Літературні імена Кременеччини

  Кременецький край - історичний край. Він багатий і цікавий історичною минувшиною,  її розмаїттям , памятками архітектури , культури, літератури , в органічній єдності і неповторності з навколишньою природою , що переплітаються в один ансамбль. З Кременеччиною повязані десятки імен , які стали окрасою української історії , культури. Наш край  подарував світові чимало   діячів культури , науки ,  письменників. Саме про письменників нашого  краю , їх творчою спадщиною  ви  зможете ознайомитись у серії "Літературні імена Кременеччини".

                    

Кременець подарував світові Ю.Словацького         

                                                 "Якщо ти будеш у моїй країні ,

                                                 Де котить Іква хвилі свої сині ,

                                                 Де гори пнуться у блакить високу ,

                                                 Де дзвонить місто над сріблом потоку..."

                                                                                              Ю.Словацький

 

    Так з любов'ю  та  журбою  згадував  Юліуш   свою рідну домівку ,  свій

сивочолий Кременець  у вірші  "Якщо ти будеш у моїй країні ". Свій рідний Кременець він любив безмежно , місто  , яке розкинулось  серед   глибоких ярів, в долині річечки Ікви , біля підніжжя  гори  Бони , обрамлене  смарагдовими лісами . Саме тут  у 1809  році  4  вересня у сім'ї  Словацьких народився маленький Юліуш.  Батько його Евзебіуш  походив з волинської шляхти.

      У 1807 р. Т.Чацький запрошує його завідувати кафедрою  риторики та поезії Вищої Волинської гімназії , згодом ліцею.   У 1808 р.   36  річний професор   одружується  з 16 річною  Соломеєю  Янушевською ,  дочкою власника маєтків Кременецького ліцею.   В 1811 р. Евзебіуш Словацький отримує  кафедру  польської літератури Віленського університету і родина переїжджає до Вільно.   Через три роки батько поета помирає від сухот. Мати з малим Юлеком   повертається  знову до Кременця.  Згодом  мати вдруге  виходить  заміж  за  професора-медика   Віленського університету Августа Бекю.  І знову  родина  повертається у  Вільно , де Ю.Словацький навчається у гімназії , а потім в університеті на юридичному факультеті.

       У домі батьків збирались відомі люди , серед яких був і Адам Міцкевич, під  впливом  якого формувались  погляди юного Словацького , як поета ,де першорядне місце посідав романтизм.

       На  канікули юний Словацький часто  приїжджав  до  Кременця у гості до бабусі та дідуся , і саме рідне  місто відіграло значну  роль у формуванні Словацького-поета.   А після закінчення  університету у  1828 році жив Юліуш декілька місяців у Кременці.  Саме тут народились хвилюючі рядки поета - романтика  "Якщо ти будеш у моїй країні..."

       У лютому 1829 року  Ю.Словацький  виїхав з Кременця до Варшави , де поринув у вир літературного і громадського життя. Працював він на той  час у міністерстві фінансів , а у вільний час займався літературною творчістю. На зміну раннім романтичним творам "Елегія" (1825р.), "Мелодія" (1826р.) приходять більш зрілі  "Українська думка" , ""Монах", а  згодом появляються  "Ян Білецький", "Міндове", "Кулик"  і інші.                         

      Під час польського визвольного повстання 1830-1831 років  виходить ряд віршів героїко-патріотичного звучання "До зброї  браття , всі до зброї !" Після поразки повстання поет опинився в еміграції .

Він  жив здебільшого у Парижі , подорожував по країнах Європи ,Близького Сходу і  писав...

У квітні 1832 року в Парижі вийшов третій том поезії у якому були надруковані повстанські вірші , поеми  "Година роздумів"  та  "Лямбро".

     Під час подорожі у Швейцарії (1833р.) пише  поему "Кордіан". Вершиною  творчості поета дослідники вважають драму"Балладина". Одним із найбільш популярним  є вірш "Мій

заповіт",  поеми "Мазепа", "Срібний сон Соломеї" і інші присвячені історичному минулому України , яку все життя  любив поет синівською любов'ю. А твори  "Ліля Венеда", "Беньовський", "Ангеллі" стали вершиною творчості поета.

     Ім'я Ю.Словацького , його творчість тісно пов'язані з Україною , насамперед з Крем'янцем. До 100 річчя з дня народження поета у костьолі св. Станіслава споруджено пам'ятник

поетові (робота скульптора Вацлава Шимановського , 1909 року).

      Помер Юліуш Словацький самотньо у Парижі 3 квітня 1849р. і був похований на цвинтарі  Монмартр. У 1927 році прах його було перевезено до Кракова і перезахоронено  поруч з могилою А.Міцкевича.

     Мати поета Соломея Словацька-Бекю останні роки прожила у Кременці , де й померла у 1855 році .Похована вона на Туницькому кладовищі.

     Перший пам'ятник Ю. Словацькому споруджено було в 1959р. на подвір'ї Словацьких (скульптор Микола Матусевич), а у 1969 р.було споруджено  постамент з граніту з погруддям

Ю.Словацького (скульптор В.Бородай).

    

 У Кременці зберігся родинний будинок Словацьких, на вулиці , що носить ім'я поета. Він являється пам'яткою архітектури XVIII століття , побудований у стилі класицизму.  Довший час тут була розміщена міська бібліотека ім.Ю.Словацького. На початку 1999 року представники уряду Польщі і України  почали перші узгодження , щодо ремонту будинку і створення там музею. І після проведення реставрації у 2004 році було  урочисто        відкрито дім-музей Юліуша Словацького ,(до речі єдиний в світі), знаходиться він за адресою : вул. Словацького, № 16.

    

 Світло поезії Юліуша Словацького зробило Кременець містом паломництва всіх, «хто благородний духом» , хто любить мистецтво слова і самого поета.  Тож гостинні двері музею

Ю.Словацького відкриті для усіх шанувальників його творчості. Древній ботанічний сад запрошує перепочити в тіні старовинних  дерев , серед яких зростав Юліуш , а з томиком творів поета можна  посидіти у затишній залі бібліотеки ,яка носить славне ім’я знаного

земляка Юліуша Словацького. До речі, тут у книгозбірні можна почитати  твори славного земляка та літературу про його життєвий та творчий шлях.

                                                                                                                                                                                                  Твори Ю.Словацького,що знаходяться

                  в фондах Кременецької ЦБС :

1. Slowacki  J. Utwory wybrane. T.1.: (Wiersze, poematy, horsztynski).-

    Warszawa, Panstwowy instytut wypawniczy, -1965.- 643с.

2. Словацький ,Ю. Вибрані твори в 5-ти т. Т.1.Поетична лірика і по-

    вісті /Ю.Словацький.- Вроцлав-Краків, 1983.- 364с. - (Пол.мовою).

3. Словацький ,Ю. Вибрані твори в 5-ти т.Т.2.Поеми/Ю.Словаць-

    кий.- Вроцлав-Краків,1983.- 402с.- (Пол.мовою).

4. Словацький ,Ю. Вибрані твори в 5-ти т.Т .3 .Драми/Ю.Сло-

    Вацький.- Вроцлав-Краків, 1983.- 507 с. - (Пол.мовою).

5. Словацький , Ю. Вибрані твори в 5-ти т. Т.4. Драми./Ю.Сло-

    вацький Вроцлав-Краків , 1983.- 522 с.- (Пол.мовою).

6. Словацький ,Ю. Вибрані твори в 5-ти т. Т.5 Драми./Ю.Сло-

    Вацький.-Вроцлав – Краків ,1983.- 600с.-(Пол мовою).

7. Словацький , Ю.Вибрані твори .Т.6. Листи до матері./Ю.Сло-

    Вацький.- Вроцлав-Краків ,1983.-534 с.- (Пол.мовою).   

                                                            

8. Словацький ,Ю. Вибрані твори в 2-х т. Т.1.- Ю.Слова-

     цький.- Вроцлав  , 1974.- 423 с.

 9. Словацький, Ю. Вибрані твори в 2-х т. Т.2. /Ю.Слова-

     цький.-Вроцлав , 1974.- 497 с.

