ЦЬОГО ЗАБУТИ НЕ МОЖНА.....

    21 жовтня виповнюється 75 років Операції «Захід»: за один день до Сибіру та Казахстану було вивезено близько 78 тисяч українців.

    Операція «Захід» – наймасовіша депортація, здійснена радянською владою в Західній Україні у 1947 році. Однією з її головних цілей було нейтралізувати діяльність Української повстанської армії та тих, хто їй співчував і допомагав. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців. Протягом доби було вивезено близько 78 тисяч українців до Казахстану та віддалених районів Сибіру.

    Основними організаторами і виконавцями депортації стали МГБ та МВД УРСР. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра МВД М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів. Виконання забезпечували: оперсклад МГБ – 6 859 осіб, збройні сили (солдати внутрішніх військ МГБ і корпус охорони МГБ, особовий склад МВД і прикордонних військ, «стрибки») – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт.

    Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області.

 ВЕЛИКИЙ ДЕРЖАВОТВОРЕЦЬ – ПИЛИП О́РЛИК

(21 жовтня відзначається 350 років з дня народження Пилипа Орлика)

«Ця конституція, в якій гармонійно

поєднано інтереси гетьманату,

старшини як провідної верстви України,

та Запоріжжя, як її військової сили, була

в той же час маніфестом державної волі

української нації перед цілим

культурним світом. Гетьманування

Пилипа Орлика пройшло поза

Україною, але в боротьбі за її

незалежність».

Н. Полонська-Василенко

Пилип Орлик – державний і політичний діяч, дипломат, полководець, публіцист, поет, полеміст, автор першого у світі конституційного твору – основного, найголовнішого закону держави, який виступає як джерело права, - без сумніву, належить до найбільш яскравих постатей не лише української, а й загалом європейської історії першої половини ХVІІІ ст. Людина, наближена до легендарної особистості епохи – гетьмана І. Мазепи, людина, що вільно спілкувалася з правителями багатьох країн Західної та Центральної Європи, турецькими султанами і кримськими ханами, що тримала у руках важелі європейської дипломатії, велична за своїми замислами і трагічна за своєю долею, - таким постає український гетьман у спогадах та листуванні сучасників, зі сторінок документальних джерел, у зразках епістолярної спадщини, працях не одного покоління науковців.

Цікаві факти

1. Одне обличчя з Мазепою

На купюрах номіналом 10 гривень зображений не Іван Мазепа, як заявлено, а його соратник Пилип Орлик. Брати художники Олександр та Сергій Харуки розповіли, що запропонували кілька варіантів портретів гетьмана Мазепи. Серед них випадково потрапив портрет Орлика. Оскільки достеменно невідомо, як виглядав Мазепа, затвердили Орлика.

2. Барон

Походить із чеського баронського роду Орликів, одна гілка якого ще за часів гуситських воєн XV ст. виїхала до Польського королівства та згодом осіла в Західній Білорусі.

3. Випускник «Могилянки»

Навчався в єзуїтському колегіумі у Вільні, а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив у 1694 р. на відмінно. Під час навчання проявив талант ораторства й поезії, цікавився філософією і літературою.

4. Поліглот

Окрім української мови, вільно володів польською, болгарською, арабською, шведською, німецькою, латинською та церковнослов’янською.

5. Обраний гетьман

5 квітня 1710 року запорозькими козаками, яких іноді називають «першою українською політичною еміграцією», було обрано Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також османського султана та шведського короля.

6. Той ще поет

Пилип Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній». Писав його польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою. Видав поетичні книжки: «Прогностик щасливий», приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693); «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі; на честь полковника Івана Обидовського «Гіппомен сарматський».

7. Дипломат-вигнанець

Після Полтавської битви емігрував до Османської імперії. Перебуваючи до кінця життя в еміграції, Пилип Орлик уклав союзні договори зі Швецією (1710), кримським ханом (1711, 1712), вів у переговори з Туреччиною, намагаючись схилити ці країни до війни з Московською державою з метою визволення України.

