Вони є почесними громадянами нашого славного                                                           Кременця 

 Щороку,коли весна буяє своїм різноквітом, ми святкуємо День нашого рідного старовинного сивочолого міста. Так було кожен рік... Проте цьогоріч страшна біда,  назва якої коронавірус , внесла свої корективи , зруйнувавши наші сподівання, мрії і плани, поселивши в наших душах страх, горе, втрати...
    Та людині притаманно вірити у світле майбутнє, і ми віримо,  що все минеться, настануть  спокійні і щасливі часи ,і ми знову будемо святкувати і величати наше прекрасне місто та людей, які проживають тут.
    І сьогодні хотілось би згадати про тих кременчан, які свого часу прославили і прославляють  наш древній Кременець , тих, хто зробив вагомий внесок в соціальний,економічний та культурний його розвиток, тих, котрі сприяли розбудові нашої держави, які досягли вагомих досягнень у галузях науки, освіти, культури, спорту, охорони здоровя. Тих, хто заслужив носити високе звання "Почесний громадянин міста Кременця" :
 посмертно присвоєно це звання нашим загиблим славним  воїнам,  землякам, учасникам  АТО 

- Дмитру Лабуткіну, Миколі Чорному, Вячеславу Мельнику, Віталію Фурсику та Борису Макаревичу.

  Удостоїлись цого звання :
Гаврило Чернихівський -український літературознавець,краєзнавець,історик. Член БУСК,Українського історичного товариства, НТШ,НСПУ,почесний член Всеукраїнського товариства "Просвіта",Дійсний член Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині, 

(Народився28 вересня 1936 р., Плесківці,Зборівського р-ну,

помер19 вересня 2011 р., Кременець)

Андрій Пушкар – спортсмен-рукоборець, тренер, заслужений майстер спорту України, багаторазовий чемпіон України, Європи та світу. Звання почесний громадянин міста Кременець присвоєно 2011 року. (Народився 6 серпня 1985, у Кременці.  Трагічно загинув — 14 листопада 2018р.)

Василь Жданкін – бард, кобзар, бандурист. Володар "Гран-прі" фестивалю "Червона Рута" (1989) у місті Чернівцях. Лауреат фестивалю "Оберіг" (1990, Луцьк). Звання почесний громадянин міста Кременець присвоєно 2013 року (Народився 23 травня 1958, станиця Гурмай, Краснодарського краю, РРФСР, СРСР, нині РФ ,трагічно загинув 2 вересня 2019р.)

Афанасій Ломакович — учений-математик. Кандидат фізико-математичних наук, професор. Почесний Академік АН ВШ України. Відмінник народної освіти, Заслужений працівник народної освіти України. Ректор Кременецького обласного гуманiтарно-педагогiчного iнституту iм. Т. Шевченка. Звання почесний громадянин міста Кременець присвоєно 2013 року. (Народився 2 липня 1941, у Кременці)

Петро Мазур – український вчений у галузі медицини, педагог, громадсько-політичний діяч. Директор Кременецького медичного училища імені Арсена Річинського. Кандидат медичних наук. Відмінник освіти України. Академік академії економічної кібернетики України. Почесний науковий співробітник відділення релігієзнавства інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України з 2007 року. Звання почесний громадянин міста Кременець присвоєно 2013 року. (Народився 5 березня 1956, с. Чайчинці, Лановецького району)

Дмитро Павличко –  поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч, Герой України. Звання почесний громадянин міста Кременець присвоєно 2013 року. (Народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів, нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна (тоді Коломийський повіт, Станіславське воєводство, Польська Республіка).

Роман Лубківський – письменник, державний і громадський діяч, дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України. Член Спілки письменників України. Дійсний член Острозького академічного братства, почесний член Спілки білоруських письменників. Звання почесний громадянин міста Кременець присвоєно 2015 року. (Народився 10 серпня 1941, у селі Острівець, Теребовлянського району Тернопільської області. Помер — 23 жовтня 2015 року).