10. Словацький, Ю. Твори. Т.1. /Ю.Словацький. - Львів :

      Вид-во народного закладу ім.Оссоліньських ,1924.

      - 490с. -(Пол мовою).

11. Словацкий ,Ю. Избранное./Ю.Словацький - М.:

      Худож.лит., 1952.- 816 с.

12. Словацький ,Ю. Балладина./Ю.Словацький.-

      Варшава : 1999.- 244 с.- (Пол.мовою).

13.Словацький ,Ю. Бентовський (Пісні  I-V,  VIII, IX)./

     Ю.Словацький .- Вроцлав,1996 (Пол.мовою).

14. Словацький ,Ю. Беньовський. (Кримські пригоди):

      Фрагменти поеми./Ю.Словацький .- Сімферополь :

      Таврія, 1984.- 160с.

15. Словацький ,Ю. Захоплення : Вірші і поеми./Ю.Словаць-

      кий .- Вроцлав , 1998.- 244с. - (Пол.мовою).

16. Словацький ,Ю. Кордіан./Ю.Словацький.- Варшава ,

      1982.- 196 с.- (Пол.мовою).

17. Словацький ,Ю. Поезії./Ю.Словацький- Варшава :

      Чительник , 1999.- 498 с

18. Словацький ,Ю. Поезії./Ю.Словацький. - К . :

       Бібліотека українця , 1999.- 142 с.

19. Словацький ,Ю. Поезії./Ю.Словацький.- Варшава ,

     1999.- 104 с.-(Пол.мовою).

                                   

 20. Словацький ,Ю. Срібний міф України : Поезії. Поеми. Драми./

              Ю.Словацький .- Львів : Свіфт , 2005.- 304 с.,іл.

 21. Словацький ,Ю. Українська дума./Ю.Словацький- Львів : Каме-

            няр , 1993.- 127с

 22. Словацький ,Ю. Фантазій /Ю.Словацький.- Вроцлав , 1985.- 170 с.-

           (Пол.мовою)

 23. Словацький ,Ю. Фаетазій. Нова Деяніра./Ю.Словацький.-

            Краків ,1998.- 192с. (Пол.мовою)

 24. Словацький ,Ю. Якщо там будеш./Ю.Словацький.- Кременець ,

           1996.- 44 с.

  25. Словацький ,Ю. Якщо там будеш...:Вірші./- Люблін 1999.- 46с.

         Штрихи до портрету

                    Марії

          Кремінярівської

            (До 115 річниці від дня народження 20 жовтня 2017р)

                                 

       Трагічна доля склалась для маловідомої письменниці  з Кременця Марії Антонівни Цимбалюк - Кавун , літературний псевдонім якої -  Марія Кремінярівська.

        Родом ця жінка , яка випромінює  добро, із містечка  Почаїв, з багатодітної родини Антона та Теклі Цимбалюків. Народилася пані Марія  20 жовтня ( за новим стилем 2 листопада)1902 року. Коли діти підросли - родина переїхала до Кременця , де поселилась на вулиці Старого Детюка - 4. Батьки старались дати своїм дітям належну освіту , всі вони

( а було їх у сім'ї аж шестеро) закінчили гімназію. Марійка також закінчила гімназію у 1921 року. Тут таки у гімназії вона знайшла свою половинку , нею став викладач математики Василь Пилипович Кавун , який користувався загальною повагою вихованців. Він сподобав молоду та енергійну дівчину і після закінчення гімназії Марія вийшла за нього заміж. У 1924 році у них народилася єдина донька Надійка. Та сімейне щастя було не довгим, у 1930 році від туберкульозу помирає чоловік.

       Пізніше доля звела Марію Антонівну з Леонтієм Янушевичем - власником фотоательє зі Львова, куди вона згодом і переїхала. Але і тут не довго  тішилась пані Марія  жіночим щастям , чоловіка за націоналістичні переконання почала переслідувати польська поліція і він змушений був емігрувати до Чехії. Марія Антонівна з донькою повернулась до рідного Кременця.

        Та з приходом радянської влади спокійне життя пані  Марії закінчилось. Її було звинувачено у націоналізмі і 20 жовтня 1939 року заарештовано та ув'язнено до Кременець- кої тюрми.

   Тут вона перебувала більше року, а далі за вироком її було відправлено на вісім років у виправно-трудовий табір у Карлаг. Головним звинуваченням  пані Марії стали дві її книги , які   були видрукувані з-за Польщі у друкарні Цвіка у Кременці. Називались вони "Оповідання про Надюсю", третя ж книга не побачила  світ із-за подій 1939 року.

    Про свої поневіряння у радянських тюрмах та таборах примусової праці було описано авторкою у літописі під назвою "Вівці,вовки і люди" (Торонто,1989.- 644с.). Це  справжня епопея трагізму українського народу в часи тоталітарного режиму.

     У 1947 році  Марія Кавун була амністована , після чого повернулась до рідного

Крем’янця. Та звільнення не принесло особливої радості, адже на той час єдина донька

 емігрувала до Америки , а сама Марія Антонівна так і залишилась для багатьох  "ворогом народу", їй навіть було відмовлено у приписці.

     У 1949 році пані Марію безпідставно було знову заарештовано і відправлено на поселення у Казахстан ще на п'ять років. Там її довелось випасати овець , де вона захворіла на важку хворобу – брицульоз і майже зовсім осліпла.

     Та не зважаючи на важкі поневіряння Марія Антонівна не втрачала віри в те,  що стане колись вільною людиною і обов'язково зустрі неться зі своєю єдиною донькою.

      На рідну землю пані Марії довелось повернутись вже аж після смерті тирана. Тут працювала , добилась мізерної пенсії , але ярлика " ворог народу" так і не позбулась.

      У 1958 році подала заяву на реабілітацію, але отримала відмову. Ось так скромно вона і жила у рідному місті, любила його понад усе , хоч і багато тут довелось вистраждати , про що весь час нагадував невимовний сум в очах.

     У 1975 році на запрошення свого брата Сергія пані Марія поїхала до далекої Австралії. Там вона познайомилась з вдівцем Семенчуком (також емігрантом з України).

     Між ними зав'язались теплі взаємовідношення і згодом вони переїхали до Канади. Але знову щастя  не довго світило на видноколі цієї стражденної жінки , чергова біда постукала у її двері - пані Марія зовсім осліпла.

     Лікарям дещо вдалось покращити стан хворої , але це було не надовго. Сумне життя настало для Марії Антонівни, адже коли людина майже не бачить світ - втрачається сенс її життя. Листуючись з кременчанками  Ганною Сойкою ,Неонілою Нарушевич , Рузі Медвецької часто писала в  листах , що мріє  знайти останній свій спочинок на рідній  землі , де з  миром спочивають  її батьки та чоловік Василь Кавун. Листи переплетені ностальгією за рідним і дорогим серцю краєм. Тому з таким щемом у серці брала до рук 

книгу Г. Чернихівського  «Крем’янеччина» , яку читала , як Біблію разом із своєю сім’єю.

     Ось така ця маленька жінка і велика страдниця Марія Кавун-Цимбалюк , яка пройшла крізь горнило енкавеесівських тюрем, таборів примусової праці , зазнала страшних мук і поневірянь, змушена була залишити рідну землю , яку так любила .

     У грудні 1998 року до Кременця надійшла сумна звістка із Торонто , що на 96 році життя померла в Ошаві наша славна землячка Марія Цимбалюк- Кавун.

     Своєю скромною працею вона внесла вагомий внесок у відродження правди про історичне минуле України , що дало нам змогу пізнати цю минувшину без прикрас,такою,

якою вона була насправді.

               "Крізь погляд правдою говорить..."

                                       (До 115 річчя від дня народження)
                                                      1 лютого 2017р

   Поетеса, журналіст, скульптор, , фольклорист Оксана - Зінаїда Лятуринська (псевдоніми : Оксана Печеніг ,  Роксана Вишневецька, Оксана Черленівна, Єроним та ін.) народилась 1 лютого 1902 року на хуторі  Ліс  (тепер село Хоми Збаразького району ).

