Божа гора
Гора-останець у Кременецькому районі Тернопільської області. Відділена від Кременецької гряди долиною річки Іква. Розташована поблизу села Великі Бережці, за 10 км на захід від міста Кременець. Цю гору видно з-під Почаєва і з дзвіниці Почаївської лаври. Божа Гора - це частина національного парку «Кременецькі гори» і заповідника Медобори.
У стародавній легенді йдеться, що у 13 столітті на Божій горі об`явилася Богородиця, яка йшла рятувати Почаївський монастир від невірних. Ступила однією ногою тут, на скелю, а другою - на Почаївську гору. І залишилися після цього на камені відбитки Її святих стоп. А з джерела потекла вода з чудодійною лікувальною силою й стали зцілюватися хворі.
За іншою з версій назва її походить від імені вождя племені антів Божа, яке в незапам’ятні часи жило тут або від назви слов’янського племені бужан.
Поверхня гори плоска, схили круті. Складається з білої писальної крейди, покритої зверху неогенними пісками, пісковиками та оолітовими вапняками. Вкрита лісом (граб, береза, дуб, сосна) та багатою трав'яною рослинністю, з яких понад 280 видів рідкісні - мінуарція побільшена, ломиніс прямий, дзвоники чоловічі та інші.
Під вершиною є джерело, здавна біля нього була капличка, нині споруджено церкву.
У ІХ-Х ст Божа гора була місцем подвижництва численних монахів.
Уперше про Божу гору згадується у XVI ст. Так, у 1555 р. власник частини села Бережці Іван Бережецький скаржився на купців. Вони не хотіли сплачувати мито, об’їжджаючи Бережці поза Божою горою. Уже у 1600 р. Божа гора - межа володінь Анни Гойської , відомої покровительки Почаївського монастиря, та князів Бережецьких - далеких родичів не кого іншого як династії Ягеллонів. Після смерті Гойської Бережці цілковито перейшли до панів Бережецьких. Вони у XVI ст. втратили свій князівський титул. Саме у той час розбудовою та відновленням довколишніх монастирів заопікувався новий ігумен Почаївського монастиря Іов Желізо, який відновив печерний храм на горі і сам неодноразово молився в ньому.
У стародавній легенді йдеться, що у 13 столітті на Божій горі об`явилася Богородиця, яка йшла рятувати Почаївський монастир від невірних. Ступила однією ногою тут, на скелю, а другою - на Почаївську гору. І залишилися після цього на камені відбитки Її святих стоп. А з джерела потекла вода з чудодійною лікувальною силою й стали зцілюватися хворі.
За іншою з версій назва її походить від імені вождя племені антів Божа, яке в незапам’ятні часи жило тут або від назви слов’янського племені бужан.
Поверхня гори плоска, схили круті. Складається з білої писальної крейди, покритої зверху неогенними пісками, пісковиками та оолітовими вапняками. Вкрита лісом (граб, береза, дуб, сосна) та багатою трав'яною рослинністю, з яких понад 280 видів рідкісні - мінуарція побільшена, ломиніс прямий, дзвоники чоловічі та інші.
Під вершиною є джерело, здавна біля нього була капличка, нині споруджено церкву.
У ІХ-Х ст Божа гора була місцем подвижництва численних монахів.
Уперше про Божу гору згадується у XVI ст. Так, у 1555 р. власник частини села Бережці Іван Бережецький скаржився на купців. Вони не хотіли сплачувати мито, об’їжджаючи Бережці поза Божою горою. Уже у 1600 р. Божа гора - межа володінь Анни Гойської , відомої покровительки Почаївського монастиря, та князів Бережецьких - далеких родичів не кого іншого як династії Ягеллонів. Після смерті Гойської Бережці цілковито перейшли до панів Бережецьких. Вони у XVI ст. втратили свій князівський титул. Саме у той час розбудовою та відновленням довколишніх монастирів заопікувався новий ігумен Почаївського монастиря Іов Желізо, який відновив печерний храм на горі і сам неодноразово молився в ньому.
Немає коментарів:
Дописати коментар