Василь Скоропляс – режисер-постановник, сценарист студентського експериментального театру "Пілігрим" Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка. Звання почесний громадянин міста Кременець присвоєно 2013 року. (Народився у с. Жолоби Кременецького району).

Ігор Юхновський – український фізик-теоретик. Доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, народний депутат України І–IV скликань, почесний громадянин Львова. В. о. Голови Українського інституту національної пам’яті. Почесний директор Інституту фізики конденсованих систем НАН України, почесний доктор Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України, доктор Honoris Causa Львівського національного університету імені Івана Франка. Звання почесний громадянин міста Кременець присвоєно 2016 року. (Народився 1 вересня 1925, Княгинине, Рівненська область, Україна).

Володимир Козачок –  Із 1976 року  керівник і диригент Кременецького народного аматорського симфонічного оркестру. Із 2005 року  викладач Кременецької педакадемії імені Т. Шевченка. Звання почесний громадянин міста Кременець присвоєно 2016 року. (народився 27 січня 1955 року у Кременці).

 Катерина Єрусалимець – педагог, громадська діячка, депутат Кременецької міської ради корпусу,викладач Кременецького педагогічного коледжу,Заслужений працівник освіти України (народилася 7 січня 1945 року,проживає м. Кременець)

Українські вишиванки наче 

райдуги світанки

   

    День  вишиванки – це всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції, створення та носіння етнічного вишитого одягу, збереження українських традицій та їх популяризації серед молоді та населення держави. Святкові акції, присвячені вишитій сорочці, проходять не лише в Україні, а й далеко за її межами - у країнах Європи, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Австралії... 

    З такої нагоди в центральній бібліотеці ім.Ю. Словацького створений інформаційний куточок з метою провести просвітницьку роботу, спрямовану на відновлення національної пам’яті, ознайомлення з традиціями створення і носіння вишиванок, сучасними тенденціями в їх оздобленні тощо. Усіх хто цікавиться вишивкою, рукоділля може ознайомитись з літературою завітавши до книгозбірні після завершення карантину.

                                        Цей день в історії України...

18 травня, Україна вшановує пам'ять жертв депортації кримських татар та відзначає День боротьби за права кримськотатарського народу.

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3-й годині ночі й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня). Офіційною підставою для цього злочину стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859-сс "Про кримських татар" від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами.

Тоді був здійснений акт геноциду та етноциду, про що свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності. За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії) було депортовано 183 144 кримських татар; за татарськими джерелами – понад 400 тисяч, з яких упродовж першого півтора року померло близько 46% депортованих людей.

У каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від кількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, продукти, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася і була конфіскована "державою". Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу , а ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну.

Після депортації були знищені і культурні та історичні пам'ятки, заміна історичних назв місцевостей новими на зразок "Совєтский", "Первомайск", "Красногвардейск" тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилося майже в 10 разів.

Сталінська політика щодо кримських татар, на жаль, не була чимось новим. Як відомо, захоплення 1783 року Криму Росією призвело до великого занепаду культурного життя на півострові: по-варварському було спалено багато давніх рукописів, зруйновано чимало архітектурних пам'яток. Саме тоді розпочалося перше заселення Криму росіянами, чужоземними колоністами, міцніла брутальна русифікаторська політика.

Після переведення Криму до складу УРСР (1954) у 1956 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на батьківщину до Криму.

Повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 1980-х років. Здавалося, що нарешті, попри побутові труднощі, настав мир і можна спокійно і вільно жити на рідній землі. Однак кримська земля знову стала об'єктом зазіхань з боку Москви, а кримські татари після анексії Росією півострова у 2014 році зазнали і зазнають тепер нечуваних із часів Сталіна репресій. Це постійні обшуки і арешти. Як відомо, нині в окупованому Криму внаслідок політичного й релігійного переслідування позбавлені волі майже 90 осіб, понад 60 з яких кримські татари.

