"Сьогодні всі квіти для Вас, 

колеги- бібліотекарі!"

   Завітав у Кушлинську книгозбірню місцевий зав. клубом М.Горошко, щоб привітати бібліотекарів з їх професійним святом. 

        Господиня закладу Л. Панчук презентувала колегам й читачам новостворений краєзнавчий куточок. А бібліотекар с.Горинка Л. Роговська зустрічала відвідувачів пізнавальними бесідами- рекламами і бліц- інтерв'ю: "Бібліотека моєї мрії"

 

"Бабин Яр: історія, пам'ять"

     29 вересня відзначається День пам'яті жертв Бабиного Яру. Ба́бин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від Кирилівської вулиці в напрямку вулиці Юрія Іллєнка між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.

    Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У XV—XVII ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба. Саме неподалік Бабиного Яру стоїть найдревніша Кирилівська церква XII ст. Поруч з урочищем розміщувалась велика залізнична товарна станція «Лук'янівка».

Хоча у Бабином Яру поховано велику кількість жертв що були вбиті не під-час Голокосту у роки II Світової війни, однак поза Україною Бабин Яр відомим саме через масові розстріли у 1941—1943 роках євреїв та не-євреїв здійснені німецьким окупаційним командуванням під час Другої світової війни.

    Цього тижня розпочалися, а наступного продовжаться в бібліотеках Кременецької ЦБС заходи, мета яких - зберегти пам'ять про Бибин Яр і передати наступним поколінням, щоб не повторилися помилки минулого.

Усі бажаючі можуть ознайомитися в центральній бібліотеці ім.Ю.Словацького з виставкою літератури і фотоматеріалами «Трагедія Бабиного Яру – трагедія українського народу» присвячені цим трагічним подіям.

Джерела толерантності. Католог виставки [Текст], 2004 – 2006. Видання друге. / К.: Дух і Література, 2009. – 88с., іл..

Дюк, Дєвид. Єврейский вопрос глазами американца : мое исследование сионизм [Текст] / Д.Дюк. – К.: МАУП, 2002. – 360с.

Злочин / Упорядник Петро Кардаш [Текст]. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – 2 – ге вид. – 560с.

Історія України: Універсальний ілюстрований довідник [Текст]. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008, - 576с.

Катастрофа європейського єврейства [Текст] / Відкритий ун – т. Ізраїль, Сохнут – Україна. – К.: Міжнар. Соломонів ун – т: НВП «Вирій», 2001. – 151с.

Кузнецова А. Бабий Яр [Текст] / Анатолий Кузнецов. – К.:  «Саммит – Книга», 2008. – 368с.: ил.

Нариси з історії та культури євреїв України [Текст]. Видання третє. – К.: Дух і Література, 2009. – 440с., іл..

Патриляк, І.К., Боровик, М.А. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду [Текст] / І.К.Патриляк, М.А.Боровик. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2010. – 590с.

Франк А. Щоденник [Текст] / Пер. з нім. – 3 – є вид. – К.: Сфера, 2008. – 282с.

Яан Танья. П’ятдесят питань про антисемізм [Текст] / Я.Танья. Переклад із англ. – К.: Дух і Література, 2009. – 176с.

 

 

           Краєзнавець, історик, літературознавець, поет, редактор, журналіст. Надзвичайно творча особистість та надзвичайно скромна й добра людина, яка  залишила по собі велику науково-пошукову спадщину.

Народився краєзнавець 28 вересня 1936 року в с. Плесківцях, нині Зборівського району на Тернопіллі, у багатодітній селянській родині. Початкову освіту здобув у рідному селі, а далі продовжив навчання в Чернихівській семирічці та Обаринецькій десятирічці.

Після закінчення школи Г. Чернихівський вступив на історичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, де активно займався науковою роботою, брав участь у студентських конференціях. Здобувши освіту, з 1958 року працював учителем історії в Доброводівській та Горинській середніх школах, Кременецькому краєзнавчому музеї. З 1963 по 1969 роки – викладачем історії в Кременецькому педагогічному інституті. Саме тоді зацікавився творчістю М. Драгоманова, що послужило темою для написання дисертації «Вклад М. П. Драгоманова у вивчення історії українського народу», але захистити її він не зміг через заідеологізованість тогочасної науки.

У серпні 1969 року Г. Чернихівський повернувся в Кременецький краєзнавчий музей, пройшов шлях від наукового співробітника, завідувача відділу до провідного науковця.  Він активно зайнявся пошуком матеріалів про стародавню історію Кременеччини.

З ініціативи Гаврила Івановича 1974 року в м. Кременці проведено Республіканську наукову конференцію, приурочену до 400-річчя українського друкарства, у 1988 році – конференцію на честь 300-річчя виходу у світ Кременецької граматики та наукову конференцію до 400-річчя українського друкарства.

