вівторок, 17 лютого 2026 р.

 15 лютого в Публічній бібліотеці імені Юліуша Словацького гостем був Oleksandr Marchenko.

Олександр Марченко - поет, співак, піаніст і автор пісень - вже протягом кількох років підкорює сценічні майданчики більше ніж у тридцяти країнах Європи, Азії та Африки. Його талант знайшов відгук далеко за межами рідної країни, але навіть отримавши визнання за кордоном, він залишається вірним своєму корінню і ніколи не розглядав можливості змінити громадянство. Олександр живе на два доми – один в Україні, інший в Італії.
На Батьківщині його творчість інколи визначають як "неформатну", однак за кордоном музикант давно здобув шану і любов глядачів. Уже чотири роки поспіль він співпрацює з італійською концертною агенцією, яка організовує виступи на понад двох десятках круїзних лайнерів.
Тернопільський бард Олександр Марченко представив свою авторську літературно-музичну програму, натхненну творами класиків української літератури. Твори таких знакових постатей, як Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка та Іван Франко, є живими, актуальними й близькими серцям українців. Підхід автора до вибору матеріалів був дуже особистим. Олександр керувався власними перевагами, прагнучи донести до слухачів твори, які йому самому були найближче до душі. Митець вдало змішав відомі усім твори, як-от "Мені однаково" Тараса Шевченка, з менш популярними, наприклад, "Ой, горе тій чайці" Івана Мазепи. Виступ органічно поєднував пісні з декламаціями поезії та прози.
У 2002 році брав участь у зйомках італійсько-американського історичного документального фільму "Неаполітанське серце", створеного режисером Паоло Сантоні. У цій стрічці вперше в історії світового кінематографа виконав класичну неаполітанську пісню українською мовою, використовуючи власний переклад. Рецензії західних критиків на італо-американський фільм із його участю розпочиналися словами: "Український артист – неаполітанський класик". І сьогодні ми мали змогу почути її в живому виконанні, а ви можете чути запис при перегляді відео.
Олександр Марченко невимушено спілкувався із публікою, завойовуючи увагу своїм теплим голосом із оксамитовими інтонаціями. Його майстерність у виконанні творів змушувала переосмислювати вже знайомі хрестоматійні рядки і сприймати їх зовсім по-новому.