"Ми з тобою однієї крові..." (до 155-річчя від дня народження Д. Р. Кіплінга)

           

          ІНФОРМАЦІЙНИЙ БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

(1865-1936)

У мене є вірних шість слуг. Я їм зобов'язаний усім. Їх імена: Хто? Чому? Коли? Що? Де? і Як?

Джозеф Редьярд Кіплінг

          Англійський письменник Джозеф Редьярд Кіплінг народився 30 грудня 1865 року в Бомбеї (Індія).

          Ім'я Редьярд отримав, як вважають, на честь англійського озера Редьярд, де познайомилися батьки. Ранні роки були дуже щасливими для майбутнього письменника. У віці 5 років його разом з сестрою відправляють на навчання до Англії. Протягом 6 років Кіплінг жив у приватному пансіоні.

          В 1878 році Кіплінг вступив до військової школи. Оскільки він не проявив особливої тяги до навчання й не зміг заслужити собі стипендію, у 1882 році йому довелося повернутися в Індію, і почати працювати в місцевій газеті.

    У вільний час він пише короткі оповідання і вірші, які потім публікуються в газеті поряд з репортажами. Робота репортера допомагає йому краще зрозуміти різні сторони колоніального життя країни.

         У середині 80-х років Кіплінг подорожує по Азії і США в якості кореспондента аллахабадської газети «Піонер», з якою він уклав контракт на написання подорожніх нарисів. Популярність його творів стрімко збільшується, в 1888 і 1889 роках видаються 6 книжок з його розповідями, які приносять йому визнання.

           У 1889 році Редьярд подорожує по Англії, потім відвідує Бірму, Китай, Японію. Перетнувши Атлантичний океан, він влаштовується в Лондоні. Його починають називати літературним спадкоємцем Чарлза Діккенса.

        У 1890 році виходить перша новела Кіплінга «Світло згасло». Найбільш відомими віршами того часу стають «Балада про Схід і Захід», а також «Остання пісня Чесного Томаса».

            У Лондоні Кіплінг одружується. Але незабаром через матеріальні проблеми переїжджає до родичів дружини у США. Саме там Д. Р. Кіплінг написав свої найвідоміші твори для дітей: «Книга джунглів» (перша і друга книги). Публікує також віршовані збірки «Сім морів» і «Білі тези». Незабаром у подружжя народжуються діти: Джозефіна і Елсі.

            У 1896 році подружжя Кіплінгів повертається до Англії. У 1897 році виходить повість «Відважні мореплавці».

       У 1899 році від запалення легенів помирає старша дочка письменника, Джозефіна, що стало для нього величезним ударом.

         У 1899 році письменник проводить кілька місяців у Південній Африці. У 1901 році виходить роман «Кім», який вважається одним з найкращих романів письменника. В Африці він починає підбирати матеріал для нової дитячої книги, яка виходить в 1902 році під назвою «Казки просто так».

        У цьому ж році Кіплінг купує заміський будинок в графстві Сассекс (Англія), де залишається до кінця життя. Тут він пише свої знамениті книги «Пак з Горбів» і «Нагороди і феї» - казки Старої Англії, об'єднані оповідачем - ельфом Паком, узятим з п'єс Шекспіра. Одночасно з літературною діяльністю, Кіплінг починає активну політичну діяльність. Він пише про загрозу війни з Німеччиною, виступає на підтримку консерваторів і проти фемінізму.

        Перше десятиліття 20-го століття принесло Кіплінґові велику популярність. В 1907 році він отримав Нобелівську премію з літератури. В 1910 році Кіплінг написав знаменитий вірш «Якщо…».

        Літературна діяльність стає все менш насиченою. Ще одним ударом для письменника стала загибель сина Джона на Першій світовій війні (1915). Реакцією на цю трагедію стала участь Кіплінґа в роботі комісії догляду за могилами невідомих солдат.Саме ним була обрана біблійна фраза «Їх імена будуть жити вічно» на обелісках пам'яті.

        У 1922 році, під час поїздки по Франції, він знайомиться з англійським королем Георгом V, з яким зав'язується велика дружба.

        Кіплінг продовжує писати до початку 1930-х років,  але найвідомішими так і залишилися його твори кінця 19 століття. З 1915 року письменник страждає від гастриту, який згодом виявляється виразкою. Помер Редьярд Кіплінг від черепно-мозкового крововиливу 18 січня 1936 року в Лондоні. Похований у Куточку поетів у Вестмінстерському абатстві.

Запропоновану літературу можна знайти у фондах центральної бібліотеки ім.Ю.Словацького:

Киплинг Р. Восток есть Восток: Расказь; Путевье заметки [Текст]; Стихи / Р.Кіплінг. – М.: Худож.лит.,1991. – 462ст.

Кіплінг Р. Звідки в Кита така горлянка [Текст]: Казка / Р.Кіплінг. – Х.: Ранок. 2002. – 8с.

Киплинг Р. Ким [Текст]: Роман / Р. Киплинг. – М.: Вьсшая школа, 1990. – 287с.

Киплинг Р. Книги джунглей [Текст]: Сказки, рассказь / Р.Киплинг. – Санкт – Петербург: Северо – Запад, 1992с. – 480с.

