Оголена доля
Її знали всі бабці з під’їзду,
І консьєрж її добре знав,
Та звивала розпусниця гнізда
Без всілякого сорому й прав.
І консьєрж її добре знав,
Та звивала розпусниця гнізда
Без всілякого сорому й прав.
І на чорній короткій спідниці
Залишався від гідності слід.
Йшла додому сп’яніла блудниця…
Вже, здавалось, розбестила світ.
Залишався від гідності слід.
Йшла додому сп’яніла блудниця…
Вже, здавалось, розбестила світ.
Її губи блистіли гріхами,
Очі тільки дивилися вбік.
Вона сім’ї руйнує роками –
Аж від сліз утворився потік.
Очі тільки дивилися вбік.
Вона сім’ї руйнує роками –
Аж від сліз утворився потік.
Не торгує вона надіями
(Жриці вночі не сплять!).
Хтось її називає повією,
А хтось каже на неї…
(Жриці вночі не сплять!).
Хтось її називає повією,
А хтось каже на неї…
Сигареті
Я від тебе таки залежний –
Не відчепишся, хвойдо, ніяк,
Бо не має в характерні стержня
І без тебе, все якось не так.
Не відчепишся, хвойдо, ніяк,
Бо не має в характерні стержня
І без тебе, все якось не так.
Якось тягнеться час по дурному,
Чи повільно іде, чи спішить?
Ми гонили з тобою втому
І про втому забували на мить.
Чи повільно іде, чи спішить?
Ми гонили з тобою втому
І про втому забували на мить.
Ти ходила по інших руках,Як дешева, дешева повія.
Відчував я тебе на губах –
На губах ти моїх зітліла.
Відчував я тебе на губах –
На губах ти моїх зітліла.
Ти ходила зі мною, була –
В лабіринтах моєї кишені.
На плечах ти лежала стола,
Я хапав тебе жадібно в жменю.
В лабіринтах моєї кишені.
На плечах ти лежала стола,
Я хапав тебе жадібно в жменю.
Разом з димом витали думки,
Я писав ті прокурені вірші,
Забирайся, збирай вже сумки,
Може ми не побачимось більше.
Я писав ті прокурені вірші,
Забирайся, збирай вже сумки,
Може ми не побачимось більше.
Сьогодні знайомимо Вас з одним із талановитих молодих людей нашого міста - Павлом Старухом. Народився Павло у 1996 році у м. Кременець. Тут пройшло його дитинство, тут прийшла до нього юність золота. Тут він проживає і сьогодні, навчається у Кременецькій педагогічній академії на філологічному факультеті і , приймає активну участь у житті академії, є незмінним учасником театру "Пілігрім", малює чудові картини і звичайно творить вірші. З під пера цього молодого і талановитого хлопця народжуються неперевершені шедеври, які хвилюють душу, надихають на роздуми ,роздуми,роздуми...
Будь моєю завжди спокусою,
Океаном з палких бажань
Та не в силах тебе примусити,
Я лиш прошу, ти тільки стань.
Найтепліші всі твої дотики –
Аж вирує у жилах кров,
Залишайся моїм наркотиком,
Я вдихатиму тебе знов.
Незрівнянна земна насолода
В поєднанні з червоним вином,
Я сп’янів від чарівної вроди,
Але добре від цього обом.
У повітрі завіса ніжності,
Як легкий тютюновий дим,
А для тебе мій доказ вірності –
На папері зі слів і рим.
Ти найбільше моє задоволення,
Неповторна й чудова на смак
І тобою тепер поневолений –
Вже надовго і міцно, так!
Океаном з палких бажань
Та не в силах тебе примусити,
Я лиш прошу, ти тільки стань.
Найтепліші всі твої дотики –
Аж вирує у жилах кров,
Залишайся моїм наркотиком,
Я вдихатиму тебе знов.
Незрівнянна земна насолода
В поєднанні з червоним вином,
Я сп’янів від чарівної вроди,
Але добре від цього обом.
У повітрі завіса ніжності,
Як легкий тютюновий дим,
А для тебе мій доказ вірності –
На папері зі слів і рим.
Ти найбільше моє задоволення,
Неповторна й чудова на смак
І тобою тепер поневолений –
Вже надовго і міцно, так!
Серед нас
Он цей злодій краде гаманці,
Інший слухавку тягне з кишені,
Хтось усмішки бере на лиці,
Почуття ніби комкає в жменю.
А «добродій» годинник поцупив, нехай –
Не слідкують щасливі за часом.
Ще далеко йде сивий трамвай,
Де в людей безтурботність прикраса.
Там хлопчина захекано, швидко біжить,
Бо вхопив цукерки з крамниці.
Сирота, часто згадує мить,
Де солодке життя йому сниться.
Хто це там стрімголов пролетів?
Із квартири взяв зібрані гроші?
В ній юнак, який довго хворів,
Але бачив все тільки хороше.
В нас зникало багато речей,
Серед нас є чимало злочинців
Та довіра живе до людей –
Не залишить вона наодинці.
Он цей злодій краде гаманці,
Інший слухавку тягне з кишені,
Хтось усмішки бере на лиці,
Почуття ніби комкає в жменю.
А «добродій» годинник поцупив, нехай –
Не слідкують щасливі за часом.
Ще далеко йде сивий трамвай,
Де в людей безтурботність прикраса.
Там хлопчина захекано, швидко біжить,
Бо вхопив цукерки з крамниці.
Сирота, часто згадує мить,
Де солодке життя йому сниться.
Хто це там стрімголов пролетів?
Із квартири взяв зібрані гроші?
В ній юнак, який довго хворів,
Але бачив все тільки хороше.
В нас зникало багато речей,
Серед нас є чимало злочинців
Та довіра живе до людей –
Не залишить вона наодинці.
Ще одна осінь зіткана теплом
І затишок розстелений в будинку,
Хоча хурделиця танцює за вікном
Та білим вальсом крутяться сніжинки.
На День народження листопад приволік –
Тобі оту зимову казку.
Не треба думати про вік,
Хіба згадати жартома, будь ласка.
На вікнах сніг мереживо плете,
Крадеться ніч, очікує зі снами.
Мене найбільше гріє тільки те,
Що йде прямісінько від мами.
З роками я багато зрозумів,
Бувало часто не дотримав слова,
Нехай сьогодні з лабіринту днів –
Один для тебе випаде святковим.
Зі скатертини часу тягнуться роки,
От-от на небі запалають зорі,
Слова чорнилом виллються в рядки,
А я з тобою, мамо, поговорю...
Стосується кожного
Цінуйте те, що називається життям,
Й можливо щезнуть труднощі довкола.
Випробування тільки Богом дані нам,
Аби їх вірою, нещадно побороли.
Хтось до візка злощасного прикутий
Та не жаліється – породжуючи сміх,
Бар’єр проблем ті здатні перетнути
І бігти, мріями, без ніг.
В лице хворобам смійтеся, вони –
Бояться сильних і незламних духом.
Втечуть тоді, минуть зі сторони,
Якщо отак закоханий – по вуха.
Скажіть халепам: зникніть, час пішов…
Тепер все зміниться на краще.
Під час буденних клопотів, розмов –
Надію ви не зраджуйте нізащо!
Цінуйте те, що називається життям,
Й можливо щезнуть труднощі довкола.
Випробування тільки Богом дані нам,
Аби їх вірою, нещадно побороли.
Хтось до візка злощасного прикутий
Та не жаліється – породжуючи сміх,
Бар’єр проблем ті здатні перетнути
І бігти, мріями, без ніг.
В лице хворобам смійтеся, вони –
Бояться сильних і незламних духом.
Втечуть тоді, минуть зі сторони,
Якщо отак закоханий – по вуха.
Скажіть халепам: зникніть, час пішов…
Тепер все зміниться на краще.
Під час буденних клопотів, розмов –
Надію ви не зраджуйте нізащо!
З першого рядка…
Впізнаєш почерк з першого рядка,
Я змушу серце битися частіше,
Сьогодні ти не надто говірка,
Закутана шарфом з важливих рішень.
Нудною не здаєшся, та хіба –
Мене нудьга лякала, як примара?
І осінь світла, інколи ряба,
Бувають тусклі і грайливі хмари.
Летять у вирій зім’яті листи,
Вони дістануться ще свого адресата.
Клянуся зможу, а чи здатна ти,
Мене за слово покохати?
Впізнаєш почерк з першого рядка,
Я змушу серце битися частіше,
Сьогодні ти не надто говірка,
Закутана шарфом з важливих рішень.
Нудною не здаєшся, та хіба –
Мене нудьга лякала, як примара?
І осінь світла, інколи ряба,
Бувають тусклі і грайливі хмари.
Летять у вирій зім’яті листи,
Вони дістануться ще свого адресата.
Клянуся зможу, а чи здатна ти,
Мене за слово покохати?
З вокзалу
Привітний галас з ароматом кави,
В руках вже куплені квитки
І люди роз’їжджаються по справах,
Лежать в валізах складені роки.
Хтось поспішав, але заледве встиг –
На зустріч до коханої людини.
Студент біжить з портфелем книг
І бізнесмен розписаний в хвилинах.
Там двоє п’яних сперечаються чомусь,
Скажіть панове: не допили чарку?
З вікна автобуса вдивившись посміхнусь
І сміх розтане димом від цигарки.
Розсипала чари циганка з кишені,
А злодій готує мобілки крадіжку,
В міняйлів банкноти затиснуті в жменю –
Злочинність чатує, вона ходить пішки.
Старенька бабуся, самотня, поволі прийшла,
Провести минуле, сказавши тихенько: «Спасибі».
Рибалка поправивши шапку з чола –
Везе свіжо зловлену рибу.
По різних маршрутах розкинувся шлях.
З вокзалу йшов галас повсюди.
Тримали квитки білосніжні в руках,
Дорогами зведені люди.
Привітний галас з ароматом кави,
В руках вже куплені квитки
І люди роз’їжджаються по справах,
Лежать в валізах складені роки.
Хтось поспішав, але заледве встиг –
На зустріч до коханої людини.
Студент біжить з портфелем книг
І бізнесмен розписаний в хвилинах.
Там двоє п’яних сперечаються чомусь,
Скажіть панове: не допили чарку?
З вікна автобуса вдивившись посміхнусь
І сміх розтане димом від цигарки.
Розсипала чари циганка з кишені,
А злодій готує мобілки крадіжку,
В міняйлів банкноти затиснуті в жменю –
Злочинність чатує, вона ходить пішки.
Старенька бабуся, самотня, поволі прийшла,
Провести минуле, сказавши тихенько: «Спасибі».
Рибалка поправивши шапку з чола –
Везе свіжо зловлену рибу.
По різних маршрутах розкинувся шлях.
З вокзалу йшов галас повсюди.
Тримали квитки білосніжні в руках,
Дорогами зведені люди.
Не вбивайте
частинку себе…
Не вбивайте частинку себе,
Не забудьте покликання мами,
Це по-справжньому серце шкребе,
Не якась соціальна реклама.
Не вбивайте частинку себе,
Не забудьте покликання мами,
Це по-справжньому серце шкребе,
Не якась соціальна реклама.
В когось інші складалися плани –
Їх змінила близькості мить.
Комусь діти, як дар довгожданий,
Без них щось тривожно болить.
Не помилка життя, авжеж,
Щоб його ніби лінію стерти,
Навпаки – світла радість, без меж,
За яку часто боряться вперто.
Збережіть, не втрачайте, малюк
Хай почує від вас колискову.
Теплі дотики маминих рук,
Його в сни огортають казкові.
Щоб не сталося – вірте, завжди,
Вас чекатимуть все ж оченята,
Які дивляться звісно туди,
Де знаходиться мама і тато.
Вона
дівчина з одного потоку
І на парі сидить позаду
Та якби підморгнула б оком –
Безперечно, я був би радий.
В неї жарти постійно влучні,
Їх би слухати замість лекції.
Гумор кращий аніж підручник –
Він здолає осінню інфекцію.
Я в конспекті напишу власному,
Поміщу все в отих клітинках:
«Скільки в буднях студентських
прекрасного,
Коли є твоя половинка…»
Та якби підморгнула б оком –
Безперечно, я був би радий.
В неї жарти постійно влучні,
Їх би слухати замість лекції.
Гумор кращий аніж підручник –
Він здолає осінню інфекцію.
Я в конспекті напишу власному,
Поміщу все в отих клітинках:
«Скільки в буднях студентських
прекрасного,
Коли є твоя половинка…»
Від нього
пахло кавою і сигаретним димом,
Він шукав натхнення в самому собі,
Дозволяв на папері розважатися римам,
А потім сам, розчинявся в юрбі.
Ходив по місту таким замріяним,
Щось постійно хочеться написати,
Так живе, що ж тут вдіяти? –
І вже звик до такого формату.
Дехто сміявся: «Наївний хлопчина,
Що ж ти зможеш в житті досягнути?
Сам це знаєш, сучасній людині –
Треба мати диплом з інституту».
Та не дасть йому вища освіта,
Те, що вміє поет – відчувати.
Він в такому великому світі,
Де слова віддають ароматом.
Він шукав натхнення в самому собі,
Дозволяв на папері розважатися римам,
А потім сам, розчинявся в юрбі.
Ходив по місту таким замріяним,
Щось постійно хочеться написати,
Так живе, що ж тут вдіяти? –
І вже звик до такого формату.