                                Ми  пізнаємо  Європу

     Цьогоріч 16 травня ми святкуємо День Європи в Україні. День Європи зародився ще 9 травня 1950 року в Парижі. Саме того дня міністр закордонних справ Франції Робер Шуман закликав Францію , Німеччину та інші європейські країни обєднати їхні вугільну та сталеливарну галузі  промисловості, що становили основу нарощування військової техніки, в нову наднаціональну модель життя. У 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані вирішили увічнити день проголошення Декларації Шумана та постановили щорічно відзначати  День Європи. У Брюсселі, де перебувають керівні органи ЄС, а також у країнах учасницях  ЄС , щорічно цього дня проходять урочисті заходи. Головна їх мета-дати можливість кожному мешканцю великого континенту відчути себе у "Європейському домі" вільним і захищеним, незалежно від його громадянства і національної принадлежності.

    В Україні прийняли свою дату святкування , щоб не накладати і не асоціювати з Днем Перемоги. Так з 2003 року у третю суботу травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента. Україна-єдина держава,яка святкує День Європи не будучи дійсним членом Європейського Союзу. У 2014 році була підписана та ратифікована Угода про асоціацію між Україною та ЄС , а відтак утворилися партнерські відносини між сторонами.Україна сприйняла укладення Угоди,як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції-набуття повноправного членства України в Європейському Союзі. Ми, українці , святкуємо цей день не будучи членами ЄС , бо впевнені , що питання членства в ЄС-питання часу , у нас формується позитивна громадська думка , щодо євроінтеграційного курсу України , ми більше пізнаємо Європу , її культурне надбання.

   У центральній бібліотеці ім.Ю.Словацького розкрито книжково-журнальну виставку приурочену Дню Європи в Україні.

     

У травневі дні ,коли весна буяє різноцвіттям, приходить до нас свято Перемоги, свято «зі сльозами на очах» ...

     Свято Перемоги – особливе свято – величне, вистраждане… Подвиг героїв – переможців у цій жахливій війні непідвладний часу, як й наша щира та безмежна вдячність їм – людям, які виявили нездоланну мужність та незламність духу в боях за рідну землю.

     Велика ціна цієї перемоги – це мільйони загиблих та мільйони поранених,  мільйони зламаних людських життів…

       Ми у вічному боргу перед ветеранами за їхню обірвану війною юність, за  невичерпну силу духу, за прояви незбагненної мужності, свідому самопожертву заради життя на землі.

    Ми щиросердно дякуємо живим ветеранам Другої світової  війни за стійкість, за мужність, пишаємось їх подвигами.

   Події тих страшних днів не повинні згаснути в пам’яті народу, ми вшановуємо світлу пам’ять героїв, які віддали життя, низько схиляємо голови, пам’ять про них назавжди залишиться  в серцях багатьох поколінь, яку нащадки несуть у вічність. Шана та слава Героям !!! Вічна пам’ять загиблим !!! 

   Наші бібліотеки  могутньою силою слова, безмежною силою інформації , доносять до своїх читачів  величний подвиг українського народу у Другій світовій війні.

   Центральна бібліотека ім..Ю.Словацького підготувала для вас,читачі, добірку книг про Другу світову війну, про цей  період історії, що залишив відбиток суму та героїзму на мільйонах людей, з долями та історіями яких ви можете познайомитись на сторінках неймовірно цікавих книг.

Книги про Другу світову війну для дітей та підлітків — це ніби підручник з історії, написаний не датами та мапами, а життями та переживаннями людей. Книга «Україна в огні» – це історія полум'я, що охопило родину Запорожців та всю Україну, змусивши відправитись боронити рідну землю на фронт. “Ми б'ємось за те, чому нема ціни у всьому світі, — за Вкраїну". Кіноповість Олександра Довженка насичена подіями та яскравими описами тогочасних страждань та віроломних подій війни, що випали на долю мешканців села Тополівка.  Поетичність мови та гіркоту сюжету автор поєднав у майстерну розповідь про людську гідність та важкі випробування, яка вже стала класикою для декількох поколінь читачів.