Кіплінг Р. Місто снів [Текст] / Р.Кіплінг. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2018. – 128с.

Кіплінг Р. Мауглі [Текст] / Р.Кіплінг. – Х.: Торнадо. 2003. – 239с.

Кіплінг Р. Мауглі; Як і чому [Текст]: Оповідання та казки / Р. Кіплінг. – К.: Веселка, 1979. – 271с.

Кіплінг Р. Місто страшної ночі [Текст] : Новели / Р. Кіплінг. – К.: Дніпро, 1979. – 248с.

Киплинг Р. От моря до моря [Текст] / Р.Киплинг. – М.: Мьсли, 1983. – 239с.

Киплинг Р. Рассказь; Стихотворения [Текст] / Р.Киплинг. – Л.: Худож.лит., 1989. – 368с.

Кіплінг Р. Ріккі – Тіккі – Таві та інші казки [Текст] / Р.Кіплінг. – Харків: Віват, 2016. – 64с.

Киплинг Р. Свет погас. Сборник [Текст] / Р.Киплинг. – Х.: Книжковий Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2007. – 320с.

Кіплінг Р. Такі самі оповідки [Текст] / Р. Кіплінг. – К.: Темпора, 2012. – 272с.

Кіплінг Р. Чому в Носорога така шкура [Текст]: Казка / Р. Кіплінг. – Х.: Ранок, 2002. – 8с.

Кіплінг Р. Як написали найпершого листа [Текст] / Р.Кіплінг. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2019. – 24с.

Кіплінг Р. Як виглядали абетку [Текст] / Р.Кіплінг. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2018. – 25с.

Кіплінг Р. Як з’явилися панцерники [Текст]: Казка / Р.Кіплінг. – Х.: Ранок, 2002. – 8с.

Кіплінг Р. Як і чому [Текст] Казки / Р.Кіплінг. – К.: Веселка, 1984. – 128с.

Джейн Остін: 245 років слави

    Джейн Остін народилася 16 грудня 1775 грудня в сім’ї священика англіканської церкви в Стевентоні, Гемпшир. Джейн мала шість братів і сестру Касандру, яка була її найближчою подругою все життя. Освіту письменниця отримала переважно вдома. Перші 25 років Джейн провела в Стівентоні, в будинку її батька. Тут були написані її перші романи: «Гордість і упередження», «Розум і почуття», «Нортенгерское абатство», хоча вони і не були опубліковані дуже довгий час. У 1802 році родина переїхала в місто Бат, а в 1809 в містечко Чаутон. Живучи в Чаутоні, Джейн почала публікувати свої твори. Вона не вийшла заміж, хоча й отримувала пропозицію принаймні один раз. Писала Джейн майже все життя, та публікуватися почала лише після того, як їй виповнилося 35. Її романи — результат тривалої роботи. Кілька з них були опубліковані посмертно, кілька залишилися незавершеними, оскільки письменниця захворіла й померла доволі рано. Романами, опублікованими під час життя Джейн Остін, були « Розум і почуття» (1811), «Гордість і упередження» (1813), «Менсфілд парк» (1814) і «Емма» (1816). Роман «Доводи розуму» був випущений в 1818 разом з Нортенгерском абатством. Ім’я письменниці не з’явилося ні на одній з назв її книг, і хоча її власні друзі знали про її авторство, вона майже не отримала суспільного визнання за час свого життя. Героїні творів Остін — сучасні їй панянки із верстви не дуже заможних дворянських родин, а головна тема творчості письменниці — мораль англійського суспільства ранньої індустріальної епохи. Письменниця померла 18 липня 1817 в Вінчестері, куди поїхала лікуватися від хвороби Аддісона. Перед смертю вона не встигла закінчити свій останній роман «Сендітон». Похована в Вінчестерському соборі.

 

Література, яка знаходиться в центральній 

бібліотеці ім.Ю.Словацького

Остен Джейн. Собрание сочинений в 3 - х т. Т. I. Чувство чувствительность;Гордость и предубеждение [Текст] : Романи / Дж. Остен. - М.: Худож.лит., 1988. - 750с

Події книги «Гордість і упередження» Джейн Остін розгортаються у старій добрій Англії на межі 18-19 століть з її манірністю, забобонами і складною системою соціальних відносин, де дівчині без приданого марно на щось розраховувати. У сімействі Беннетів підросли 5 дочок, жодна з яких не отримає ні спадщини, ні приданого. І при цьому їх треба видати заміж... Тема стара, як світ, але обіграна з традиційним англійським гумором, що надає сюжету особливого шарму і колориту

  Остен Джейн. Собрание сочинений в 3 - х т. Т. 2. Нортенгерское аббатство; Мєнсфилд - парк [Текст]: Романи  / Дж. Остен. - М.: Худож.лит., 1988. - 670с.