Дехто сміявся: «Наївний хлопчина,
Що ж ти зможеш в житті досягнути?
Сам це знаєш, сучасній людині –
Треба мати диплом з інституту».
Та не дасть йому вища освіта,
Те, що вміє поет – відчувати.
Він в такому великому світі,
Де слова віддають ароматом.
Пам’яті Саши Кир’янчук…
Отак, як пісня – швидко прозвучала
І ноти смутку з’єднала душа,
Були завжди овації із залу,
Вона на сцену знову поспіша…
Осінній день зажурливо і тихо
Забрав життя і оберемок мрій –
Її, з таким яскравим сміхом,
Іскринка ніби не згасала в ній.
Лети пташко, на світло лети –
Ти ж повинна дістатися раю,
Та коли ти потрапиш туди,
Серед хмар, знову щось заспіваєш.
Отак, як пісня – швидко прозвучала
І ноти смутку з’єднала душа,
Були завжди овації із залу,
Вона на сцену знову поспіша…
Осінній день зажурливо і тихо
Забрав життя і оберемок мрій –
Її, з таким яскравим сміхом,
Іскринка ніби не згасала в ній.
Лети пташко, на світло лети –
Ти ж повинна дістатися раю,
Та коли ти потрапиш туди,
Серед хмар, знову щось заспіваєш.
«Без перерви»
Ми з дитинства, з шкільної парти –
Дотепер розбишаки ті ж самі:
Не зникає вульгарність в жартах,
Не дівається гумор з роками.
В нас тепер чоловічі відносини:
На машинах подряпані крила,
Хто бажає – ласкаво просимо,
Це ми так на природі тусили…
Ми з дитинства, з шкільної парти –
Дотепер розбишаки ті ж самі:
Не зникає вульгарність в жартах,
Не дівається гумор з роками.
В нас тепер чоловічі відносини:
На машинах подряпані крила,
Хто бажає – ласкаво просимо,
Це ми так на природі тусили…
І за щастя цих друзів мати,
Бо непросто з одного класу,
Один одного називали братом,
Та дружили, все більше, з часом.
Були бійки, удари, синці,
Але все ж ми прощали образи,
Тільки посмішки слід на лиці –
Залишався практично одразу.
Нам по двадцять, ще стільки пройде
І не зміниться в дружбі нічого.
Як і зараз дзвінок: «Друже, ти де?
Що там сталося в тебе нового?
Бо непросто з одного класу,
Один одного називали братом,
Та дружили, все більше, з часом.
Були бійки, удари, синці,
Але все ж ми прощали образи,
Тільки посмішки слід на лиці –
Залишався практично одразу.
Нам по двадцять, ще стільки пройде
І не зміниться в дружбі нічого.
Як і зараз дзвінок: «Друже, ти де?
Що там сталося в тебе нового?
Переможці
Навіть слабкість перетворюють в силу,
Міцність духу сильніші ніж біль,
Вороги в них хоробрість не вбили,
Не потрапили в бажану ціль.
Так, не просто сміливим воїнам,
Бо на сході суттєві втрати.
Стільки лиха і горя скоєно –
Від колишнього, дружнього "брата".
Був для когось останнім бій –
Імена їх на пам’ятній дошці,
В інших очі – оберемок надій,
Вони вже, для нас всіх переможці.
Навіть слабкість перетворюють в силу,
Міцність духу сильніші ніж біль,
Вороги в них хоробрість не вбили,
Не потрапили в бажану ціль.
Так, не просто сміливим воїнам,
Бо на сході суттєві втрати.
Стільки лиха і горя скоєно –
Від колишнього, дружнього "брата".
Був для когось останнім бій –
Імена їх на пам’ятній дошці,
В інших очі – оберемок надій,
Вони вже, для нас всіх переможці.
«Круїз»
Речі зібрані? «доленосна» відкрита віза
І в майбутнє щасливий квиток.
Може бути й життя круїзом,
Якщо зробиш вагомий крок.
Не хвилюйся, хай буде стимулом –
Все, що маєш ти на меті.
Знаєш, друзі завжди підтримають? –
Це потужна опора в житті.
Хтось на лайнері мандрує по світу,
Хтось дірки латає в човні
Та повинні всі зрозуміти –
Ніби хвилі, зникають дні…
Речі зібрані? «доленосна» відкрита віза
І в майбутнє щасливий квиток.
Може бути й життя круїзом,
Якщо зробиш вагомий крок.
Не хвилюйся, хай буде стимулом –
Все, що маєш ти на меті.
Знаєш, друзі завжди підтримають? –
Це потужна опора в житті.
Хтось на лайнері мандрує по світу,
Хтось дірки латає в човні
Та повинні всі зрозуміти –
Ніби хвилі, зникають дні…
«Непотрібний»
Став забутим, ніким для всіх,
Наодинці і зовсім без рідних.
Навертаються сльози, наче краплі зі стріх –
Адже він тепер непотрібний.
А очі й досі сповнені добром,
Не зачерствіло серце, як окраєць хліба,
Його вкриває небо перед сном
І зорі ковдру – поправляють ніби.
Звик самотнім блукати по місту
І життя вже порожня пляшка,
Крихти смутку доводиться їсти,
Йому так скрутно, так важко.
Кожна зморшка, мов часу відбиток,
В сивині живе світле минуле,
Вік людини, наче золота злиток,
Але шкода – не всі це збагнули…
Став забутим, ніким для всіх,
Наодинці і зовсім без рідних.
Навертаються сльози, наче краплі зі стріх –
Адже він тепер непотрібний.
А очі й досі сповнені добром,
Не зачерствіло серце, як окраєць хліба,
Його вкриває небо перед сном
І зорі ковдру – поправляють ніби.
Звик самотнім блукати по місту
І життя вже порожня пляшка,
Крихти смутку доводиться їсти,
Йому так скрутно, так важко.
Кожна зморшка, мов часу відбиток,
В сивині живе світле минуле,
Вік людини, наче золота злиток,
Але шкода – не всі це збагнули…
«Без кордонів»
Тут без тебе футбол затих
І не зовсім смакує пиво,
Серед друзів старих чи нових –
Ти завжди залишався правдивим.
Біля вогнища класний пікнік,
Задушевні й відверті розмови,
Зачекай, от мине один рік
І вони повернуться знову.
В нас все добре. Цікаво як ти?
Звик до берців і форми?
Встиг там друзів собі знайти? –
Та напевно, все в нормі…
Ти вже спробував солдатської каші,
Не в захваті точно від чаю,
Шлю привіт від всіх наших,
Вони теж з нетерпінням чекають.
Вдома любиш довго поспати –
Все змінила строкова служба.
Саня, друг, будь хорошим солдатом,
Не існує кордонів для дружби.
Тут без тебе футбол затих
І не зовсім смакує пиво,
Серед друзів старих чи нових –
Ти завжди залишався правдивим.
Біля вогнища класний пікнік,
Задушевні й відверті розмови,
Зачекай, от мине один рік
І вони повернуться знову.
В нас все добре. Цікаво як ти?
Звик до берців і форми?
Встиг там друзів собі знайти? –
Та напевно, все в нормі…
Ти вже спробував солдатської каші,
Не в захваті точно від чаю,
Шлю привіт від всіх наших,
Вони теж з нетерпінням чекають.
Вдома любиш довго поспати –
Все змінила строкова служба.
Саня, друг, будь хорошим солдатом,
Не існує кордонів для дружби.
«Пазли»
Все складається якось не так,
Хто ж пришвидшує зараз події?
Не стиснути терпіння в кулак,
Бо взаємність чекати не вмію.
Не відштовхуєш ніби і все ж –
Граєш в дивну якусь мовчанку,
Ти зорею вночі промайнеш,
Й світлим променем з’явишся зранку.
В літню спеку, в грозу затяжну –
Я б завжди пригорнув до себе,
Але зараз, ніяк не збагну:
Нас, як пазли, з’єднало небо?
Все складається якось не так,
Хто ж пришвидшує зараз події?
Не стиснути терпіння в кулак,
Бо взаємність чекати не вмію.
Не відштовхуєш ніби і все ж –
Граєш в дивну якусь мовчанку,
Ти зорею вночі промайнеш,
Й світлим променем з’явишся зранку.
В літню спеку, в грозу затяжну –
Я б завжди пригорнув до себе,
Але зараз, ніяк не збагну:
Нас, як пазли, з’єднало небо?
«Вибір»
Ти неправильно все зрозуміла,
Неймовірне твоє волосся.
Обіймав і торкаючись тіла –
Найніжнішим воно здалося.
З НЕЮ не так – все й одразу,
І по правді сказати, щиро:
Нас ніхто не бачить разом,
Наші лінії йшли штрих-пунктиром.
Знає точно, лише одна доля,
Що в майбутньому судилося нам,
Не посмію завдати болю,
Захворію твоїм ім’ям…
Ти неправильно все зрозуміла,
Неймовірне твоє волосся.
Обіймав і торкаючись тіла –
Найніжнішим воно здалося.
З НЕЮ не так – все й одразу,
І по правді сказати, щиро:
Нас ніхто не бачить разом,
Наші лінії йшли штрих-пунктиром.
Знає точно, лише одна доля,
Що в майбутньому судилося нам,
Не посмію завдати болю,
Захворію твоїм ім’ям…
«Помилка»
Ми чимось з тобою схожі.
Трохи вперті, бо вдосталь амбіцій,
Кожен з нас закохатися може,
Хоча є різниця у віці.
Ти тоді цитувала поетів,
Зараз цього напевно досить.
Я не буду тримати в секреті,
Як мене твій торкнувся носик.
Так, я доволі високого росту –
В нас з тобою в цьому контраст.
Розумієш, зовсім не просто,
Сказати: між нами все буде гаразд.
І забути не легко, білявка одначе,
Напам'ять вивчав риси твого лиця,
В парку зустрічей, в парку побачень
На тій лавочці вільні місця.
Повідомлення досі з найгірших, на жаль.
Я б викинув кляту мобілку,
В листуванні одна непотрібна деталь –
Це для тебе «страшна помилка».
Ми чимось з тобою схожі.
Трохи вперті, бо вдосталь амбіцій,
Кожен з нас закохатися може,
Хоча є різниця у віці.
Ти тоді цитувала поетів,
Зараз цього напевно досить.
Я не буду тримати в секреті,
Як мене твій торкнувся носик.
Так, я доволі високого росту –
В нас з тобою в цьому контраст.
Розумієш, зовсім не просто,
Сказати: між нами все буде гаразд.
І забути не легко, білявка одначе,
Напам'ять вивчав риси твого лиця,
В парку зустрічей, в парку побачень
На тій лавочці вільні місця.
Повідомлення досі з найгірших, на жаль.
Я б викинув кляту мобілку,
В листуванні одна непотрібна деталь –
Це для тебе «страшна помилка».
Пін-код
Твоє серце схоже на сейф
Із простим, зрозумілим Пін-кодом,
Я від тебе отримаю кайф
Та не зараз, а трохи згодом.
Не потрібні чотири цифри,
Є одна необхідна фраза,
Це замок із легким шифром:
«Ми завжди будемо разом».
Механізм тут простий – з поцілунків,
Він міцніший холодної сталі,
В засекречених наших стосунках
Палку пристрасть ми вдвох заховали.
Відбитки пальців на твоєму тілі,
Залишу там, де хочеш ти,
Я все ж наважусь і посмію
В тобі всі тонкощі знайти…
Твоє серце схоже на сейф
Із простим, зрозумілим Пін-кодом,
Я від тебе отримаю кайф
Та не зараз, а трохи згодом.
Не потрібні чотири цифри,
Є одна необхідна фраза,
Це замок із легким шифром:
«Ми завжди будемо разом».
Механізм тут простий – з поцілунків,
Він міцніший холодної сталі,
В засекречених наших стосунках
Палку пристрасть ми вдвох заховали.
Відбитки пальців на твоєму тілі,
Залишу там, де хочеш ти,
Я все ж наважусь і посмію
В тобі всі тонкощі знайти…
«Game over»
Вже так багато злетів і падінь –
То стрімко вгору, то донизу.
За мною не встигала навіть тінь,
Життя повірте сповнене сюрпризів.
Фортуна усміхалася, вхопивши мою руку,
А потім йшла, далеко в стороні.
Я з точки зору нашої науки –
Є дурнем, правда, без брехні.
Мені непотрібні всілякі підручники,
Хоча маю любов до книг,
Став дурних обставин заручником
І потрапив у вирій інтриг.
Переможці в долоні плескають,
Їм в майбутнє просторий шлях.
От і добре. Я піду вузькою стежкою,
Аби встояв тепер на ногах.
Сто разів я спіткнуся і далі –
Все ж дістануся цілі й мети,
Бо проблеми мене не зламали –
Дали силу, щоб гордо дійти!
Вже так багато злетів і падінь –
То стрімко вгору, то донизу.
За мною не встигала навіть тінь,
Життя повірте сповнене сюрпризів.
Фортуна усміхалася, вхопивши мою руку,
А потім йшла, далеко в стороні.
Я з точки зору нашої науки –
Є дурнем, правда, без брехні.
Мені непотрібні всілякі підручники,
Хоча маю любов до книг,
Став дурних обставин заручником
І потрапив у вирій інтриг.
Переможці в долоні плескають,
Їм в майбутнє просторий шлях.
От і добре. Я піду вузькою стежкою,
Аби встояв тепер на ногах.