8. Автор першої у світі конституції

Автор першої у світі конституції сучасного вигляду. Документ визначав права та обов'язки всіх членів Війська Запорізького й був затверджений шведським королем Карлом ХІІ. Хоча вона й не набула чинності, оскільки була написана в умовах вигнання, але залишається пам'яткою української політико-філософської та правової думки.

9. Борець із корупцією

Шість статей Конституції спрямовані проти зловживання владою і на боротьбу з корупцією. Цей термін вживають у написаному староукраїнською мовою оригіналі тексту. Зокрема гетьманові заборонялося «на свій персональний пожиток використовувати військовий скарб, а задовольнятися лише своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу». Ще один антикорупційний пункт був проти пільговиків, які вибили собі звільнення від повинностей.

10. «Мати-героїня»

Дружина Анна (народилась 29 липня 1683 року) майже на 15 років пережила Орлика. Подружжя мало вісім дітей: Анастасія (1699–1728), Григір (1702, Батурин – 1759, Михайло (1704–), Варвара (1707–), Яків (1711, Бендери – 1721), Марта (1713–), Марина (1715–) та Катерина (1718, померла рано).

 «Бабин Яр: біль нашої пам’яті»

    Бабин Яр… Одна з найстрашніших сторінок літопису зла та страждань, написана людською кров’ю. Тут розстрілювали, тут спалювали трупи і тут просівали попіл. Це всесвітньо відоме місце трагедії, що стала символом Голокосту, найбільший інтернаціональний цвинтар в Україні. За два дні 29-30 вересня 1941 р. розстріляли в цьому яру 33 771 особу – практично все єврейське населення Києва. Загальна ж кількість жертв за час окупації сягнула близько 200 тисяч.

    Трагедія Бабиного Яру є спільною для всіх, хто живе в Україні. Вона немає національних ознак чи терміну давності, і наш обов’язок – не лише з гідністю вшанувати пам’ять загиблих, але й не дати забути молодому поколінню, скільки крові було пролито на цій землі. Адже, лише пам’ятаючи історію, можна зрозуміти ціну справжнім цінностям – життю і свободі людини.

    Історія Бабиного Яру – страшна і повчальна. Десятки тисяч жертв – це реальна ціна за людську безвідповідальність і маніакальне бажання панувати над світом. Водночас, це повчальний урок для нинішнього покоління, яке має знати всю правду про одну з найбільших трагедій людства, щоб не повторити його помилок.

 "Вогонь душі у пісню перелила"

Цьогоріч, 23 вересня, в Україні відзначають день народження легендарної Соломії Крушельницької. Оперна діва ввійшла в історію як найвидатніша співачка світу.

Народилася 23 вересня 1872 року в селі Белявинцях на Тернопільщині в родині греко-католицького священика. Дитинство майбутньої співачки пройшло в сусідньому селі Біла, куди незабаром переїхала вся її велика родина: батько, мати й вісім дітей. Музика ввійшла в життя Соломії з раннього дитинства, з колискових пісень матері.

У 1893 році Крушельницька з медаллю закінчила консерваторію й з успіхом дебютувала на сцені Львівської опери.

Ставши солісткою оперного театру, Соломія вирішила не зупинятися на досягнутому й восени того ж року поїхала до Мілану, аби продовжити музичну освіту.

Через рік молода вокалістка вже співала провідні партії в оперних театрах Італії, де швидко завоювала любов і вдячність публіки. Звістка про це дійшла до рідного Львова, і незабаром керівництво міської опери запросило Крушельницьку на гастролі. Пробувши на батьківщині п’ять місяців, восени 1894 року Соломія повернулася до Італії продовжувати навчання.

Один з кращих у той час оперних театрів — Одеський — запросив примадонну на гастролі в складі італійської трупи.

Крушельницька завжди включала в свої програми українські народні пісні, які безмірно любила, а також твори українських композиторів: Лисенка, Людкевича, Нижанковського, Вахнянина, Січинського.

В 1939 році після смерті чоловіка (в 1910 році вийшла заміж за італійського адвоката Чезаре Риччоні) Крушельницька вирішила назавжди повернутися на батьківщину і переїхала до Львова.