   Дитинство О.Лятуринської минуло серед розкішної природи. Можливо,саме ці чарівні куточки Волині й пробудили такий різносторонній талант змалечку.

   Початкову освіту майбутня мисткиня здобула в с. Старий Олексинець, де ще з 1815 року діяло двокласне училище. Перший малюнок, портрет старшої сестри, створила в шість років, перший вірш " В Альпах " написала восьмирічною.

    Упродовж 1910 - 1916 рр. навчалась Оксана Лятуринська в м. Остріг на Рівненщині у жіночій гімназії, потім у Кременці в Українській гімназії ім. І.Стешенка (1918 -1920 рр.) Гімназію Оксана не закінчила.

    У 1919 році померла мати й батько силоміць віддав 17 - річну дівчину заміж. Після втечі від нелюба вона нелегально потрапила до Німеччини. Але в Німеччині О.Лятуринська довго не пробула, бо не мала відповідних документів, щоб легально оселитися.І в 1924 році змушена була переїхати в Прагу.  Тут вона записалась на навчання в Українську гімназію, що знаходилась у придорожному селі Ржевниці , а згодом у Празі, яку закінчила у червні місяці 1926 року. Педагогічна рада реко-         мендувала її для подальшого навчання у Вищу мистецьку школу.

     У цьому ж році  О.Лятуринська записалась як слухач філософського факультету Карлового університету в Празі, тут же студіювала літературу , історію мистецтва. З 1928 по 1932 роки навчається у Вищій мистецько - промисловій школі в Празі, готуючись стати скульптором. Одночасно навчається в Українській студії пластичного мистецтва.

  В 30-ті роки створила перші самостійні монументальні твори в скульптурі. Пробувала свої сили і в кераміці.  "Погруддя Т. Шевченка ", скульптурний портрет Кобзаря, приніс авторці світову славу майст-ра-скульптора.Майстринею створені портрети історичних постатей:

І.Мазепи, Б.   хмельницького, П.Дорошенка, І.Виговського, гіпсові погруддя С.Петлюри та Є.Коновальця, надгробок полеглим українським

борцям за свободу.

   Певні успіхи мала О.Лятуринська і в портретному живописі.Малювала олівцями, сірим і чорним тушевим, найчастіше вугіллям, інколи пером.  Мистецькі  твори  майстрині експонувалися на виставках. На жаль під час війни загинула більша кількість скульптурних і малярських  робіт.

    Якщо доля мистецької спадщини О.Лятуринської була трагічною, то доля поетичної творчості склалася щасливо. Почала писати ще в студентські роки, друкувалася в періодиці. А збірка "Гусла " (1938), та "Княжа емаль " (1941 ), видані у Празі, поставили її у перший ряд українських поетів еміграційного кола так званої "празької школи ",серед яких були Ю.Дараган, Є.Маланюк, О.Теліга, О. Ольжич та інші.

      Під час війни  радянська система знищила рідню , а під час нальоту американської авіації на Прагу сама Лятуринська отримала контузію і втратила слух. У 1945 році залишившись у Празі була заарештована НКВС і кинута до в'язниці, звідки чудом вир-

валась на волю .Розуміючи про небезпеку емігрує в Західну Німеччину. На запрошення У.Самчука увійшла до складу МУРу (Мистецького Українського Руху ), який створили українські діячі культури, що перебували в еміграції. Тут вона продовжувала творити :

писала і перекладала, завершила працю над збіркою новел для дітей "  Материнка " , видала поему  " Єроним " , не маючи змоги творити скульптури почала виробляти гротескові ляльки .

     У 1949 році при сприянні О. Неприцького-Грановського     О.Лятуринська                     відбула до США, спочатку в Нью-Йорк, а потім  в м. Міннеаполіс ( штат Міннесота ).Бачачи небуденний талант землячки О. Неприцький-Грановський  багато допомагав розквітнути йому і на американському континенті.

  Мисткиню залучали до участі в художніх виставках, до членства в літературно-мис-тецькому клубі в Твін-Сіті. В повоєнні роки в США та Канаді вийшло шість збірок пись-

менниці : " Веселка " і  " Коло " (1955 ), " Бедрик " (1956 ), " Ягілка " (1971 ), " Зібрані твори " (1983 ), " Великодній передзвін : писанки і поезії " (1986 ). В Україні видрукувана книга " Знаю казку " (1995).

     Ше у 50-х на початку 60-х років О.Лятуринська плідно працювала як публіцист, друкувалась в "Українському слові " (Париж ),"Свободі " (Нью-Йорк), "Українській літературній газеті " (Мюнхен), "Жіночому світі" (торонто) та ін. Створила цикл статей фольклорно-етнографічного характеру : "Коляда", "Великоднє кострище ", "Вишивана сорочка", "Писанка" і ін.                    

      23 червня 1970 року О.Лятуринська померла. Поховано її в Українській усипальниці-некрополі у Бавнд-Бруці  (Нью-Джерсі). Одна з вулиць Кременця носить її  ім'я.

             Твори  О. Лятуринської , що знаходяться  у  фондах  Кременецької  ЦБС :                                                  

       Оксана Лятуринська . (1902-1970) : життєписно-бібліогра-

фічна студія .- Луцьк : Вежа , 2001 . - 92 с.- (ім.Словацького)

       Лятуринська , О.  Знаю казку : Вірші , оповідання .- К.: Ве-

селка , 1995 . - 96 с.- ( Дит.б-ки , сільські б-ки )

                       Б і б л і о г р а ф і я

        Лятуринська  Оксана  Михайлівна ( псевд. Роксана Виш-

невецька, Оксана  Печеніг,  Оксана Черленівна ; 1. ІІ. 1902,

с.Вишнівець, тепер селище міського типу Збаразького р-ну

Терноп. обл.- 13. VІ. 1970, м. міннеаполіс, США ) - укр. пись-

менниця і с Arialкульптор // УЛЕ .- К., 1995.- Т.3 .- С.246.           

   

        Лятуринська Оксана (1902 ) -  письменниця, скульптор  //

Енциклопедія українознавства.- Львів, 1994.- Т. 4.-С. 1403.

        Лятуринська Оксана (1902 - 1970 ) // Повернуті імена :

Рекомендаційний бібліографічний покажчик. Вип.4.- Київ,

1995.- С.27-34.

       Лятуринська Оксана - Зінаїда Михайлівна (псевд.-

Оксана Печеніг, Роксана Вишневецька, Єроним, Оксана

Черленівна, Марта Борецька . // Тернопільський  Енцикло-

педичний словник .- Тернопіль : Збруч, 2005.- Т.2. К-О.-С.420.   

                                

                     Про життя і творчість поетки

                                          і  мисткині

          О.Лятуринська ) // Русалка Дністрова.-1995.-Ч.17.-С.1.

                 Чернихівський, Г. Терниста зоря Оксани Лятуринської  // 

          Тернопілля'95 : Регіональниі річник.- Тернопіль, 2002.-289с.,іл.

              Чернихівський, Г., Чернихівська, В. Оксана Лятуринська.

          Життя і творчість.- Кременець-Тернопіль, 2002.- 289 с.

                Стеценко, Л."   Терниста зоря Оксани Лятуринської "

          Літературні зустрічі. // Діалог.- 2007.- 10 лютого.

      

                   Грещук, Г. В честь Оксани Лятуринської : ( Імпреза з нагоди

           встановлення й освячення  пам'ятного знака в рідному селі

           поетки ) // Свобода.-2002.-1 червня.-С.4.

                   Ільницький, М. Вірші писала з восьми років : (1 лютого –

           100 років від дня народження  Лятуринської О.М.) //Вільне

           життя.-2002.-31 січня.-С.7.

                    Поліщук, Я. Мистецькі світи Оксани Лятуринської //

            Українська культура .- 1996.- № 3.- С.13-14.

                    Сліпушко, О. Мистецький герб Оксани Лятуринської

           // Дніпро.-1996.-№ 11-12.- С.98-104.

                   Фарина, І. Бентежний світ Оксани Лятуринської : (Про

            нову книгу Чернихівських) // Свобода.-2002.-30 липня.-С.4.