Роман "Менсфілд-парк" належить до зрілого періоду творчості знаменитої англійської письменниці Джейн Остін, автора таких витончених і іскрометних романів, як "Гордість і попередження", "Доводи розуму", "Емма", "Нортенгерское абатство". У ньому з блиском проявилися майстерність художньої образотворчості Остін і її приголомшлива іронія. У маєтку "Менсфілд-парк", куди беруть на виховання Фанні Прайс, панує загальне незгоду і нерозуміння. Користь і егоїзм рухає тут вчинками людей. Однак завдяки доброті, безкорисливості і стійкості Фанні вдається подолати всі обставини, страждання допомагають їй знайти саму себе і знайти своє

 щастя.

Остен Джейн. Собрание сочинений в 3 - х т. Т. 3. Зима; Доводь рассудка [Текст]: Романи  / Дж. Остен. - М.: Худож.лит., 1989. - 669с.

Енн Елліот, дочка заможного сера Уолтера, була красива і розумна. Вона могла б пізнати щастя в шлюбі з благородним лейтенантом Фредеріком Вентворт. З ним її пов'язувало глибоке і сильне почуття. Але лейтенант був бідний, і дівчина поступилася розсудливим доводам сім'ї і відмовила йому. Минуло вісім років, але серце Енн зберігало світлу любов до Фредеріку. Кожен день вона згадувала прекрасні риси обличчя, його слова ... І ось через стільки років Енн і Вентворт зустрічаються знову. Фредерік змінився, став капітаном і заможною людиною. Зберіг він у своєму серці любов до Енн? Або почуття назавжди залишилися в минулому? …

Остен Джейн. Емма [Текст]: Роман / Дж.Остен. - Х.: Факт, 2013. - 447с.

Історія, розказана в романі «Емма», досить нетипова: героїня не бідна, у неї є все - хороший будинок, люблячий батько, немає тільки чоловіка. Але вона і не поспішає заміж. Емма вважає за краще влаштовувати долі своїх приятельок, але часом потрапляє в халепу. Займаючись чужим особистим життям, дівчина ледь не прогледіла власне щастя...

Остен Дж. Нортенгерське аватетво [Текст] : Роман / Дж.Остен. - Х.: Фоліо, 2009. - 255с.

Героїня роману «Нортенґерське абатство» Кетрін Морланд приїздить у Бат, на модний курорт, де саме і відбуваються головні події, що визначають її долю. Кетрін стає об’єктом боротьби двох родин – Торпів і Тілні. Конфлікт претендентів на її руку і серце розвіяв мрії дівчини про романтичного героя. Вона не вірить в удавані почуття Джона Торпа, їй більше до вподоби благородство та порядність Генрі Тілні. І вона не помилилася – в скрутну хвилину він підтвердив слушність її вибору.

Остен Джейн. Гордость и гординя [Текст]: Роман / Джейн Остен. - К.: ЗАО "Комсомольская правда - Україна" 2007. - 320с.

На балу зарозумілий аристократ Дарсі зустрів провінційну дівчину Елізабет. Вона не схожа ні на одну з тих дівчат, які натовпами вилися навколо нього. Дарсі покірний неабияким розумом провінціалки. Елізабет полонить благородного джентльмена. Вони з різних світів. Це лякає і злить Дарсі. Як дочка небагатого поміщика могла закохати в себе аристократа? Чоловік не може змириться, що всією душею прив'язався до тієї, чиє становище в суспільстві набагато нижче його статусу і вважає за краще приховувати свої почуття. Але невже дурні забобони можуть встати на шляху всеперемагаючої любові?

 МОЇ ПРАВА - МОЯ ФОРТЕЦЯ!!!

    10 грудня- Міжнародний день прав людини.

    Це свято було засноване 4 грудня 1950 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН. Двома роками раніше ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини, яка стала першим міжнародним документом, в якому були чітко сформульовані положення про права людини.

    У центральній бібліотеці ім.Ю.Словацького розгорнутий інформаційний стенд «ПРАВА ЛЮДИНИ – ГАРАНТІЯ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА», який допоможе розібратися і орієнтуватися у багатоманітному світі правових відносин та не розгубитися у складних ситуаціях, що можуть виникнути у житті.

    Отже, всі люди мають певні права, які гарантовані Конституцією і захищаються державою. Їх потрібно знати й реалізовувати, але пам'ятати, що поводитись слід так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини.

 

 

 Українська стародавня кухня : рецепти наших бабусь

Сьогодні знайомимо вас зі стравами стародавньої української кухні , які підібрала для нас  бібліотекар села Плоске Алла Моронжук , а з нею в свою чергу поділилась найстарша господиня села - пані Ольга Варфоломіївна Саган. Отже:

Ляк - це пісна страва, яка готувалась в піст , а частіше на Святу вечерю - 6 січня. Варився узвар на картоплі. Коли картопля ,звариться її товкли товкачкою на пюре і далі продовжували варити, додавши оселедець великими шматочками. Поки страва варилась, підготовляли зажарку з цибулі та моркви на олії. Все з'єднували і підбивали мукою, коли все прокипить,доводили до смаку, додаючи спеції (сіль, перець) і страва-готова.