В 1944 році всесвітньовідома співачка стала викладачем Львівської державної консерваторії ім. Лисенка, а через 8 років — професором. У квітні 1947 року колишня австрійська, а потім італійська громадянка звернулась до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати їй радянське громадянство.

Останні роки Соломія жила й працювала на рідній землі, передаючи свій багатий досвід й величезні знання молоді. Незважаючи на свій вік, співачка виступала з сольними концертами, останній з яких відбувся, коли їй було 77 років.

Померла вона 16 листопада 1952 року і була похована на Личаківському кладовищі неподалеку від могили свого друга Івана Франка.

 

   "Бібліотека без бар'єрів"

26 серпня проведено семінар-нараду з сільськими бібліотекарями. Було обговорено тему: "Сільська бібліотека-загальнодоступний інформаційний центр" ,та поточні питання  роботи  бібліотек в умовах військового стану. Проведено консультації , обговорення та вирішення робочих питань. 

У моєму краї рушники барвисті:

стародавня вишивка мого села

     Сьогодні розповімо вам про один з найдавніших видів українського декоративно-прикладного мистецтва наших предків - вишивання, яке має успішне продовження і сьогодні. Українська вишивка сягає своїм корінням  сивої давнини. Вона захоплює нас досконалою композицією, різнобарвям кольорів та відтінків, відображає одвічний потяг людини до краси,зв'язок з рідною природою.

     Протягом багатьох віків у кожного регіону України вироблялись певні методи виконання,колорит і характер вишивки, і до сьогодні народні майстри старанно зберігають свої традиції та техніку виконання. 

     Основною функцією вишивки є оздоблення предметів вжитку - рушників, скатертин, серветок, постільної білизни, килимів, доріжок та одягу, а також церковну атрибутику. Народна вишивка захоплює нас досконалою композицією та різнобарвною колористикою.

     У кожного регіону віками вироблялись певні методи виконання ,характер і колорит орнаменту. Відповідно до розташування кожна місцина мала свою техніку виконання, барви та узори.

      На Тернопільщині  від кінця 12 ст. вишивали складні орнаментні та сюжетні зображення технікою “вприкріп”: золоті нитки накладали одна біля одної на тканину й прикріплювали до неї дрібними шовковими стібками. Відома пам’ятка 11-12 ст. із с. Жежава (нині с. Зелений Гай Заліщицького району), в якій цією технікою виконаний складний ромбоподібний розвід із розетками на краях. Із найдавніших вишивок добре збереглися церковні речі (“воздушки”, плащаниці, антимінси) 16-18 ст.; серед пам’яток 18 ст. – речі домашнього вжитку: одяг, рушники, скатертини 19 ст. у різних районах краю вишивка набула характерних особливостей.  У Тернопільському районі мережки виконували натертими воском небіленими нитками. У вишивці Бучацького району мотиви подавали великим планом і чітко. Лінії ромбоподібних узорів із гострими зубчастими вершками виконували низинкою. У деяких селах вишивали спеціальним стібком із дрібних круглих цяток, ніби з ґудзичків, які розташовувались круглими розетками і півкруглими зубцями у тридільні мотиви. Ці так звані “кручені” узори, вишиті чорними або червоними нитками з додатком жовтих і зелених кольорів,  – особливість Бучаччини. Для цих узорів використовувались шви: “гребінчастий”, “перекладовий”, “ретязь”, “поверхниця”, “обметування” та ін. У Монастирись- кому районі в композиції вишивок вводять геометричні фігури, а також 4-пелюсткові розетки, хрестики, зубці, косі й хвилясті лінії, що вишивають чорними, червоними, оранжевими, жовтими і зеленими нитками низинкою, гладдю та крученням. Характерними елементами узорів Бережанщини є так звані “долоньки”, а Борщівщини “завитки”, “баранячі роги”, “ромбики”, “есовидні знаки”. Вишивки із Борщівського і Заліщицього районів виділяються густими, без пробілів тканини, узорами, що вишиті поверхнісними стібками (кучерявим швом, об’ємною гладдю) вовняними нитками. При орнаментальній подібності борщівські вишивки виділяються чорно-вишневим фоном, а заліщицькі  – червоно -золотистим. Вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набируванням із використанням різних видів мережок (одинарні та подвійні стовпчики, шеляжок, гречечка та ін.) розвивалися не лише у північних., а й у південних районах (зберігаються в Гусятинському і Тернопільському краєзнавчих музеях). Соковита поліхромія (багатобарвність) увійшла в місцеві вишивки на початку 20 ст. Нині для вишивання використовують шовк, крепдешин, капрон, сукно; нитки муліне, ірис, шовк. Вишивки оздоблюють одяг і предмети домашнього вжитку, святковий та сценічний одяг у майстернях райцентрів, Тернополя й Мельниці-Подільської, в цеху машинної вишивки у Микулинцях.                Для вишивки нинішнього Лановецького, Кременецького і Шумського районів властивий геометризовано-рослиний орнамент чорно-червоного колориту. Техніка вишивання – “хрестик”, “набірування”, “мережка”, “прутик”, “стебнівка”, “козлик”.

