понеділок, 25 січня 2021 р.

 

України вірний син 

(до 130-річчя від дня народження 

П. Г. Тичини)

Він був людиною універсального таланту - гарно малював, грав на багатьох
музичних інструментах, був чудовим диригентом і записувачем народних
пісень, сам складав музику. Та найбільшої слави він зажив як поет.
С. Тельнюк

27 січня 2021 року виповнюється 125 років від дня народження українського поета, перекладача, публіциста, громадського діяча Павла Григоровича Тичини.
П. Г. Тичина народився 27 січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив він зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета був сільським дяком.
Сім'я була багатодітна. Усі діти Григорія Тичини, як діти священнослужителя, одержали серйозне релігійне і музичне виховання. Цьому сприяла й атмосфера в сім'ї, адже у вільний час батько майбутнього поета займався музикуванням, а мати й усі діти гарно співали. Павло мав абсолютний слух і хист до малювання.
У 1900-1907 рр. Павло навчається в Чернігівському духовному училищі, в 1907-1913 - в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працює в газеті «Рада». На цей час припадає його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками.
Як поет П. Г. Тичина починає у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Великий вплив на молодого літератора мали твори Михайла Коцюбинського і Максима Горького.
Перші друковані твори молодого поета з'явилися у 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін.
У 1913 р., навчаючись у Київському комерційному інституті, працює завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада». У 1913-1914 рр. працює редактором журналу «Світло». Протягом цього часу він публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє». Після закриття журналу молодий письменник працює в Чернігівському статистичному бюро. Восени 1916 р. повертається до Києва, працює помічником хормейстера в театрі М. Садовського, знайомиться з Л. Курбасом, композитором К. Стеценком.
Перша збірка поезій «Сонячні кларнети» стала етапною подією в історії української літератури. Глибоке відчуття природи, властиве поетові з дитинства, починає набувати своєрідних космічних вимірів - можливо, під впливом літератури модернізму.
Ця книга одразу поставила 27-літнього поета поруч із першорядними митцями українського відродження. Тичину було названо глибоко національним поетом, а його поезія стала виразником душі українського народу. Збірка була сповнена сподіваннями, пов'язаними з революцією, що мала принести нове щасливе життя.
Збірка «Сонячні кларнети» завершувалася невеликою поемою «Золотий гомін» (1917), яка є гімном весняному сонцю, силі буття. Ключовою в поемі «Золотий гомін» є проблема національного відродження українського народу.
Наступна книга віршів Павла Тичини - «Плуг» (1920). Одночасно з «Плугом» вийшов цикл віршів у прозі «Замість сонетів і октав», який був написаний у 1918 р. Помітне місце в творчості Павла Тичини займає вірш «Пам'яті тридцяти», вперше опублікований у газеті «Нова Рада» в березні 1918 р. Цей твір присвячено пам'яті загиблих під Крутами київських студентів, які були поховані на Аскольдовій могилі.
В 1920 році Павло Григорович подорожує із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організовує хор (з 1921 р. - капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступає до 1923 р.
У 1923 р. П. Г. Тичина переїздить до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут він працює в журналі «Червоний шлях», багато пише, вивчає вірменську, починає оволодівати грузинською і тюркськими мовами, стає діячем заснованої в українській столиці Асоціації сходознавства, входить до заснованої 1923 року Спілки пролетарських письменників України «Гарт». Формально позапартійного тоді письменника обирають членом Харківської міськради.
У 1924 р. виходить збірка поезій П. Тичини - «Вітер з України».
Павло Тичина в 1926 р. бере активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури) з М. Г. Хвильовим на чолі, куди увійшли й колишні члени «Гарту». З 1929 року - дійсний член Академії наук Української РСР.
У роки сталінських репресій, коли було знищено три чверті українських письменників, почався трагічний спад у творчості П. Г. Тичини. Переломною в творчості поета вважається збірка «Чернігів» (1931), яка означала його перехід в число «офіціозних» авторів. Саме на цій збірці виявився руйнівний вплив тоталітарної системи, який перетворив поета на слугу системи.
Збірки «Чернігів» (1931), «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь і ніжність» (1941) написані у формі гасел, які з часом втратили свою актуальність.
В 1940-1943 рр. Тичина очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. – член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. У 1943-1948 рр. - міністр освіти УРСР.
У роки Великої Вітчизняної війни П. Тичина перебуває в евакуації в Уфі. У 1942-1943 рр. виходять його збірки віршів «Перемагать і жить», «День настане», поема «Похорон друга», книга публіцистики «Творча сила народу», видана одночасно трьома мовами - російською, башкирською й українською.
Визначним твором цього періоду стала поема «Похорон друга» (1942). Це величний реквієм воїнам, загиблим у боях за батьківщину. У ній органічно злилися особисте горе від втрати близького друга Ярослава і трагедія осиротілих дітей, матерів, дружин.
Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми - свідомість людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні.
З 1953 по 1959 рр. Павло Тичина - голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей ВР УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей. Він - лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). У 1967 р. отримав звання Героя Соціалістичної Праці.
Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 р. в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

ТВОРИ ПИСЬМЕННИКА:

Музичність заполонила все його світосприймання, і саме слово зробилося для поета не стільки способом висловлення тих чи інших думок і почуттів, скільки шляхом до виявлення звуку, який сам по собі народжує думки і почуття. З духу музики зародилася ця лірика
 В. Стус

Тичина, П.Г. Вибрані твори [Текст] : у 2 – х томах Т.1. Вірші. Поеми. – К.: «Укр.енциклопедія». – К: ім. М.П.Бажана, 2011. – 608с.

Тичина, П. Г. Добридень тобі, Україно моя! [Текст] : вірші / П. Г. Тичина. – К. : Веселка, 1989. – 37 с.

Тичина, П.Г. Дударик [Текст]: Казки / П.Г. Тичина. – К.: Веселка, 1981. – 88с.

Тичина, П.Г. Золотий гомін [Текст]: Вибрані твори / П.Г. Тичина. – К.: Криниця, 2008. – 608с.

Тичина, П.Г. Із щоденникових записів [Текст] / П.Г. Тичина. – К.: Рад.письменник, 1981. – 430с.

Тичина, П.Г. Йде весна [Текст]: Вірші / П.Г. Тичина. – К.: Веселка, 1983. – 12с.

Тичина, П.Г. Лісові дзвіночки [Текст] / П.Г. Тичина. – К.: Веселка, 1982. – 28с.

Тичина, П.Г. Не бував ти у наших краях! [Текст]: Вибрані твори / П.Г. Тичина. – К.: Знання, 2019. – 255с.

Тичина, П.Г. Подорож з капелою К.Г.Стеценка [Текст] / П.Г.Тичина. – К.: Рад.письменник, 1982. – 261с.

Тичина, П.Г. Твори [Текст] / П.Г.Тичина. – К.: Молодь, 1990. – 288с.

Тичина, П.Г. Цвіт в моєму серці [Текст]: Вірші та поеми / П.Г.Тичина. – К.: Веселка, 1986. – 142с.

Тичина, П.Г. Чуття єдиної родини [Текст] / П.Г. Тичина. – К.: Дніпро, 1987 – 126с.

Немає коментарів:

Дописати коментар