Пампушки розчинені з цибулею- це дуже смачна страва . Готували їх слідуючим способом: розчиняли  дріжджове тісто (вода,сіль,цукор,олія і доводять розчин до кипіння). Коли розчин вистигне, додавали різану цибульку, дріжджі та борощно, та замішували тісто. Ставили , щоб підійшло і після того смажили на олії на пательні до румяної шкірочки. В макітрі розтирали часник і клали туди пампушки, перемішуючи  з часником. Подавали їх з червоним борщем , або до столу в пісні дні.

Голубці з пшоном та грибами - страва також пісна, а готували її так: відпарювали капусту, на воді варили пшоно до повної готовності. підсмажували на пательні цибулю, моркву та гриби. Пшоно перемішували з піджаркою ,заправляли до смаку з сіллю та перцем. Після того виробляли голубці, складали до чугунного банячка, заливаючи олією з водоюі ставили тушитись у піч, там вони мліли до повної готовності. Коли їх виймали з печі, то запах смакоти стояв на всю вулицю-згадує пані Ольга.

Душенина - одна із страв , яка належить до стародавньої кухні і готували її на Різдво, Паску , престольні празники ,без цієї страви не обходилось жодне весілля чи хрестини. Пані Ольга має аж два рецепти цієї смакоти. Тож на узварі грушок тушкували свинне м'ясо чи телятину. Порізане невеликими шматочками м'ясо тушкувалось до готовності у печі ,приправлялось спеціями та добавлялась тушкована морква. Коли м'ясо було готове, до нього додавали варені груші і підбивали борошном. І знову ставили до печі. Коли цей делікатес ставили на стіл, його з'їдали миттєво. Це один з рецептів, а за другим рецептом брали свинину, різали шматками середньої величини ,обвалювали у борошні і складали до глиняного горщика. Вміст заливали окропом чи сироваткою, або ж сметаною, іноді для цього використовували сирівець, додавали сиру цибулю,моркву,спеції,сіль і тушкували у печі до готовності. Споживали таке м'ясо з різними гарнірами ,щедро поливаючи підливою.

Затірка - це була буденна страва, яка готувалась майже у кожній сім'ї. Заміщувалось тісто, як на вареники,рвалось невеличкими шматочками і кидалось варитись на підсолений окріп , коли рванці були готові, то їх заправляли підсмаженим салом,перцем та сіллю.При подачі на стіл додавали солоний сир, який саме і був ізюминкою цього блюда. Це дуже смачна і ситна їжа.

  "Сьогодні всі квіти для Вас, 

колеги- бібліотекарі!"

   Завітав у Кушлинську книгозбірню місцевий зав. клубом М.Горошко, щоб привітати бібліотекарів з їх професійним святом. 

        Господиня закладу Л. Панчук презентувала колегам й читачам новостворений краєзнавчий куточок. А бібліотекар с.Горинка Л. Роговська зустрічала відвідувачів пізнавальними бесідами- рекламами і бліц- інтерв'ю: "Бібліотека моєї мрії"

 

"Бабин Яр: історія, пам'ять"

     29 вересня відзначається День пам'яті жертв Бабиного Яру. Ба́бин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від Кирилівської вулиці в напрямку вулиці Юрія Іллєнка між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.

    Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У XV—XVII ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба. Саме неподалік Бабиного Яру стоїть найдревніша Кирилівська церква XII ст. Поруч з урочищем розміщувалась велика залізнична товарна станція «Лук'янівка».

Хоча у Бабином Яру поховано велику кількість жертв що були вбиті не під-час Голокосту у роки II Світової війни, однак поза Україною Бабин Яр відомим саме через масові розстріли у 1941—1943 роках євреїв та не-євреїв здійснені німецьким окупаційним командуванням під час Другої світової війни.

    Цього тижня розпочалися, а наступного продовжаться в бібліотеках Кременецької ЦБС заходи, мета яких - зберегти пам'ять про Бибин Яр і передати наступним поколінням, щоб не повторилися помилки минулого.

Усі бажаючі можуть ознайомитися в центральній бібліотеці ім.Ю.Словацького з виставкою літератури і фотоматеріалами «Трагедія Бабиного Яру – трагедія українського народу» присвячені цим трагічним подіям.

Джерела толерантності. Католог виставки [Текст], 2004 – 2006. Видання друге. / К.: Дух і Література, 2009. – 88с., іл..

Дюк, Дєвид. Єврейский вопрос глазами американца : мое исследование сионизм [Текст] / Д.Дюк. – К.: МАУП, 2002. – 360с.

Злочин / Упорядник Петро Кардаш [Текст]. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – 2 – ге вид. – 560с.

Історія України: Універсальний ілюстрований довідник [Текст]. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008, - 576с.

Катастрофа європейського єврейства [Текст] / Відкритий ун – т. Ізраїль, Сохнут – Україна. – К.: Міжнар. Соломонів ун – т: НВП «Вирій», 2001. – 151с.

Кузнецова А. Бабий Яр [Текст] / Анатолий Кузнецов. – К.:  «Саммит – Книга», 2008. – 368с.: ил.

Нариси з історії та культури євреїв України [Текст]. Видання третє. – К.: Дух і Література, 2009. – 440с., іл..

Патриляк, І.К., Боровик, М.А. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду [Текст] / І.К.Патриляк, М.А.Боровик. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2010. – 590с.