Історичні книги про Другу світову війну неможливо уявити без праці «Спогади про Другу світову війну. У 2-х томах» видатного політика, талановитого історика та оратора Сера Вінстона Черчілля. У книзі автор міркує над маловідомими історичними фактами, характеризує видатних державних діячів тогочасної епохи. Незважаючи на двотомний обсяг, читання не обтяжує, а навпаки, дарує вичерпну інформацію про перебіг трагічної війни та її передвісники, а якісне оформлення та ґрунтовність матеріалу робить книгу ідеальним подарунком для поціновувачів історичних книг!

Згадуючи книги з історії Другої світової, також неможливо оминути «Злет і падіння Третього Райху. Історія нацистської Німеччини». Вільям Ширер досліджує передумови та різні фактори, що вплинули на ідеологічний та політичний успіх Гітлера, його підйом до вершин влади завдяки своїм ораторським і організаторським здібностям та твердій волі, що перетворилась на відверту ненависть до всього світу. Детально автор аналізує процес набуття Гітлером влади, завоювання "лендлізу"  та контекст Єропейських політичних подій тих часів.

Документальні книги про Другу світову — це надзвичайно численні праці, які важко охопити  та навіть порахувати, проте наукові розвідки Макса Гейстінґса «І розверзлося пекло...» — це спроба розповісти та проаналізувати всі фрагменти Другої світової в одному томі. Спогади та карти різних сторін-учасників війни автор поєднав у дивовижно зрозумілий, приголомшливий подробицями військових кампаній твір. Події в  Польщі та вторгнення в Норвегію, Азійський фронт та облога Німеччини. Добре знання військових подій автор поєднав з фрагментами щоденників та спогадів різних сторін, що зливається у довершений твір.

Алексієвич, С. О. «У війни не жіноче обличчя» 

Найвідоміша книга Світлани Алексієвич і одна з найзнаменитіших книг про Другу світову, де війна вперше показана очима жінки. На найстрашнішій війні XX століття жінці довелося стати солдатом. Вона не тільки рятувала, перев'язувала поранених, а й стріляла зі «снайперки», бомбила, підривала мости, ходила в розвідку, «брала язиків».
…Жінка вбивала. Вона вбивала ворога, що обрушився з небаченою жорстокістю на її землю, на її будинок, на її дітей. Це була найбільша жертва, принесена нею на вівтар Перемоги. І безсмертний подвиг, всю глибину якого ми з роками мирного життя осягаємо.
Це перший із п’яти романів циклу «Голоси Утопії», що подарував авторці всесвітню славу та Нобелівську премію 2015 року. Роман перекладений на 20 мов і продається в 19 країнах світу.

Ольга Гнатюк «Відвага і страх»  

-  саме те, чого потребує суспільство у стані перманентної війни з минулим.

Авторка книги - професор Варшавського університету, відомий українолюб. Книгу Ольги Гнатюк «Відвага і страх» було презентовано 10 вересня 2015 року на Форумі видавців у Львові, де вона була названа Книгою року.
Це історичне видання про Львів часів Другої світової війни. Головну увагу зосереджено на поведінці людей, які постали перед загрозою смерті. Однак незвичність оповіді, що спирається на щоденники, спогади, листи і навіть протоколи допитів, полягає не тільки в цьому. Йдеться про долю людей і водночас долю польської, української та єврейської інтелігенції, про складні стосунки між ними, про різні вияви солідарності та ворожості, в основі яких лежали відвага і страх. Читачі у відгуках зазначають, що після прочитання книги лишається відчуття, що сам там побував – ходив тією бруківкою, слухав те радіо, і разом з героями книги переживав біль і страх кривавого молоха війни.