Сто разів я спіткнуся і далі –
Все ж дістануся цілі й мети,
Бо проблеми мене не зламали –
Дали силу, щоб гордо дійти!
«В її погляді»
В її погляді щось особливе,
Прозоре і чисте мов краплі дощу,
Дзвінкий голос нагадує зливу –
Я цю зливу до серця впущу.
В її погляді щось таємниче,
Загадкове і юне, безтурботно-просте,
Скромна посмішка так її личить
І волосся – темне й густе.
Сліпо вірю: вона не з тих –
Зверхніх, зухвалих, як інші.
Я тоді, серед інших простих –
В її погляді, побачив щось більше…
В її погляді щось особливе,
Прозоре і чисте мов краплі дощу,
Дзвінкий голос нагадує зливу –
Я цю зливу до серця впущу.
В її погляді щось таємниче,
Загадкове і юне, безтурботно-просте,
Скромна посмішка так її личить
І волосся – темне й густе.
Сліпо вірю: вона не з тих –
Зверхніх, зухвалих, як інші.
Я тоді, серед інших простих –
В її погляді, побачив щось більше…
Часом з нею буває простіше,
Коли треба побути з думками
І вдихнути, вдихнути в тиші,
Коли цього не бачить мама.
Ми не дружимо, ми знайомі –
Це для мене, не зовсім звичка,
Вона рідко буває вдома.
Не лежить на моїй поличці.
З нею разом таки нечасто,
Так, трапляється десь в компанії,
Або часом поганий настрій,
І це правда, я не обманюю.
Бузумовно – вона шкідлива,
Містить тільки в собі отруту,
Але все ж, якщо нам паршиво,
Є спокуса, на мить, вдихнути…
"Я кохатиму"
Я кохатиму – і веселу й сумну,
Все міцніше повір із часом
І колись, попелясту твою сивину,
Я сприйму, як безцінну прикрасу.
Ніжно-ніжно тебе обійму,
Подарую улюблені квіти
І з мільйонів, тебе лиш одну –
Покохаю найдужче на світі.
Застелю на зелені траві
Кольорову, м’яку скатертину
І зізнаюся, тихо скажу тобі:
Ти моя, неповторна, єдина.
Я кохатиму – і веселу й сумну,
Все міцніше повір із часом
І колись, попелясту твою сивину,
Я сприйму, як безцінну прикрасу.
Ніжно-ніжно тебе обійму,
Подарую улюблені квіти
І з мільйонів, тебе лиш одну –
Покохаю найдужче на світі.
Застелю на зелені траві
Кольорову, м’яку скатертину
І зізнаюся, тихо скажу тобі:
Ти моя, неповторна, єдина.
Десь у лузі легкий вітерець
Пелюстки залоскоче з росою,
Він, як я, побіжить навпростець,
Залюбки, навздогін за тобою
Пелюстки залоскоче з росою,
Він, як я, побіжить навпростець,
Залюбки, навздогін за тобою
«Берег розлуки»
Ми йшли з тобою берегом розлук,
Нас двох звело і розлучило літо,
Слова, обійми і стискання рук –
Давали привід шаленіти.
Спекотно так було тієї ночі
І вітер щезнув нам на зло.
Тепер буває спогади лоскочуть,
Так ніби щось до серця прилягло.
Занадто швидко буря розігнала
По різні сторони, на різні два світи,
Чогось було таки замало,
То винен я, а може вина ти ?
Не має виправдань, таке минуле.
Урок засвоєно, я дякую тобі.
Таки поранений, отримав кулю –
Із пристрасті в запеклій боротьбі.
Ми йшли з тобою берегом розлук,
І от дісталися причалу.
Тонув наш човен хвилювань та мук,
І я не зміг, і ти не покохала.
Ми йшли з тобою берегом розлук,
Нас двох звело і розлучило літо,
Слова, обійми і стискання рук –
Давали привід шаленіти.
Спекотно так було тієї ночі
І вітер щезнув нам на зло.
Тепер буває спогади лоскочуть,
Так ніби щось до серця прилягло.
Занадто швидко буря розігнала
По різні сторони, на різні два світи,
Чогось було таки замало,
То винен я, а може вина ти ?
Не має виправдань, таке минуле.
Урок засвоєно, я дякую тобі.
Таки поранений, отримав кулю –
Із пристрасті в запеклій боротьбі.
Ми йшли з тобою берегом розлук,
І от дісталися причалу.
Тонув наш човен хвилювань та мук,
І я не зміг, і ти не покохала.
.
Вона обожнює його широкі плечі,
Її приємно бути поруч з ним,
Без жодних сумнівів і заперечень –
Він став для неї дорогим.
Напевно і кремезний мачо
Цінує ту, що варта ніжних слів.
Їх почуття по-справжньому гарячі,
Про це вже знає неповторний Львів.
Щасливі разом, посмішки за вас –
Розкажуть чергову «love story».
Не треба всіх даремних фраз,
Ви можете лиш дякувати долі…
Її приємно бути поруч з ним,
Без жодних сумнівів і заперечень –
Він став для неї дорогим.
Напевно і кремезний мачо
Цінує ту, що варта ніжних слів.
Їх почуття по-справжньому гарячі,
Про це вже знає неповторний Львів.
Щасливі разом, посмішки за вас –
Розкажуть чергову «love story».
Не треба всіх даремних фраз,
Ви можете лиш дякувати долі…
«Квіти із запахом війни»
На згарищі болю, в обіймах війни
Розквітнули раптом тюльпани.
Тепер – це вже квіти сумної весни,
Весни в пошматованих ранах.
Ростуть ті тюльпани червоні мов кров,
На жаль вони пахнуть війною.
Ти ворог даремно прийшов,
Тікай, обминай стороною.
Земля лютувала, горіла весь час –
Від обстрілів, вибухів, «Граду»,
Боролися кіборги, помирали за нас,
Залишивши страх весь позаду.
Де ворог впаде – проростуть бур’яни,
Гидкі, як їх душі ворожі.
Найбільше чекаю від цієї весни,
Що наші от-от переможуть!
На згарищі болю, в обіймах війни
Розквітнули раптом тюльпани.
Тепер – це вже квіти сумної весни,
Весни в пошматованих ранах.
Ростуть ті тюльпани червоні мов кров,
На жаль вони пахнуть війною.
Ти ворог даремно прийшов,
Тікай, обминай стороною.
Земля лютувала, горіла весь час –
Від обстрілів, вибухів, «Граду»,
Боролися кіборги, помирали за нас,
Залишивши страх весь позаду.
Де ворог впаде – проростуть бур’яни,
Гидкі, як їх душі ворожі.
Найбільше чекаю від цієї весни,
Що наші от-от переможуть!
Закон справедливості
Там, за колючкою, вітер свободи
Дме через грати бетонних стін,
З волі вривається, в гості приходить,
Йде коридором до камери змін.
Може суддя помилився й папери –
Не доказ провини й замало підстав,
Свідки збрехали і щезнули в дверях,
На лаві підсудний кричить: «Не вбивав!»
Важко напевно винести вирок.
Хтось все ж повинен судити людей,
Аби справедливо, а не з під копірок –
Ув’язнюють батька, забравши в дітей.
Є справедливим тільки Божий Закон,
Судді писали свої закарлючки,
Тихо ночами в’язням крізь сон –
Дме легкий вітер зігнувши колючку.
Хвиля. (Зі спогадів про Крим).
Не так тепер лоскочуть хвилі
Просторий берег і підніжжя скель.
Сумує море і пісок той білий
Чекає інший, рідний корабель.
Із острахом літають чайки,
Знайома пристань – стала їм чужа.
Прогнати б звідти ту ворожу шайку,
Вони забули: всьому є межа.
Ти збліднув Крим і посіріли гори,
Спекотне сонце, світить, та не так.
Наївним хлопцем закохався в море,
Привітно кліпнув ще тоді маяк.
Не забув двох малих дітлахів,
Ті стрибали у воді, як дельфіни.
З нас ніхто аж ніяк не хотів,
Щоб такі відбувалися зміни…
Не так тепер лоскочуть хвилі
Просторий берег і підніжжя скель.
Сумує море і пісок той білий
Чекає інший, рідний корабель.
Із острахом літають чайки,
Знайома пристань – стала їм чужа.
Прогнати б звідти ту ворожу шайку,
Вони забули: всьому є межа.
Ти збліднув Крим і посіріли гори,
Спекотне сонце, світить, та не так.
Наївним хлопцем закохався в море,
Привітно кліпнув ще тоді маяк.
Не забув двох малих дітлахів,
Ті стрибали у воді, як дельфіни.
З нас ніхто аж ніяк не хотів,
Щоб такі відбувалися зміни…
«Non stop»
Вже давно знайомий з райвідділком,
Догорає в руках цигарка,
Він колись був з тих підлітків,
Що влаштовують бійки в парку.
Слухав реп замість свого вчителя,
Йому вулиця давала уроки,
Свого міста став жителем –
«Небезпечним» казали збоку.
Від ножів ще помітні порізи –
Він пишається тими шрамами,
В чергову знову сутичку лізе,
Тому часто свариться з мамою.
Рвані джинси, синці під футболкою –
Ріс таким з пацанами в дворі,
Не колов вени голкою
А ночами гасав в «Жигулі».
Написав коханій дівчині:
«Я люблю тебе» на асфальті.
Це банальне, просте освідчення,
А для неї по-справжньому варте…
Вже давно знайомий з райвідділком,
Догорає в руках цигарка,
Він колись був з тих підлітків,
Що влаштовують бійки в парку.
Слухав реп замість свого вчителя,
Йому вулиця давала уроки,
Свого міста став жителем –
«Небезпечним» казали збоку.
Від ножів ще помітні порізи –
Він пишається тими шрамами,
В чергову знову сутичку лізе,
Тому часто свариться з мамою.
Рвані джинси, синці під футболкою –
Ріс таким з пацанами в дворі,
Не колов вени голкою
А ночами гасав в «Жигулі».
Написав коханій дівчині:
«Я люблю тебе» на асфальті.
Це банальне, просте освідчення,
А для неї по-справжньому варте…
«Поза конкурсом»
Маєш безліч прекрасних рис,
До снаги тобі вразити словом,
З поміж інших найкраща «Міс…»
І в майбутньому лікар чудовий.
Та не здатен конкурс краси
Показати для всіх твою душу,
В ній вірші, наче квіти росли,
Ніжний голос їх легко порушить.
Усміхайся і йди до мети,
Віддаю всю прихильність для тебе.
Ти на труднощі глянь з висоти
Березнево-блакитного неба.
Я б так само взяв інтерв’ю,
Всього-на-всього два запитання:
Ти знайшла половинку свою?
Чи наповнене серце коханням?
Все одно, що в прямому ефірі,
На відомому досить радіо,
Очевидно – ти цінуєш довіру.
Своїм принципам ти б не зрадила.
Маєш безліч прекрасних рис,
До снаги тобі вразити словом,
З поміж інших найкраща «Міс…»
І в майбутньому лікар чудовий.
Та не здатен конкурс краси
Показати для всіх твою душу,
В ній вірші, наче квіти росли,
Ніжний голос їх легко порушить.
Усміхайся і йди до мети,
Віддаю всю прихильність для тебе.
Ти на труднощі глянь з висоти
Березнево-блакитного неба.
Я б так само взяв інтерв’ю,
Всього-на-всього два запитання:
Ти знайшла половинку свою?
Чи наповнене серце коханням?
Все одно, що в прямому ефірі,
На відомому досить радіо,
Очевидно – ти цінуєш довіру.
Своїм принципам ти б не зрадила.
Той, хто боровся за
правду
Голос совісті з болем народу,
Гідний син двох величних держав,
Весь охоплений духом свободи,
В’язень злих і безжальних розправ.
Голос совісті з болем народу,
Гідний син двох величних держав,
Весь охоплений духом свободи,
В’язень злих і безжальних розправ.
Мовчань залякані, але не він.
За правду помирали люди,
Один із тих, хто прагнув змін,
Якого точно не забудуть.
На сторінках пожовклої газети,
Або на зйомках інтерв’ю –
Там не має брехні, не знайдете,
Бо відстоював чесність свою.
Десь можливо в куточку блокнота,
Його почерком напис: «Україна – мій дім»…
Безперечно – Гія був патріотом,
Необхідний державі, нації, всім!
За правду помирали люди,
Один із тих, хто прагнув змін,
Якого точно не забудуть.
На сторінках пожовклої газети,
Або на зйомках інтерв’ю –
Там не має брехні, не знайдете,
Бо відстоював чесність свою.
Десь можливо в куточку блокнота,
Його почерком напис: «Україна – мій дім»…
Безперечно – Гія був патріотом,
Необхідний державі, нації, всім!
Ти так мені нагадуєш весну,
Приходиш інколи невчасно,
В твоїх обіймах потону,
А в серці полум’я не згасне.
Легенький вітер шле тобі привіт,
Підсніжники, аж просяться у жменю,
Твій погляд – цілий світ,
Він створений для мене.
Вже повертаються із вирію птахи,
Ти ще чекаєш натяк з неба,
Скажи, де ті шляхи,
Які на стежку виведуть до тебе?
Поцілуй і вдихнувши надію,
Доторкнися тендітним плечем,
Ти ота незвичайна стихія,
Що розбурхана сонячним днем.
Я впущу будь-коли крізь фіранку,
Милий погляд коханих очей,
Особливі тоді будуть ранки
У будинку щасливих людей.
