Василь Олійник

Кременчани можуть ознайомитись із книгою "Храм Воздвиження Чесного Хреста Господнього в м. Кременці", із серії краєзнавчих матеріалів "Кременеччина: минуле і сьогодення. сторінки пам'яті". том 7.

Рецензія на книжку Валентини Шпак і Василя Олійника. Храм Воздвиження Чесного Хреста Господнього в м. Кременці. – Кременець: Малий видавничий дім, 2020. – 218 с. , дав дійсний член Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка Я.Середницький , м. Львів

Обкладинка видання кременецьких краєзнавців й істориків В. Шпак і В. Олійника ніби випромінює енергетику величності й святості дерев’яної православної волинської церкви. Перше враження не зникає, а навпаки поглиблюється при розгляді наступних сторінок. А вони ілюструють і описують крім Чеснохрестської церкви значно більші, зложені з каменю й багатші зовнішнім декором і внутрішнім убранством православні собори, монастирі, католицькі костели княжого міста Кременця. Міста, яке недаремно називали протягом століть й називають «перлиною Волині».
Помальована у синьо-білі волинські кольори Чеснохрестська церква Православної Церкви України за незмінними канонами древніх зодчих стоїть на пагорбі в центрі Кременця. Її добре видно з близьких вулиць і дальших Кременецьких гір. І недаремне автори стверджують, що вона «нікого не залишає байдужим, захоплює, заворожує, приковує увагу й закликає переступити поріг і помолитися».

Багато сторінок присвячено опису історії Чеснохрестської церкви, яка починається від ХІ століття. Сучасна дерев’яна церква веде свій родовід від 1989 року, коли її відбудували на кошти парафіян за стараннями настоятеля о. Флора Метельського. Ретрофотографії підкреслюють велич споруди. Церква за Божим захистом уціліла влітку 1942 року, коли німецькі окупанти підпалили єврейське гетто в центрі Кременця й вогонь перекинувся на навколишні будинки. Але її існування мало не обірвалося з приходом до Кременця совєцьких «визволителів» у березні 1944 року, які зробили в храмі склад склотари. За незалежної України кременецька громада відновила занедбану церкву. Автори наводять імена й прізвища людей, що здійснили цю святу справу.
Не менш цікавими для широкого кола українських читачів є описи і кольорові фотографії величних православних соборів, монастирів і католицьких костелів, на які багате славне місто Кременець. Описи вдало пов’язані з історією розвитку Української православної Церкви на Волині й Кременці від початку ХХ століття. А творили історію такі видатні особистості, як підполковник Армії УНР і посол до Польського Сейму в кінці 1920-тих років Степан Скрипник – майбутній Патріарх Української автокефальної православної церкви Мстислав, ректор Кременецької православної духовної семінарії протоієрей Петро Табінський, професори семінарії й історики Української церкви Василь Біднов, Михайло Кобрин, Іван Власовський та інші.
Приділена належна увага й грону українських православних священиків, що несли Слово Боже людям у Кременці й Кременецькому повіті у важкі часи польського й німецького панування: отцям В. Скакальському (Іову), О. Бонітенкові, М. Малюжинському, О. Сагайдаківському, І. Собкові, Я. Яхнівському та іншим. Окремі сторінки книжки присвячені національному й церковному відродженню Кременеччини 1990-тих років й вшануванню священиками пам’яті її жителів і повстанців, що загинули від рук совєцьких і німецьких окупантів у 1941-1950 роках. Також, подана інформація про земляків – активістів національного відродження наших днів.