Франк А. Щоденник [Текст] / Пер. з нім. – 3 – є вид. – К.: Сфера, 2008. – 282с.

Яан Танья. П’ятдесят питань про антисемізм [Текст] / Я.Танья. Переклад із англ. – К.: Дух і Література, 2009. – 176с.

 

 

           Краєзнавець, історик, літературознавець, поет, редактор, журналіст. Надзвичайно творча особистість та надзвичайно скромна й добра людина, яка  залишила по собі велику науково-пошукову спадщину.

Народився краєзнавець 28 вересня 1936 року в с. Плесківцях, нині Зборівського району на Тернопіллі, у багатодітній селянській родині. Початкову освіту здобув у рідному селі, а далі продовжив навчання в Чернихівській семирічці та Обаринецькій десятирічці.

Після закінчення школи Г. Чернихівський вступив на історичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, де активно займався науковою роботою, брав участь у студентських конференціях. Здобувши освіту, з 1958 року працював учителем історії в Доброводівській та Горинській середніх школах, Кременецькому краєзнавчому музеї. З 1963 по 1969 роки – викладачем історії в Кременецькому педагогічному інституті. Саме тоді зацікавився творчістю М. Драгоманова, що послужило темою для написання дисертації «Вклад М. П. Драгоманова у вивчення історії українського народу», але захистити її він не зміг через заідеологізованість тогочасної науки.

У серпні 1969 року Г. Чернихівський повернувся в Кременецький краєзнавчий музей, пройшов шлях від наукового співробітника, завідувача відділу до провідного науковця.  Він активно зайнявся пошуком матеріалів про стародавню історію Кременеччини.

З ініціативи Гаврила Івановича 1974 року в м. Кременці проведено Республіканську наукову конференцію, приурочену до 400-річчя українського друкарства, у 1988 році – конференцію на честь 300-річчя виходу у світ Кременецької граматики та наукову конференцію до 400-річчя українського друкарства.

Гаврило Іванович був чудовим екскурсоводом, про що свідчать документи, а саме: плани екскурсій по Кременцю, буклет «Туристичними маршрутами Кременця», укладачем якого був Г.Чернихівський, численні світлини.

Проживаючи майже все своє життя у Кременці, він зробив великий внесок  у розвиток місцевого краєзнавства. Із великої кількості документів, які зберігаються в особовому фонді (який знаходиться у обласному архіві), варто відмітити бібліографію історії м. Кременця (рукопис Г.І.Чернихівського), машинописи доповідей та розвідок про історію міста, його історико-архітектурні пам’ятки, книгодрукування на Кременеччині, дослідження про Кременецьке видання «Кобзаря» 1922 року. Ці та багато інших наукових розвідок увійшли у видання, підготовлені Гаврилом Івановичем «Крем’янеччина : історичне та літературне краєзнавство» (1992), «Кременеччина від давнини до сучасності» (1999).

Завдяки плідній пошуково-дослідницькій праці Гаврила Івановича із забуття повернуто десятки імен визначних людей: Уласа Самчука, Оксани Лятуринської, Сергія Даушкова, Юхима Виливчука, Олександра Неприцького-Грановського, громадсько-політичних діячів, учених Романа Бжеського, Бориса Козубського, Юрія Пундика й багатьох інших.

Чимало зробив Гаврило Іванович поверненню імені Олександра Неприцького-Грановського на Батьківщину. У фонді зберігаються  «Хронологія життя та творчості Олександра Неприцького-Грановського» (1994), укладена краєзнавцем, а також праця Гаврила Івановича «Олександр Неприцький-Грановський : життя і творчість» (1996) як своєрідний підсумок дослідження про видатного земляка.  Багато документів зібрано краєзнавцем про життя та творчості Уласа Самчука (1992),  та монографія «Улас Самчук : сторінки біографії ».

Цікавими є праці краєзнавця: «Кременецький краєзнавчий музей : путівник», трьохтомник статтей, есеїв, портретів, рецензій «Портрети пером», та бібліографічні покажчики.

За своє життя краєзнавець видрукував 24 книги, зокрема монографії: «О. Неприцький-Грановський: життя і творчість», «Кременеччина від давнини до сучасності», «Оксана Лятуринська: життя і творчість», «Улас Самчук : сторінки біографії», «Галина Гордасевич», підготував бібліографічні покажчики, книги «Портрети пером». Гаврило Іванович учасник багатьох наукових конференцій як в Україні, так і за кордоном. Двічі побував у США, де вивчав архіви діаспори. Низку статей Г. І. Чернихівського опубліковано в кількох енциклопедичних виданнях.

Гаврило Чернихівський – автор нових експозицій Кременецького краєзнавчого музею, десятьох музеїв на громадських засадах (двом із них присвоєно звання «народний»), зокрема двох літературно-меморіальних музеїв: У. Самчука в с. Тилявці Шумського району та О. Неприцького-Грановського у с. Великих Бережцях Кременецького району.