                      Чернихівський, Г.  Оксана Лятуринська : (Коротка

           біографія, вірші) // Тернопіль.- 1992.- Додаток 4. Вип.2.-Ч.1.-

           С.49.

                        Чернихівський, Г. Хто вона Оксана Лятуринська ?

          // Вільне життя.-1992.-4 березн.

 «Наче скошений цвіт…»

                   (До  Дня народження

         Юхима Виливчука-Ваврового)

            Юхим Вавровий  (справжнє прізвище Виливчук )виходець із бідної селянської  родини , учасник подій  дожовтневої і після жовтневої доби. Після революції, у культівські часи майже 20 літ він поневірявся у сталінських таборНародився поет 12 квітня 1890 р. у с. Попівці, Кременецького району. Юхим  був третьою дитина у сім' ї . Аби  заробити кусень хліба , пас сусідську худобу.  А у зимку   вчився у сільській церковно-парафіяльній  школі. Оце й були    Юхимові   "університети".

         У1904 р. Виливчук стає учнем Почаївської друкарні, де здобуває фах складача. Тут він вперше взяв до рук твори  Т.Шевченка та Л.Глібова

        Наприкінці 1907 р. у пошуках кращої долі Ю.Виливчук переїжджає до Києва, де працює складачем у друкарнях Яковлева та Чоколова.  Одночасно продовжує навчання у вечірній школі          З 1911 по 1914 роки парцював секретарем правління відновленої  професійної спілки робітників поліграфічної   промисловості, беручи активну участь у проведенні страхової кампанії серед робітників Києва.  А в особовій  пенсійній справі  Виливчука є  два архівних документи,  які засвідчують,  що він  був секретарем, а фактично редактором професійного  робітничого журналу "Пєчатноє слово" у 1913-1914 роках  легального органу Київського комітету РСДРП.  У ці ж часи  Юхим Вавровий збирає відомості про розгортання   робітничого руху на Україні, зокрема у Києві.  Його матеріали про цей рух друкувались в часописах "Огни", "Маяк", тут же і  появились перші вірші поета Ваврового.  Одним з таких був вірш під назвою  "Вогні горять" , надрукований у 1911 році.

        У 1914 р. напередодні 100 річчя від дня народження Т.Шевченка Юхима Ваврового було заарештовано за підготовку до ювілею Кобзаря. У в'язниці народились рядки вірша  "У тюрмі" Тонке передчуття суспільних змін відбито у ряді  віршів Ваврового того часу, зокрема : "Перед світлом", "Заклик", "Пісня голоти", "Свято волі"  та інші.

      Після лютневої революції  Ю.Виливчук  деякий час працює у друкарні. А з кінця 1917 р. очолює центральний відділ загально-міської лікарської каси. У 1919 р. повертається назад  у  рідне село Попівці, де незабаром був знову заарештований, але вже білополяками. Дальший путь письменника проліг по в' язницях Вишнівця, Збаража, Львова, Перемишля. Влітку 1920р. його було звільнено.  Наприкінці  1920 р. Ю.Вавровий вступає до лав Червоної Армії, в якій прослужив понад 10 років. Але і тут   поет не покидає поетичної творчості. Його вірші друкуються у газетах  "Красная  Армия", "Красный кавалерист".

      У цей час написані такі його твори, як : "Сівачам волі", "Борцям  за волю", "До світлого краю".

      Ю.Виливчук лише згодом гірко усвідомив, як жорстоко помилявся, бо побачив на власні очі, до якої трагедії привели країну, народ вершителі тоталітарної системи терору.

      У 1913 р. в січні місяці Ю.Вавровий був заарештований і з ярликом "ворог народу" пробув у неволі до 1936 р. ,а у 1937 році був знову заарештований і засланий на довгих 10 років у Сибір. Збереглося понад 30 віршів, які були написані в засланні.  Знущання над  в' язнями , нелюдське поводження варти, а також непорозуміння з дружиною (яка розлучилась з ним, коли він був у засланні) - все це вбиває, ранить його чуйну душу.

      Свої  думи і тривоги, біль і тугу поет адресує до матері-найріднішої людини у світі.

      На Україну поет повернувся лише у 1947 році і саме у рідне село, бо сім'я стала йому чужою. У Попівцях поет винайняв куток у далеких родичів. Працював касиром на х.Польова Гребля. Із-за підлого доносу у 1950 році його знову засилають у Краснодарський край, звідки він повернувся аж після смерті тирана.  У 1956 році рішенням Житомирського обласного суду Ю.Вавровий був реабілітований . Повернувся Ю.Вавровий у рідне село вже ослабленим, з підірваним здоров'ям. І всім було байдуже до долі цієї багатострадницької Людини. Жив він у невеличкій комірчині, яку винаймав у далеких родичів. Життя його було вкрай важке, особливо дошкуляв холод зимою.

      Та більше всього він переживав за книжки, якими  дуже дорожив. З 1967 року він кілька разів надсилав записані у зошиті,(а їх набралось близько 20), понад 300 віршів у Полтаву  Петру Ротачу. Пройшло понад два десятиліття, поки ця поетична спадщина  Ю.Ваврового повернулася на рідну Кременеччину, увійшовши у фонди краєзнавчого музею.

      Помер Юхим Андрійович Вавровий на рідній землі у сусідньому селі Новому Кокорові, у родині племінниці Соломії, де знайшов він теплий куток. Похований 4 грудня 1970 р .на сільському цвинтарі.  На його могилі друзі посадили червону калину, так як він заповідав...

      Вперше належно було відзначено пам'ять  страдницької долі  людини  у 1990 р.,коли виповнилось 100 років від дня його народження. На будинку , де жив поет та на  місцевій школі було відкрито меморіальні таблиці. У 1995 році вийшла   перша        його збірка поезій під назвою "Наче скошений цвіт...". (Кременець, 1994.-38с.) Появилась і низка  публікацій про Ю.Виливчука , його новознайдені вірші. Підготовлена  велика збірка поезій, а це понад триста творів,із передмовою і примітками      знаного краєзнавця   краю Г.І.Чернихівського. Зібрано чимало документальних  матеріалі та спогадів про поета. У 1988 році в Українській літературній енциклопедії  (1988.-Т.1.-С.259) про Юхима Андрійовича появилась стаття. Також його ім'я можемо знайти у   восьмитомній історії української літератури, часописі  "Україна", у словниках.

       Рукописна спадщина Ваврового зберігається у фондах Кременецького краєзнавчого музею . Твори Ю.Ваврового  публікувались у республіканських та обласних періодичних виданнях, а саме:

  Виливчук-Вавровий Ю.Наче скошений цвіт…Вибрані

  твори/Упоряд.Г.Чернихівський.-Кременець,1994.-38с.

 Вавровий Ю. Автопортрет;У тайзі; Я знову в рідному селі :

[Текст]//Тернопіль:Тернопільщина літературна.Дод.№4.-

 Тернопіль, 1992.-Вип.2.-Ч.1.-С.15-16.

 Виливчук-Вавровий, Ю. Наче скошений цвіт… : вибр.

твори / Ю. Виливчук-Вавровий ; упоряд. Г. Чернихівський. —

           Крем’янець, 1994. — 38 с.

            Виливчук, Ю. Автобіографія / Ю. Виливчук // Тернопіль. — 

1996. — № 3. — С. 31.

Кулак, Г. Тернистий шлях Юхима Ваврового / Г. Кулак //

Ненько моя, Україно : Долі дітей твоїх. — Т., 2001. — С. 28—32.

Петручок-Стеценко, Л. Доля й недоля поета-страдника

/ Л. Петручок-Стеценко // Діалог. — 2007. — 12 трав. — С. 4 :

фотогр.

Трачук, В. Слово розважне іде поміж люди, стежку до

кожного серця знайде… / В. Трачук // Діалог. — 2000. — 29 квіт.

Фарина, І. Був такий поет / І. Фарина // Свобода. — 2000. — 22 квіт.

Чернихівський, Г. Нелегкі дороги Юхима Ваврового / Г. Чернихівський

// Чернихівський, Г. Портрети пером : статті, есе, рецензії /

Г. Чернихівський. — Кременець ; Т., 2001. — С. 61—68.