Приходиш інколи невчасно,
В твоїх обіймах потону,
А в серці полум’я не згасне.
Легенький вітер шле тобі привіт,
Підсніжники, аж просяться у жменю,
Твій погляд – цілий світ,
Він створений для мене.
Вже повертаються із вирію птахи,
Ти ще чекаєш натяк з неба,
Скажи, де ті шляхи,
Які на стежку виведуть до тебе?
Поцілуй і вдихнувши надію,
Доторкнися тендітним плечем,
Ти ота незвичайна стихія,
Що розбурхана сонячним днем.
Я впущу будь-коли крізь фіранку,
Милий погляд коханих очей,
Особливі тоді будуть ранки
У будинку щасливих людей.
Поети також вправні лікарі,
Ми не давали клятву Гіппократа,
Всевишній вирішив вгорі,
Що нам судилось рятувати.
Не ліками гіркими, просто словом,
І не в палатах, а будь-де:
На вулиці, зустрівшись випадково,
Коли до тебе хворий підійде.
Буває часом декілька рядків –
Знімають біль і проганяють втому,
Винагорода – якщо ти зумів
В душі знайти ті переломи…
Ми не давали клятву Гіппократа,
Всевишній вирішив вгорі,
Що нам судилось рятувати.
Не ліками гіркими, просто словом,
І не в палатах, а будь-де:
На вулиці, зустрівшись випадково,
Коли до тебе хворий підійде.
Буває часом декілька рядків –
Знімають біль і проганяють втому,
Винагорода – якщо ти зумів
В душі знайти ті переломи…
«Зцілення»
Нестерпна спека, в затінку бійці,
На танку вся розвід бригада,
Засмага з болем на лиці –
Вони в очікуванні «Граду».
І почалося: вибухи і жах,
Шипить каміння і земля страждає,
Їм боязко, бо гинуть на очах,
Не всі прийшли із того краю.
Його осколок не здолав, – зламався,
Об сильний дух і мужність в боротьбі,
Він зціпив зуби і не здався,
А це – найважче на війні.
Після поранення турботлива дружина –
Так хвилювалася, та про майно,
Їй без різниці: відбулися зміни?
І як він? – все одно.
Та трохи згодом втрутилася доля:
На схід та жінка супроводжувала ліки,
Побачила його, промовила: «Зі мною,
Він стане знов щасливим чоловіком».
Я бачив їх – усміхнених, привітних,
По місту йшли у метушні,
Щасливі разом – це і так помітно,
За сотню метрів, вдалині…
Нестерпна спека, в затінку бійці,
На танку вся розвід бригада,
Засмага з болем на лиці –
Вони в очікуванні «Граду».
І почалося: вибухи і жах,
Шипить каміння і земля страждає,
Їм боязко, бо гинуть на очах,
Не всі прийшли із того краю.
Його осколок не здолав, – зламався,
Об сильний дух і мужність в боротьбі,
Він зціпив зуби і не здався,
А це – найважче на війні.
Після поранення турботлива дружина –
Так хвилювалася, та про майно,
Їй без різниці: відбулися зміни?
І як він? – все одно.
Та трохи згодом втрутилася доля:
На схід та жінка супроводжувала ліки,
Побачила його, промовила: «Зі мною,
Він стане знов щасливим чоловіком».
Я бачив їх – усміхнених, привітних,
По місту йшли у метушні,
Щасливі разом – це і так помітно,
За сотню метрів, вдалині…
Друг неба – Олег Антонов
Здіймаються один за одним літаки,
По черзі залишають злітну смугу,
Рейс в невідомість, що тривав роки
І небо все ж зустріло друга…
Бувало гнівалося аж до сліз,
Чи блискавки пускало й громовиці.
«На зазирай так високо – спускайся вниз.
Чого ж тобі там не сидиться?»
Вдвох з небом хмари розважали
Холодним дотиком великих крил.
Їм простору весь час замало,
Скаженим вітром здмухували пил.
Он повертається, прямує на посадку,
Напоготові вже приховане шасі,
В повітрі слід – приємна згадка,
Від літака, у всій його красі.
Для нього є підкорена блакить,
Хоча, ще вище підмались люди,
Але коли окрилена душа летить –
Такий політ ніколи не забудуть.
Здіймаються один за одним літаки,
По черзі залишають злітну смугу,
Рейс в невідомість, що тривав роки
І небо все ж зустріло друга…
Бувало гнівалося аж до сліз,
Чи блискавки пускало й громовиці.
«На зазирай так високо – спускайся вниз.
Чого ж тобі там не сидиться?»
Вдвох з небом хмари розважали
Холодним дотиком великих крил.
Їм простору весь час замало,
Скаженим вітром здмухували пил.
Он повертається, прямує на посадку,
Напоготові вже приховане шасі,
В повітрі слід – приємна згадка,
Від літака, у всій його красі.
Для нього є підкорена блакить,
Хоча, ще вище підмались люди,
Але коли окрилена душа летить –
Такий політ ніколи не забудуть.
Сусідам
На вулиці лунали різні сварки:
Ділили землю чи батьківський дім,
Одні постійно заглядали в чарку,
А інші заздрили усім.
В одного жінка грізна і сердита –
Чекала, коли «золотце» прийде,
З порога крик: «Ну скільки можна пити?
Ти вже набрався? З ким і де?
А є такі – весь час в роботі,
Яка різниця зранку чи вночі? -
В них завжди клопоти й турботи
І ноша зверху на плечі.
Не чув в дитинстві тиху колискову –
Я засинав під мотоцикла рев,
По вечорах були гучні розмови,
На лавочці, серед густих дерев.
Траплялися і бійки, і скандали,
Або від реготу напружився живіт,
То наші гори сонце лоскотало,
То покривав болючий лід.
В нас не ховалися одразу за паркан,
Коли до когось закрадались біди,
Дурна халепа чи поганий стан –
Завжди прийдуть сусіди.
На вулиці лунали різні сварки:
Ділили землю чи батьківський дім,
Одні постійно заглядали в чарку,
А інші заздрили усім.
В одного жінка грізна і сердита –
Чекала, коли «золотце» прийде,
З порога крик: «Ну скільки можна пити?
Ти вже набрався? З ким і де?
А є такі – весь час в роботі,
Яка різниця зранку чи вночі? -
В них завжди клопоти й турботи
І ноша зверху на плечі.
Не чув в дитинстві тиху колискову –
Я засинав під мотоцикла рев,
По вечорах були гучні розмови,
На лавочці, серед густих дерев.
Траплялися і бійки, і скандали,
Або від реготу напружився живіт,
То наші гори сонце лоскотало,
То покривав болючий лід.
В нас не ховалися одразу за паркан,
Коли до когось закрадались біди,
Дурна халепа чи поганий стан –
Завжди прийдуть сусіди.
Квити
Не ображайся, близько не сприймай,
Щоб зайвий раз не хвилювалось серце,
Уклінно прошу, ти його не край –
Не треба сліз наповнених озерця.
Високо в небі журавлиний ключ
Здійме на крилах всю твою тривогу,
І я забуду… Ти себе не муч,
А викинь смуток на дорогу.
Паршиво – не сказав тобі:
Оте «між нами» виявилося грою,
Відсутня злість, потреба у журбі,
Лиш добрі спогади зі мною.
Не має на вокзалі тих квитків,
До станції, де ми ще разом,
В додаток ряд пропущених дзвінків
І в пам’яті приємні фрази.
Здається – це уривком із вистави,
Яку нам не судилось повторити,
Кричало серце: «Браво, браво»!,
Добре. Бувай. Ми квити.
Не ображайся, близько не сприймай,
Щоб зайвий раз не хвилювалось серце,
Уклінно прошу, ти його не край –
Не треба сліз наповнених озерця.
Високо в небі журавлиний ключ
Здійме на крилах всю твою тривогу,
І я забуду… Ти себе не муч,
А викинь смуток на дорогу.
Паршиво – не сказав тобі:
Оте «між нами» виявилося грою,
Відсутня злість, потреба у журбі,
Лиш добрі спогади зі мною.
Не має на вокзалі тих квитків,
До станції, де ми ще разом,
В додаток ряд пропущених дзвінків
І в пам’яті приємні фрази.
Здається – це уривком із вистави,
Яку нам не судилось повторити,
Кричало серце: «Браво, браво»!,
Добре. Бувай. Ми квити.
Сплітала ніч твої розкішні коси
І в спину дихала зима,
Ти йшла одна світловолоса,
А я позаду крадькома.
Із сумом мовчки рахував сліди,
Для тебе втрачений, забутий,
Хотів вже крикнути: не йди –
Зпинив мене той місяць лютий.
Обвів би день свого календаря,
Коли тебе на вулиці побачив,
Усе розвіялось, як пил із димаря –
Тебе це не цікавило одначе.
Троянда біла дотиком стебла,
Тоді напевно все ж тебе вколола,
Бо ти спочатку іншою була,
Але до мене потім охолола.
Твої маленькі, теплі рукавиці –
Із ниток, де невидимий клубок,
В моїх очах ти снігова цариця,
Чарівна повелителька думок.
Погана дівчинка не знає заборон
І кайф для неї в ритмі танцю,
Блискучий в темряві пілон –
Віддасть їй пристрасть двох коханців.
Розкаже тіло більше ніж слова,
Відвертим його зроблять рухи,
Вгорі вона показує дива
І відкриває душу, ти її послухай.
Вмикає музику, в обіймах нот –
Спокусливо й повільно вигинає спину,
Невимушено й легко робить поворот
Та ніби зупиняються хвилини…
Блискучий в темряві пілон –
Віддасть їй пристрасть двох коханців.
Розкаже тіло більше ніж слова,
Відвертим його зроблять рухи,
Вгорі вона показує дива
І відкриває душу, ти її послухай.
Вмикає музику, в обіймах нот –
Спокусливо й повільно вигинає спину,
Невимушено й легко робить поворот
Та ніби зупиняються хвилини…
В пошуках…
Так, я поводив себе вульгарно,
Натякав на всілякі тонкощі
І для тебе не став ідеальним –
Підвели чоловічі хитрощі.
Недостатньо було романтики,
Нам прогулянок двох по місту,
Розірвалась і в небо клаптиком –
Полетіла любов зі свистом.
Недолюблена чи стривожена,
Розчарована ти в мені?
Я повинен був ще примножити,
Вкрасти в долі щасливі дні.
Відправляєш нове повідомлення –
Цих листів назбирались кошики,
Ти від мене, скажи, невтомлена,
Чи в активному живеш пошуку?
Так, я поводив себе вульгарно,
Натякав на всілякі тонкощі
І для тебе не став ідеальним –
Підвели чоловічі хитрощі.
Недостатньо було романтики,
Нам прогулянок двох по місту,
Розірвалась і в небо клаптиком –
Полетіла любов зі свистом.
Недолюблена чи стривожена,
Розчарована ти в мені?
Я повинен був ще примножити,
Вкрасти в долі щасливі дні.
Відправляєш нове повідомлення –
Цих листів назбирались кошики,
Ти від мене, скажи, невтомлена,
Чи в активному живеш пошуку?
А ти така…
А ти така, як білий сніг –
Холодна зовсім і байдужа.
Робив для тебе все, що міг
І мчав назустріч по калюжах.
Ти не розтанеш з дотиком тепла,
В тобі є міць твердої криги,
Можливо ти б відповіла,
Створила б ще хоч раз інтригу ?
Я не боюся сильних хуртовин
Та не ховаюся від заметілі,
Поговори зі мною декілька хвилин –
І ти сама все зрозумієш.
Такий прозорий і підступний лід, –
Його остерігалась, щоб не впасти,
Тримала мою руку і наступний хід,
Нас двох наближував до щастя.
Нехай про мене згадка з висоти –
Впаде тобі сніжинкою на вії,
Якщо ти будеш біля мене йти,
Раптом на серці, в тебе потепліє…
А ти така, як білий сніг –
Холодна зовсім і байдужа.
Робив для тебе все, що міг
І мчав назустріч по калюжах.
Ти не розтанеш з дотиком тепла,
В тобі є міць твердої криги,
Можливо ти б відповіла,
Створила б ще хоч раз інтригу ?
Я не боюся сильних хуртовин
Та не ховаюся від заметілі,
Поговори зі мною декілька хвилин –
І ти сама все зрозумієш.
Такий прозорий і підступний лід, –
Його остерігалась, щоб не впасти,
Тримала мою руку і наступний хід,
Нас двох наближував до щастя.
Нехай про мене згадка з висоти –
Впаде тобі сніжинкою на вії,
Якщо ти будеш біля мене йти,
Раптом на серці, в тебе потепліє…
«Кнопкодави»
Рішення прийнято… А як мало користі,
Знову вийшов законопроект ?
От цікаво: хоч краплю совісті,
Ви додали в майбутній бюджет ?
Голосуйте, в порядку денному
Є багато важливих питань,
Але люди тепер не впевнені,
В них чимало до вас нарікань.
Народ прагне нарешті з іншої,
Щоб ви глянули сторони,
І скажіть, нам чекати гіршого ?
Де ж закінчення є війни ?
Стали ближчими до Європи,
Де ж безвізовий той режим ?
Певно швидше ми автостопом,
Скористаємось, аніж ним.
Вам там тепло, скажіть, в парламенті?
Бо ви нас «нагріваєте» цінами,
Запитав би під час регламенту:
Що ж ви робите, суки, з країною?