Гаврило Іванович був членом Національної спілки письменників України, членом редколегій журналу «Тернопіль», Тернопільського енциклопедичного словника, в якому вийшло у світ близько 300 його статей; був членом Всеукраїнського краєзнавчого товариства, товариств «Український історик», Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині, почесний член товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. Він лауреат премій ім. проф. В. Антоновича в галузі краєзнавства і охорони пам’яток історії і культури (1997), братів Богдана і Левка Лепких в галузі літератури і мистецтва (2001-2002), міжнародної премії родини Воляників-Швабінських, Фундації УВУ (Нью-Йорк, 2004).

Написав краєзнавець понад тисячу популярних статей з питань літературо-, крає- та музеєзнавства, які були надруковані різними періодичними виданнями. Проявив себе як автор кількох сотень віршів. Написав музику до 20-и творів на власні слова та на вірші М. Рильського, М. Хоросницької, З. Кучерявої, Л. Тараненко, Є. Плужника, М. Луківа. Олег Герман написав на слова Г. Чернихівського романс «Не дай мене, не відпусти», Василь Сабран – «Пісня про Кременець».

З його ініціативи у Кременці встановлено 33 меморіальні таблиці визначним діячам минувшини, перейменовано 66 вулиць.

У 2004 році Г. І. Чернихівському присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кременець», а у 2007 р. звання «Заслужений працівник культури України».

          19 вересня 2011 року після довгої хвороби Гаврило Іванович помер, похований у Кременці на кладовищі  Калинівка.

          9 квітня 2013 року в Кременці провулок Словацького перейменовано в честь нашого видатного земляка – Гаврила Чернихівського.

Українськастародавня кухня : рецепти наших бабусь

Продовжуємо знайомити Вас з стародавньою українською кухнею нашого регіону ,рецептами наших бабусь. Сьогодні представляємо рецепти стародавніх страв, які нам любязно представила бібліотекар Олена Городицька із села Устечко. Ці страви вона готує і до сьогодні, а навчилась вона їх готувати від своєї свекрухи-мами Лідії Іванівни (колишньої бібліотекарки,сьогодні вже покійної) ,  свого часу Лідію Іванівну навчала майстерності приготування цих старовинних страв її мама- Варвара Волянюк та бабуся Ганна Веренжак. Пощастило і нам скоштувати деякі з цих страв, ними нас пригостила колись Лідія Іванівна. Отже готуємо :

"Штани" В давнину, коли господині випікали хліб у печі, брали для цього житнє борошно, сироватку   (або воду),сіль і закваску (кусочок тіста від попереднього замісу), а як не було , то позичали у сусідів. Звечора готували розчину з сироватки,борошна та закваски, все ретельно перемішували (до густини сметани), підсолювали, накривали рушником і залишали на ніч сходити. Вранці знову все перемішували, додавали борошно і замішували тісто, місили довго, щоб аж тісто відставало від рук.Житній хліб пекли на черені, сажали в піч хліб на лопаті (спеціально зробленій з дерева), посипаній висівками, або застеленій капустяним листям. Невеличкий кусочок тіста лишали до слідуючого разу (закваску). Крім хліба з житнього тіста виробляли так звані "штани". Для цього тісто разкачували у вигляді брусочка близько 50 см. ,(як сьогоднішній багет). Згинали його пополам (щоб мав форму штанів) і легенько зверху надрізали ножем,щоб після випічки легко було поламати на кусочки. Пекли "штани" з самого краю у печі, тому що він випікався скоріше , як буханець хліба і його раніше потрібно було виймати. 

Тим часом готували "Мачанку" для "штанів". Для цього брали 150-200гр. конопляного насіння,піджарювали його на пательні ,воно звичайно потріскувало і виділяло аромат. Потім його висипали в макітру і розтирали макогоном до однорідної маси. Із сала (150-200 гр.) жарили шкварки і також розтерали. Одну головку часнику товкли у ступці, або розтирали у макітрі. Всі інгрідієнти змішували в однорідну масу, додавали сіль до смаку, 100гр. води і 150 гр. олії, все ретельно перемішали. Витягували з печі "штани", ламали на кусочки ,завдяки тому,що були надрізи, це було легко зробити. Кожен кусочок мачали в мачанку і клали в макітру,накривали черепяною мискою і відправляли знову в піч на 20-30 хвилин для розпарювання. Якщо в господині не було сала, або страву готували в піст, то використовували рослинну олію.

В наш час , зазначає пані Олена, конопляне насіння можна придбати в магазині для рибалок, а хліб житній- в продуктовому. Ця страва надзвичайно смакує до червоного борщу.

Ще одна стародавня страва називається "Волок".Ранньою весною ,коли тільки з'являється зелень, готували цю смачну та корисну ,багату на весняні вітаміни страву. Для цього з молодих рослин лободи, щириці та глухої кропиви зривали листочки, приблизно всього мало бути відро зелені. Заливали її окропом та варили 10-15 хвилин. Вариво відкидали на дуршлаг ,щоб стекла вода і розтирали в макітрі (на сьогодні, можна перемолоти на м'ясорубці). Брали 150-200гр. конопляного насіння,підсмажували його на пательні і також розтирали в макітрі, шкварки із сала розтирали дрібно, часник (1 головка) розтирали з сіллю. Змішували все разом і довго розтирали до однорідної маси. Сало можна було замінити олією. Цією масою намащували хліб і споживали в виді бутербродів.