Гаврило Іванович був чудовим екскурсоводом, про що свідчать документи, а саме: плани екскурсій по Кременцю, буклет «Туристичними маршрутами Кременця», укладачем якого був Г.Чернихівський, численні світлини.

Проживаючи майже все своє життя у Кременці, він зробив великий внесок  у розвиток місцевого краєзнавства. Із великої кількості документів, які зберігаються в особовому фонді (який знаходиться у обласному архіві), варто відмітити бібліографію історії м. Кременця (рукопис Г.І.Чернихівського), машинописи доповідей та розвідок про історію міста, його історико-архітектурні пам’ятки, книгодрукування на Кременеччині, дослідження про Кременецьке видання «Кобзаря» 1922 року. Ці та багато інших наукових розвідок увійшли у видання, підготовлені Гаврилом Івановичем «Крем’янеччина : історичне та літературне краєзнавство» (1992), «Кременеччина від давнини до сучасності» (1999).

Завдяки плідній пошуково-дослідницькій праці Гаврила Івановича із забуття повернуто десятки імен визначних людей: Уласа Самчука, Оксани Лятуринської, Сергія Даушкова, Юхима Виливчука, Олександра Неприцького-Грановського, громадсько-політичних діячів, учених Романа Бжеського, Бориса Козубського, Юрія Пундика й багатьох інших.

Чимало зробив Гаврило Іванович поверненню імені Олександра Неприцького-Грановського на Батьківщину. У фонді зберігаються  «Хронологія життя та творчості Олександра Неприцького-Грановського» (1994), укладена краєзнавцем, а також праця Гаврила Івановича «Олександр Неприцький-Грановський : життя і творчість» (1996) як своєрідний підсумок дослідження про видатного земляка.  Багато документів зібрано краєзнавцем про життя та творчості Уласа Самчука (1992),  та монографія «Улас Самчук : сторінки біографії ».

Цікавими є праці краєзнавця: «Кременецький краєзнавчий музей : путівник», трьохтомник статтей, есеїв, портретів, рецензій «Портрети пером», та бібліографічні покажчики.

За своє життя краєзнавець видрукував 24 книги, зокрема монографії: «О. Неприцький-Грановський: життя і творчість», «Кременеччина від давнини до сучасності», «Оксана Лятуринська: життя і творчість», «Улас Самчук : сторінки біографії», «Галина Гордасевич», підготував бібліографічні покажчики, книги «Портрети пером». Гаврило Іванович учасник багатьох наукових конференцій як в Україні, так і за кордоном. Двічі побував у США, де вивчав архіви діаспори. Низку статей Г. І. Чернихівського опубліковано в кількох енциклопедичних виданнях.

Гаврило Чернихівський – автор нових експозицій Кременецького краєзнавчого музею, десятьох музеїв на громадських засадах (двом із них присвоєно звання «народний»), зокрема двох літературно-меморіальних музеїв: У. Самчука в с. Тилявці Шумського району та О. Неприцького-Грановського у с. Великих Бережцях Кременецького району.

Гаврило Іванович був членом Національної спілки письменників України, членом редколегій журналу «Тернопіль», Тернопільського енциклопедичного словника, в якому вийшло у світ близько 300 його статей; був членом Всеукраїнського краєзнавчого товариства, товариств «Український історик», Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині, почесний член товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. Він лауреат премій ім. проф. В. Антоновича в галузі краєзнавства і охорони пам’яток історії і культури (1997), братів Богдана і Левка Лепких в галузі літератури і мистецтва (2001-2002), міжнародної премії родини Воляників-Швабінських, Фундації УВУ (Нью-Йорк, 2004).

Написав краєзнавець понад тисячу популярних статей з питань літературо-, крає- та музеєзнавства, які були надруковані різними періодичними виданнями. Проявив себе як автор кількох сотень віршів. Написав музику до 20-и творів на власні слова та на вірші М. Рильського, М. Хоросницької, З. Кучерявої, Л. Тараненко, Є. Плужника, М. Луківа. Олег Герман написав на слова Г. Чернихівського романс «Не дай мене, не відпусти», Василь Сабран – «Пісня про Кременець».

З його ініціативи у Кременці встановлено 33 меморіальні таблиці визначним діячам минувшини, перейменовано 66 вулиць.

У 2004 році Г. І. Чернихівському присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кременець», а у 2007 р. звання «Заслужений працівник культури України».

          19 вересня 2011 року після довгої хвороби Гаврило Іванович помер, похований у Кременці на кладовищі  Калинівка.

          9 квітня 2013 року в Кременці провулок Словацького перейменовано в честь нашого видатного земляка – Гаврила Чернихівського.