Рішення прийнято… А як мало користі,
Знову вийшов законопроект ?
От цікаво: хоч краплю совісті,
Ви додали в майбутній бюджет ?
Голосуйте, в порядку денному
Є багато важливих питань,
Але люди тепер не впевнені,
В них чимало до вас нарікань.
Народ прагне нарешті з іншої,
Щоб ви глянули сторони,
І скажіть, нам чекати гіршого ?
Де ж закінчення є війни ?
Стали ближчими до Європи,
Де ж безвізовий той режим ?
Певно швидше ми автостопом,
Скористаємось, аніж ним.
Вам там тепло, скажіть, в парламенті?
Бо ви нас «нагріваєте» цінами,
Запитав би під час регламенту:
Що ж ви робите, суки, з країною?
В
очікуванні свята…
Вже стукає у двері Новий рік,
Спалахують вогні святкові на ялинках,
А попередній десь раптово втік,
Він розтопився, щезнув, як сніжинка.
Ще зовсім скоро і дванадцять раз,
Годинник вдарить, щоб зійшлися стрілки
Та відблиски із сяючих прикрас,
Впадуть на землю крапельками з гілки.
І хочеться щоб всі здійснились мрії,
Лунав гучний і безтурботний сміх,
Тільки чомусь, не розумію:
Куди ж подівся розбишака сніг?
З «Іронією долі» ми щороку –
Готуємо святковий «Олів’є»,
Мороз на вулиці фарбує щоки,
А ніч казкова, чари роздає…
Вже стукає у двері Новий рік,
Спалахують вогні святкові на ялинках,
А попередній десь раптово втік,
Він розтопився, щезнув, як сніжинка.
Ще зовсім скоро і дванадцять раз,
Годинник вдарить, щоб зійшлися стрілки
Та відблиски із сяючих прикрас,
Впадуть на землю крапельками з гілки.
І хочеться щоб всі здійснились мрії,
Лунав гучний і безтурботний сміх,
Тільки чомусь, не розумію:
Куди ж подівся розбишака сніг?
З «Іронією долі» ми щороку –
Готуємо святковий «Олів’є»,
Мороз на вулиці фарбує щоки,
А ніч казкова, чари роздає…
Зітхнули яблуні і ніби плакав сад,
Дерева сірі – в смутку і тривозі,
Ти не повернешся дідусю вже назад,
А йтимеш довго по своїй дорозі.
Ще білим цвітом кожної весни,
Тебе гілки згадають і з привітом,
Так низько схиляться вони,
Хоч ти є там, де вічне літо.
Не заростуть, не зникнуть ті стежки,
Якими ти водив мене за руку,
Та пам’ятаю досі я роки,
Як забігав до тебе, без вагань і стуку.
І затишні, зимові вечори,
Твої історії про радість і про лихо,
Тебе просив: «Ти тільки говори,
Бо не люблю, коли в будинку тихо».
Старий, захриплий радіоприймач
Тобі постійно сповіщав новини,
Я інколи не слухався, пробач,
За вчинки й витівки дитини.
За кермом
Ти заводишся з першого разу,
Сліпиш в очі блискучим металом,
Твій двигун всіх по-справжньому вразить
Зовсім скоро, повір, незабаром.
Вся гаряча, аж в грудях пече,
Від твоєї шаленої сили,
Знову ременем пристібаю себе,
Тисну газ – і ми вдвох полетіли…
Ти без мене стоїш в гаражі
І не кліпнеш ніколи очима,
Ти кололась об гострі ножі,
Виривалась з болота і диму.
Можна сяду? Не злися, я тут.
Тихо-тихо, ми їдемо в місто,
Добре вивчила наший маршрут,
Все знайоме, обом легко й просто.
На асфальті ти номер один,
Посигналю – дорога в нас вільна.
І ми вдома за десять хвилин,
Тільки збоку кричать: «Божевільний»!
Ти вишнева, охайна і чемна.
Знаю «Ластівка» кожен твій слід,
Я люблю тебе недаремно,
Чую твій особливий хід.
Ти заводишся з першого разу,
Сліпиш в очі блискучим металом,
Твій двигун всіх по-справжньому вразить
Зовсім скоро, повір, незабаром.
Вся гаряча, аж в грудях пече,
Від твоєї шаленої сили,
Знову ременем пристібаю себе,
Тисну газ – і ми вдвох полетіли…
Ти без мене стоїш в гаражі
І не кліпнеш ніколи очима,
Ти кололась об гострі ножі,
Виривалась з болота і диму.
Можна сяду? Не злися, я тут.
Тихо-тихо, ми їдемо в місто,
Добре вивчила наший маршрут,
Все знайоме, обом легко й просто.
На асфальті ти номер один,
Посигналю – дорога в нас вільна.
І ми вдома за десять хвилин,
Тільки збоку кричать: «Божевільний»!
Ти вишнева, охайна і чемна.
Знаю «Ластівка» кожен твій слід,
Я люблю тебе недаремно,
Чую твій особливий хід.
Між нами
Нас об’єднує точно щось спільне,
Дзвінки й розмови перед сном,
Ти дивилась турецькі фільми –
І пристрасть снилася обом.
Будинок в горах – клаптик з багатьох,
Тих мрій, що зіткані у килим.
Ми казку створимо для двох
Та на шматочки радість теж розділим.
Такий кумедний і кудлатий пес,
Мені його показуєш з екрану,
А ці дрібниці звісно зблизять нас,
Без підлого, цинічного обману.
Крізь скло і світло об’єктиву,
Ти бачила малесенькі деталі,
Ті фото з часом загубили,
Як сумку, легко на вокзалі.
Червона сукня личить і тобі
Додасть ще більше плюсків до вроди,
Тебе впізнаю в будь-якій юрбі,
Лише б з’явилася нагода…
Нас об’єднує точно щось спільне,
Дзвінки й розмови перед сном,
Ти дивилась турецькі фільми –
І пристрасть снилася обом.
Будинок в горах – клаптик з багатьох,
Тих мрій, що зіткані у килим.
Ми казку створимо для двох
Та на шматочки радість теж розділим.
Такий кумедний і кудлатий пес,
Мені його показуєш з екрану,
А ці дрібниці звісно зблизять нас,
Без підлого, цинічного обману.
Крізь скло і світло об’єктиву,
Ти бачила малесенькі деталі,
Ті фото з часом загубили,
Як сумку, легко на вокзалі.
Червона сукня личить і тобі
Додасть ще більше плюсків до вроди,
Тебе впізнаю в будь-якій юрбі,
Лише б з’явилася нагода…
Замкнуте коло
Той пан втішався, як в раю,
Але тепер сідав до «Мерседеса»,
На фірму їхав він свою,
І по дорозі читав пресу.
Не зникли ті нещасні кріпаки –
Вони під Києвом будують дачу.
Могло б все бути зовсім навпаки,
Та повторилося одначе.
І знову кляті москалі,
Як і раніше – стали ворогами,
Війну й розруху сіють на землі,
Війна розпалена не нами.
Так само гірко плаче мати,
Без сина, що безслідно зник,
А він поїхав працювати.
Не повернувся… Горе-робітник.
Те саме лихо для народу
Важким нависло тягарем.
Чому ж ми так багато шкоди
Постійно браття зазнаєм?
Той пан втішався, як в раю,
Але тепер сідав до «Мерседеса»,
На фірму їхав він свою,
І по дорозі читав пресу.
Не зникли ті нещасні кріпаки –
Вони під Києвом будують дачу.
Могло б все бути зовсім навпаки,
Та повторилося одначе.
І знову кляті москалі,
Як і раніше – стали ворогами,
Війну й розруху сіють на землі,
Війна розпалена не нами.
Так само гірко плаче мати,
Без сина, що безслідно зник,
А він поїхав працювати.
Не повернувся… Горе-робітник.
Те саме лихо для народу
Важким нависло тягарем.
Чому ж ми так багато шкоди
Постійно браття зазнаєм?
Одногрупникам
Шматок натхнення, гумка й олівець –
Фантазію розсиплять на папері.
На зустріч щастю йдемо навпростець,
Де нам відкриті величезні двері.
У світ не той, що на малюнку,
Де головні закони перспективи,
В реальному не має візерунків,
Та ми знайдемо безліч позитиву.
Ми в майбутньому сотні картин
Намалюємо світлих, яскравих.
Для таланту закон є один:
Він належить тобі – твій по праву.
Хай розкидані фарби, мольберти,
На столі творчий безлад буває,
Ми художники люди відверті –
Нас постійно щось надихає.
Доля з нами малює етюди,
Кольори обирайте сміливо,
Та з натхненням завжди і усюди –
Пам’ятайте: ви творите диво…
Шматок натхнення, гумка й олівець –
Фантазію розсиплять на папері.
На зустріч щастю йдемо навпростець,
Де нам відкриті величезні двері.
У світ не той, що на малюнку,
Де головні закони перспективи,
В реальному не має візерунків,
Та ми знайдемо безліч позитиву.
Ми в майбутньому сотні картин
Намалюємо світлих, яскравих.
Для таланту закон є один:
Він належить тобі – твій по праву.
Хай розкидані фарби, мольберти,
На столі творчий безлад буває,
Ми художники люди відверті –
Нас постійно щось надихає.
Доля з нами малює етюди,
Кольори обирайте сміливо,
Та з натхненням завжди і усюди –
Пам’ятайте: ви творите диво…
Охоронець
Хочеш стану твоїм охоронцем,
І для тебе надійним захистом? –
З неба промінь гарячого сонця,
Подарую тобі із поглядом.
Я закрию тебе своїм тілом,
На хвилину, а може й до ранку,
Коли з’явиться щось підозріле –
Захищатиму, знай, до останку.
На тобі оберемок з прикрас:
Загадковість, чарівність і грація.
Контролюю тебе, весь твій час –
В будь-яких незручних ситуаціях.
Розстібну твою сукню – будь впевнена,
Якщо тобі стане спекотно,
І в просторій кімнаті затемненій
Роздягайся, роби що завгодно.
Шаленієш від мене в костюмі,
В білосніжній сорочці з краваткою,
Твій легкий аромат парфумів
Довго буде для мене загадкою…
Хочеш стану твоїм охоронцем,
І для тебе надійним захистом? –
З неба промінь гарячого сонця,
Подарую тобі із поглядом.
Я закрию тебе своїм тілом,
На хвилину, а може й до ранку,
Коли з’явиться щось підозріле –
Захищатиму, знай, до останку.
На тобі оберемок з прикрас:
Загадковість, чарівність і грація.
Контролюю тебе, весь твій час –
В будь-яких незручних ситуаціях.
Розстібну твою сукню – будь впевнена,
Якщо тобі стане спекотно,
І в просторій кімнаті затемненій
Роздягайся, роби що завгодно.
Шаленієш від мене в костюмі,
В білосніжній сорочці з краваткою,
Твій легкий аромат парфумів
Довго буде для мене загадкою…
Приблуда
Його прихисток десь під кущем,
На траві, що покрита росою,
Він побитий осіннім дощем
І щоразу засинав сиротою.
Не вожак, а частина зграї,
Вони голос нічної вулиці,
Як вигнанці, в підворіттях кружляють
І зализують рани від палиці.
Без нашийника, але з болем і відчаєм,
Знову порпався в смітниках –
Це вже стало для нього звичаєм,
Заселилось в його думках.
Навіть погляд – клубок самотності,
Бо не знає, що таке дім,
Стільки бачив в житті жорстокості
І скавчав, коли вдарить грім.
Найстрашніше, що злими псами,
Є окремі безжальні люди,
В них байдужість жила роками,
А вчепилась немов приблуда.
Його прихисток десь під кущем,
На траві, що покрита росою,
Він побитий осіннім дощем
І щоразу засинав сиротою.
Не вожак, а частина зграї,
Вони голос нічної вулиці,
Як вигнанці, в підворіттях кружляють
І зализують рани від палиці.
Без нашийника, але з болем і відчаєм,
Знову порпався в смітниках –
Це вже стало для нього звичаєм,
Заселилось в його думках.
Навіть погляд – клубок самотності,
Бо не знає, що таке дім,
Стільки бачив в житті жорстокості
І скавчав, коли вдарить грім.
Найстрашніше, що злими псами,
Є окремі безжальні люди,
В них байдужість жила роками,
А вчепилась немов приблуда.
Татові
Ти часто їздиш за кордон,
І не завжди буваєш вдома,
Тобі не легко, безліч перепон,
Але ти все ж долаєш втому.
А пам’ятаєш, як ми жартома,
Боролися упавши на підлогу?
Руками впершись обома –
Змагалися за перемогу.
Ти закривав мене широкою спиною,
Коли до мене підкрадався страх
Та говорив, якщо ішов зі мною:
«Стій сину твердо на ногах».
І час минув… Я вищим став за тебе,
Однаковий в нас розмір вже взуття,
Знай тато, іншого не треба,
Сім’я –це сенс всього життя.
Ти в статусі солідного мужчини,
Який ще повен і наснаги й сил,
Десь там далеко – пам’ятай про сина,
Ти маєш тут надійний тил!
Ти часто їздиш за кордон,
І не завжди буваєш вдома,
Тобі не легко, безліч перепон,
Але ти все ж долаєш втому.
А пам’ятаєш, як ми жартома,
Боролися упавши на підлогу?
Руками впершись обома –
Змагалися за перемогу.