            Чернихівський, Г. Вавровий Юхим Андрійович (справж. —

             Виливчук; 31.03(12.04).1890, с. Попівці, нині Кременец. р-ну

              — 03.12.1970, с. Новий Кокорів, того ж р-ну) — поет,

             фольклорист / Г. Чернихівський // Тернопільський

             енциклопедичний словник. — Т., 2004. — Т. 1 : А — Й. — С.

             217 : фотогр.

Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2000 рік :

бібліогр. список / уклад.: М. В. Друневич, Н. К. Іванко. — Т. : Опер. друк,

1999. — 104 с.

Про Ю. Ваврового-Виливчука: С. 35—36.

   



   
                            

                        "Зоря вже давно погасла ,
                          Та в небі ще сяє вона..."


(До Дня народження
Галини Гордасевич)


       Добридень мій любий і неповторний Крем'янцю ! Так віталась пані Галина завжди, коли випадала нагода навідатись до колиски "свого дитинства, до рідного міста , де в далекому 1935 році , прекрасної весняної пори 31 березня з'явилась тут вона на світ.
       Шкільні роки дочки священника Леоніда Гордасевича та Олени Хомчуківни , яка закінчила вчительську семінарію , проминули у древньому Острозі та юному Костополі. Там у 1951 році в Костопільській районці побачив світ її перший вірш. Коли навчалась в Острозькому педучилищі, як у родину Гордасевичів увірвалася сваволя сталінських опричників. Спочатку заарештували батька , а коли Галі виповнилось сімнадцять, забрали і її. Було її засуджено на десять років виправно-трудових робіт за те , що складала націоналістичні вірші і вела антирадянську пропаганду серед студентської молоді. У засланні Галина Гордасевич пробула до кінця грудня 1954р.І тільки по смерті тирана була звільнена. З 1955 року живе пані Галина і працює у Донбасі. Нелегкими були роки для 20-річної дівчини з клеймом "ворог народу". Важко давався кожен крок як поета, і як громадянина "країни Рад", довелось працювати на різних роботах і навчатись у різних учбови закладах. Успішно витримує екзамени у Літературному інституті ім. М.Горького , який з честю закінчує , бо по справжньому була закохана у літературу.
      Уже перша її книжечка віршів - "Веселки на тротуарах" (1966)-привернула увагу багатьох шанувальників поетичного слова. Потім у 1974 р. з'явилась перша прозова збірка "Відцвіла пшениця".
      У різний час одна за одною вийшли з друку збірки поезій "Наречена сонця" (1976), "Високе полум'я дня" (1980), "Слід зірниці" (1986), а також книжки оповідань і повістей "Твій тихий дім" (1980), "Двадцять років і один день" (1984). Через дусять літ була перевидана збірка "Наречена сонця" (1986). Своєрідним відкриттям стала книжка літературних портретів "Силуети поетес" (1990).
       Галина Гордасевич відома й як автор численних публіцистичних статей у журналах "Український засів" (Харків), "Визвольний шлях" (Лондон),"Кур'єр Кривбасу", "Вітчизна", "Прапор", "Дніпро", "Жовтень" (тепер"Дзвін"), газетах "Літературна Україна", "Українське слово" (Київ),"Східний часопис" (Донецьк), "За вільну Україну", "Демократ", "Поклик сумління" (Львів).
        Проте відповідні служби та органи тримали поетесу під постійним наглядом , її довго не пропускали до Спілки письменників.
         І лише 17 квітня 1991 р. Галину Леонідівну було реабілітовано.
  У 1983 р. Галину Гордасевич прийняли до Спілки письменни  ків . Тоді ж вона перейшла на творчу працю, щоб сповна присвятити себе літературі.

Поезія Галини Гордасевич багатогранна. Вона відтворює ліричні настрої, передає
роздуми жінки, нашої сучасниці, про найпотаємніші інтимні почуття, про взаємини
людей, співставляє добро і зло, щастя і горе , радість і неспокій , красу і фальш
людських стосунків . Прекрасна її книжка "Силуети поетес".
Нелегкий шлях Г.Гордасевич у житті. На її дорозі траплялись і круті віражі, і глибокі ями , терни і троянди , падіння і злети. Але такого піднесення чуйна її душа, як після 24 серпня 1991 року, коли Україна стала суверенною, не знала. У час відродження України Галина Гордасевич із головою поринула у цей процес. Вона ухитрялась бувати на мітингах, зборах Руху , виступати на конференціях ДемПУ, членом якої стала. ЇЇ пристрасне слово зворушувало кожного : і вчорашнього партократа, і чиновника радянської влади, і старих сивочолих, і молодих.
У роки незалежності поетка приділяє значну увагу публіцистиці. Працює багато, творчо. Щорічно пише десятки статей, публікацій, друкує їх у численних періодичних виданнях. Полум'яне слово Галини Гордасевич стоїть на сторожі самостійності України. Вона чи не першою виступила ще 1991 року з великою статтею про воїнів УПА " Їх просто звали хлопці..."
Вершиною публіцистичної праці Галини Гордасевич стала книга "Степан Бандера :Людина і міф "(Львів:Сполом, 2000.-192с.), яка вже витримала два видання.
Про багатогранну творчість Галини Гордасевич - поетки, прозаїка, публіциста - ще не написані книжки. Лише в незалежній Україні вона усвідомила , що багато чому навчилась, а головне - перестала остерігатись писати правду, писала так, як хотіла, чого прагнула. "Убиймо в собі раба!" - не раз заявляла письменниця. Вона жила і працювала для України, її державної незалежності, її народу.
       Галина Гордасевич є лауреатом премій імені О.Білецького та В.Марченка.

       11 березня 2001 року на 66 році життя перестало битись серце цієї прекрасної жінки.Україна осиротіла ще на одну свою вірну дочку. Поховали Галину Гордасевич у рідному Кременці на Монастирському цвинтарі, бо така була воля покійної. Велилюдним було прощання. Шанувальники таланту поетки віддавали в той день останні почесті славній Українці...На надгробній плиті вибиті слова із одного з її віршів - "Жила...Любила...Плакала...Сміялась...".


Твори Г.Гордасевич , шо знаходяться
в бібліотеках Кременецької ЦБС :

1. Гордасевич, Г. Вибране сином[Текст] :Поезії/Г.Гордасевич .- Львів : СПОЛОМ, 1999.- 64 с. -1 прим.
2. Гордасевич, Г. Двадцять років і один день[Текст] : Повіст/Г.Гордасевичі.- Донецьк :Донбас, 1985.- 152с.- 16 прим.
3. Гордасевич, Г. Двадцять років і один день [текст]:Повісті,оповідання/Г.Гордасевич .- Київ:Рад.письменник,1984.- 237 с.-6 прим.
4. Гордасевич, Г. Ера України[Текст] : Поезії /Г.Гордасевич.- Львів : СПОЛОМ, 2000.- 64 с.- 3 прим.
5. Гордасевич, Г. І сказав Ісус[Текст] : Поезії/Г.Гордасевич.- Львів : СПОЛОМ, 2000.- 64 с.-4прим.
6. Гордасевіч, Г. Ішла весна по місту : [Текст]Поезії/Г.Гордасевич.- Львів : ЛА "ПІРАМІДА", 2001.- 64 с.-2 прим.
7. Гордасевич, Г. Казка про сонце і його синів променів[Текст] : Книжка-розмальовка./Г.Гордасевич. Вип.12.-Львів : Каменяр, 1996.- 16с. - (Улюблені герої) -1 прим.
8. Гордасевич, Г. Над озером холодної води[Текст] : Поезії/Г.Гордасевич .- Львів : ЛА "ПІРАМІДА", 2001.- 64 с.-2 прим.
9. Гордасевич, Г. Письма к другу[Текст] : Публицистические эссе/Г.Гордасевич.- Донецк : Донбас, 1988.- 118 с.-3прим.
10. Гордасевич, Г. Прекрасні імена жіночі [Текст]:Повісті /Г.Гордасевич.- Донецьк : Донбас, 1990.- 208 с.- 10 прим.
11. Гордасевич, Г. Рядок з літопису[Текст] : Поезії/Г.Гордасевич.- Львів : СПОЛОМ, 2000.- 64 с. -3 прим.
12. Гордасевич, Г. Силуети поетес[Текст] : Літ.портрети/Г.Гордасевич.-Київ: Рад.письменник, 1989.-246с.-2 прим.
13. Гордасевич, Г. Соло для дівочого голосу[Текст] : Автобіографічний роман/Г.Гордасевич.- Львів :Добра справа, 2001.- 112 с. -2 прим.