Докія Гуменна «Хрещатий  яр»

«Хрещатий Яр» – твір про життя і настрої Києва 1941-1943 рр. – побачив світ у Нью-Йорку 1956 р. і одразу набув широкого розголосу. Читачів схвилювала щирість і правдивість зображуваних подій, адже сама авторка лишилася в окупованій фашистами столиці, набула гіркого досвіду зіткнення з ворожою системою мислення і діяння, емоційно та реально пережила все те, що згодом стало документальним підґрунтям роману. Поза сумнівом, читацьку аудиторію привабила новизна заявленої тематики, адже Д. Гуменній належить відносна першість у змалюванні воєнного Києва.
«Хрещатий Яр» виділяється з-поміж інших творів про Другу світову війну «своєрідним баченням тих незвичайних подій і настроїв, учинків, спонтанних суджень у найрізноманітніших прошарках суспільства», адже життя звичайних людей в окупації, як тоді казали «при німцях», багато десятиріч залишалося закритою зоною для «материкової» літератури.
Наскрізна тема роману – доля України, спроба відновлення втраченої державності, визначення місця й ролі українського народу між двома тоталітарними системами. 

Улас Самчук «На білому коні»

Цей автобіографічний твір відомого українского прозаїка, що охоплює період Другої світової війни, вперше виданий на теренах України. Раніше «На білому коні. На коні вороному» видавався ще за життя письменника в Канаді. Ця книга – одне з небагатьох свідчень того, наскільки важко було представникам української інтелігенції перебувати в умовах окупації.
Улас Самчук, як видно зі споминів, прагнув будь-якою ціною зберегти свою людську і національну гідність і, будучи далеко за кордоном, зумів передати настрої земляків та неповторний менталітет свого краю. Персонажі та події не вигадані. Тут читач знайде багато знайомих імен: Олена Теліга, Євген Маланюк, Олег Ольжич… Книга буде цікавою для українського читача, зокрема істориків, літераторів, для тих, хто не байдужий до питань національно-визвольної боротьби українців.
Улас Самчук - великий письменник, патріот, «буржуазний націоналіст», якого на Нобелівську премію 1980 року висував, проте, чомусь російський емігрантський журнал «Современник», що стояв далеко не на проукраїнських позиціях. Нобелівської премії письменник бездержавного на той час народу не здобув, зате повернувся своєю творчістю в рідну Україну таки на білому коні. Коні переможців.

Андрусяк, М. БратиГрому»

 Перший том з відомої трилогії М. Андрусяка «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів» (остання вийшла у 2008 р.) У художньо-документальній повісті «Брати грому» автор розповідає про звичайних людей, українців, волею долі яким судилося стати легендарними борцями з окупантом, витерпіти тортури в більшовицьких катівнях, пройти безоднями задротованих вмістилищ неволі і залишитися людьми, справжніми українцями, героями без почестей і відзнак, які жили та вмирали за незалежність України. Ця правдива розповідь змушує кожного українця збагнути та усвідомити свій історичний обов’язок перед рідним народом, бо відродження нашої всеукраїнської духовності залежить нині від кожного з нас.
У своєму дослідженні Михайло Андрусяк відкриває сотні імен, прізвищ учасників українського руху Опору, а це нині, в часи нашої незалежності, особливо важливо, бо відходять у вічність вояки УПА, молодше покоління все менше знає про ті героїчно-трагічні події. Скільки болю, трагізму і водночас гордості знаходимо в ось цих рядках: «Ціле життя прожив під чужим прізвищем, у чужих краях. Часто мені снилося рідне покутське село, родичі, друзі-ровесники... Але дорога до них мені, гнаному і безправному, була назавжди заказана…». Упродовж всієї повісті відчувається наявне протистояння і протиборство двох світів — власне українського і другого, ворожого йому, що уособлює радянську тоталітарну систему, а тому він злий, пекельний, протилежний життю…