Ти закривав мене широкою спиною,
Коли до мене підкрадався страх
Та говорив, якщо ішов зі мною:
«Стій сину твердо на ногах».
І час минув… Я вищим став за тебе,
Однаковий в нас розмір вже взуття,
Знай тато, іншого не треба,
Сім’я –це сенс всього життя.
Ти в статусі солідного мужчини,
Який ще повен і наснаги й сил,
Десь там далеко – пам’ятай про сина,
Ти маєш тут надійний тил!
Тест на щастя
Все змінили якихось дві смужки.
Вони разом неймовірно щасливі,
Ще збентежені і схвильовані трошки,
А подія для них особлива.
Отак швидко і несподівано
Він дізнався, що стане татом.
Її мрія нарешті втілена
І навколо всі мають знати.
Обирають шпалери в кімнату,
Спільно думають над ім’ям,
Будуть тільки втрьох засинати,
Із маленьким своїм немовлям.
Знову згадують колискові,
Поринають в дитинство й казки,
Світ яскравий, такий кольоровий,
Коли є найрідніші – батьки.
Все змінили якихось дві смужки.
Вони разом неймовірно щасливі,
Ще збентежені і схвильовані трошки,
А подія для них особлива.
Отак швидко і несподівано
Він дізнався, що стане татом.
Її мрія нарешті втілена
І навколо всі мають знати.
Обирають шпалери в кімнату,
Спільно думають над ім’ям,
Будуть тільки втрьох засинати,
Із маленьким своїм немовлям.
Знову згадують колискові,
Поринають в дитинство й казки,
Світ яскравий, такий кольоровий,
Коли є найрідніші – батьки.
Лист зі Сходу
Для неї він пише щотижня листи,
Надсилає поцілунок в конверті,
Їй на зустріч готовий іти,
Щоб не сталося – залишатись відвертим.
Його почерк і слід від чорнила
Розчиняються вмить на папері,
Вона далі вірить на диво,
Що коханий постукає в двері.
Кожен день заглядає у скриньку
І чекає від нього звістку,
З того дня, тихо ходить навшпиньках,
Коли він отримав повістку.
Там на Сході в берцях поштар,
На конвертах забруднені марки,
Попіл сиплеться з неба і хмар,
Як на землю обпадає з цигарки.
Лист дійде до рук адресата,
В ньому звичне: «В нас все буде добре.
Ти чекай, а я буду кохати,
Доки б’ється серце хоробре».
Для неї він пише щотижня листи,
Надсилає поцілунок в конверті,
Їй на зустріч готовий іти,
Щоб не сталося – залишатись відвертим.
Його почерк і слід від чорнила
Розчиняються вмить на папері,
Вона далі вірить на диво,
Що коханий постукає в двері.
Кожен день заглядає у скриньку
І чекає від нього звістку,
З того дня, тихо ходить навшпиньках,
Коли він отримав повістку.
Там на Сході в берцях поштар,
На конвертах забруднені марки,
Попіл сиплеться з неба і хмар,
Як на землю обпадає з цигарки.
Лист дійде до рук адресата,
В ньому звичне: «В нас все буде добре.
Ти чекай, а я буду кохати,
Доки б’ється серце хоробре».
Розлучена
тінь
Напевно в нас багато непорозумінь,
Тобі потрібний зовсім інший,
Я твого тіла витончену тінь,
Тоді обожнював найбільше.
Така казкова та липнева ніч,
Коли нам усміхались зорі,
А ми з тобою віч-на-віч,
Десь на зупинці виглядали долю.
По-особливому світили ліхтарі,
Ті вогники я не забуду й досі,
Їх сяйво зібране вгорі
Тобі промінням падало на коси.
Але шляхи в нас зовсім різні
І не зійшлися напрямки доріг,
Я зрозумів це, може й пізно –
Раніше усвідомити не зміг.
Знайди того, хто покохає,
Тебе одну і назавжди,
Він буде поруч, біля тебе з краю,
Знайди його, знайди…
Напевно в нас багато непорозумінь,
Тобі потрібний зовсім інший,
Я твого тіла витончену тінь,
Тоді обожнював найбільше.
Така казкова та липнева ніч,
Коли нам усміхались зорі,
А ми з тобою віч-на-віч,
Десь на зупинці виглядали долю.
По-особливому світили ліхтарі,
Ті вогники я не забуду й досі,
Їх сяйво зібране вгорі
Тобі промінням падало на коси.
Але шляхи в нас зовсім різні
І не зійшлися напрямки доріг,
Я зрозумів це, може й пізно –
Раніше усвідомити не зміг.
Знайди того, хто покохає,
Тебе одну і назавжди,
Він буде поруч, біля тебе з краю,
Знайди його, знайди…
Солдатики
Ними граються – довго й повільно,
Розглядають новенький, блискучий набір,
Потім сядуть й влаштовують війни
І уявляють такий собі тир.
Байдуже скільки: сотня чи двоє
Впало на землю несправжніх солдат,
В них іграшкові і зброя й набої,
Тих, що зламались, повертають назад.
Їх обмінюють, визволяють з пололону,
Кидають, як ляльку на передову.
В цій грі ігнорують закони,
Чекають і вірять в перемогу свою.
Танків з коробки жбурнули у бій,
Он, на початку, стоять з прапорцями.
Іграшкова війна з необдуманих дій,
Тільки солдатики, впали рядами…
Ними граються – довго й повільно,
Розглядають новенький, блискучий набір,
Потім сядуть й влаштовують війни
І уявляють такий собі тир.
Байдуже скільки: сотня чи двоє
Впало на землю несправжніх солдат,
В них іграшкові і зброя й набої,
Тих, що зламались, повертають назад.
Їх обмінюють, визволяють з пололону,
Кидають, як ляльку на передову.
В цій грі ігнорують закони,
Чекають і вірять в перемогу свою.
Танків з коробки жбурнули у бій,
Он, на початку, стоять з прапорцями.
Іграшкова війна з необдуманих дій,
Тільки солдатики, впали рядами…
Спогад
Мовчи. Я все скажу за тебе,
Зроби той вираз, ніби ти німа,
Моя найбільша, основна потреба –
Ти нею стала, та дарма.
Ти спогад, крапля на вікні,
З дощу під назвою "розчарування."
Тому, що навіть світлі дні
Наповнені похмурим хвилюванням.
Ще досі згадую твій сміх,
Дивлюсь на фото з телефону,
І в пам’яті солодкий гріх –
Тепер він точно заборона.
Хоч не дотримуюсь ніколи меж,
Але я маю певні правила,
І сподіваюсь, що ти теж
Цю крапку вже поставила.
Він приносить їй каву в ліжко
Та з любов’ю готує сніданок,
Обіймає, цілує їй ніжки –
Ідеально пройдений ранок.
Поставив у вазу улюблені квіти –
І з’явились п’янкі аромати,
Як парфуми із запахом літа,
Що розлилися в їхній кімнаті.
Вона гладить його щетину,
Хоч колюча та їй приємно,
Ніби грається як дитина,
Ніжність точно для них взаємна.
Їх об’єднують спільні теми,
Один одного – половинка,
Коли разом то всі проблеми –
Це мізерна, проста пір’їнка.
Та з любов’ю готує сніданок,
Обіймає, цілує їй ніжки –
Ідеально пройдений ранок.
Поставив у вазу улюблені квіти –
І з’явились п’янкі аромати,
Як парфуми із запахом літа,
Що розлилися в їхній кімнаті.
Вона гладить його щетину,
Хоч колюча та їй приємно,
Ніби грається як дитина,
Ніжність точно для них взаємна.
Їх об’єднують спільні теми,
Один одного – половинка,
Коли разом то всі проблеми –
Це мізерна, проста пір’їнка.
Жінка, яка
ніколи не зрадить…
Я завдячую тобі мамо – всім,
Ти пробач бешкетника сина,
Став найбільшим хвилюванням твоїм –
Ти моя найрідніша людина.
Вже дорослий, з жорсткою щетиною,
А багато безглуздих вчинків,
Прагну бути серйозним мужчиною –
Та дитяча моя поведінка.
І непотрібний мій старий велосипед,
Я за кермом сиджу автомобіля,
Долаю труднощі і йду вперед,
Ти так цього хотіла.
Я з дитинства зростав серед книг,
Бачив сни, що здавались сторінкою,
З плином днів і солодких, гірких –
Залишалась нерозлучною жінкою.
Звичайно, знаю, що не бездоганний син,
Проте ти ідеальна мама,
Такий от неслухняний і один –
Розбещений із малечку віршами.
Я завдячую тобі мамо – всім,
Ти пробач бешкетника сина,
Став найбільшим хвилюванням твоїм –
Ти моя найрідніша людина.
Вже дорослий, з жорсткою щетиною,
А багато безглуздих вчинків,
Прагну бути серйозним мужчиною –
Та дитяча моя поведінка.
І непотрібний мій старий велосипед,
Я за кермом сиджу автомобіля,
Долаю труднощі і йду вперед,
Ти так цього хотіла.
Я з дитинства зростав серед книг,
Бачив сни, що здавались сторінкою,
З плином днів і солодких, гірких –
Залишалась нерозлучною жінкою.
Звичайно, знаю, що не бездоганний син,
Проте ти ідеальна мама,
Такий от неслухняний і один –
Розбещений із малечку віршами.
Та, що нагадує осінь…
Ти увібрала барви осені,
Взяла у сонця часточку тепла,
Для тебе світлої, рудоволосої –
Грайливий промінь зійде до чола.
І доторкнеться ніжно до щоки,
А потім зникне десь у листі,
Хоч і не видно, все ж таки,
Він з світла сплів тобі намисто,
Та розчесав волосся вересневий вітер –
Доволі вправний з нього перукар,
Ти володієш магією літер,
Й не має в світі, більш сильніших чар…
Ти увібрала барви осені,
Взяла у сонця часточку тепла,
Для тебе світлої, рудоволосої –
Грайливий промінь зійде до чола.
І доторкнеться ніжно до щоки,
А потім зникне десь у листі,
Хоч і не видно, все ж таки,
Він з світла сплів тобі намисто,
Та розчесав волосся вересневий вітер –
Доволі вправний з нього перукар,
Ти володієш магією літер,
Й не має в світі, більш сильніших чар…
----------------------------------------------------
Найсвітліші авжеж
блондинки,
А яскраві завжди руді,
У брюнетках якась перчинка –
Так здається чомусь мені.
Про білявок говорять часто:
«Що не вчинок – то анекдот»,
Їхній колір синонім щастя,
Де вони, там чимало пригод.
Полум’яні, немов жар-птиця,
Їм волосся зплітав вогонь,
У рудих позитив на лицях
І тепло невичерпне з долонь.
Темний колір, як маскування
Для хижачки – пантери в ночі,
Ці жінки відвоюють кохання
З чорним пасмом на своєму плечі.
Неважливий все ж колір волосся,
Модна зачіска чи відтінки
Та напевно мені здалося –
Справа лиш в характері жінки.
А яскраві завжди руді,
У брюнетках якась перчинка –
Так здається чомусь мені.
Про білявок говорять часто:
«Що не вчинок – то анекдот»,
Їхній колір синонім щастя,
Де вони, там чимало пригод.
Полум’яні, немов жар-птиця,
Їм волосся зплітав вогонь,
У рудих позитив на лицях
І тепло невичерпне з долонь.
Темний колір, як маскування
Для хижачки – пантери в ночі,
Ці жінки відвоюють кохання
З чорним пасмом на своєму плечі.
Неважливий все ж колір волосся,
Модна зачіска чи відтінки
Та напевно мені здалося –
Справа лиш в характері жінки.
Ти скажеш: «Любий, все в тобі прекрасне,
Бо не знайду в тобі недоліків»,
А я тоді освідчуся завчасно,
В кафе, за нашим столиком.
І в телефоні я підписаний «найкращий»,
Залишусь найважливішим контактом,
Ти номер мій не видалиш нізащо,
Коли образишся на мене раптом.
Ти знаєш все: слабкі і сильні сторони,
В характері сприймаєш всі дрібниці,
Ми радість розділяємо порівно
І посмішку закохану на лицях.
В нас навпіл – труднощі і втрати
Та настрій теж на двох один,
Не перестану віддано кохати –
За будь – яких обставин чи причин.
Якщо чомусь ти засумуєш –
Промовлю лагідно люблю,
Невтомно і постійно, чуєш?,
Привітну посмішку твою!
Бо не знайду в тобі недоліків»,
А я тоді освідчуся завчасно,
В кафе, за нашим столиком.
І в телефоні я підписаний «найкращий»,
Залишусь найважливішим контактом,
Ти номер мій не видалиш нізащо,
Коли образишся на мене раптом.
Ти знаєш все: слабкі і сильні сторони,
В характері сприймаєш всі дрібниці,
Ми радість розділяємо порівно
І посмішку закохану на лицях.
В нас навпіл – труднощі і втрати
Та настрій теж на двох один,
Не перестану віддано кохати –
За будь – яких обставин чи причин.
Якщо чомусь ти засумуєш –
Промовлю лагідно люблю,
Невтомно і постійно, чуєш?,
Привітну посмішку твою!
Життя
підкине нам клубок проблем
В якому десь заплуталася нитка,
Не треба жити одним днем,
Й тоді проблеми виникають зрідка.
Нелегко вишити на п’яльцях
Оту невидиму любов,
Простіше все ж вколоти пальця
Або зробити непотрібний шов.
