний Кременецький замок. 1651 р. великий гетьман вів сюдою свої полки на Берестечко.
Безконечні війни середини й другої половини XVII ст. розорили Кременець. Місто занепадає і починає відступати перед силами, спрямованими на його покатоличення й полонізацію. 1692 р. в усіх цивільних установах, які тут функціонували, запровадили польську мову; на початку XVIII ст. православним громадам нав’язали унію з Римом. У другій половині XVIII ст. в Кременці одночасно діяли аж чотири католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) та один уніатський (василіанський) монастирі.
Унаслідок третього поділу Речі Посполитої, проведеного 1795 р., Кременець відійшов до Російської імперії і став центром округи під назвою Кременецький уїзд. Спочатку цю адміністративно-територіальну одиницю віднесли до Подільської губернії, але в результаті остаточного розмежування вона повернулася до Волині. Нині на території колишнього Кременецького уїзду повністю або частково розташовані 7 сучасних районів Тернопільської, Рівненської і Хмельницької областей.
1805 р. в Кременці відкрили Волинську гімназію, яка 1819 р. була реорганізована в однойменний ліцей. Цей навчальний заклад, який на чверть століття забезпечив місту славу найавторитетнішого на Правобережній Україні центру освіти й науки, зумовив відчутну зміну його обличчя, викликав пожвавлення громадського й культурного життя.
Після поразки польського повстання 1830—1831 рр., коли замість польської мови в усіх установах запровадили російську, Литовський статут замінили російським законодавством, закрили Волинський ліцей та францисканський і василіанський монастирі, Кременець утратив, нарешті, риси повітового центру вже неіснуючої Речі Посполитої і набув вигляду провінційного міста Російської імперії.
Бурхливе промислове піднесення, що спостерігалося в Росії наприкінці XIX ст., Кременця майже не торкнулося. В економічному відношенні місто залишилося поселенням дрібних ремісників і крамарів переважно єврейського походження. 1899 р. на 16 тисяч мешканців тут була 271 крамниця, а на найбільшому з підприємств — сірниковій фабриці — працювало всього лиш 25 робітників. Новими прикметами економічного життя були хіба що невелика шахта по видобутку бурого вугілля та залізниця, яку здали в експлуатацію 1896 р. «Сучасний Кременець такий, яким він був сто літ назад, — писав у 1913 р. український історик і громадський діяч Дмитро Дорошенко. — Він мов застиг нерухомо, і форми сучасного життя торкнулись його дуже злегка. Залізниця притулилася далеко за горою, і свист локомотивів не будить ідилічного сну стародавнього міста. Будинки архаїчної архітектури, величні костьоли і мури ліцею, руїни замку на горі королеви Бони — все це законсервувалося і стоїть, як жива історична вистава, навіваючи тихі мрії про колишнє».
Під час Першої світової війни протягом року Кременець знаходився в прифронтовій смузі. У зв’язку з бойовими діями переважну більшість населення на тривалий час евакуювали вглиб імперії. У червні 1916 р. під містом була одна з вузлових ділянок проведення знаменитої військової операції, відомої як Брусиловський прорив.
Під час революції 1917—1920 рр. Кременець сім раз переходив між ворогуючими сторонами з рук у руки. Від 22 січня 1918 р., з часу проголошення Центральною Радою незалежності України, і до приходу 2 червня 1919 р. більшовиків, місто підпорядковувалося українській державній владі, яка за ці неповні півтора року тричі докорінно змінила свій характер, політичну орієнтацію і персональний склад. 1918 р. громадськість міста організувала товариство «Просвіта», домоглася відкриття української гімназії.
За Ризьким договором 1921 р. Кременець відійшов до Польщі. Правлячі кола Другої Речі Посполитої відвели місту роль одного з ідеологічних бастіонів на «східних кресах». Із цих міркувань у травні 1920 р., майже за рік до остаточного вирішення його долі, Юзеф Пілсудський видав указ про створення тут потужного освітнього й культурного осередку під назвою Кременецький ліцей. За Польщі з’явилися також ватна фабрика (1936) і тютюновий завод (1938), почали упорядковувати вулиці, засадили лісом схили гір.
Основними осередками національного життя української частини населення міста в міжвоєнні роки були «Просвіта», українська гімназія, а також православна духовна семінарія, яка виникла на основі Холмської духовної семінарії, що залишилася тут на шляху з біженців.
У 1920—1930-х рр. Кременець був також важливим осередком церковного життя, оскільки, тут був центр Волинської єпархії, видавалося кілька церковних часописів, функціонували монастир і згадана вище семінарія.
Коли восени 1939 р. Західна Україна відійшла до СРСР, територію Кременецького повіту, яка споконвіків становила частину Волині, включили в новоутворену Тернопільську область, а в січні 1940 р. поділили на кілька дрібних районів. Радянська влада відкрила в місті обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерську школу, кілька загальноосвітніх українських шкіл, створила певні умови для культурно-освітньої роботи, забезпечила населення безплатним медичним обслуговуванням, але розпустила всі громадські організації, які тут раніше існували, установила над усіма сферами суспільного життя жорсткий ідеологічний контроль, почала політичні репресії, а тому переважна більшість населення швидко в ній розчарувалася.
3 липня 1941 р. Кременець зайняли німецькі війська. Жорстокий окупаційний режим, який вони запровадили, породив рух Опору місцевого населення непроханим гостям. Під час війни в місті та його околицях діяли чотири українські збройні формування різної політичної орієнтації. 19 березня 1944 р. під натиском військ 1-го Українського фронту гітлерівці втекли. Понад дві тисячі кременчан улилися в Червону Армію і взяли участь у розгромі Німеччини та її союзників.
Хоча великих боїв під час Другої світової війни в Кременці не було, вся центральна частина міста, перетворена фашистами в концентраційний табір для євреїв, була зруйнована: у ніч із 2 на 3 вересня 1942 р., уже після розстрілу мешканців гетто, її дотла знищила пожежа.
За післявоєнні десятиліття в Кременці збудовано низку нових промислових підприємств, найбільшими серед яких були цукровий завод (1965 р.) і фабрика по виробництву ватину (1980 р.). З’явилися масиви багатоповерхових будинків. У результаті інтенсивного будівництва 1960—1980-х рр. місто набуло сучасного вигляду.
Вагомою складовою життя Кременця майже два десятиліття була діяльність педагогічного інституту, який постав 1950 р. на основі вчительського і залишався тут аж до 1969 р.
Наприкінці 80-х рр. ХХ ст., в умовах лібералізації радянського режиму, кременчани активно включилися в боротьбу за оновлення суспільства.
У 90-х рр. переважна більшість підприємств відчутно звузила або зовсім згорнула свою діяльність, процеси розпаду економічної складової міста, зумовлені революційним оновленням суспільства, набули катастрофічного характеру, унаслідок чого загострилися старі й з’явилися нові соціальні проблеми. Останнім часом у цій сфері життя Кременця починає вимальовуватися певне пожвавлення. Міняється також культурне обличчя міста: поступово відроджується ботанічний сад, 2001 р. з’явився історико-архітектурний заповідник, педагогічний коледж 2003 р. реорганізовано в гуманітарно-педагогічний інститут, а на сьогодні - педагогічну академію, наприкінці 2004 р. відкрили літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького. З року в рік зростає потік туристів.
Розкішна природа, багата спадщина минулого, чималі традиції культурного життя, працьовитість кременчан і їхня закоханість у своє місто дають підстави з оптимізмом дивитися в майбутнє й сподіватися, що Кременець гідно займе те місце, яке йому відвела доля.
Підписатися на:
Дописи (Atom)