Українськастародавня кухня : рецепти наших бабусь

Продовжуємо знайомити Вас з стародавньою українською кухнею нашого регіону ,рецептами наших бабусь. Сьогодні представляємо рецепти стародавніх страв, які нам любязно представила бібліотекар Олена Городицька із села Устечко. Ці страви вона готує і до сьогодні, а навчилась вона їх готувати від своєї свекрухи-мами Лідії Іванівни (колишньої бібліотекарки,сьогодні вже покійної) ,  свого часу Лідію Іванівну навчала майстерності приготування цих старовинних страв її мама- Варвара Волянюк та бабуся Ганна Веренжак. Пощастило і нам скоштувати деякі з цих страв, ними нас пригостила колись Лідія Іванівна. Отже готуємо :

"Штани" В давнину, коли господині випікали хліб у печі, брали для цього житнє борошно, сироватку   (або воду),сіль і закваску (кусочок тіста від попереднього замісу), а як не було , то позичали у сусідів. Звечора готували розчину з сироватки,борошна та закваски, все ретельно перемішували (до густини сметани), підсолювали, накривали рушником і залишали на ніч сходити. Вранці знову все перемішували, додавали борошно і замішували тісто, місили довго, щоб аж тісто відставало від рук.Житній хліб пекли на черені, сажали в піч хліб на лопаті (спеціально зробленій з дерева), посипаній висівками, або застеленій капустяним листям. Невеличкий кусочок тіста лишали до слідуючого разу (закваску). Крім хліба з житнього тіста виробляли так звані "штани". Для цього тісто разкачували у вигляді брусочка близько 50 см. ,(як сьогоднішній багет). Згинали його пополам (щоб мав форму штанів) і легенько зверху надрізали ножем,щоб після випічки легко було поламати на кусочки. Пекли "штани" з самого краю у печі, тому що він випікався скоріше , як буханець хліба і його раніше потрібно було виймати. 

Тим часом готували "Мачанку" для "штанів". Для цього брали 150-200гр. конопляного насіння,піджарювали його на пательні ,воно звичайно потріскувало і виділяло аромат. Потім його висипали в макітру і розтирали макогоном до однорідної маси. Із сала (150-200 гр.) жарили шкварки і також розтерали. Одну головку часнику товкли у ступці, або розтирали у макітрі. Всі інгрідієнти змішували в однорідну масу, додавали сіль до смаку, 100гр. води і 150 гр. олії, все ретельно перемішали. Витягували з печі "штани", ламали на кусочки ,завдяки тому,що були надрізи, це було легко зробити. Кожен кусочок мачали в мачанку і клали в макітру,накривали черепяною мискою і відправляли знову в піч на 20-30 хвилин для розпарювання. Якщо в господині не було сала, або страву готували в піст, то використовували рослинну олію.

В наш час , зазначає пані Олена, конопляне насіння можна придбати в магазині для рибалок, а хліб житній- в продуктовому. Ця страва надзвичайно смакує до червоного борщу.

Ще одна стародавня страва називається "Волок".Ранньою весною ,коли тільки з'являється зелень, готували цю смачну та корисну ,багату на весняні вітаміни страву. Для цього з молодих рослин лободи, щириці та глухої кропиви зривали листочки, приблизно всього мало бути відро зелені. Заливали її окропом та варили 10-15 хвилин. Вариво відкидали на дуршлаг ,щоб стекла вода і розтирали в макітрі (на сьогодні, можна перемолоти на м'ясорубці). Брали 150-200гр. конопляного насіння,підсмажували його на пательні і також розтирали в макітрі, шкварки із сала розтирали дрібно, часник (1 головка) розтирали з сіллю. Змішували все разом і довго розтирали до однорідної маси. Сало можна було замінити олією. Цією масою намащували хліб і споживали в виді бутербродів.

Дуже смачну "Мачанку" готували до картоплі "у мундирах" з гарбузового насіння та з часнику. Для цього брали 100-150 гр. гарбузового насіння, підсушували його на пательні до легкого "рум'янцю", опісля розтирали в макітрі ,додавши дрібку солі. Одну головку чищеного часнику дрібно різали і розтирали в макітрі, додавши варену чи печену одну картоплину. До маси додавали 50-100гр. олії,50 гр. води, розмішували все до однорідної маси, додавши сіль до смаку. Картоплю пекли у чавунному банячку, накривши чистим полотном, але щоб не виходило за край банячка, щоб не загорілось, а зверху кришкою. Пеклась картопля десь приблизно 30-40 хвилин. Готову картоплю мачали в гарбузову , або часникову мачанку і так споживали.