Підступна голка неспроможна більше,
Ніж на поверхню викликати кров,
Бо колить гостро і найгірше –
Лиш нерозділена любов…
В якому десь заплуталася нитка,
Не треба жити одним днем,
Й тоді проблеми виникають зрідка.
Нелегко вишити на п’яльцях
Оту невидиму любов,
Простіше все ж вколоти пальця
Або зробити непотрібний шов.
Підступна голка неспроможна більше,
Ніж на поверхню викликати кров,
Бо колить гостро і найгірше –
Лиш нерозділена любов…
Для кращого
друга…
Ти залишишся кращим другом,
Тут не має анітрохи брехні.
В час проблем, коли темна смуга,
Точно знаю – допоможеш мені.
І чимало тривалих розмов,
Де в нас часто співпадали думки,
Я б повз тебе повір не пройшов,
Не потиснувши друже руки.
З гарним настроєм та усмішкою
З дискотек повертались додому,
Й попри те, що йшли пішки ми,
Все одно забували про втому.
Ти залишишся кращим другом,
Тут не має анітрохи брехні.
В час проблем, коли темна смуга,
Точно знаю – допоможеш мені.
І чимало тривалих розмов,
Де в нас часто співпадали думки,
Я б повз тебе повір не пройшов,
Не потиснувши друже руки.
З гарним настроєм та усмішкою
З дискотек повертались додому,
Й попри те, що йшли пішки ми,
Все одно забували про втому.
Всі
важливі твої поради,
Чи від тебе почути дзвінок,
А найгірше для мене зрада,
Бо вона заганяє в куток.
Сподіваюсь, колись в майбутньому,
Ти на зустріч підеш напроти,
Дружба все ж незабутня є
І не можна її побороти!
Чи від тебе почути дзвінок,
А найгірше для мене зрада,
Бо вона заганяє в куток.
Сподіваюсь, колись в майбутньому,
Ти на зустріч підеш напроти,
Дружба все ж незабутня є
І не можна її побороти!
З любов’ю до рідного
міста...
Хай заздрить Львів твоїй вечірній тиші,
А Київ просто й тихо помовчить,
В думках тебе ніколи не залишу
І не забуду ні на мить:
Твій вічний подих крізь шпарину часу,
Вузенькі вулиці й крамниці,
Ти бережеш немов прикрасу
Проміння сонця на дзвіницях.
Серед гір зазвичай прохолода,
Б’ють джерела з підземних глибин,
Ти привітний в журливу негоду –
Місто храмів й зелених вершин,
І будинків старих, мальовничих,
З парком де розквітають каштани,
Ти у гості запрошуєш, кличеш,
На світанку визираєш з туману.
Мій любий Кременець, поважний друже,
Ти вартий тисяч отаких рядків,
Бо не залишиться ніхто байдужим
До тебе протягом віків!
Хай заздрить Львів твоїй вечірній тиші,
А Київ просто й тихо помовчить,
В думках тебе ніколи не залишу
І не забуду ні на мить:
Твій вічний подих крізь шпарину часу,
Вузенькі вулиці й крамниці,
Ти бережеш немов прикрасу
Проміння сонця на дзвіницях.
Серед гір зазвичай прохолода,
Б’ють джерела з підземних глибин,
Ти привітний в журливу негоду –
Місто храмів й зелених вершин,
І будинків старих, мальовничих,
З парком де розквітають каштани,
Ти у гості запрошуєш, кличеш,
На світанку визираєш з туману.
Мій любий Кременець, поважний друже,
Ти вартий тисяч отаких рядків,
Бо не залишиться ніхто байдужим
До тебе протягом віків!
Омріяна радість
Найбільша радість бути мамою,
Пригортати маля до грудей,
З чоловіком ділитися планами
Про їх спільних, бажаних дітей.
Разом з сином дмухнути на бульбашку,
Хай до неба високо летить,
Купувати йому різні іграшки
І щаслива тоді кожна мить.
Найбільша радість бути мамою,
Пригортати маля до грудей,
З чоловіком ділитися планами
Про їх спільних, бажаних дітей.
Разом з сином дмухнути на бульбашку,
Хай до неба високо летить,
Купувати йому різні іграшки
І щаслива тоді кожна мить.
Для
батьків – це маленьке сонечко,
Що постійно для них світитиме,
Без різниці: і сина й донечку,
Мама з татом безмежно любитимуть.
Невичерпне тепло їх і ласка,
Віддають ті усе немовляті,
Наче серця єдиного частка,
Що не можна ніяк від’єднати.
Серед ночі змінити підгузника –
Для зразкового тата за звичку,
Він буває таким підлабузником
Та для сина планує сестричку!
Що постійно для них світитиме,
Без різниці: і сина й донечку,
Мама з татом безмежно любитимуть.
Невичерпне тепло їх і ласка,
Віддають ті усе немовляті,
Наче серця єдиного частка,
Що не можна ніяк від’єднати.
Серед ночі змінити підгузника –
Для зразкового тата за звичку,
Він буває таким підлабузником
Та для сина планує сестричку!
Вір мені
Нам розставлені точки сходження
На важливому двом маршруті,
Там на небі, давно «погоджено»,
Що ми разом повинні бути.
В нас співпав гороскоп сумісності,
Ми тоді запитали в зірок:
Нам чекати в стосунках міцності
Й будувати кохання місток ?
Жодна відстань – не має значення
Та хіба ж вона є причиною ?
На коротких, швидких побаченнях –
Все здається мені хвилиною.
Губить відносини зверхність з оманою
І недовіра зі сміхом нещирим.
Тільки відвертим я буду з коханою,
Ніжним, турботливим, милим.
Будеш для мене безцінним ти золотом,
Світлом яскравим над прірвою,
Вічним теплом у лютневому холоді,
Тільки ти вір мені, вір мені…
Нам розставлені точки сходження
На важливому двом маршруті,
Там на небі, давно «погоджено»,
Що ми разом повинні бути.
В нас співпав гороскоп сумісності,
Ми тоді запитали в зірок:
Нам чекати в стосунках міцності
Й будувати кохання місток ?
Жодна відстань – не має значення
Та хіба ж вона є причиною ?
На коротких, швидких побаченнях –
Все здається мені хвилиною.
Губить відносини зверхність з оманою
І недовіра зі сміхом нещирим.
Тільки відвертим я буду з коханою,
Ніжним, турботливим, милим.
Будеш для мене безцінним ти золотом,
Світлом яскравим над прірвою,
Вічним теплом у лютневому холоді,
Тільки ти вір мені, вір мені…
Король
гри
Він не тримає козир в рукаві,
Завжди підніме настрій жартами
І так трапляється в житті,
Що люди теж бувають картами:
І шісткою найнищою в колоді
Або тузом найстаршим серед карт,
Не сумнівайтесь в правильності ходу –
Коли з’являється азарт.
Бувають звісно програші і злети,
Банально й довго не щастить,
Ви дамою підкорите валета –
Обравши підходящу мить.
Ми інколи захоплюємось грою,
Хтось грає в дурня, інший в преферанс,
Як карта ляже, кинута рукою –
Залежить перемоги шанс.
Приємно бути сильним королем,
В своїх руках тримати владу,
Та біля вас, з наточеним мечем –
Суперник знайдеться позаду…
Він не тримає козир в рукаві,
Завжди підніме настрій жартами
І так трапляється в житті,
Що люди теж бувають картами:
І шісткою найнищою в колоді
Або тузом найстаршим серед карт,
Не сумнівайтесь в правильності ходу –
Коли з’являється азарт.
Бувають звісно програші і злети,
Банально й довго не щастить,
Ви дамою підкорите валета –
Обравши підходящу мить.
Ми інколи захоплюємось грою,
Хтось грає в дурня, інший в преферанс,
Як карта ляже, кинута рукою –
Залежить перемоги шанс.
Приємно бути сильним королем,
В своїх руках тримати владу,
Та біля вас, з наточеним мечем –
Суперник знайдеться позаду…
Спокуса
Будь моєю завжди спокусою,
Океаном з палких бажань
Та не в силах тебе примусити,
Я лиш прошу, ти тільки стань.
Найтепліші всі твої дотики –
Аж вирує у жилах кров,
Залишайся моїм наркотиком,
Я вдихатиму тебе знов.
Незрівнянна земна насолода
В поєднанні з червоним вином,
Я сп’янів від чарівної вроди,
Але добре від цього обом.
У повітрі завіса ніжності,
Як легкий тютюновий дим,
А для тебе мій доказ вірності –
На папері зі слів і рим.
Ти найбільше моє задоволення,
Неповторна й чудова на смак
І тобою тепер поневолений –
Вже надовго і міцно, так!
Будь моєю завжди спокусою,
Океаном з палких бажань
Та не в силах тебе примусити,
Я лиш прошу, ти тільки стань.
Найтепліші всі твої дотики –
Аж вирує у жилах кров,
Залишайся моїм наркотиком,
Я вдихатиму тебе знов.
Незрівнянна земна насолода
В поєднанні з червоним вином,
Я сп’янів від чарівної вроди,
Але добре від цього обом.
У повітрі завіса ніжності,
Як легкий тютюновий дим,
А для тебе мій доказ вірності –
На папері зі слів і рим.
Ти найбільше моє задоволення,
Неповторна й чудова на смак
І тобою тепер поневолений –
Вже надовго і міцно, так!
Давай просто шалено
кохатися,
Відчувати усі наші подихи,
На підлозі холодній валятися –
Без обов’язків, правил і одягу.
Зняти всі непотрібні нам речі,
Їх не має тепер на заваді,
Спокушають оголені плечі
І сліди від твоєї помади.
Один – одного стиснувши руки
В поцілунках п’янких розчинитися,
Під нестримні емоції й звуки –
Хочу вдосталь тобою напитися…
Відчувати усі наші подихи,
На підлозі холодній валятися –
Без обов’язків, правил і одягу.
Зняти всі непотрібні нам речі,
Їх не має тепер на заваді,
Спокушають оголені плечі
І сліди від твоєї помади.
Один – одного стиснувши руки
В поцілунках п’янких розчинитися,
Під нестримні емоції й звуки –
Хочу вдосталь тобою напитися…
Присмак болю
Напевно незначні всі травми і удари,
Страшний, жорстокий є душевний біль.
Словами також інколи вбивали
І на відкриту рану, розсипали сіль.
Кололи в серце лезом із брехні
І били заздрістю нещадно,
Топили в смутку на мілкому дні,
Бо для людської злості все підвладне.
Шмагали до крові страшними словами,
З образ і насмішок сплітали батіг,
Так боляче жити з гіркими думками,
Повільно, крізь сльози, проривається сміх.
Для когось тортури трагічне кохання,
А в інших біда – в них захмарні борги
Та в долі для кожного різні завдання,
І з нею відсутні всілякі торги.
Напевно незначні всі травми і удари,
Страшний, жорстокий є душевний біль.
Словами також інколи вбивали
І на відкриту рану, розсипали сіль.
Кололи в серце лезом із брехні
І били заздрістю нещадно,
Топили в смутку на мілкому дні,
Бо для людської злості все підвладне.
Шмагали до крові страшними словами,
З образ і насмішок сплітали батіг,
Так боляче жити з гіркими думками,
Повільно, крізь сльози, проривається сміх.
Для когось тортури трагічне кохання,
А в інших біда – в них захмарні борги
Та в долі для кожного різні завдання,
І з нею відсутні всілякі торги.
Барбі
Хоч не лялька і не з пластмаси,
Все одно, ти якась фальшива,
Може навіть забракло часу –
Щоб пізнати тебе правдиву:
Без пафосу, зіркового гламуру,
Без витребеньок, модних штучок,
Напевно ти тонка натура? –
Й до твого серця знайду ключик.
Тобі потрібні спа-салони
І одяг з дорогих крамниць?
Далекий я від еталону
І встиг накоїти дурниць…
Мовчить, образився твій телефон,
Карає тишею, гудками –
Така байдужість гірше заборон
І меж встановлених між нами.
Ти не вагайся, будь собою,
Змий нарешті рожеві фарби,
Стань відверта хоча б зі мною,
Бо інакше – ти просто Барбі.
Хоч не лялька і не з пластмаси,
Все одно, ти якась фальшива,
Може навіть забракло часу –
Щоб пізнати тебе правдиву:
Без пафосу, зіркового гламуру,
Без витребеньок, модних штучок,
Напевно ти тонка натура? –
Й до твого серця знайду ключик.
Тобі потрібні спа-салони
І одяг з дорогих крамниць?
Далекий я від еталону
І встиг накоїти дурниць…
Мовчить, образився твій телефон,
Карає тишею, гудками –
Така байдужість гірше заборон
І меж встановлених між нами.
Ти не вагайся, будь собою,
Змий нарешті рожеві фарби,
Стань відверта хоча б зі мною,
Бо інакше – ти просто Барбі.
Цей день чекала протягом життя,
Про білу сукню мріяла й обручку,
Балакали з коханим про дитя,
По парку ідучи за ручки.
І все здійснилось: перший танець
Та з нею поряд є мужчина.
Він друг, порадник і коханець –
Міцна опора для дружини.
І так близький до ідеалу,
Її по дому носить на руках,
Раніше тільки уявляла,
Жила в придуманих казках.
Перегортала свій настінний календар,
Закреслювала дні до радісної дати,
Не помічала в небі сірих хмар,
Гроза її не здатна налякати.