Наш блог сьогодні поповнює ще одна сторінка про стародавню вишивку нашого Кременецького краю. Матеріали були зібрані нашими бібліотекарями, які відвідали знаних майстринь свого села. 

Бібліотекар с.Плоске Моронжук Алла Іванівна побувала в гостях у знаної вишивальниці села Галини Петрівни Улянюк-Січкун. Галина Петрівна з самого дитинства закохана у вишивку, адже любов ця передавалась їй від бабусі, мами. А сьогодні пані Галина передає своє вміння вишивки та  майстерність внучці Даринці.  Кожна майстриня вишиває підбираючи свої узори, адже село потопає в зелені та квітах і тому ця краса переноситься на рушники, подушки, серветки, скатертини. А яка титанічна праця вкладена майстринею у вишиття килима, де вдало в'юнком переплітаються ружі з паничами, а на подущечках волошки перешіптуються з маками у пшеничному полі.

Ще про одну династію майстринь вишивки хочеться згадати сьогодні -це Саган Ольга Варфоломіївна та її онучка Оксана. У Ольги Варфоломіївни багато  вишито весільних  рушників, адже має шість внуків, і кожного звичайно бабуся обдарувала рушниками на щастя та долю. Вся хата майстрині потопає у вишиванках і тому напевно онучка Оксана так залюблена у бабусину вишивку. Тому і з любов'ю сама вишиває блузки та сорочки для своїх рідних, адже дуже зворушливо ,коли вся родина збирається за святковим столом в українських вишиванках, та ще й вишитих своїми руками.

 Доброго дня шановні шанувальники нашого блогу! Знову повертаємось до рубрики блогу , де викладаються стародавні рецепти української кухні нашого регіону. Сьогодні пропонуємо вашій увазі рецепти знаних господинь с. Шпиколоси, які зібрала і записала бібліотекар сільської бібліотеки Юлія Котик. Колись готували смачні 

Галушки затерті маком.Для цього місили тісто як на вареники,виробляли галушки і відварювали їх у підсоленій воді, відкидали на дуршлаг,щоб стікла вода.Тим часом підготовлювали макову суміш: розтертий мак змішували з розігрітим вершковим маслом,додавали цукор і проварювали суміш 3-5 хвилин. Готову суміш додавали до готових галушок.

Не менш смачною була Кваша, яку потрібно було готувати з різного борошна. Квашу готувили з двох частин житнього та однієї частини гречаного борошна та невеликої кількості житнього солоду. Борошно змішували,запарювали окропом,розводили до густоти рідкого тіста і ставили на ніч у тепле місце для скисання. Таке солодке молоде тісто вранці варили у горщику, стежачи, щоб кваша не "втекла". Вживали квашу як на сніданок , так і на вечерю , а також на десерт в обідню пору. Літом квашу заправляли різними ягодами, а зимою додавали калину чи сушені відварені товчені груші.