14. Гордасевич, Г. Сонце,вітер і жінка[Текст] : Поезії/Г.Гордасевич.- Львів : ЛА "ПІРАМІДА", 2000.- 64 с.-2 прим.
15. Гордасевич, Г. Станція Ворожба[Текст] : Поезії/Г.Гордасевич.- Львів : ЛА " ПІРАМІДА", 2001.- 64 с.-3 прим.
16. Гордасевич, Г. Степан Бандера[Текст] : Людина і міф.- 3-е вид., допов./Г.Гордасевич.- Львів : "ПІРАМІДА", 2001.- 208 с.-1 прим.
17. Гордасевич, Г. Степан Бандера[Текст] : Людина і міф.- 2-ге вид., доп./Г.Гордасевич .- Львів : СПОЛОМ, 2000.-
192 с.
18. Гордасевич, Г. Твій тихий дім[Текст] : Повість та оповідання/Г.Гордасевич.- Донецьк : Донбас, 1980.- 178 с.- 8 прим.
19. Гордасевич, Г. Україна в світі[Текст] : Переклади світової лірики/Г.Гордасевич.- Львів : "ПІРАМІДА", 2000.- 127 с.- 2 прим.

Література про Галину Гордасевич

1. Чернихівський, Г. Гості Кременця // Прапор перемоги.- 1986.-18 жовт.
2. Чернихівський, Г. Знайомтесь : Галина Гордасевич // Прапор перемоги.- 1987.- 13 черв.
3. Панченко, В. Тягар "двох крил" або ж аспекти "жіночої" прози // Жовтень.-1987.-№4.-
С.103-104.
4. Гордасевич Галина Леонідівна // Укр.літературна енциклопедія у п'яти томах.- К.,1988.-
Т.1.- С.461.
5. Ткаченко Н. "Збав боже вас любити поетес..." // Дніпро.- 1991.- №3.- С.185-188.
6. Гром'як , Р. "Був світ , а в світі була любов" // Літ. Україна.- 1995.- 27 квіт.
7. Сушкевич , В. "Життя- це щастя" : (Розмова з Г.Гордасевич) // Свобода.-1995.-26 верес.
8. Чернихівський , Г. Крем'янчанкою зовіть // Діалог.- 1995.-1 квіт.
9. Чернихівський , Г. Сувора ніжність // Русалка Дністрова.- 1995.-№9. Квіт.
10. Чернихівський , Г. Кременеччина від давнини до сучасності.-Кременець : Папірус , 1999.-352с.
11. Репресовані письменники Тернопільщини : Бібліографічний покажчик.- Тернопіль , 2000.-53 с.
Г.Гордасевич : С. 21-23.
12. Чернихівський , Г. "Жила...Любила...Плакала...Сміялася..." (До 75-річчя від дня народження
Галини Гордасевич) // Діалог.- 2010.-26 берез.

                  «Великий казкар

          з  Малої   Андруги»

                                           

                                    

 Ім'я Сергія Даушкова мало відоме в Україні - людини скривдже-ної, нелегкої долі, який , на жаль, забутий Богом і людьми. А твори його ще з початку 30-х років захоплювали і дорослих і дітей, а  особливо молодь.

          Народився Сергій Даушков у багатодітній сім'ї мельника - 8 жовтня 1905 року в с. Лішня Кременецького повіту на Волині .

        Батько його був виходець із Росії , а прадід свого часу був  полковим лікарем Ізюмського полку. Доля закинула прадіда в Луцьк , де і народився дід і батько Сергія Юхимовича.  В сім'ї маленький  Сергійко був десятою дитиною. Батько взяв в оренду млин над Іквою в Малій  Андрузі , а  пізніше купив  садибу на хуторі Новомиколаївка. Початкову освіту  малий Сергійко здобував самотужки , а у 40-х роках пішов учитися до Острога , де закінчив педагогічне училище на  "відмінно". Під час війни переховувався від фашистів. У 1944 році , після визволення краю від окупантів , С.Даушкова призвали до армії. Потім він учителював , пізніше трудився на пошті , а далі упродовж 13 літ був продавцем вже на Кременеччині у с. Сапанів та Сичівка .  Але за недостачу  потрапив у тюрму. Після звільнення у 1960 р. він живе у с. Мала Андруга. Одружився Сергій  Даушков у 1928 році , а у  1929 р. народився у молодій сім'ї єдиний син Ярослав ,  який , до речі, став кадровим військовим.

        Родинне  щастя було не довгим , померла молода дружина. Через два роки Даушков одружується вдруге на сільській дівчині Марфі , з якою прожив всі остальні свої роки.

            Думка писати зародилась у Сергія Юхимовича ще з дитинства - це ніби як природний потяг. У нього була специфічна «письменницька школа». Його батько працював мельником. А млин на селі, як і церква, був осередком комунікації . До млина сходились різні люди , там і точились всілякі розмови , та й сам батько Даушкова був гарним оповідувачем, а малий Сергій прислуховувався до тих оповідей і запам'ятовував на все життя.  

         Про це тепло і майже поетично писав Даушков: «Шумить вода, спадаючи з колеса, гуркоче камінь, що меле зерно. У млині завжди людно, особливо в «хатині» – кімнатці, де завізники дожидали своєї черги. Люди тулилися до гурту і тепла. Тут постійно горів вогонь у печі. Сидять довкола діди, дядьки, молоді чоловіки. У кожного своя робота. Цей з лика плете постоли, інший плете рукавиці, а той шиє обороть на коня. Ось старий чоловік на дерев’яній шпичці припікає шматок сала, щоб з’їсти з хлібом. Там, у кутку, чоловік набиває люльку. Котрийсь з дідів розповідає казку, веселу, смішну, цікаву! Між слухачами і я, малий хлопчина…»

        У Даушкова існувала якась внутрішня потреба писати. Згадуючи молоді роки, він зазначав: «То був час, коли думки самі лягали на папір, коли з душі рвався природний потяг висловитись, щось потрібне сказати людям».

        Даушков рано заявив про себе. Уже в 19-річному віці опублікував вірш на сторінках львівської газети «Громадський голос». Там же друкував гуморески, оповідання, фейлетони. У «Літературно-науковому віснику» побачило світ оповідання «Костоправ», завдяки якому він звернув на себе увагу. Це окрилило Даушкова і він став писати частіше. У  "Громадському голосі" появились на світ понад 50 оповідань, гуморесок, фейлетонів. Окремі твори його друкувалися у "Літературному науковому віснику ".

    Читацькою публікою,середовищем письменника мали стати селяни. Однак волинським селянам того часу, які жили в чужій державі, зазнавали сильного соціального, політичного й культурного тиску, було не до читання.

     Великим прозовим дебютом Даушкова стала повість «Опанас Тятива», опублікована у Львові в 1932 р. Це був твір історичного характеру, де оповідалося про монголо-татарські наїзди на Кременеччину.  Доля повісті «Опанас Тятива» виявилася не дуже щасливою. Видаючи її в 1932 р., редактори дозволили собі переробити текст, вилучити кілька сторінок, дещо переписати.  Проте  Даушков не змирився з редакторським свавіллям. І вирішив стати самостійним видавцем. Щоб зібрати необхідний стартовий капітал, продав частину свого господарства. У 1936 р. видав у Кременці «Опанаса Тятиву» в авторській редакції під назвою «Було колись».

      Щодо повісті "Було колись " - то це розповідь про княжі часи, про боротьбу наших пращурів з половцями, татаро-монгольськими ордами. Найбільше привертають увагу розділи присвячені сивочолому Кременцю, його природі, а також  про боротьбу наших пращурів за свободу і незалежність рідної Вітчизни. У повісті використано багато легенд, переказів, народних пісень.