Дуже смачну "Мачанку" готували до картоплі "у мундирах" з гарбузового насіння та з часнику. Для цього брали 100-150 гр. гарбузового насіння, підсушували його на пательні до легкого "рум'янцю", опісля розтирали в макітрі ,додавши дрібку солі. Одну головку чищеного часнику дрібно різали і розтирали в макітрі, додавши варену чи печену одну картоплину. До маси додавали 50-100гр. олії,50 гр. води, розмішували все до однорідної маси, додавши сіль до смаку. Картоплю пекли у чавунному банячку, накривши чистим полотном, але щоб не виходило за край банячка, щоб не загорілось, а зверху кришкою. Пеклась картопля десь приблизно 30-40 хвилин. Готову картоплю мачали в гарбузову , або часникову мачанку і так споживали.

А ще пані Олена навчилась колись від своїх мами та бабусі готувати "Горох-капусту",без цієї страви не обходиться жоден святковий стіл на  Святий вечір, і ще таку страву у селі готують на поминальний  обід. Горох , як зазвичай , намочували звечора , зранку промивали і варили до готовності, додавши сіль,перець, лавровий листочок. Промивали квашену капусту, заливали холодною водою , обовязково додавали 1-2 сирих картоплини і ставили варитись. Капуста вважалась тільки тоді готовою, коли була зварена в ній картопля. Брали одну склянку пшона, замочували в теплій воді на 2-3 год. ,промивали і розтирали в макітрі до однорідної маси. Підсмажували 3-4 ложки борошна до золотистого кольору і остуджували. Одну цибулину підсмажували а ще одну дрібно різали до капусти. Зварену картоплю виймали з капусти, розминали і змішували з тертим пшоном, підсмаженими борошном та цибулею. Якщо страва готувалась не в піст, то додавали до капусти  одну склянку сметани, а в піст - 100гр. води і 100гр. олії і продовжували варити на слабкому вогні 20-30 хв., щоб зварилось пшоно. Додавали до смаку сіль ,перець, лавровий листочок, капуста мала бути  густини сметани. Подавали цю страву до столу в глибокому полумиску ,спочатку накладали капусту, а зверху гіркою викладали горох, поллятий підсмаженою цибулею, або шкварками. 

 

 

         Кременецька земля подарувала світові великого польського поета Юліуша Словацького, тут він народився 4 вересня 1809 року в сім’ї професора поезії і риторики Волинської  Гімназії Евзебіуша Словацького. Поетичну творчість Юліуш розпочав рано. Перші твори з тих, що дійшли до нашого часу, датовані 1825 р.

    У 1826 р. Словацький закінчивши університет у Вільні , переїхав у Кременець, до матері. Тут він активно вивчав англійську мову і читав твори Дж. Н. Г. Байрона в оригіналі. Тоді ж таки Словацький остаточно зрозумів, що літературна творчість — його єдине покликання. Спадщини, яку залишив його батько, вистачало для того, щоби жити і не ходити на службу.

    У 1828 р.були створені перші його поеми і драми – “Гуго”, “Монах”. Ю. Словацький готував опублікувати свої перші твори у Варшаві. Але вибухнуло повстання 1830 р. Поет писав для газет повстанські вірші, виступав за незалежність Польщі. Це принесло йому популярність. Але небезпека поразки повстання змусила залишити Польщу. Він виїхав у Дрезден, а потім з дипломатичною місією в Лондон, згодом до Парижа. Тут у 1831 р. вийшли в світ два перших томи творів поета. Через деякий час він переїхав до Женеви, де плідно працював і створив знамениту романтичну драму “Кордіан” (1834).

    Свій улюблений твір – романтичну трагедію-казку“ Балладина” автор написав у 1834 р. В 1836 р. Ю. Словацький здійснив дворічну подорож на Схід. Він побував у Греції, Єгипті, Палестині, Сірії. Під враженням від мандрів створив велику поему “Подорож із Неаполя до святих місць”. У 1838 р. в горах Лівану створив поему “Ангеллі”. 1840 р. приступає до праці над поемою “Беньовський”, яка за жанром нагадувала “Дон Жуана” Байрона, а також пише “Лілла Венеда” (1840), драму “Фантазії”.

    У 1842 р. Ю. Словацький став членом гуртка “Коло” Тов’янського, намагався створити свою філософсько-містичну систему. В ці роки поет особливо захопився мистецтвом бароко.

    Написав ряд творів на українську тематику: “Пісня козацької дівчини” (1829), драму “Ян Казімеж” (1841), поему “Змій” (1831) та ін.

    Усе своє життя Ю. Словацький був переповнений ідеями активної революційної боротьби. Тому в 1848 р., коли стало відомо про підготовку Краківського повстання, він поспішив у Познань. Знову писав повстанські вірші (“І вийде сто робітників”). Хворий на туберкульоз, 3 квітня 1849 р. поет помер.