Із ним світанок швидше настає,
А темрява зникає десь раптово,
Холодне море – ніжність розіллє
В його очах блакитно – волошкових.
Про білу сукню мріяла й обручку,
Балакали з коханим про дитя,
По парку ідучи за ручки.
І все здійснилось: перший танець
Та з нею поряд є мужчина.
Він друг, порадник і коханець –
Міцна опора для дружини.
І так близький до ідеалу,
Її по дому носить на руках,
Раніше тільки уявляла,
Жила в придуманих казках.
Перегортала свій настінний календар,
Закреслювала дні до радісної дати,
Не помічала в небі сірих хмар,
Гроза її не здатна налякати.
Із ним світанок швидше настає,
А темрява зникає десь раптово,
Холодне море – ніжність розіллє
В його очах блакитно – волошкових.
Попелюшка на мільйон
Без важливого їй капелюшка –
Не приходить на світські вечірки,
Он іде показна Попелюшка,
Інтерв’ю знову брати в зірки.
Довга сукня й високі підбори
І ще безліч різких запитань:
Бізнесменам, митцям і акторам –
Їх поставить завжди без вагань.
Модний показ чи бал в столиці,
Не пропустить прем’єру вистави,
Приголомшлива світська левиця,
Що купається в променях слави.
В її сумочці повно інтриг,
Там секрети змішались з плітками,
Таємниць там чимало: і добрих, і злих,
Без піару й брудної реклами…
Без важливого їй капелюшка –
Не приходить на світські вечірки,
Он іде показна Попелюшка,
Інтерв’ю знову брати в зірки.
Довга сукня й високі підбори
І ще безліч різких запитань:
Бізнесменам, митцям і акторам –
Їх поставить завжди без вагань.
Модний показ чи бал в столиці,
Не пропустить прем’єру вистави,
Приголомшлива світська левиця,
Що купається в променях слави.
В її сумочці повно інтриг,
Там секрети змішались з плітками,
Таємниць там чимало: і добрих, і злих,
Без піару й брудної реклами…
В
ідеалі…
Він приносить їй каву в ліжко
Та з любов’ю готує сніданок,
Обіймає, цілує їй ніжки –
Ідеально пройдений ранок.
Поставив у вазу улюблені квіти –
І з’явились п’янкі аромати,
Як парфуми із запахом літа,
Що розлилися в їхній кімнаті.
Вона гладить його щетину,
Хоч колюча та їй приємно,
Ніби грається як дитина,
Ніжність точно для них взаємна.
Їх об’єднують спільні теми,
Один одного – половинка,
Коли разом то всі проблеми –
Це мізерна, проста пір’їнка.
Він приносить їй каву в ліжко
Та з любов’ю готує сніданок,
Обіймає, цілує їй ніжки –
Ідеально пройдений ранок.
Поставив у вазу улюблені квіти –
І з’явились п’янкі аромати,
Як парфуми із запахом літа,
Що розлилися в їхній кімнаті.
Вона гладить його щетину,
Хоч колюча та їй приємно,
Ніби грається як дитина,
Ніжність точно для них взаємна.
Їх об’єднують спільні теми,
Один одного – половинка,
Коли разом то всі проблеми –
Це мізерна, проста пір’їнка.
Приводом для написання
став сюжет з ТСН про ветерана, онук якого загинув на Донбасі. Вічна пам'ять
героям!
Старенький дід лиш згадує онука
Та сльози котяться на ордени.
Така нестерпна і страшна розлука,
Що йде з безжальної війни.
Хотіли разом вийти на парад,
І святкувати спільно перемогу
Та їм завадив шквальний «Град » –
Біду накликав, розпач і тривогу.
Обоє бачили той жах:
Снаряди падали під ноги,
І кров стікала на плечах,
Тіла лежали край дороги.
Та з острахом давався кожен крок,
А як інакше? Тут навколо міни,
І ворог тисне на курок
Та наступає грізно на країну.
Стиснулося вмить серце ветерана,
Бо не зустрів онук на жаль весни,
І заболіли знову його рани
Та повернулись ті кошмарні сни…
Старенький дід лиш згадує онука
Та сльози котяться на ордени.
Така нестерпна і страшна розлука,
Що йде з безжальної війни.
Хотіли разом вийти на парад,
І святкувати спільно перемогу
Та їм завадив шквальний «Град » –
Біду накликав, розпач і тривогу.
Обоє бачили той жах:
Снаряди падали під ноги,
І кров стікала на плечах,
Тіла лежали край дороги.
Та з острахом давався кожен крок,
А як інакше? Тут навколо міни,
І ворог тисне на курок
Та наступає грізно на країну.
Стиснулося вмить серце ветерана,
Бо не зустрів онук на жаль весни,
І заболіли знову його рани
Та повернулись ті кошмарні сни…
З Україною в серці навіки,
Бо безмежна до неї любов,
Як нестримні, розбурхані ріки –
В них я бажану радість знайшов.
У колоссі, що вітер гойдає,
Он у небі кружляє лелека,
А цвіркун десь у травах стрибає –
Його чути ще навіть здалека.
А калина напившись доволі
Дощових, прохолодних краплин
Розсипала на землю поволі –
Пишні грона терпких намистин.
Найвродливіші все ж українки,
Їх потрібно весь час цілувати,
Не знайдете у світі ще жінки,
Щоб доводилось так працювати.
Моя рідна, квітуча, єдина,
Я не зраджу тебе, не зречусь,
Я за тебе, моя Батьківщино –
Завжди в храмі Господнім молюсь!
Бо безмежна до неї любов,
Як нестримні, розбурхані ріки –
В них я бажану радість знайшов.
У колоссі, що вітер гойдає,
Он у небі кружляє лелека,
А цвіркун десь у травах стрибає –
Його чути ще навіть здалека.
А калина напившись доволі
Дощових, прохолодних краплин
Розсипала на землю поволі –
Пишні грона терпких намистин.
Найвродливіші все ж українки,
Їх потрібно весь час цілувати,
Не знайдете у світі ще жінки,
Щоб доводилось так працювати.
Моя рідна, квітуча, єдина,
Я не зраджу тебе, не зречусь,
Я за тебе, моя Батьківщино –
Завжди в храмі Господнім молюсь!
Скільки ще незрівняних
ролей (Памяті Б.Ступки)
Міг чудово наш геній зіграти ?
Та з простих, повсякденних речей –
Всю приховану суть показати.
Неповторний актор, як маестро,
А талант – це його інструмент.
Заворожує погляд і жести
У потрібний для нього момент.
По житті – сам собі режисер,
Цей сценарій писався роками
Та живе він у фільмах тепер
І сміється до нас із екрану.
Ніби рідну оселю, свій театр любив,
В нім актори – велика родина,
Завмирали у залі, коли говорив:
«Ти знаєш, що ти людина?»
Міг чудово наш геній зіграти ?
Та з простих, повсякденних речей –
Всю приховану суть показати.
Неповторний актор, як маестро,
А талант – це його інструмент.
Заворожує погляд і жести
У потрібний для нього момент.
По житті – сам собі режисер,
Цей сценарій писався роками
Та живе він у фільмах тепер
І сміється до нас із екрану.
Ніби рідну оселю, свій театр любив,
В нім актори – велика родина,
Завмирали у залі, коли говорив:
«Ти знаєш, що ти людина?»
Чути стукіт хоробрих сердець,
Воїн йде на плечі з автоматом,
Раптом – постріл, убивчий свинець,
Вмить потрапив у тіло солдата.
Захитався герой, та не впав –
Не прийшов він сюди помирати,
Відчайдушно, як міг прокричав:
«Я живий, ми йдемо наступати!»
А за ним подались побратими,
Та стиснувши зброю в руках,
Потопали у куряві диму,
Хоч з ріднею були у думках.
Мамин хрестик й іконка в кишені –
Більш надійні ніж бронежилет.
Хлопці там, неначе мішені,
Серед грізних, колючих тенет.
«Іловайський котел», аеропорту руїни, –
Полягли тут героїв десятки.
Ми завдячуєм, тим, хто боронить країну
Та в серцях залишаємо згадку!
Воїн йде на плечі з автоматом,
Раптом – постріл, убивчий свинець,
Вмить потрапив у тіло солдата.
Захитався герой, та не впав –
Не прийшов він сюди помирати,
Відчайдушно, як міг прокричав:
«Я живий, ми йдемо наступати!»
А за ним подались побратими,
Та стиснувши зброю в руках,
Потопали у куряві диму,
Хоч з ріднею були у думках.
Мамин хрестик й іконка в кишені –
Більш надійні ніж бронежилет.
Хлопці там, неначе мішені,
Серед грізних, колючих тенет.
«Іловайський котел», аеропорту руїни, –
Полягли тут героїв десятки.
Ми завдячуєм, тим, хто боронить країну
Та в серцях залишаємо згадку!
В похмурому небі летять
журавлі,
З далекого сходу, де горе і лихо,
У хмарах блукали, ховались в імлі
І клекіт шумів, долинаючи стиха.
Здіймалось над полем закривавлене пір’я,
Приречені птахи – помирали від ран.
Немає там досі ознак перемир’я,
Всього лиш цей підлий, ворожий обман.
Тріпотіли крильми від нестерпного болю
Аби вирватись з лютої пащі,
Бо безцінна – омріяна воля
І дається тепер вже найважче!
Та наляканий ключ журавлиний,
Попри обстріл смертельний – летить,
Понад містом зруйнованим лине,
Що від жаху – ночами не спить.
І простори рідні минала,
Зграя цих беззахисних птахів,
Як в останнє журливо кружляла,
Облітаючи знову над дахом…
З далекого сходу, де горе і лихо,
У хмарах блукали, ховались в імлі
І клекіт шумів, долинаючи стиха.
Здіймалось над полем закривавлене пір’я,
Приречені птахи – помирали від ран.
Немає там досі ознак перемир’я,
Всього лиш цей підлий, ворожий обман.
Тріпотіли крильми від нестерпного болю
Аби вирватись з лютої пащі,
Бо безцінна – омріяна воля
І дається тепер вже найважче!
Та наляканий ключ журавлиний,
Попри обстріл смертельний – летить,
Понад містом зруйнованим лине,
Що від жаху – ночами не спить.
І простори рідні минала,
Зграя цих беззахисних птахів,
Як в останнє журливо кружляла,
Облітаючи знову над дахом…
Ти розбудиш мене на
світанку?
Моя муза, ти тільки з’явись
Та не стій зажурившись на ґанку –
Ми на ньому зустрілись колись.
Зараз вечір – улюблена тиша,
Ти у гості до мене прийшла,
Я без тебе, нічого не пишу,
Я без тебе, як птах без крила.
Ти невидима й безголоса,
Схожа вся на оту краплинку,
По камінні ступаєш боса
І шукаєш свою стежинку.
Десь згубилась, та ще знайдеться,
Все одно – ти прийдеш до мене.
Чи то правда, чи то здається –
Ти як куля, така шалена.
Часом буваєш слухняна й покірна,
Вдало і влучно мені імпонуєш,
Другом хорошим – надійним і вірним,
Дякую муза, за те, що існуєш!
Моя муза, ти тільки з’явись
Та не стій зажурившись на ґанку –
Ми на ньому зустрілись колись.
Зараз вечір – улюблена тиша,
Ти у гості до мене прийшла,
Я без тебе, нічого не пишу,
Я без тебе, як птах без крила.
Ти невидима й безголоса,
Схожа вся на оту краплинку,
По камінні ступаєш боса
І шукаєш свою стежинку.
Десь згубилась, та ще знайдеться,
Все одно – ти прийдеш до мене.
Чи то правда, чи то здається –
Ти як куля, така шалена.
Часом буваєш слухняна й покірна,
Вдало і влучно мені імпонуєш,
Другом хорошим – надійним і вірним,
Дякую муза, за те, що існуєш!
Володарка слова (Ліні Костенко)
Ця жінка, немов таємниця,
Напевно така ж загадкова
У ній невичерпна скарбниця –
Безмежне багатство із слова.
Поважна, витончена пані,
Яка змальовує майстерно світ,
Довершеність і досконалість граней
Та мудрість незворотніх літ.
І тонко усе відчуває:
Весь трепет написаних літер,
І дощ, що от - от вже минає,
І ніжний, проникливий вітер.
Небачену велич і мізерні дрібниці –
Єднала в одному, простому рядку,
Зажурливий спів перелітної птиці
І яблуні цвіт у зеленім садку.
Та до серця, словами торкалась,
Їх збирала, як зірвані квіти,
Їй постійно, щоразу вдавалось –
Теплим словом у холод зігріти.
Ця жінка, немов таємниця,
Напевно така ж загадкова
У ній невичерпна скарбниця –
Безмежне багатство із слова.
Поважна, витончена пані,
Яка змальовує майстерно світ,
Довершеність і досконалість граней
Та мудрість незворотніх літ.
І тонко усе відчуває:
Весь трепет написаних літер,
І дощ, що от - от вже минає,
І ніжний, проникливий вітер.
Небачену велич і мізерні дрібниці –
Єднала в одному, простому рядку,
Зажурливий спів перелітної птиці
І яблуні цвіт у зеленім садку.
Та до серця, словами торкалась,
Їх збирала, як зірвані квіти,
Їй постійно, щоразу вдавалось –
Теплим словом у холод зігріти.
Немає коментарів:
Дописати коментар