"У моєму краї рушники барвисті:
стародавня вишивка мого села"
Українська вишивка бере свій початок з
періоду трипільської культури, епохи пізнього неоліту. Цікаво, що перші вишивки на території України
з'явилися ще за скіфів. Археологічні розкопки підтверджують, що знайдені на
Черкащині фігурки чоловіків, створені ще у VI столітті, в своєму оздобленні
мають не тільки структурні особливості українського одягу XVIII-XIX століть, а
й елементи давнього орнаменту. Про той же орнамент розповідав і арабський
мандрівник у своїх описах русів , які датуються Х століттям.
Вишивка - це і оздоблення одягу, і весільні рушники, і елементи, покликані прикрасити оселю: скатертини, фіранки, покривала тощо. У вишивці визначають основні інтерпретації візерунків, які містять той чи інший елемент з широким смисловим навантаженням. Перш за все це геометричний (Гуцульщина, Поділля, Полтава) та рослинний (Буковина, Волинь, Поділля, Побужжя) орнаменти.
У
зразках, створених переважно майстринями Північної Буковини, зустрічаються
зображення людей і тварин. Хоча така регіональна прив’язка не є остаточною:
відомо, що по всій території України були розповсюджені весільні рушники з
вишитими птахами і навіть символічно зображеними молодятами.
Значно
пізніше, з налагодженням комунікації між регіонами і розвитком торгівлі,
народився комбінований орнамент, який поєднує всі традиційні види в одне ціле.
Він , до речі, є дуже поширеним у роботах сучасних майстрів.
Найпоширеніші та найбільш шановані давніми українцями кольори
– червоний та чорний. Вони вважалися магічними. Червоний свідчив
про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі. Чорний –
в жодному разі не колір смерті чи жалоби, як ми звикли вважати, швидше навпаки:
пращури наділяли його магією життєвої сили рідної землі, він уособлював безліч
таємних знаків і закликів до родючого ґрунту, що забезпечував урожай і
достаток.
Відповідно, білий колір
символізує світло і високу духовність, синій – холод
і воду (є дуже часто антиподом червоному), жовтий –
відображає свободу і щастя. Щодо зеленого кольору,
то він є найулюбленішим серед українців після чорного і червоного. Він
символізує ріст і розвиток, прагнення
життя і молоду, дужу силу. Коричневий у вишивці
ототожнюється із засіяною ріллею, а сірий – з
рівновагою та здійсненням бажань.
Українська вишивка,як унікальний код рідного краю. Так у більшості районів Тернопільщини майстрині віддавали перевагу геометричним узорам. Насичені темні кольори. Особливо на Борщівщині – регіоні, який прославився на весь світ саме своїми унікальними вишиванками. Це зашиті повністю рукави із сильним переважанням чорного кольору (що символізує трагічні сторінки історії краю), також поздовжні косі смуги з повторюваними елементами. У вишивці присутній мотив калини – один з улюблених на Тернопільщині. Ягідні галузки часто зображали між двома пташками. Типовою тут була вишивка вовняними нитками. Тернопільські візерунки чіткі, контрастні, з об`ємними елементами.
Кременеччина - це південна Волинь, де переважали рослинні орнаменти над геометричними, кольорова гама включала лише два кольори-червоний і чорний, вишивка виконувалась технікою «хрестик». Із рослинних орнаментів-це мак, ружа, лілія, листя хмелю, а з тваринних в основному - птахи: півні, зозульки, пави.
Але в Кременецькій вишивці є свої особливості, які характерні тільки нашому регіону. Це мережки, які чергуються із смужками вишивки, вони присутні на рушниках домотканого полотна. Популярними фрагментами вишивки є берегиня (пишні стилізовані ружі у вазончику) у центрі, а по боках менші берегиньки у вазончиках. Вишивку можуть доповнювати ряди стилізованих лілій, відмежованих мережкою з обох боків. На рушниках вишивались півники, поміж віночків-квітів і вінців, що символізують Боже благословення. Між елементами вишивки – мережки. Мережками оздоблювали також вставки на жіночих сорочках з домотканого полотна. Саме ці особливості роблять кременецьку вишивку неповторною і вирізняють серед інших регіонів.
Розпочинаємо корпоративний проект народознавчого спрямування
«У
моєму краї рушники барвисті : стародавня вишивка мого села»
, мета якого полягає у зібранні старовинних та сучасних вишивок нашого краю, та
ознайомленні всіх бажаючих з історією виникнення та технікою створення української
вишивки та знайомство зі знаними
вишивальницями-трудівницями нашого краю ,
які творять справжні шедеври, що заслуговують на увагу.
Гарні і талановиті люди живуть у мальовничому селі Плоске. Сьогодні розповідаємо про майстринь-вишивальниць Ольгу Варфоломіївну Саган та Галину Петрівну Січкун. Матеріал нам любязно надала бібліотекар бібліотеки-філії с. Плоске Алла Моронжук.
Ці невтомні трудівниці
закохані в українську вишивку. Їхніми
невтомними руками вишиті численні
серветки та рушники, подушки та сорочки, блузки та плаття для всієї родини і
навіть килими. Уміло кладуть вони різнобарвні візерунки на полотно ,вкладаючи в
них всю свою душу.
Ольга Варфоломіївна Саган надзвичайна господиня і берегиня свого роду, своєї домівки.
Поряд з тим, що вона готує неймовірні українські страви, випікає запашні весільні короваї, вона ще й неперевершена майстриня-вишивальниця. Безліч весільних рушників пов’язали руки молодят, вишитими сорочками, блузками, платтями красуються діти та внуки пані Ольги
Роботи пані Ольги.
Бджілка-трудівниця,так можна
охарактеризувати плосківчанку Галину Петрівну Січкун. Ця жінка не знає спокою
ні хвилини, обходячи господарство, даючи
лад в домівці ,на роботі, та й ще знаходить вільну хвилину на приємне
захоплення-вишивання. Безліч вишитих подушечок, рушників, серветок, картин і
навіть вишитий килим прикрашають оселю пані Галини. Диву даєшся, коли
споглядаєш цей дивосвіт вишивки, адже в неї вкладено стільки
праці,любові,терпіння.