   Тепер Даушков сам  працює над коректурою.  Повість накладом    автора тиражем 1000 примірників виходить  у світ .Книги швидко розійшлись, частина тиражу пішла у Канаду. Пізніще була написана і друга  частина тетралогії - "Хмари надходять".  Це мали бути окремі твори – «Хмара надходить», «Кровавая слава», «Серед руїн». У рукописі зберігся лише перший із названих творів. Написав Даушков і романи про події Першої світової війни – «Трилогія крові», «Волею Дажбога», «Проклін». На жаль, ці

 твори не вціліли.  Під час війни все змінилось, друкарню було закрито.

  Вже згодом було видано книжечки - метелики "Страшна ніч",

  "Хуртовина", "Володар- сон".

      Ну і звичайно, не можна не згадати казки, які записав Сергій Даушков. А записав він їх аж 250 під загальною назвою "Казки старого млина". Автор надсилав їх у видавництво "Каменяр", але ніхто  не хотів їх видавати. І взагалі багато його творів

 залишалось у рукописах, зокрема історичний роман "Семерик Мокосій", повість "Євтух" і ін. І лише після його смерті було  видрукувано у 1992 році в видавництві "Незабудка"  /Дубно/  книжечку     "Циганські ліки" (куди увійшли 4 казки) . Пізніше особою Сергія Даушкова зацікавились нау ковці інституту літератури ім. Т.Шевченка Академії наук України. А у 2008 році завдяки місцевому історику-краєзнавцю Г.Чернихівському було видано збірку "Казки старого млина " у  яку увійшли 59 казок класифіковано у чотири розділи.

      Cергій Даушков прожив нелегке життя, працював  багато на своєму віку, проте пенсії так і не отримав, жили з дружиною на її мізерну колгоспну пенсію та із свого городу.І лише за пару місяців до смерті почав отримувати аж 35 гривень пенсії.

    Незважаючи на всі життєві незгоди і труднощі Сергій Юхимович до останніх днів зберігав світлу пам'ять і розум, трудився і писав.

        Помер Сергій Даушков 21 квітня 1991 р. Осиротіла оселя Даушкових у Малій Андрузі. Скромним був його похорон, переваж-но старенькі люди-односельчани проводжали свого славного земляка в останню дорогу.

   У 1995 році до 90 річчя від дня народження на хатині письменника відкрито меморіальну таблицю.Була добра задумка :створити у хаті письменника літературно-меморіальний музей, однак ніхто цього починання не підтримав і садибу Даушкова

було продано, а шкода...

           Він так вірив, що таки колись вийдуть з друку його твори.

 Крига скресла, твори вийшли, але вже по смерті письменника, який до останнього дня жив надією про це.

                              Твори Сергія Даушкова

    Даушков С. Пироги з квасолею //Тернопіль, 1994.-Ч.5-6.-С.23-24.

    Даушков С. Циганські ліки.- Дубно: Незабудка .-1992.-16с.

    Душков С. Казки старого млина .- Кременець-Тернопіль:ВАТ Папірус .-

   2008.-303с.

   Даушков С. Було колись...".- Кременець :Папірус,2011.-224 с.

    Даушков С. Хмара надходить.ІІ частина повісті 

    Було колись .-Кременець:Видавничий центр КОГПА

    ім. Т.Шевченка,2015.-140с.

                          КРАЄЗНАВЕЦЬ , ІСТОРИК , ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ...

            Чернихівський Гаврило    Іванович - краєзнавець ,   історик , літературознавець , поет , редактор , журналіст. Понад сорок років займався вивченням минулого Кременеччини -землі ,багатої на відомі історичні постаті , науковців , діячів літератури , мистецтва , культури.Повернув рідному народові десятки імен, життя  і творчість яких тісно  пов'язані з цим благодатним крає м. Серед його праць — дослідження про славетних  людей, які перебували на  Кременеччині : Т.Шевченка,                М.Драгоманова, Лесю Українку, М.Коцюбинського, Олену Пчілку.
   Народився Г.І.Чернихівський  28 вересня 1936 року в  с. Плесківцях, нині Зборівського  району  на Тернопіллі, у багатодітній селянській родині.
        Початкову освіту здобув у рідному селі, а далі продовжив навчання в Чернихівській семирічці та Обаринецькій десятирічці. Своєму захопленню історичним минулим краєзнавець завдячує  тодішньому директорові школи, учителеві історії О.Медведю, а також учителям української мови та літератури, німецької мови П.Медведик та З.Грицаю. Саме вони прищепили любов до отчого краю  рідної мови та культури.
   Після закінчення школи Г.Чернихівський вступив на історичний факультет Львівського державного університету ім. Івана  Франка, де активно займався науковою роботою, брав участь у студентських конференціях. Саме в цей час формувались підвалини зацікавлень майбутнього краєзнавця.
       Здобувши освіту, з 1958 року працював учителем історії в Доброводівській та Горинській середніх школах, Кременецькому краєзнавчому музеї.  З  1963 по 1969 роки — викладачем історії в Кременецькому педагогічному інституті. Саме тоді зацікавився творчістю “Українського Герцена” - М.Драгоманова, що послужило темою для написання дисертації  “Вклад  М.П. Драгоманова у вивчення історії українського народу “, але захистити її він не зміг через заідеологізованість тогочасної науки.
         У серпні 1969 року  Г.Чернихівський  повернувся  в  Кременецький          музей. Він активно зайнявся  пошуком  матеріалів  про стародавню  історію  Кременеччини.
     Серед знахідок дослідника — унікальне видання “Малого Кобзаря” Тараса Шевченка  (Кременець, 1922), листи Єжи Єнджеєвича до Макара Середюка,  поетична спадщина Юхима Ваврового-Виливчука, прозаїка-казкаря  Сергія Даушкова.
         Більше двадцяти років брав Гаврило Іванович участь в археологічних розкопках на горі Куличівка, що на околиці  м. Кременця. Частина  віднайдених матеріалів знаходиться в експозиції музею.
       У 1967 році побачила світ перша його книга “Кременець: путівник “, в основу якої покладено багаторічні пошуки, опрацювання літописів, археологічні знахідки.
  Результатами копіткої роботи є також буклети, які вийшли в авторстві Г. Чернихівського : “Туристськими шляхами  Кременця “ (1986), “Немеркнучі сторінки історії :До 750-річчя оборони  Кременця  від  орд  Батия” (1990),  “Кременець : 770 літ :перекидний календар  на 1997-  1998 роки “.
         Багато своїх досліджень Г.Чернихівський присв 'ятив розвитку культури. Він почав пошук матеріалів з історії виникнення та діяльності друкарень на Кременеччині в XVI-XVII  ст., Вищої Волинської гімназії.
    З його ініціативи 1974 року в м.Кременці  проведено Республіканську наукову конференцію, приурочену до 400-річчя українського друкарства, у 1988 році — на честь 300-річчя виходу у світ  Кременецької граматики. З історії книгодрукування Г. Чернихівський опублікував понад двадцять наукових статей.
       Брав активну участь у написанні “ Історії міст і сіл УРСР.Тернопільська область “.
У 1992 році вийшла книга  “Кременеччина : історичне та літературне краєзнавство “, у якій автор декілька статей присв'ятив двом древнім містам Південної Волині- Кременцю та Шумську.
     Після проголошення незалежності України Г.І.Чернихівський із новою енергією поринув у краєзнавчу роботу, повертаючи із забуття славетні імена української історії, літератури, науки, культури : Уласа Самчука, Оксани Лятуринської, Олександра  Неприцького-Грановського та багато інших.
     Опублікував  він низку статей про громадсько-політичних   діячів , життя й діяльність яких пов' язані з Кременеччиною, насамперед  Бориса Козубського,   Михайла Черкаського, Семена Жука,  Василя Кархута.
    У 2002 році вийшла монографія “Оксана Лятуринська : життя ітворчість “, присвячена уродженці волинського хутора Ліс, що на Кременеччині, яка майже 50 років жила в еміграції. Працюючи над книгою, автор ознайомився з матеріалами та документами архіву О.Лятуринської, який зберігається в Українській  Вільній Академії Наук у Нью-Йорку.
         Творчий ужинок  історика-краєзнавця Г.Чернихівського дуже багатий. З-під його пера вийшло понад 150 наукових  праць, тисячі краєзнавчих статей у пресі. Він активний учасник багатьох науково-практичних конференцій. Крім науково-дослідної праці видав ше й збірку поезії  “Серця клич “.
         Книга Г.Чернихівського  “Улас Самчук :сторінки біографії “, яка вийшла в  2005 році, є першим грунтовним дослідженням про “українського Гомера XX століття “. 
        Гаврило Іванович Чернихівський-член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1992) , Українського історичного товариства (1996), НТШ (2004),Раціональної спілки письменників України (2005), дійсний член Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині (1999),лауреат премій у галузі охорони пам' яток історії та культури ім. В. Антоновича (1998) та літературно-мистецької ім. Братів Лепких (2001-2002), Міжнародної  премії фонду родини Водяників-Швабінських (2004) та інших нагород,почесний громадянин м. Кременець (2004),заслужений працівник культури України (2007). Помер Гаврило Іванович Чернихівський 19 вересня 2011 року не доживши до свого 75 річчя всього 8 днів. Похований у м. Кременець.

