Добірку нових поетичних творів знову дарує нам Павло Старух

Більш детальна інформація про молодого поета та його твори на нашій сторінці "Наші молоді таланти"

Запах ночі

І навіть темрява наповнена тобою,
Розлився дощ із келихом вина.
Хай буде ніч відвертою, палкою,
Аби від пристрасті подряпалась спина

Аби схибнувся той прийдешній ранок
І збожеволів на хвилину день.
Хай буде ніч такою наостанок,
Щоб феромони сипались з кишень.

Щоб місто пахло ароматом ночі,
Щоб загубились серед міста ми,
Ти стала ангелом, я хочу –
Сховатися від світу за крильми.

Ти стала дивом, особливим ранком,
Мені і досі пахне наша ніч.
Я пам’ятатиму навіки, до останку –
Вечірній шарм оголених узбіч.

І дотик губ залишиться навіки,
Його не змити сильною грозою.
Я відчував себе щасливим чоловіком,
І ти розлилася, по крапельках, рікою.

Може, справді, ще все складеться:
Двоє діток і затишний дім. 
Я тобі не збудую фортецю, 
Але буду щитом твоїм.

Може, в дурня масштабні плани
Із мізерним розвитком дій?
Раптом, з часом промовиш: «Коханий,
Йди додому, будь ласка, мерщій!»

Нас зігріє тепло від каміна
Та в будинку дитячий сміх.
Наші фото з тобою на стінах
Я б від променів сонця беріг…

Боюсь тобі заглянути у вічі

Боюсь тобі заглянути у вічі,
В собі зірвати знову буревій.
Пронизаний цим страхом чоловічим, 
Хоч розумію, що не твій.

Ще між нами чимало не сказано.
Під ногами уламки слів.
Я тепер вже тобою не зв’язаний,
А раніше цього хотів.

Не моїми руками зігріта –
Ти від нього візьмеш тепло.
Десь в тобі майоріло літо,
Але надто коротким було…

Кава з корицею

Мені так тебе хочеться випити,
Смакувати із кожним ковтком,
Та з цієї чашки надбитої –
Обпечуся хіба кип’ятком.

Дозволяєш тебе без солоду? –
Зовсім інший без нього смак.
Ти зігрій мене, каво, в холоді,
Тільки плавно, поволі, отак…

Ти ж мені не даси заснути,
Як не проти – я вип’ю всю.
Ти, здається, напій розкутий,
В білій чашці чи в стилі «Ню».

Мене збуджує твій аромат,
Не вважаю це таємницею:
Серед різних гарячих горнят –
Я обрав тебе, каво з корицею.

Серед безладу, серед речей

Сірий фон – оцей безлад в кімнаті,
Бо виблискуєш сонцем ти.
Що там речі, є долі зім’яті –
Їх не важко по місту знайти.

І прання зачекає, із брудом,
Скільки поглядів – хай йому грець.
Ми з тобою ніколи не будем
Чистоту плямувати сердець.

Зубна паста до крайнощів біла? –
От би совість таку для людей.
Ти в квартирі сьогодні блистіла –
Серед безладу, серед речей.

Відблиски на стіні

Не злякає і прірва кинута.
Де б не були твої сліди,
За тобою готовий поринути.
Біля мене лиш просто йди.

Мені байдуже, хто що скаже:
Чи осудить нас хтось, чи ні.
В мене тисячі нових вражень –
Ніби відблисків на стіні.

В мене щастя з грудей вистрибує,
І хлюпоче воно весь час,
А раніше дрібною рибою
Виглядало один лиш раз.

Хай минуле таким залишиться –
Вже не зміниш його тепер.
Ще про нас романи напишуться
І загасне в куточку торшер.

Оголена доля

Її знали всі бабці з під’їзду,
І консьєрж її добре знав,
Та звивала розпусниця гнізда
Без всілякого сорому й прав.

І на чорній короткій спідниці
Залишався від гідності слід.
Йшла додому сп’яніла блудниця…
Вже, здавалось, розбестила світ.

Її губи блистіли гріхами,
Очі тільки дивилися вбік.
Вона сім’ї руйнує роками –
Аж від сліз утворився потік.

Не торгує вона надіями
(Жриці вночі не сплять!).
Хтось її називає повією,
А хтось каже на неї…

Сигареті

Я від тебе таки залежний –
Не відчепишся, хвойдо, ніяк,
Бо не має в характерні стержня
І без тебе, все якось не так.

Якось тягнеться час по дурному,
Чи повільно іде, чи спішить?
Ми гонили з тобою втому
І про втому забували на мить.

Ти ходила по інших руках,Як дешева, дешева повія.
Відчував я тебе на губах –
На губах ти моїх зітліла.

Ти ходила зі мною, була –
В лабіринтах моєї кишені.
На плечах ти лежала стола,
Я хапав тебе жадібно в жменю.

Разом з димом витали думки,
Я писав ті прокурені вірші,
Забирайся, збирай вже сумки,
Може ми не побачимось більше.