А ще пані Олена навчилась колись від своїх мами та бабусі готувати "Горох-капусту",без цієї страви не обходиться жоден святковий стіл на  Святий вечір, і ще таку страву у селі готують на поминальний  обід. Горох , як зазвичай , намочували звечора , зранку промивали і варили до готовності, додавши сіль,перець, лавровий листочок. Промивали квашену капусту, заливали холодною водою , обовязково додавали 1-2 сирих картоплини і ставили варитись. Капуста вважалась тільки тоді готовою, коли була зварена в ній картопля. Брали одну склянку пшона, замочували в теплій воді на 2-3 год. ,промивали і розтирали в макітрі до однорідної маси. Підсмажували 3-4 ложки борошна до золотистого кольору і остуджували. Одну цибулину підсмажували а ще одну дрібно різали до капусти. Зварену картоплю виймали з капусти, розминали і змішували з тертим пшоном, підсмаженими борошном та цибулею. Якщо страва готувалась не в піст, то додавали до капусти  одну склянку сметани, а в піст - 100гр. води і 100гр. олії і продовжували варити на слабкому вогні 20-30 хв., щоб зварилось пшоно. Додавали до смаку сіль ,перець, лавровий листочок, капуста мала бути  густини сметани. Подавали цю страву до столу в глибокому полумиску ,спочатку накладали капусту, а зверху гіркою викладали горох, поллятий підсмаженою цибулею, або шкварками. 

 

 

         Кременецька земля подарувала світові великого польського поета Юліуша Словацького, тут він народився 4 вересня 1809 року в сім’ї професора поезії і риторики Волинської  Гімназії Евзебіуша Словацького. Поетичну творчість Юліуш розпочав рано. Перші твори з тих, що дійшли до нашого часу, датовані 1825 р.

    У 1826 р. Словацький закінчивши університет у Вільні , переїхав у Кременець, до матері. Тут він активно вивчав англійську мову і читав твори Дж. Н. Г. Байрона в оригіналі. Тоді ж таки Словацький остаточно зрозумів, що літературна творчість — його єдине покликання. Спадщини, яку залишив його батько, вистачало для того, щоби жити і не ходити на службу.

    У 1828 р.були створені перші його поеми і драми – “Гуго”, “Монах”. Ю. Словацький готував опублікувати свої перші твори у Варшаві. Але вибухнуло повстання 1830 р. Поет писав для газет повстанські вірші, виступав за незалежність Польщі. Це принесло йому популярність. Але небезпека поразки повстання змусила залишити Польщу. Він виїхав у Дрезден, а потім з дипломатичною місією в Лондон, згодом до Парижа. Тут у 1831 р. вийшли в світ два перших томи творів поета. Через деякий час він переїхав до Женеви, де плідно працював і створив знамениту романтичну драму “Кордіан” (1834).

    Свій улюблений твір – романтичну трагедію-казку“ Балладина” автор написав у 1834 р. В 1836 р. Ю. Словацький здійснив дворічну подорож на Схід. Він побував у Греції, Єгипті, Палестині, Сірії. Під враженням від мандрів створив велику поему “Подорож із Неаполя до святих місць”. У 1838 р. в горах Лівану створив поему “Ангеллі”. 1840 р. приступає до праці над поемою “Беньовський”, яка за жанром нагадувала “Дон Жуана” Байрона, а також пише “Лілла Венеда” (1840), драму “Фантазії”.

    У 1842 р. Ю. Словацький став членом гуртка “Коло” Тов’янського, намагався створити свою філософсько-містичну систему. В ці роки поет особливо захопився мистецтвом бароко.

    Написав ряд творів на українську тематику: “Пісня козацької дівчини” (1829), драму “Ян Казімеж” (1841), поему “Змій” (1831) та ін.

    Усе своє життя Ю. Словацький був переповнений ідеями активної революційної боротьби. Тому в 1848 р., коли стало відомо про підготовку Краківського повстання, він поспішив у Познань. Знову писав повстанські вірші (“І вийде сто робітників”). Хворий на туберкульоз, 3 квітня 1849 р. поет помер.

    9 червня 1927 р. урна з прахом Юліуша Словацького була доставлена з Парижа до Кракова. Тут у підземеллях Краківського замку – Вавелі його саркофаг стоїть поруч із саркофагом А. Міцкевича.

    Кременець надзвичайно пишається своїм поетом, саме тут одна із вулиць, де народився поет,  названа його іменем, саме тут знаходиться єдиний в світі літературно-меморіальний музей  Словацького, реставрований у 2002 і урочисто відкритий у 2004 році, саме тут щорічно проводиться міжнародний літературно-мистецький форум «Діалог двох культур», в якому беруть участь культурно-громадські діячі України та Польщі, саме тут на старовинному Туницькому кладовищі знайшла свій вічний спочинок мама поета-Соломея Словацька, саме у нашому місті центральна бібліотека носить ім’я великого поета. Тож ми запрощуємо всіх , хто бажає ознайомитись ближче з життям та творчістю Юліуша Словацького завітати в наше місто, в музей-садибу, у нашу бібліотеку.