                                          Б І Б Л І О Г Р А Ф І Я

                                    Наукові  праці  Г.І.Чернихівського

1.      Чернихівський, Г. Великобережецький літературно-меморіальний музей Олександра Неприцького-Грановського : нарис-путівник / Г.Чернихівський .-Т. : Збруч, 2006. - 34с.:фотогр.

2.       Чернихівський, Г. Кременець : путівник /Г. Чернихівський.- Л. : Каменяр, 1987.-56 с.,12 арк.іл.-Резюме парал.рос.і англ.

3..      Чернихівський, Г. Кременецький краєзнавчий  музей : путівник  / Г. Чернихівський. - Кременець :  Папірус, 2005. - 71 с

4.      Чернихівський, Г. Кременеччина від давнини до сучасності /  Г. Чернихівський.- Кременець : Папірус, 1999.- 320 с.,32 с. іл.

5.        Чернихівський, Г. Крем'янеччина : історичне та літературне краєзнавство / Г. Чернихівський.- Крем'янець, 1992.- 104 с., 70 фоторепрод.

6.            Чернихівський, Г. Немеркнучі сторінки історії : До 750-річчя оборони Кременця від орд Батия : буклет / Г. Чернихівський.- Кременець, 1990.- 8 с., 4 іл.

7.             Чернихівський, Г. Оксана Лятуринська : життя і творчість / Г. Чернихівський, В. Чернихівська.- Кременець ; Т. : Малий видавничий дім, 2002.- 397 с., 20 с.іл.

8.      Чернихівський, Г. Олександр Неприцький -       Грановський :          життя і творчість / Г. Чернихівський ; наук.ред. Р. Гром'як .- Т. : Збруч, 1996.- 417 с., 58 фотогр.

 9.            Чернихівський, Г. Портрети пером : статті, ессе, рецензії : в 3 кн.- / Г. Чернихівський. - Кременець ; Т. : Папірус

 Кн. 1.- 2001.- 306 с.

 Кн. 2.- 2003.- 320с.

Кн. 3.- 2008.- 314 с. 

10.              Чернихівський, Г. Почаївська Свято-Успенська Лавра : ілюстр. нарис / Г.  Чернихівський.- В.Балюх.- Т. : Збруч, 2006.- 47 с. : іл.

11.            Чернихівський, Г. Туристичними маршрутами Кременця : буклет / Г. Чернихівський.- 6 с., 8 фотогр.

12.            Чернихівський, Г. Улас Самчук : сторінки біографії : монографія / Г. Чернихівський.- Т. : Збруч,2005.- 245 с.- Фотогр. : с.215 - 244.- Бібліогр.:с. 184 - 213.

13.             Чернихівський, Г. Волинь у наукових працях діаспори / Г. Чернихівський // Матеріали І - ІІІ наук.краєзн.конф. "Остріг на порозі 900-річчя ",1990 - 1992.- Остріг, 1992.- Ч. ІІ. - С.98-100

14.           Чернихівський, Г. Кременецьке видання "Кобзаря " Т.Г.Шевченка, 1922р. / Г. Чернихівський // Бібліотека - науці 6зб наук стю- Кю,1990.- С. 133- 137.- Бібліогр. : 16 назв.

15.             Чернихівський, Г. Магдебурзьке право в історії Кременця / Г. Чернихівський // Діалог.- 2--8.-23 трав.- С. 1 :Фотогр.

16.          Чернихівський, Г. Матеріали до життєпису Галини Гордасевич (1935-2001) / Г. Чернихівський // Матеріали наук.краєзн.конф. "Музеєзнавство і сучасність " : (до 95-річчя Терноп.обл.краєзн.музею) ред.Н.Костюк.-  Т.,2008.- Вип.4,ч. 1.- -С. 3-11.

17.         Чернихівський, Г. Почаївські стародруки / Г. Чернихівський // Почаївський монастир в контексті історії та духовності українського народу : тези наук.конф.- Т., 1995.- С. 104- 109.

18.       Оксана Лятуринська : життєписно-бібліогр. студії / уклад.: Г.І.Чернихівський,  Н.Г. Сташенко.- Луцьк : Вежа, 2001ю- 93 с.

19.       Олександр Неприцький - Грановський (1887 - 1976) : бібліогр.покажч. /уклад.: Г.І.Чернихівський, А.О.Ленчишин.- Т.: Лілея, 1997.- 104 с.

 Література про Г.І.Чернихівського

20.          Мазурок, В. Південна Волинь в краєзнавчих дослідженнях Гаврила Івановича Чернихівського /В.Мазурок // Чернихівський Г. Портрети пером / Г.Чернихівський.- Кременець, 2008.- Кн.3.- С.296-300, -Бібліогр. у кінці ст,:: назв.

21.          Миронюк, Г. Український історик досліджує життя Олександра Грановського / Г. Миронюк // Новини центру досліджень історії імміграції.- 1994.- Т.9, ч.2.- С.5-6.- (Англ.мовою)

22.         Очеретний, А. Попереду нові пошуки : (про присвоєння звання   "Заслужений працівник культури України " Г.Чернихівському) /А.Очеретний // Свобода.- 2007.- 27 черв.- С.6.

23.         Фарина, І. Бо серце кличе : Гаврилу Чернихівському - 60 / І.Фарина // Тернопілля "96 :регіон.річник.-Т.,1996.- С.501 - 502.

24.          Фарина, І. Гаврило Чернихівський написав "Портрети пером " /І.Фарина // Нова Тернопільська газета.- 2008.- 17-23 верес..- С.5.

25.        Фарина, І. Заперечення чортової дюжини : (про Г.Чернихівського, дослідника славетних земляків) / І.Фарина // Свобода.- 2006.-27 трав.- С.8.-(Серед книг).

26.         Заслужена нагорода кременчанина : присудження Всеукр.премії ім. проф. В.Антоновича за 1996-1997 рр.// Фортуна.- 1998.- 13 берез.

27.       Нові лауреати : (лауреати премії (ІІІ) Фонду Воляників-Швабівських при фундації Укр.Вільного Ун-ту в Нью-Йорку- Гаврило та Валентина Чернихівські ("Оксана Лятуринська ")) // Літ.Україна.- 2004.- 29 квіт.-С.4.

28.         Література до знаменних і   пам'ятних дат  Тернопільщини на 2006 рік : бібліогр.покажч./ уклад. М.Друневич.- Т. : Підручники і посібники, 2005.-128с. С.96-99 :про Г.Чернихівського.

29.        Гаврило Чернихівський :          життєписно - бібліогр.студія / уклад. М.Друневичю- Т. :  Операт.друк, 2001.- 76с. :фотогр.

 30.        Гаврило Чернихівський : бібліогр.покажч. / упоряд.Б.Мельничук.- Т.,1996.-73с.