    9 червня 1927 р. урна з прахом Юліуша Словацького була доставлена з Парижа до Кракова. Тут у підземеллях Краківського замку – Вавелі його саркофаг стоїть поруч із саркофагом А. Міцкевича.

    Кременець надзвичайно пишається своїм поетом, саме тут одна із вулиць, де народився поет,  названа його іменем, саме тут знаходиться єдиний в світі літературно-меморіальний музей  Словацького, реставрований у 2002 і урочисто відкритий у 2004 році, саме тут щорічно проводиться міжнародний літературно-мистецький форум «Діалог двох культур», в якому беруть участь культурно-громадські діячі України та Польщі, саме тут на старовинному Туницькому кладовищі знайшла свій вічний спочинок мама поета-Соломея Словацька, саме у нашому місті центральна бібліотека носить ім’я великого поета. Тож ми запрощуємо всіх , хто бажає ознайомитись ближче з життям та творчістю Юліуша Словацького завітати в наше місто, в музей-садибу, у нашу бібліотеку.

                                      

                                       Вже минуло літо променисте,

                                      І дзвоник знов до школи кличе нас.

                                     Тут все святково, гарно і врочисто,

                                    В щасливу путь і в добрий час!

                                   Хай буде всім нам день оцей, як свято,

                                   Хай буде щастя в серці у батьків.

                                   Хай дзвонить дзвоник радісний, завзятий,

                                   Хай буде радість вищою від слів.

                                    

Василь Олійник

Кременчани можуть ознайомитись із книгою "Храм Воздвиження Чесного Хреста Господнього в м. Кременці", із серії краєзнавчих матеріалів "Кременеччина: минуле і сьогодення. сторінки пам'яті". том 7.

Рецензія на книжку Валентини Шпак і Василя Олійника. Храм Воздвиження Чесного Хреста Господнього в м. Кременці. – Кременець: Малий видавничий дім, 2020. – 218 с. , дав дійсний член Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка Я.Середницький , м. Львів

Обкладинка видання кременецьких краєзнавців й істориків В. Шпак і В. Олійника ніби випромінює енергетику величності й святості дерев’яної православної волинської церкви. Перше враження не зникає, а навпаки поглиблюється при розгляді наступних сторінок. А вони ілюструють і описують крім Чеснохрестської церкви значно більші, зложені з каменю й багатші зовнішнім декором і внутрішнім убранством православні собори, монастирі, католицькі костели княжого міста Кременця. Міста, яке недаремно називали протягом століть й називають «перлиною Волині».
Помальована у синьо-білі волинські кольори Чеснохрестська церква Православної Церкви України за незмінними канонами древніх зодчих стоїть на пагорбі в центрі Кременця. Її добре видно з близьких вулиць і дальших Кременецьких гір. І недаремне автори стверджують, що вона «нікого не залишає байдужим, захоплює, заворожує, приковує увагу й закликає переступити поріг і помолитися».

Багато сторінок присвячено опису історії Чеснохрестської церкви, яка починається від ХІ століття. Сучасна дерев’яна церква веде свій родовід від 1989 року, коли її відбудували на кошти парафіян за стараннями настоятеля о. Флора Метельського. Ретрофотографії підкреслюють велич споруди. Церква за Божим захистом уціліла влітку 1942 року, коли німецькі окупанти підпалили єврейське гетто в центрі Кременця й вогонь перекинувся на навколишні будинки. Але її існування мало не обірвалося з приходом до Кременця совєцьких «визволителів» у березні 1944 року, які зробили в храмі склад склотари. За незалежної України кременецька громада відновила занедбану церкву. Автори наводять імена й прізвища людей, що здійснили цю святу справу.
Не менш цікавими для широкого кола українських читачів є описи і кольорові фотографії величних православних соборів, монастирів і католицьких костелів, на які багате славне місто Кременець. Описи вдало пов’язані з історією розвитку Української православної Церкви на Волині й Кременці від початку ХХ століття. А творили історію такі видатні особистості, як підполковник Армії УНР і посол до Польського Сейму в кінці 1920-тих років Степан Скрипник – майбутній Патріарх Української автокефальної православної церкви Мстислав, ректор Кременецької православної духовної семінарії протоієрей Петро Табінський, професори семінарії й історики Української церкви Василь Біднов, Михайло Кобрин, Іван Власовський та інші.
Приділена належна увага й грону українських православних священиків, що несли Слово Боже людям у Кременці й Кременецькому повіті у важкі часи польського й німецького панування: отцям В. Скакальському (Іову), О. Бонітенкові, М. Малюжинському, О. Сагайдаківському, І. Собкові, Я. Яхнівському та іншим. Окремі сторінки книжки присвячені національному й церковному відродженню Кременеччини 1990-тих років й вшануванню священиками пам’яті її жителів і повстанців, що загинули від рук совєцьких і німецьких окупантів у 1941-1950 роках. Також, подана інформація про земляків – активістів національного відродження наших днів.

 

 "Маковія- перший Спас,

вже йде літечко від нас"

Духовні поезії й щирі вітання линули з уст гуртківців "Благовісту" ( кер. зав. бібліотекою), адресовані парафіянам й священнику о. Миколі в Божому Храмі Преподобного Іова, що в с. Горинка.